Висвітлено історію розвитку мистецтва орнаментики в епоху розквіту клавесинізму (XVII - XVIII ст.). Визначено роль мелізмів у старовинній музиці та розглянуто різні підходи щодо їх виконання, зокрема імпровізаційний та підпорядкований певним правилам. Встановлено основні принципи розшифровки орнаментики в клавірних творах Й.С.Баха. Здійснено порівняльний аналіз їх відомих редакцій і запропоновано варіант відтворення, адекватний особливостям бахівського стилю та технічним можливостям виконання.

Освещена история развития искусства орнаменталистики в эпоху расцвета клавесинизма в XVII - XVIII ст. Определена роль мелизмов в старинной музыке и рассмотрены различные подходы к их исполнению, в частности импровизационный и подчиненный определенным правилам. Установлены основные принципы расшифровки орнаменталистики в клавирных произведениях Й.С.Баха. Осуществлен сравнительный анализ их известных редакций и предложен вариант исполнения, адекватный особенностям баховского стиля и техническим возможностям исполнителя.

Рассмотрена проблема исторических предшествований и художественного смысла произведений Л.Бетховена, в частности сонаты N 32, освещены её исторический генезис и уникальная онтология.

Розглянуто проблему формування ансамблевого типу мислення, перетворення фактури та становлення жанру віолончельної сонати в творчості Л. ван Бетховена.

Проаналізовано прояви міфологеми Повелителя мертвого воїнства у творах Вагнера, завдяки наскрізній дії даної міфологеми встановлено внутрішні функціональні зв'язки, що дозволяє дослідити доробок композитора на підставі прояву принципу крещендування.

Висвітлено творчу спадщину Й.С.Баха - геніального композитора всіх часів і народів. Проаналізовано стан сучасного бахознавства, узагальнено нові ідеї та накопичені знання в музикознавчій та виконавській сферах. Розглянуто вплив доробку композитора на східнослов'янські культури.

Освещено творческое наследие Й.С.Баха - гениального композитора всех времен и народов. Проанализировано состояние современного баховедения, обобщены новые идеи и накопленные знания в музыковедческой и исполнительной сферах. Рассмотрено влияние творчества композитора на восточнославянские культуры.

Освещена специфика выявления методов и принципов новой мифологии романтизма (учения трансцендентальных философов Ф.Шеллинга и Ф.Шлегеля рубежа XVIII - XIX ст.) в музыке, приведена трактовка мифологем как конструктов новой мифологии. Предложена методика энциклопедического анализа, основанного на синтезе исследовательских подходов для изучения воплощающего идеалы новой мифологии романтизма музыкального произведения как энциклопедии-хаоса.

Охарактеризовано духовну ситуацію, що визначає культурне життя у сучасному індустріальному суспільстві. На підставі концепції Э.Фромма про відчуження людини у суспільстві, головною метою економічного розвитку якого стає процес накопичення капіталу, проведено філософський аналіз даної проблеми. Розкрито місце музики у відчуженому суспільстві.

Охарактеризована духовная ситуация, которая определяет культурную жизнь в современном индустриальном обществе. На примере концепции Е.Фромма об отчуждении человека в обществе, главной целью экономического развития которого становится процесс накопления капитала, проведен философский анализ данной проблемы. Раскрыто место музыки в отчужденном обществе.

Проанализировано творчество И.С.Баха, в частности, его духовные кантаты как посредствующее звено между внутренним миром идей, образов, символов самих произведений и смыслом творчества музыканта в целом, между наследием Баха и жанром немецкой кантаты. Внимание уделено истории немецкой теологии, сущности учения Новой церкви, особому значению проповеди, а также хоралу в кантатах. Рассмотрена форма кантат как риторико-иерархическая система. Доказано, что при всех текстовых, вербальных ассоциациях основное развитие, толкование хорала как гомилетической материи происходит чисто музыкальными средствами, на уровне интонаций, тем. Кантата не является иллюстрацией, это музыкально-теологические произведение.

Восьмий концерт Шпора розглянуто як зразок реалізації принципу синтезу мистецтва за умов його формування у добу раннього романтизму.

Восьмой концерт Шпора рассмотрен как образец реализации принципа синтеза искусств в условиях его формирования в эпоху раннего романтизма.

Spohr's Violin Concerto No. 8 is considered as a model of realization of a principle of arts in the condition of its formation in early romanticism

Уточнено зміст категорії стилю, що охоплює сутнісні грані буття композитора. Вперше категоріально осмислено поняття авторського стилю, встановлено його параметри, сформульовано відповідну дефініцію. Виявлено рівні дослідження авторського стилю в конкретному творі - смисловий, текстовий, особистісний, показано основну функцію смислового. Визначено обсяг поняття "смисл", охарактеризовано його структурні компоненти. Здійснено розмежування категорій "смисл" і "значення", "смисл" і "семантика", встановлено параметри аналізу смислової організації творів Й.Брамса. Проаналізовано процес смислорозгортання. Показано особливості смислових одиниць (знаковість), здійснено їх аналіз у просторово-часовій системі (розглянуто просторовість і темпоральність). Вперше визначено принцип організації різних рівнів музичних творів композитора (множинність). Встановлено основний механізм втілення смислу в інтонаційно-звукову плоть (об'єктивацію). Розглянуто явище споглядальності та комунікативності в авторському стилі Й.Брамса. Виявлено тотожність між закономірностями смислоорганізації та внутрішніми особливостями композиторського суб'єкта, обумовленими його світоглядною позицією. Розкрито її основи у світлі споглядально-особистісної настанови. Створено модель авторського стилю Й.Брамса. Вперше в музикознавстві здійснено класифікацію наукової літератури, присвяченої творчості Й.Брамса (радянської, української, російської та зарубіжної).

