Висвітлено життєвий і творчий шлях народного художника України М. Біласа (1924 р.н.) - відомого майстра текстилю, автора тематичних гобеленів, оригінальних килимів, верет і кольорових ліжників. Наведено покажчик і репродукції творів художника, які зберігаються у музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринської (Дрогобич), краєзнавчому музеї "Дрогобиччина" (Дрогобич), Національному музеї у Львові, музеях етнографії та народних промислів (Львів) і Т.Г.Шевченка (Канів), ВДНГ (Москва).

Освещен жизненный и творческий путь народного художника Украины М. Биласа (1824 г.р.) - известного мастера текстиля, автора тематических гобеленов, оригинальных ковров, веретен и цветных ковриков. Приведены указатель и репродукции произведений художника, которые хранятся в музее народного искусства Гуцульщины и Покуття им. Й.Кобринськой (Дрогобыч), краеведческом музее "Дрогобиччина" (Дрогобич), Национальном музее во Львове, музеях этнографии и народных промыслов (Львов) и Т.Г. Шевченко (Канев), ВДНХ (Москва).

До наукового обігу уведено дані визначень тканин у слов'ян останньої чверті I тис. н. е. за їх відбитками на артефактах, із яких майже всі і на виробах із глини.

Визначено, що історично для вірмен діаспори на землях України традиційні культурні практики ставали своєрідними конституюючими паттернами, завдяки яким розбудовувалася мережа нових соціальних зв'язків і формувався новий топос діаспорної культури. Доведено, що культурні практики вірмен доцільно розглядати з точки зору специфіки соціокультурного структурування топосу вірменської діаспори, тому їх можна поділити на господарсько-ремісничі (ювелірне мистецтво, зброярство, ткацтво, будівництво тощо); медіативні культурні практики (торгівля, дипломатична та перекладацька справи); образно-символічні/художні культурні практики та науково-освітні культурні практики. З'ясовано, що якісний склад артефактів в музеях України, які репрезентують вірменську культурну спадщину, демонструє появу специфічних рис, котрі показують зміни у менталітеті, художніх смаках, ціннісних орієнтирах вірмен діаспори, що засвідчує формування окремої автономної оригінальної сфери культури вірменської діаспори України.

У колективній монографії представлено дослідження з декоративного мистецтва України XIX - початку XXI ст., а також розвідку з історії іконопису ХІV - ХVІІ ст., здійснені в контексті розвитку європейських художніх традицій і спрямовані на піднесення значення й ролі гуманітарної складової в розвитку сучасного соціуму та формуванні нового позитивного її бачення та осмислення. У науковий обіг уведено значний фактологічний матеріал про сучасний стан і особливості функціонування декоративного мистецтва, зокрема іконопису, вишивки, гончарства, гутного скла, ткацтва, стінопису, витинанки. Визначено роль традиційного мистецтва в процесах консолідації та розвитку етносу, етнічної самоідентифікації. Проаналізовано зміни етнічної ідентичності за нових суспільно-політичних реалій України входження у світовий художній процес.

Висвітлено освітньо-культурний аспект народного та професійного текстилю Львівщини. Обрані хронологічні межі дозволили простежити розвиток професійного текстилю від становлення і донині з позиції мистецької освіти. Професійна освіта у галузі художнього текстилю мала витоки від художньо-промислових шкіл другої половини ХІХ ст., була скерована на підготовку фахівців для промисловості у другій половині ХХ ст., - на розвиток індивідуальності художника - у часи незалежності України. Метою дослідження є з’ясування розвитку народного та професійного текстилю на Львівщині в контексті освітньо-культурного процесу в історичній ретроспективі з другої половини ХІХ ст. – донині. Поставлена мета була реалізована через виконання низки завдань: 1) з’ясовано стан вивчення об’єкту дослідження; 2) розкрито формування системи освіти в контексті народного текстилю; 3) виявлено навчальні методики, що застосовувалися в галузі художнього текстилю; 4) проведено диференціацію текстильних осередків, аналіз діяльності шкіл, навчальних майстерень, основних товариств, що сприяли розвитку ткацтва, коронкарства та інших жіночих рукодільних робіт. Охарактеризовано нові методики, професійні техніки, дисципліни в мистецькій освіті у галузі текстилю та виявлені тенденції їх розвитку. Окреслено розвиток мистецької освіти у галузі текстилю протягом періоду другої половини ХІХ – початку ХХІ століття з позиції збереження традицій народного текстилю та розвитку професійного текстилю.

