Проблема нирковозамісної терапії (НЗТ) є актуальною в сучасному світі у зв'язку із великою кількістю людей, які мають хронічну хворобу нирок (ХХН). Згідно із сучасними даними, близько 10 - 11 % людей страждають на ХХН, з яких до 5 % потребують НЗТ. На жаль, кількість людей із ХХН у світі збільшується, що визначає зростаючу потребу у НЗТ. Існують три види НЗТ, а саме: гемодіаліз (ГД), перитонеальний діаліз (ПД) і трансплантація нирки. Трансплантація нирки є найефективнішим методом НЗТ, проте її можливості у світі обмежені. Тому більшість людей отримують гемо- або перитонеальний діаліз. Але віддалені ефекти вибору методу діалізу не завжди передбачувані. ПД та ГД демонструють подібну ефективність протягом перших двох років. Подальші дослідження, що проводились, із порівняння ефективності двох методів не дозволяють отримати чітку картину через різницю вихідних даних пацієнтів та різницю у часі початку лікування. Зрозумілим є те, що ПД порівняно з ГД може мати значні переваги у країнах з низьким доходом через ресурсозатратність останнього. Відомі переваги перитонеального діалізу, до яких слід віднести гнучкість використання, високу якість життя та збереження залишкової функції нирок, підвищують його привабливість, особливо для молодих людей із ХХН 5-ї стадії. Основними стратегіями на сьогодні є своєчасне виявлення та запобігання ХХН, контроль супутніх захворювань, а також розробка документів та рекомендацій для стандартизації та підвищення якості нирковозамісної терапії.

Присвячено з'ясуванню патогенетичних та структурно-функціональних закономірностей розвитку хронічної хвороби нирок у хворих на нирково - клітинний рак (НКР) за діагностичними біомаркерами з метою обґрунтування оптимальних методів лікування та попередження прогресії у післяопераційний період. Патогенетично обґрунтувати оптимізацію тактики лікування та профілактики розвитку хронічної ниркової недостатності (ХНН) при оперативному лікуванні НКР. Доведено, що рівень ліпокапіна в сечі у хворих з пухлиною нирок та сечового міхура у сім разів перевищував цей самий показник порівняно з нефрологічно здоровими пацієнтами, що також може бути використано як діагностичний та прогностичний маркер розвитку гострого ураження нирок у пацієнтів з пухлиною нирок. На підставі отриманих результатів дослідження розроблено алгоритм діагностики, лікування та профілактики хронічної ниркової недостатності у хворих на НКР із застосуванням новітніх променевих маркерів, урахуванням даних статистичних показників функціонального стану нирок та застосування комбінованого консервативного лікування.

Досліджено вплив мелатоніну на перебіг гострого пошкодження нирок, індукованого токсичною дією лікарських засобів. Вивчено механізми нефропротекторної дії екзогенного мелатоніну. Виявлено нефропротекторний ефект мелатоніну за умов гентаміцин-індукованому гострому пошкодженні нирок, який реалізується у зростанні діурезу та швидкості клубочкової фільтрації, зменшенні протеїнурії та ретенційної азотемії, попередженні гіпокаліємії, зростанні реабсорбції натрію та відновленні ниркової авторегуляції, а також обмеженні виразності та поширеності гістопатологічних змін у нирках, та ґрунтується на антиоксидантній дії препарату. Показано, що за умов розвитку гентаміцин-індукованого гострого пошкодження нирок на тлі пінеальної гіпофункції застосування мелатоніну у профілактично-лікувальному режимі зменшує вплив токсичного чинника на нирки. Встановлено, що у разі ацетамінофен-індукованого гострого пошкодження нирок одноразове застосування мелатоніну попереджує загибель і незворотне пошкодження нефроцитів, що підтверджується відсутністю некрозу, зниженням активності гамма-глутамілтранспептидази в сечі, та є свідченням цитопротекторної дії. Визначено проявлення захисного ефекту та зниження фракційної екскреції натрію завдяки нормалізації транспорту іонів натрію, а також зниженням індексу оксидативного стресу. Описано наслідки застосування мелатоніну. За результатами експериментальних досліджень доведено нефропротекторну активність мелатоніну при гострому медикаментозному пошкодженні нирок різної етіології завдяки впливу на основні патогенетичні механізми його розвитку, що виявляється покращенням морфофункціонального стану нирок тварин, відновленням прооксидантно-антиоксидантної рівноваги, нормалізацією енергетичного забезпечення нефроцитів та цитопротекторною дією.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р252.657 + Р414-5

