Встановлено ознаки діалогічності української культури. Обстоюється позиція, що діалогічність є одним із чинників її розвитку. Висвітлюються основні історичні етапи діалогічної практики в українській культурній традиції (від язичницько-християнських часів); розвитку класично-раціоналістичного діалогу (Г. Сковорода) та етико-раціоналістичної практики діалогу (І. Франко). Виокремлено ознаки української культури, зумовлені пошуками та формуванням української ідентичності (XX - на початку XXI сторіччя): пошук глибинних, сенсових початків культури; переплетіння культури з іншими громадянськими і соціальними сферами; переосмислення індивідуальної творчості минулих поколінь; прийняття у свою культуру "іншого", "чужого"; культурний антропоцентризм. На глибоке переконання авторів, перераховані вище ознаки вказують на те, що українська культура - це діалог культур.

У підручнику на основі кращих здобутків історіографії подано короткий огляд історії та культури України від найдавніших часів до сьогодення. Високий науковий рівень видання поєднується з доступним викладом фактичного матеріалу та оригінальною формою його подання. Для кращого запам’ятовування в тексті виділено ключові слова. У підручнику вміщено також хронологію найважливіших подій історії та культури, тематику і плани семінарських занять, перелік типових питань для підготовки до іспитів та список рекомендованої літератури.

Висвітлено актуальні питання генези української культури від найдавніших часів до сучасності. Охарактеризовано етапи історичного розвитку культури. Увагу приділено розумінню всіх складових культури - мистецтва, матеріальної культури, наукового знання, усіх форм духовних цінностей. Розглянуто питання культури України в епоху давньої історії, культури Київської Русі (Русі-України) та Галицько-Волинської держави, української культура доби козацько-гетьманської держави. Розкрито провідні тенденції розвитку сучасної української культури.

Висвітлено питання викликів національній ідентичності сучасної російсько-української війни. Розглянуто проблеми збереження культурної спадщини під час війни. Охарактеризовано мистецьку спадщину А. Горської у контексті російсько-української війни. Увагу приділено особливосям збереження культурних цінностей в умовах воєнного стану. Окреслено сучасні виклики збереження культурно-історичної спадщини. Проаналізовано особливості атрибуції та досліджень народних ікон у разі проведення мистецтвознавчих експертиз. Висвітлено життєвий шлях і публіцистичну спадщину заслуженого журналіста України П. Жука. Досліджено роль музеїв у формуванні історичної пам'яті нації. Наведено динаміку розвитку спорту інвалідів в Україні у 2000-х рр.

Проаналізовано юридичні документи, історичні та політичні наративи, усні свідчення, задокументовані дані, аудіо- та відеоматеріали, публікацій у ЗМІ. Проаналізовано злочини, скоєні російськими військами на тимчасово окупованих територіях України після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Доведено, що злочини росії на теренах України слід трактувати як акти геноциду українців. Здійснено історичний екскурс, розкрито правову складову, подано основні ознаки та відмінності злочинів геноциду і воєнних злочинів, наведено докази наміру та безпосереднього скоєння рф актів геноциду українців. Репрезентовано польові та ілюстративні матеріали, які висвітлюють різні аспекти народного трактування цінності людського буття. Основну групу джерельних матеріалів становлять результати емпіричних досліджень авторів, зокрема зібрані ними під час історико-етнографічних та археологічних експедицій; свідчення респондентів зі збереженням прямої мови та особливостей діалекту; анкета-питальник для збору й фіксації ключових свідчень з метою вивчення окресленого питання; фотоматеріали, рисунки та креслення, а також ілюстрації музейних і архівних фондів, які унаочнюють сутність та багатогранність поняття цінності людського буття і його проявів у різних сферах народної культури українців.