Вперше досліджено народне мистецтво Сокальщини як цілісний комплекс різних видів художньої творчості, що його створив народ на власній етногенетичній основі впродовж постійного проживання на своїй території, і який функціонував у автентичному вигляді до нашого часу. Вивчено п'ять складових об'єкта: народне вбрання, вишивку, ткацтво, кераміку, писанку. Окрему увагу приділено історіографії, джерельній базі, яка включає артефакти з музейних збірок і спостереження під час польових досліджень у селах Сокальщини. Зазначено, що від часу створення першої української держави у X ст. Сокальщина набула статусу державного порубіжжя, який має донині. Тому народне мистецтво Сокальщини розглянуто як носій української етнонаціональної культури, її творець та оберіг у взаємозв'язках і взаємодіях з іншими державами та культурами на різних етапах історії України. Уперше виявлено основні причини та наслідки впливу на традиційну народну творчість із боку сусідніх народів; увагу акцентовано на меті та способах внесення у процес народної творчості певних змін, часто згубних для неї. Проаналізовано значення, наслідки та глибину процесів взаємного запозичення в народному мистецтві, що відбувалося внаслідок компактного проживання різних національностей на спільній території. Досліджено твори народного мистецтва Сокальщини, розроблено їх типологію у системі ужитковості в побуті й естетичному освоєнні життєвого середовища, види та жанри, художні особливості, традиції та інновації. Встановлено, що в розглянутому історико-етнографічному районі на тлі спільних із рештою українських територій ознак утвердилися притаманні лише йому матеріали, техніки, принципи формотворення, орнаментальні мотиви, композиційні прийоми, колорит. Висвітлено сучасний стан розвитку народного мистецтва у досліджуваному осередку.

Вперше в українському мовознавстві комплексно досліджено лексику ткацтва середньонаддніпрянського діалекту південно-східного наріччя української мови. Установлено структурування ткацької лексики, виокремлено та проаналізовано її тематичні, лексико-семантичні поля, пов'язані з різними етапами цього ремесла, вирізнено власне терміни ткацтва та субститути, що набули спеціалізованої семантики. Обґрунтовано термінологічний статус лексем. Уперше описано динамічні процеси в пасивізованій лексиці, установлено зміни в її репертуарі та семантиці. За результатами картографування ткацької лексики уперше представлено фрагмент словникового складу середньонаддніпрянського говору в усьому ареалі, визначено особливості просторової поведінки архаїзованої лексики й основні ареалогічні тенденції її поширення.

Наведено результати перших комплексних досліджень локальних особливостей розвитку традиційно-побутової культури села Бехи на Житомирщині наприкінці XIX - у першій половині XX ст. Розглянуто ключові напрями локальних монографічних досліджень на мікрорівні у вітчизняній історіографії. Розкрито історико-географічні та соціально-політичні особливості заселення Бехів. Охарактеризовано типи житла й особливості забудови села. Досліджено функціонування та трансформації традиційних галузей господарства (землеробства, тваринництва, бджільництва, збиральництва, мисливства та рибальства). Простежено особливості харчового раціону населення Бехів. Підтверджено, що народний одяг був виразником ідентичності "околичної" шляхти, реконструйовано традиційні жіночі та чоловічі костюми. Висвітлено особливості килимового ткацтва Бехів, охарактеризовано знакові функції килимових виробів.

Досліджено історико-культурний розвиток Середньодністровського Лівобережжя у межах Хмельниччини (Центрального Поділля) протягом IX - XIII ст. Проаналізовано й охарактеризовано: історію вивчення та джерела з історії регіону, природні умови регіону й історичні передумови його заселення, особливості формування Пониззя (історичного ядра Поділля), населені пункти, господарську діяльність, торгівлю, матеріальну культуру й етнічний склад населення, поховальні пам'ятки. Увагу приділено керамічному виробництву, обробці шкіри, прядінню та ткацтву, проблематиці городищ-святилищ, основним етам розвитку поховального обряду.