Рубрики:

Порушення кислотно-лужної рівноваги. Ацидоз і алкалоз

Хвороби нирок

Шифр НБУВ: Ж100881 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р414-52 + Р696.54-52

Рубрики:

Хвороби нирок

Хвороби нирок і ниркових мисок

Шифр НБУВ: Ж100881 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р414-544 + Р414-29

Рубрики:

Хвороби нирок

Шифр НБУВ: Ж101336 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.510.11-52 + Р415.160.23 + Р414-5

Рубрики:

Гепатити

Цукровий діабет

Хвороби нирок

Шифр НБУВ: Ж22945 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р696.54-5 + Р415.160.23-5 + Р414-5

Рубрики:

Хвороби нирок і ниркових мисок

Хвороби нирок

Шифр НБУВ: Ж100881 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Торасемід є на сьогодні найбільш призначуваним петльовим діуретиком у клінічній практиці. Його високі дози використовуються переважно у двох клінічних ситуаціях, що супроводжуються гіпергідратацією: за хронічної серцевої недостатності (ХСН) і хронічної хвороби нирок (ХХН). Останні світові настанови із ХСН 2019 р. визначили чіткий алгоритм застосування великих доз торасеміду з огляду на те, що саме великі дози надають стійкий тривалий діуретичний ефект. Добова доза знаходиться у проміжку 50 - 300 мг торасеміду, призначається безперервно і тривало. Із клінічної практики відомо, що високий рівень натрійуретичного пептиду B, як правило, супроводжується вираженим діурезом. За ХХН великі дози торасеміду знаходяться у діапазоні 40 - 100 мг (200 мг) на добу. Враховуючи обмеження водовидільної функції нирок, яка пропорційно зменшується з ростом ступеня ХХН, режим і ефективність призначення торасеміду відрізняються від таких за ХСН. У випадку ХХН торасемід призначається в дозах до 100 мг 6 днів на тиждень, сьомий - перерва. У разі застосування доз 100 - 200 мг торасемід призначають в такому режимі: 2 дні прийом - 2 дні перерва. Великі дози торасеміду демонструють високу ефективність у зменшенні/ліквідації гіпергідратації за ХСН і ХХН. Їх тривале призначення знижує показники загальної та серцево-судинної смертності. Посилення ефекту торасеміду можливе за рахунок одночасного призначення ксипаміду. Комбінація торасеміду та фуросеміду вважається недоцільною.

Всіх пацієнтів із хронічною хворобою нирок (ХХН) необхідно обстежувати на інфікування вірусним гепатитом C (ВГC), оскільки поширеність інфекції, викликаної ВГC, навіть у тих, хто не одержує діалізну терапію, вище, ніж у загальній популяції. Встановлено, що інфікованість ВГC збільшує ризик розвитку ХХН та сприяє прогресуванню ХХН. Особливо часто зараження інфекцією відбувається у відділеннях замісної ниркової терапії, а протиепідемічні заходи щодо профілактики зараження недостатньо розроблено. Лікуванню противірусними препаратами підлягають як пацієнти з ХХН, асоційованою з ВГC, так і пацієнти з ХХН і ВГC усіх стадій.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р696.54 + Р414-52

Рубрики:

Хвороби нирок і ниркових мисок

Хвороби нирок

Шифр НБУВ: Ж100881 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Нарушения функции щитовидной железы (ЩЖ) являются распространенной эндокринной патологией среди пациентов с хронической болезнью почек (ХБП), в том числе получающих почечно-заместительную терапию (ПЗТ). Результаты the Third National Health and Nutrition Examination Survey продемонстрировали, что доля пациентов с гипотиреозом возрастает до 23 % при прогрессирующем нарушении функции почек. Цель исследования - изучить влияние ПЗТ на тиреоидную функцию пациентов с сахарным диабетом (СД) 1-го типа и ХБП. С целью оценки тиреоидного статуса у пациентов с терминальной ХБП в одномоментное исследование были включены 155 пациентов с СД 1-го типа. В оценке функционального статуса ЩЖ использовались расчетные показатели: индекс периферической конверсии и интегральный тиреоидный индекс (ИТИ). ИПК рассчитывался как отношение свободного Т4 к свободному Т3. Не было обнаружено достоверных различий между группами пациентов, получающих ПЗТ, и больных СД 1-го типа с коморбидной ХБП и без нее по уровням общих Т4 и Т3, тиреоглобулина, антител к тиреоглобулину и тиреоидной пероксидазе. Отмечены достоверно более низкие показатели свободного Т4 и свободного Т3 с максимальным снижением при получении ПЗТ. Достоверное снижение уровней антител к рецепторам ТТГ в группе пациентов на ПЗТ в целом, а также после проведения процедуры гемодиализа подтверждает отсутствие влияния аутоиммунного компонента на генез тиреоидных нарушений у пациентов с ХБП и ПЗТ. Определено отсутствие связи между показателями тиреоидного статуса и уровнем компенсации СД 1-го типа у пациентов на ПЗТ, а также между длительностью ХБП и сроками проведения ПЗТ и показателями тиреоидного профиля у пациентов с СД 1-го типа. Выводы: выявленные изменения предопределяют необходимость оценки уровней сывороточных свободных фракций периферических гормонов ЩЖ, а также проведение гормонального исследования непосредственно после процедуры гемодиализа.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р414-52

Рубрики:

Хвороби нирок

Шифр НБУВ: РА447288 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - дослідити вплив оральних аплікацій фітогелю квертулін на стан нирок щурів з експериментальним дисбіотичним синдромом. Експериментальний дисбіотичний синдром (ЕДС) викликали у щурів шляхом уведення адреналіну на тлі дисбіозу. Здійснено аплікації на слизову оболонку порожнини рота антидисбіотичного фітогелю квертулін протягом трьох днів. Тривалість досліду 10 днів. Визначали стан дисбіозу (за співвідношенням уреаза/лізоцим) у сироватці крові, слизовій оболонці шлунка, печінки і нирках. У нирках визначали також активність еластази, каталази та вміст МА. Встановлено підвищення ступеня дисбіозу в усіх досліджуваних тканинах, найбільше в печінці і сироватці крові щурів з ЕДС. У нирках щурів з ЕДС підвищується активність еластази і вміст МА (маркери запалення) і знижується активність антиоксидантного фермента каталази. Оральні аплікації фітогелю квертулін певною мірою нормалізують біохімічні показники стану нирок і суттєво знижують ступінь дисбіозу. Висновок: у нирках за умов експериментального дисбіотичного синдрому розвивається запально-дистрофічний процес, рівень якого можна суттєво знизити оральними аплікаціями антидисбіотичного засобу квертулін.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р414-5 + Р696.54-58

Рубрики:

Хвороби нирок

Хвороби нирок і ниркових мисок

Шифр НБУВ: Ж22874 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто поняття примусової гідратації і надмірної примусової гідратації. Акцентовано увагу на тому, що примусова надмірна гідратація має доказову базу в покращанні якості життя в зневоднених осіб. За нормоволемії доказових даних про підвищення якості і подовження тривалості життя у разі застосування примусової надмірної гідратації немає. Розглянуто питання примусової гідратації у разі хронічної хвороби нирок (ХХН). Проаналізовано 3 рандомізовані клінічні дослідження, в яких пацієнти з ХХН 1 - 5-ї стадій одержували примусову гідратацію. Результати досліджень свідчать про можливу ефективність примусової гідратації при ХХН 1-ї та 2-ї стадій, що відмічається у пацієнтів із нормальним або підвищеним функціональним нирковим резервом. У разі ХХН 3-ї стадії примусова гідратація не показала переваг, а за ХХН 4-ї та 5-ї стадій примусова гідратація призводила до більшої втрати функції нирок. Узагальнюючи наведені дані, автори дійшли висновку, що здоровим особам, імовірно, доцільно вживати ту кількість рідини, що забезпечує фізіологічний діурез 1,2 - 1,8 л і нормоосмолярність сечі. Примусова гідратація нерідко є надмірною. Примусова надмірна гідратація, можливо, не сприяє здоровому образу життя. Примусова гідратація стає примусовою надмірною гідратацією у разі зниження функції нирок. Імовірно, переваги примусової гідратації втрачаються при ХХН із прогресуванням втрати функції нирок. Ефект примусової гідратації протягом 12 міс може бути позитивним у разі ХХН 1-ї та 2-ї стадій із нормальним функціональним нирковим резервом. Примусова гідратація, імовірно, недоцільна за ХХН 3 - 5-ї стадії.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.160.23 + Р414-5