Мета дослідження - вивчення загроз об'єктам культурної спадщини України в умовах російської агресії та опрацювання можливих шляхів захисту пам'яток із використанням досвіду країн, що пережили воєнні конфлікти. Методологія полягає у застосуванні загальнонаукових методів логіки, методів системності, історизму, компаративного аналізу, спеціально-історичних методів (хронології, історіографічного аналізу, ретроспективного аналізу, історико-системного, порівняльно-історичного). З'ясовано причини загроз та мотиви нападів на об'єкти культурної спадщини України під час російської агресії. Вивчено досвід країн, культурна спадщина яких опинялась у зонах воєнних конфліктів. Досліджено трансформацію міжнародного пам'яткоохоронного права під впливом воєнних протистоянь у різних країнах світу та ефективність правових механізмів захисту пам'яток у контексті війни Росії проти Україні. Окреслено напрями діяльності української пам'яткоохоронної галузі в умовах конфлікту та в повоєнний період. Висновки: забезпечення дієвої системи охорони культурної спадщини є нагальним завданням в умовах російської агресії. Повномасштабне вторгнення, як продовження "гібридної війни", виявилося найбільшим викликом для української культури за роки незалежності України. Захист об'єктів культурної спадщини як матеріальних виявів багатовікової історії нашого народу став одним зі стратегічних напрямів у протистоянні ворожій експансії. Ефективний захист українських об'єктів культури повинен спиратися на досвід країн, що зіткнулися з подібними викликами, та на сучасні механізми міжнародного права, згідно з якими українська культурна спадщина є невід'ємною складовою світового культурного надбання. За неможливості фізичного доступу захист пам'яток на тимчасово окупованих територіях в умовах воєнного конфлікту обмежується політичними заявами, моніторингом ситуації та документуванням злочинів, спрямованих проти об'єктів культури. Тактика ведення бойових дій з урахуванням цінності об'єктів культурної спадщини й отримання базових знань з охорони пам'яток військовослужбовцями армій НАТО заслуговує особливої уваги в контексті наступальних операцій Збройних сил України. Значно ширший діапазон превентивних заходів можливий для захисту пам'яток на територіях, що не охоплені активними бойовими діями. Комплекс потенційних загроз вимагає від вітчизняної пам'яткоохоронної системи спрямування зусиль як на швидке реагування в поточній ситуації, так і на стратегію повоєнної відбудови.

Здійснена спроба сучасного прочитання творчої спадщини видатної української поетеси Лесі Українки з точки зору репрезентації в неї провідних характеристик української ментальності. Головна увага приділена відтворенню у творчості поетеси унікального іманентного зв'язку українського народу з природою, який насичує фольклорну та міфологічну спадщину предків українців. З дитинства зачарована красою персонажів українського фольклору, глибиною космологічних поглядів давніх українців, Леся Українка мала тонке відчуття зв'язку людини зі Всесвітом, своє розуміння всеєдності макро- та мікрокосму. Сутність філософії буття, розуміння специфічних рис української ментальності відтворено в ліричному дискурсі поетеси за допомогою метафоричних образів природи та розмаїття архетипной символіки. Погляд на творчу спадщину Лесі Українки с позицій сьогодення дозволить переосмислити основи української ментальності, надати їм важливого статусу духовних зразків, формуючих сучасну ціннісну систему українського суспільства.

Розглянуто правові механізми захисту об'єктів культурно-історичної спадщини на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим. Висвітлено новітні тенденції виготовлення підробок історичних та археологічних артефактів. Проаналізовано досвід збереження історико-культурної спадщини у Великобританії та Франції. Досліджено філософсько-літературну спадщину І. Франка в контексті релігійно-національного самовираження українців. Розкрито особливості дослідження предметів металопластики часів скіфської доби.

Зазначено, що об’єктом вивчення курсу «Історія української культури» є закономірності розвитку української культури у контексті соціально-історичних обставин, панорама вітчизняних та світових культурних процесів та їх головних етапів, специфічні феномени національної української культури. Майбутній педагог повинен розуміти зміст та особливості різних епох у розвитку вітчизняної культури; усвідомлювати особистісний рівень культури й засоби його підвищення; вміти орієнтуватися у потоці художньої продукції і віддавати перевагу найвизначнішим у художньому розумінні взірцям; знати культурну спадщину українського народу, вміти її пропагувати та накопичувати досвід її використання у практичній діяльності. Даний словник-довідник надає тлумачення культурологічних термінів і понять, проілюстроване фактами з історії української культури. Наведено відомості з історії вітчизняної культури, посилання на пам’ятки української культури, а також короткі біографічні дані про відомих діячів української культури, науки.