Висвітлено ретроспективу "Укрхудожпрому" у контексті творчого досвіду, духовної культури українців. Розкрито питання етнічної самобутності, історії, сьогодення та майбутнього українських художніх промислів у побуті та мистцетві як складової формування зацікавлення та підтримки суспільства. Зазначено, що у XX ст. держава відігравала значну роль у розвитку художньої промисловості у регіонах, що були осередками традиційного українського мистецтва: на базі колишніх "артілей", виросли навчальні центри, випускники яких стали надійним резервом кадрів для потужних виробничо-творчих об'єднань з експериментальними лабораторіями, виробничими цехами та філіями з новітньою для первого періоду спеціальною технікою. Показано, що все це сприяло успішному запровадженню кращих здобутків традиційного мистецтва у масове серійне виробництво. Увагу приділено питанням розвитку ткацтва, килимарства, вишивки, різьбярства, кераміки, скла та порцеляни, ювелірної справи та ковальства.

Проаналізовано художні тканини західних областей України кінця XX - початку XXI ст. Охарактеризовано програмні засади та специфіку освіти фахових мистецьких шкіл та їх вплив на формування нових текстильних технік. Висвітлено пріоритетні напрями еволюції художніх тканин щодо регіональних і загальноукраїнських тенденцій та виявлено своєрідність їх функціонування у сучасних мистецьких формах. Розкрито художні особливості інтер'єрних текстильних виробів митців і народних майстрів. Розглянуто використання сучасних художніх тканин у моделюванні одягу. Окреслено засоби декоративної виразності творів провідних художників та їх значення в сучасних новаційних пошуках. Визначено персоналії митців текстилю та введено в науковий обіг дотепер невідомі пам'ятки народного та професійного ткацтва, розпису тканин та інших текстильних технік.

Вперше комплексно досліджено локальні особливості розвитку традиційно-побутової культури села Бехи на Житомирщині в кінці XIX - першій половині XX ст. Розглянуто ключові напрямки локальних монографічних досліджень на мікрорівні у вітчизняній історіографії. Проаналізовано стан вивчення проблеми та висвітлено джерельну базу. Розкрито історико-географічні, соціально-політичні особливості заселення Бехів. Охарактеризовано типи житла й особливості забудови села. Досліджено функціонування та трансформації традиційних галузей господарства (землеробства, твариництва, бджільництва, збиральництва, мисливства та рибальства), простежено особливості харчового раціону населення Бехів. Підтверджено, що народний одяг виступав виразником ідентичності околичної шляхти, реконструйовано традиційні жіночі і чоловічі костюми. Висвітлено особливості килимового ткацтва Бехів, охарактеризовано знакові функції килимових виробів.

Розглянуто актуальні питання в контексті політики держави щодо підтримки та розвитку традиційної культури (ТК), перспектив збереження та розвитку ТК, дослідження традиції переборного ткацтва Східної та Центральної Європи. Акцентовано увагу на сучасному стані, загрозах, перспективах охорони, збереження, популяризації ТК і передачі кращих практик у збереженні нематеріальної культурної спадщини, а також знань і навичок у сфері культурології, етнології, філології, педагогіки України й інших країн. Подано інформацію про натуральні барвники в традиційних і сучасних практиках українського килимарства. Охарактеризовано типологію тканих кролевецьких рушників. Розкрито питання збереження культурної спадщини в надзвичайних умовах. Описано рослинну символіку в орнаменті килимів.

Висвітлено передумови розвитку виховання національної кульутри в учнів загальноосвітніх шкіл засобами декоративно-прикладного мистецтва у XIX - на початку XX ст. Здійснено історіографічний аналіз національно-педагогічних проблем, що стосуються українського декоративно-прикладного мистецтва в цей період. Проаналізовано стильову, жанрову та видову розмаїтість народного мистецтва України в досліджуваний період. Виокремлено його досягнення в освітній галузі та традиційних видах мистецтва (кераміка, вишиванка, ткацтво).