Рубрики:

Цукровий діабет

Хвороби нирок

Шифр НБУВ: Ж15785 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р696.54 + Р414-52

Рубрики:

Хвороби нирок і ниркових мисок

Хвороби нирок

Шифр НБУВ: Ж100881 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто поняття примусової гідратації і надмірної примусової гідратації. Акцентовано увагу на тому, що примусова надмірна гідратація має доказову базу в покращанні якості життя в зневоднених осіб. За нормоволемії доказових даних про підвищення якості і подовження тривалості життя у разі застосування примусової надмірної гідратації немає. Розглянуто питання примусової гідратації у разі хронічної хвороби нирок (ХХН). Проаналізовано 3 рандомізовані клінічні дослідження, в яких пацієнти з ХХН 1 - 5-ї стадій одержували примусову гідратацію. Результати досліджень свідчать про можливу ефективність примусової гідратації при ХХН 1-ї та 2-ї стадій, що відмічається у пацієнтів із нормальним або підвищеним функціональним нирковим резервом. У разі ХХН 3-ї стадії примусова гідратація не показала переваг, а за ХХН 4-ї та 5-ї стадій примусова гідратація призводила до більшої втрати функції нирок. Узагальнюючи наведені дані, автори дійшли висновку, що здоровим особам, імовірно, доцільно вживати ту кількість рідини, що забезпечує фізіологічний діурез 1,2 - 1,8 л і нормоосмолярність сечі. Примусова гідратація нерідко є надмірною. Примусова надмірна гідратація, можливо, не сприяє здоровому образу життя. Примусова гідратація стає примусовою надмірною гідратацією у разі зниження функції нирок. Імовірно, переваги примусової гідратації втрачаються при ХХН із прогресуванням втрати функції нирок. Ефект примусової гідратації протягом 12 міс може бути позитивним у разі ХХН 1-ї та 2-ї стадій із нормальним функціональним нирковим резервом. Примусова гідратація, імовірно, недоцільна за ХХН 3 - 5-ї стадії.

Торасемід є на сьогодні найбільш призначуваним петльовим діуретиком у клінічній практиці. Його високі дози використовуються переважно у двох клінічних ситуаціях, що супроводжуються гіпергідратацією: за хронічної серцевої недостатності (ХСН) і хронічної хвороби нирок (ХХН). Останні світові настанови із ХСН 2019 р. визначили чіткий алгоритм застосування великих доз торасеміду з огляду на те, що саме великі дози надають стійкий тривалий діуретичний ефект. Добова доза знаходиться у проміжку 50 - 300 мг торасеміду, призначається безперервно і тривало. Із клінічної практики відомо, що високий рівень натрійуретичного пептиду B, як правило, супроводжується вираженим діурезом. За ХХН великі дози торасеміду знаходяться у діапазоні 40 - 100 мг (200 мг) на добу. Враховуючи обмеження водовидільної функції нирок, яка пропорційно зменшується з ростом ступеня ХХН, режим і ефективність призначення торасеміду відрізняються від таких за ХСН. У випадку ХХН торасемід призначається в дозах до 100 мг 6 днів на тиждень, сьомий - перерва. У разі застосування доз 100 - 200 мг торасемід призначають в такому режимі: 2 дні прийом - 2 дні перерва. Великі дози торасеміду демонструють високу ефективність у зменшенні/ліквідації гіпергідратації за ХСН і ХХН. Їх тривале призначення знижує показники загальної та серцево-судинної смертності. Посилення ефекту торасеміду можливе за рахунок одночасного призначення ксипаміду. Комбінація торасеміду та фуросеміду вважається недоцільною.