Дисертацію присвячено розробці першої на Україні альтової редакції 6 віолончельних сюїт Й.С.Баха та методиці їх альтового інтерпретування. Особливу увагу приділено концептуальним питанням виконання сюїт: темпоритму, динаміці, чергуванню зв'язної та роздільної артикуляції, художньому інтонуванню, виконанню поліфонічної фактури. Наголошено на особливості місця сюїт в сучасному альтовому репертуарі та на конкретних вітчизняних традиціях їх високохудожнього стильового виконання.

Досліджено проблему розвитку камерно-інструментальної сонати на рубежі ХVІІІ - ХІХ ст. у творчості Л.ван Бетховена. Вперше викладено концепцію еволюції камерно-інструментальних жанрів на матеріалі віолончельних сонат Бетховена. Висвітлено процеси виділення облігатного типу фортепіанних сонат як самостійного жанру та його подальшого перетворення; реформування музичної фактури та створення нової цілісності музики в ансамблі; формування ансамблевого типу музичного мислення та його впливу на музичну культуру наступних епох; стилістичних змін у творчості Бетховена; трансформації сонатно-симфонічного циклу та синтезу поліфонічних і гомофонно-гармонічних засобів музичного розгортання, що обумовило стильові зрушення та виникнення нестійкого типу композиції у музичній культурі Європи ХІХ ст. Розглянуто питання інтерпретації творів та музичного мислення композитора та виконавця.

Дисертацію присвячено зв'язку духовної творчості Йогана Себастіана Баха (на прикладі духовних кантат) з лютеранською проповідницькою традицією. Кантати досліджено шляхом герменевтичного аналізу з опорою на закони німецької протестантської гомілетики. Аналізу підлягали прояви музичного тлумачення. Об'єктом коментування та екзгези визнано не тільки словесний текст, який спирається на біблійний сюжет та розкриває його, а передусім - протестантський хорал, його мелодія та текст. Виявлено два головні типи кантат: кантати, в яких хорал виступає як узагальнення - конклюзивні, а також ті, в яких хорал підлягає цілісному послідовному коментуванню під час усього твору - пенетративні. Зазначені типи кантат відповідають у музиці двом типам лютеранської проповіді. Проаналізовано принципи організації матеріалу - форму, яка опирається на риторичні закономірності. Доведено, що риторико-ієрархічна система охоплює усі рівні твору - від мотивно-інтонаційного до композиційного. З'ясовано, що форма кантати є фактором донесення змісту твору; вона відбиває приховані рівні тлумачення релігійної ідеї. Встановлено, що духовну кантату трактовано композитором у дусі та за законами лютеранської проповіді. Головні висновки щодо духовної кантати було перевірено на спорідненому жанрі мотету та на "Пристрастях".

Визначено роль музичної естетики як важливого компонента у формуванні постмодерністської теорії Тексту. Досліджено, що естетика музичного постмодернізму (ЕМП) створює концепцію музичного твору як тексту та потребує застосування певних методологічних принципів, а саме методів текстового аналізу Р.Барта, М.Фуко та деконструкції Ж.Дерріда. Доведено, що колажність репрезентує постмодерністську ідею інтертекстуальності, відбиває постмодерністське прагнення до естетизації дійсності (концепція світового концерту К.Штокгаузена, явища конкретної музики М.Кагеля, К.Штокгаузена). Визначено, що ЕМП втілює принципи онтологічної концепції мистецтва пізнього М.Гайдеггера, яким обгрунтовано необхідність аналізу мистецтва в аспекті істини буття, а художнього твору - у контексті здійснення істини. Розглянуто концепцію іронії М.Кагеля у контексті теорії іронії Р.Рорті, Ж.Дерріда, Ф.Джеймсона, Ч.Дженкса. Висвітлено зв'язки між естетичними принципами постмодернізму та східними теоріями мистецтва у контексті діалогу Захід - Схід. Розкрито специфіку часопростору у постмодерністських творах відкритих форм.