Вміщено основні історичні та культурологічні терміни. Зауважено, що опрацювання матеріалів словника з дисципліни "Історія української державності та культури" сприяє засвоєнню студентами нової лексики, надає можливість коректно та творчо застосовувати набуті знання з історії української державності, розуміти складні культурознавці поняття, правильно трактувати події історичного минулого України. Зауважено, що матеріал словника допомагає окреслювати в домінантних рисах культурні епохи у світовому контексті на різних історичних етапах їх розвитку та розуміти явища сучасної культури. Розкрито сутність таких понять, як антропогенез, деетнізація, елітарна культура, етнічна консолідація, латентна державність, супрематизм, тотемізм.

Досліджено процеси "спільного й унікального" в українській історичній і національно-культурній ситуації з метою створення "картосхеми" на тлі всіх інших "національних" версій світу, де постає вітчизняний "пейзаж" як центральна ідеологічна основа всієї подієвості новоукраїнського феномена. Наголошено на важливості зазначеного наукового дослідження, зважаючи на відсутність цілісного наукового осягнення національного "народотворення" від доби Романтизму і до сьогодення як центральної ідеологічної основи всієї подієвості новоукраїнсього феномену; невирішених проблем формування спільної культурної та громадянської ідентичності модерної української нації, що ґрунтується на спільній соціолінгвістичній культурі нації тощо.

Підготовлено на підґрунті чинної робочої програми та відповідно до вимог Міністерства освіти і науки України щодо навчальної дисципліни "Історія української культури". Залучено уривки документальних, наративних та зображальних джерел, наукових публікацій та літературних творів вітчизняних і зарубіжних авторів, багатий ілюстративний матеріал, що відображає генезу та особливості розвитку української культури від первісного суспільства до кінця XIX ст. Висвітлено мистецтво стародавнього населення України та культуру України XIV - першої половини XVII ст. Описано культуру бароко і Просвітництва України (друга пол. XVII -XVIIІ ст.). Окреслено українську культуру XIX ст. Презентовано поштову марку як відображення культури України.

Поглиблено розкрито питання історії культури України. Курс лекцій складено з трьох модулів: "Етапи українського культурогенезу" (чотири лекції), "Традиційна культура українців" (чотири лекції), "Історія українського мистецтва" (п’ять лекцій). У першому модулі описано культурогенез та теорії походження української культури, виникнення культурогенезу на українських землях, культурогенез епохи Київської Русі, український культурогенез доби Ренесансу і Бароко. У другому модулі описано етнокультурну особливість українців, народну архітектуру, господарство та побут українців, сімейні відносини та родинну обрядовість, міфологію та фольклор українців. До третього модуля вміщено теми мистецтва давньої України, ренесанс і Бароко в українському мистецтві, мистецьке життя в Україні у XIX ст., українське мистецтво XX ст., мистецтво незалежної України. До кожної лекції підготовлено питання для самоконтролю, а до кожного модуля - список рекомендованої тематичної літератури. Завершує видання список навчальної літератури, необхідної для засвоєння дисципліни та словник термінів і понять.

Подано інформацію щодо висвітлення пам'яткоохоронної роботи на Черкащині у пресі (1960-ті рр. - початок XXI ст.). Розглянуто проблеми нових нумізматичних знахідок. Досліджено особливості відображення культурно-історичних традицій Черкащини 50 - 70-х рр. XX ст. у творчості сільського фотохудожника І. Литвина. Висвітлено основні аспекти гончарного ремесла на Корсунщині. Описано характерні риси сучасної української літератури як виду мистецтва. Розглянуто політичну символіку кольорових революцій через призму візуалізації. Досліджено витоки фрескового живопису та мозаїки Київської Русі.

Вперше залучено до наукового обігу та комплексно проаналізовано значний масив документальних матеріалів стосовно родоводу Аркасів, їх внеску в історичний поступ Півдня України. До наукового обігу введено першоджерела фондів Державного архіву Львівської області. Проаналізовано внесок М. Аркаса у розвиток української історичної думки. Доведено тезу відносно того, що "Історія України-Русі" М. Аркаса засвідчила появу в українській історіографії державницького напрямку та заклала початок неоромантизму у вітчизняній історичній науці. Виокремлено і проаналізовано життєпис М. Аркаса, проведено аналіз ролі його педагогічної та громадсько-виховної діяльності у пробудженні самосвідомості українців. Доведено тезу про те, що саме М. Аркас підготував підґрунтя для глибокого вивчення минулого українського народу. Охарактеризовано педагогічну складову спадку М. Аркаса, в якій особливе місце займала ідея гармонійного розвитку людини, органічного поєднання розумового, трудового, морального, фізичного й естетичного виховання, яке сповідував М. Аркас. Окреслено коло питань, які потребують подальшого дослідження.