Охарактеризовано соціально-культурну сферу м. Кузнецовськ Рівненської області, окреслено проблеми, перспективи та шляхи її удосконалення. Зауважено, що основним народним промислом є ткацтво Волинського Полісся. Увагк приділено дослідженню діяльності польських військових формувань на Волині та Поліссі під час німецько-радянської війни (1941 - 1944 рр.).

Удосконалено технологічні процеси в'язання та ткацтва з урахуванням анізотропії фрикційних властивостей нитки під час визначення форми її вісі та натягу. Вперше на основі розв'язання системи диференціальних рівнянь, що описують поперечний рух нитки по плоскій напрямній з урахуванням анізотропії тертя, одержано вирази для визначення форми осі та натягу нитки, що дозволило оптимізувати заправні параметри текстильних і трикотажних машин. Досліджено поперечне ковзання жорсткої на вигин нитки з урахуванням анізотропії тертя, одержано вирази для визначення форми та натягу, що дозволило удосконалити технологію переробки монониток і ниток з високим суканням на технологічному устаткуванні. Вперше одержано системи диференціальних рівнянь, що описують поперечне ковзання ниток по циліндричних напрямках з урахуванням анізотропії тертя, що дозволило після інтегрування одержати вирази для визначення форми та натягу з урахуванням анізотропії тертя ниток в подовжньому та поперечному напрямі. Удосконалено технологію процесів виготовлення рушникових полотен, полотен двонитка з бавовняної сировини на гачков'язальних машинах типу Diana 606 та в'язальних машинах типу Mini Jet 600 кампанії "Construcciones Metalurgicas Especiales S.A." з урахуванням анізотропії фрикційних властивостей нитки.

Висвітлено питання побутування та збереження "серпанкового" ткацтва, як унікального виду народної культури північних районів Рівненщини, крізь призму доповідей учасників I Всеукраїнської науково-практичної конференції, проведеної на базі Центру ткацтва у с. Крупове Дубровицького району Рівненської області та обласного краєзнавчого музею 11 - 12 вересня 2015 року.

Досліджено історично-культурні та художні особливості народного ткацтва Волинського Полісся. З'ясовано генезис і основні історичні етапи розвитку художнього ткацтва. Визначено естетичні показники матеріалів, технологічні прийоми й засоби художньої виразності. Здійснено розгорнутий типологічний аналіз плетених і тканих творів. Висвітлено локальні художні особливості тканин і тканих виробів трьох територіальних зон: південної, центральної та північної, які знайшли яскравий вияв у відмінностях застосування засобів і прийомів художньої виразності.

Вперше комплексно з точки зору мистецтвознавства досліджено художні особливості, традиції та новації ткацтва Житомирського Полісся XX - початку XXI ст. Проаналізовано джерельну базу, ступінь вивчення проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Уведено до наукового обігу нові польові матеріали. Виявлено комплекс факторів, що визначають специфіку художньої мови тканих виробів майстрів і дають підстави виділити житомирське художнє ткацтво як визначне явище в українському декоративно-прикладному мистецтві. Проаналізовано роль традиції народного ткацтва Житомирського Полісся у творчих пошуках житомирських, рівненських та київських майстрів ткацтва та професійних художників. Досліджено виробничі процеси, професійну мистецьку освіту Львова, Рівного та Києва в галузі художнього ткацтва, розкрито значення традиційних засад у цих сферах.

Представлено ареальну характеристику лексики народного ткацтва в українських говірках півночі Молдови. Досліджувана територія є місцем історичного проживання етнічних українців, які за умов іноетнічного оточення та віддаленості від джерел літературної української мови зберегли рідну мову та культуру. Проведені польові дослідження виявили збереження серед сільського населення старшого віку знань про народне ткацтво, яке було традиційним в культурі українців Молдови у першій половині ХХ ст., а також функціонування у їх мовленні чималої кількості найменувань ткацького промислу та тканих виробів. Визначено, що більшість аналізованих номінацій функціонують в інших українських говорах, проте з'явилася можливість представити і ввести у науковий обіг ряд збережених у мовленні діалектоносіїв оригінальних номенів, які надають особливого колориту загальній етнокультурній палітрі українців діаспори.