Досліджено проблему еволюції фортепіанного мистецтва бетховенської епохи з її особливостями і закономірностями, рушійною силою. Висвітлено тенденції розвитку фортепіанного виконавства й педагогіки на межі XVІІІ - XІХ ст., а також стан і взаємозв'язки фортепіанної творчості Бетховена з діяльністю видатних піаністів-сучасників. Вперше надано об'єктивну оцінку внеску відомих піаністів-виконавців зазначеної доби в процес формування фортепіанної музики, зокрема фортепіанної фактури. Визначено роль малих п'єс у творчості Бетховена та піаністів-виконавців у процесі еволюції музики. Висвітлено процес трансформації жанрів музики XVIII ст. у перехідну епоху, що передувала музичному романтизму XІХ ст. Досліджено еволюцію фортепіанної музики залежно від технічних і художніх засобів виконавства.

Проаналізовано німецьку культурну ідею у музиці XVIII - XX ст. як осередок національно-ментального прояву стосовно фольклористської атрибутики національної музичної якості. Розглянуто теоретичний принцип "романтичного гігантизму" як ментальний показник німецької культурної ідеї у музиці Нового часу. У зазначеному ракурсі висвітлено явища німецького "бідермейєра" у спрямованості останнього до авангарду-поставангарду XX ст. та у цьому контексті виділено "загальнонімецькі" риси творчості Ф.Шуберта, Г.Малера, А.Шєнберга. Відзначено історико-стильовий континуум романтизму як детермінанту музично-ментальних прерогатив німецького художнього мислення.

Уперше зразки лютеранської траурної погребальної музики розглянуто у вітчизняному музиконавстві як самостійний художній музично-історичний феномен. Розглянуто аспект лютеранської специфіки цієї музики у взаємодії з конкретною конфесіональною традицією. Наведено ідею культурологічного усвідомлення "Німецького реквіему" як реалізації християнської ідеї "смерті - підсумка" життєвого шляху людини за надособово-хоральним принципом її музичного втілення. Виявлено глибинні зв'язки типології "Німецького реквієму" з драматургією епіко-оповідального типу, а також з духом корпоративності німецької лютеранської общини та богослужбового акту. Уперше у вітчизняному музикознавстві у зазначеному контексті жанрової типології проаналізовано твори Г.Шютца, І.С.Баха, Р.Шумана, І.Брамса, Г.Ейслера, П.Хіндеміта, Е.Денісова.

Обгрунтовано концепцію творчого мислення К.Штокгаузена (музичного, художнього, наукового, філософського, міфопоетичного) як цілісного феномену культури другої половини XX - початку XXI ст. Тип мислення композитора визначено як серіальний, розкрито сутність його фундаментальної категорії - музичного часу та базового методу медіації. На підставі вивчення музично-теоретичних і філософсько-естетичних досліджень композитора, а також фортепіанної музики 1950-х років - початку XXI ст., зокрема, творів "Клавірштюк XI", "Природні тривалості", "Третя година", "Групи", "Міри часу", "Вознесіння", "Перша година" мегациклу "Звук" розкрито цілісність музично-філософського світогляду та творчості К.Штокгаузена, визначено константи творчого мислення митця у контексті їх історичних і культурологічних передумов, проаналізовано нову естетику звуку, розглянуто теорію музичного часу та її трансформацію в композиційний метод. Досліджено генезу алеаторики з серіальної й електронної музики. На підставі введення принципу випадковості проаналізовано основні етапи формування нової поетики можливості в мистецтві. Представлено першу музикознавчу інтерпретацію останнього творчого проекту К.Штокгаузена - мегациклу "Звук", розпочатого у 2004 р. Наведено результати дослідження останнього фортепіанного твору композитора - "Природні тривалості" (2005 - 2006 рр.), розроблено й апробовано метод мобільного аналізу алеаторичної музики, мета якого - зафіксувати змінність версій, виявити ступінь вираженості потенціалу багатозначності "тексту" та визначити естетичний рівень кожної реалізації. Сформульовано термінологічний апарат для опису художніх явищ нової музики.

Дисертація присвячена досліженню оркестрового стилю Й.С.Баха. В її основу покладений аналіз оркестрових та вокально-інструментальних творів композитора. Розроблена загальна універсальна класифікація типів музикування і відповідно видів оркестрових фактур у музиці. Вивчено основоположний принцип оркестрового мислення Й.С.Баха: обумовленість оркестрового стилю композитора жанром твору. Вперше в музикознавстві при аналізі оркестрового стилю Баха розглядаються партитури усіх жанрів оркестрової спадщини Баха, у тому числі творів, де приймає участь оркестр. Оркестровий стиль Й.С.Баха розглядається у єдності з жанром, формою та фактурою творів.

На підставі аналізу першоджерел, виявлених принципів симетрії та риторичної ампліфікації запропоновано нову послідовність контрапунктів і канонів, яка створює просторово-часову модель циклу - сукупність зовнішньої двочастинної симетричної, внутрішньої змістової (7 - 9-частинної риторичної диспозиції) та часової (інтонаційно-виконавської) форм. Універсальність запропонованої моделі дає змогу евристично відтворити відсутні фрагменти циклу - два невідомих контрапункти та закінчення останньої фуги. Синтезом засобів формоутворення, семантики музичної мови, символіки назви, властивостей наукових знань, теорій і вчень епохи бароко є художня концепція "Мистецтва фуги". Обгрунтовано введення до музикознавчого обігу нової методики дослідження та нової термінології.