Увагу приділено питанням, що стосуються історії музейних колекцій і музейної справи, оцінки та доведення автентичності культурних цінностей, правової охорони історико-культурних пам'яток, сучасної історії України. Висвітлено актуальні проблеми збереження та популяризації першої музейної експозиції в Україні, присвяченої П. І. Чайковському (м. Кам'янка). Розглянуто вплив освітлення на збереження музейних експонатів, наведено рекомендації з його облаштування. Розкрито особливості музеєфікації традиційної етнохореографічної спадщини українців. Досліджено взаємодію українського та польського населення в Польській Народній Республіці в 50 - 60-х рр. XX ст. (на матеріалах тижневика "Наше слово"). Проаналізовано соціальний стан та економічний процес у селянсько-громадських об'єднаннях 1917 - 1930-х рр.

Увагу приділено аналізу проблеми дослідження культурної спадщини, зафіксованої в нерухомих пам'ятках, з'ясуванню її ролі у формуванні історичної пам'яті. Охарактеризовано меморіальний компонент у формуванні історичної пам'яті народу. З'ясовано суспільне значення нерухомих пам'яток історії. Окреслено специфіку "місць пам'яті". Проаналізовано місце "Зводу пам'яток історії та культури України" у формуванні історичної пам'яті в сучасній Україні.

Розглянуто питання взаємообміну студентської молоді та його ролі в діалозі культур у сучасному світі. Досліджено вплив українських традицій на виховання в дітей національної свідомості та самосвідомості. Встановлено вплив європейської субкультури на українську молодіжну моду. Увагу приділено модернізації соціального захисту населення України. Висвітлено особливості національної кухні України та Тунісу. Описано релігійний туризм як засіб подолання бар'єрів у міжкультурному спілкуванні людських спільнот. Досліджено явище комп'ютеризації освітнього навчального процесу.

Визначено основні проблеми та негативні тенденції у сфері охорони та збереження культурної спадщини: неврахування загальновизнаних міжнародною спільнотою принципів сучасного розвитку сфери охорони і збереження культурної спадщини, кризовий стан історико-культурного середовища більшості історичних населених місць, руйнування й безповоротні втрати історично цінної забудови, історичних і культурних ландшафтів, об'єктів і територій, відсутність системи електронних інформаційних ресурсів про культурну спадщину України, відсутність чіткої політики щодо ознайомлення світової спільноти з національною культурною та природною спадщиною України тощо. В результаті дослідження підготовлено конструктивні рекомендації щодо реформування стратегії державної політики у сфері охорони та збереження культурної спадщини. Розроблено пропозиції щодо механізмів та інструментів її реалізації, а саме: удосконалення стратегічного, програмно-цільового та просторового планування, удосконалення державної системи реєстрації та обліку, створення системи моніторингу та відповідної звітності й інформування громадськості, єдиної системи електронних інформаційних ресурсів та популяризації національної культурної спадщини. Новизна дослідження полягає у розробленні відповідних пропозицій та рекомендацій щодо їх розв'язання з урахуванням документів, прийнятих міжнародною спільнотою, та акцентуванням при цьому на ролі та значенні географічної науки.

Освещена история Украины в хронологической последовательности: княжеский период, казачество, XIX в., I половина XX в., годы Второй мировой войны и послевоенный период. Дана информация об образовании и развитии Киевского государства (IX - XI вв.). Описаны причины, движущие силы и последствия Освободительной войны 1648 - 1657 гг. Внимание уделено административно-территориальному делению украинских земель в составе Российской империи в начале XIX в., развитию капиталистических отношений и началу промышленного переворота, социальным противоречиям, а также роли Кирилло-Мефодиевского общества в национально-духовном возрождении. Рассмотрено развитие Украины в условиях индустриализации и коллективизации сельского хозяйства. Раскрыты особенности возрождения украинской государственности.