Розглянуто проблему формування ансамблевих основ жанру віолончельної сонати в творчості Л. ван Бетховена. Нововведеннями Бетховена є використання поліфонічних засобів музичного розгортання в сонатно-симфонічному циклі й ансамблевий тип мислення композитора. Перша соната op. 102 дає уявлення про бетховенські принципи в камерно-інструментальному жанрі пізнього періоду.

Проаналізовано творчість видатного українського диригента, реформатора оркестру народних інструментів В.А.Комаренка. Розкрито значення диригента у формуванні музичної освіти в Слобідській Україні.

Проаналізовано розвиток оркестрово-виконавського мистецтва України, яке відіграло важливу роль у справі становлення та розвитку естетико-ціннісних аспектів художньої культури України, менталітету українського народу. Причинами виникнення оркестрів в Україні були: сприятливі умови розвитку музичного мистецтва, вплив італійської опери, музична освіта дворян, вивчення музики, зокрема, інструментальної у навчальних закладах, наслідування оркестрового виконавства, яке вже почало функціонувати в Росії, розвиток та поширення сімейно-побутового музикування, становлення гастрольно-концертної справи. Наведено історичні матеріали.

Висвітлені сутність поняття "досвід музично-виконавської діяльності", його структура, рівні сформованості у студентів музичних спеціалізацій вузів культури, а також викладений перебіг експериментально-дослідної роботи по вивченню стану формування даного досвіду у студентів вузів культури різних регіонів України. Аналіз результатів діагностичного експерименту дозволив автору констатувати відсутність цілеспрямованого формування досвіду музично-виконавської діяльності у студентів вузів культури. Запропонована оптимальна система формування досвіду музично-виконавської діяльності і методика її реалізації у навчальному процесі дисципліни "Спеціальний інструмент" вузу культури.

Розглядається історія унікальної збірки українських народних музичних інструментів, розкривається багатство і різномаїття музичного інструментарію України. Досліджується роль музичних інструментів в духовному житті нації. Наведено каталог українських народних музичних інструментів Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України.

Розглянуто психологічні механізми процесу запам'ятовування музичного матеріалу студентами-інструменталістами. Визначено особливості сприйняття, обробки, зберігання та відтворення інформації. Накреслено шляхи підвищення їх виконавчої майстерності.

Розглянуто шляхи формування музично-педагогічного мислення у професійній діяльності на рівні висунутих вимог, роль і місце засобів наочності у процесі навчання. Висвітлено особливості застосування зорових і комбінованих засобів наочності, конкретних слухових засобів навчання. Визначено загальну структуру застосування засобів наочності у різних жанрах. Проаналізовано суб'єктивно-психологічні передумови виконавської інтерпретації, питання використання елементів музичної критики у навчанні як педагогічних важелів.

Розглядаються основні форми концертного життя в Галичині за період з 1848 до 1939 р., аналізується виконавсько-пропагандистська діяльність провідних скрипалів-віртуозів (Р.Криштальського, Є.Козулькевича, Є.Цегельського, Ю.Криха та ін.). На основі дослідження їхньої творчості окреслено загальні тенденції в розвитку галицького скрипкового мистецтва.

Розглянуто питання дидактики індивідуального навчання, практичної оркестрово-ансамблевої роботи, організації проведення концертної діяльності, керівництва зведеним духовим оркестром. Проаналізовано зміст оркестрової партитури, навички роботи з тамбурмажором. Наведено практичні поради настроювання духового оркестру, підготовки нотного матеріалу до репетиції, а також етапи репетиційної роботи.

Підкреслено, що сучасна музична педагогіка не має наукового обгрунтування поняття "досвід музично-виконавської діяльності", його структури, засобів формування тощо. Відсутність теоретичних знань негативно впливає на якість практичного освоєння студентами досвіду музично-виконавської діяльності, а звідси і на якість підготовки фахівців даного напрямку. Тому автор намагався розробити оптимальну систему формування досвіду музично-виконавської діяльності у студентів вузів культури і мистецтв, а також представити методики її реалізації у навчальному процесі дисципліни "Спеціальний інструмент" вузу культури, які передбачають формування у студентів необхідних знань, умінь та навичок.

Висвітлюється діяльність у Галичині музичних навчальних закладів по підготовці скрипалів-професіоналів і аматорів у 1848-1939 рр., аналізується вплив освітньо-виховної роботи на рівень концертного життя і смичкового виконавства. Головну увагу зосереджено на педагогічних та методологічних принципах діяльності найбільш яскравих представників галицької скрипкової школи - Є.Перфецького, Й.Москвичіва, Р.Криштальського, К.Гладилович, І.Левицького, Ю.Криха та ін.

Клементі зробив значний і багатогранний внесок в розвиток фортепіанного мистецтва. Він одним з перших розкрив нові звукові можливості фортепіано і переваги його перед клавесином. Кращі твори композитора-піаніста містять у собі глибину музичної думки, визначену промовистість і художній зміст. У них знайшов своє втілення "симфонічний" склад його мислення, одним з яскравих прикладів якого є словнозвісна "Патетична сцена". Клементі сприяв своїми фортепіанними творами виникненню піанізму нового типу, що дало змогу новому фортепіано вийти на широку концертну естраду.

Розглянуто історичну типологію національного інструментарію України, етнологічну основу української рогової музики, а також історичні витоки та функціонування українських музичних інструментальних цехів. Досліджено етнофольклорні джерела української оркестрово-виконавської культури, охарактеризовано національний духовий інструментарій як домінантний засіб українського музичного стилеутворення тощо.

Розглянуто психологічні механізми залежності емоційної стійкості суб'єктів від рівня їх збудження. Викладено положення про вплив внутрішніх факторів на її амплітуду. Накреслено шляхи вдосконалення методики формування виконавчої майстерності музикантів-інструменталістів.

У посібнику викладено матеріал, систематизований за критерієм складу певних оркестрових груп, їх музичними властивостями для допомоги вчителям шкіл, керівникам музичних інструментальних колективів і студентам з питань організації та методики навчання грі на різних народних інструментах. Наведено загальні положення про шкільний музичний колектив: організацію та проведення репетицій, підготовку керівника до репетиції, склад оркестру, планування та облік занять, учбово-творчу роботу, розподіл учасників за інструментами, вивчення нотної грамоти, методи роботи в колективі, організацію та проведення концертного виступу.

Розглянуто техніку диригування та її значення для вчителя музики, диригентський апарат та його можливості. Висвітлено основні прийоми і методи роботи з хоровою партитурою, правила диригування творів у розмірах 6/8, 9/8, 12/8 відповідно до диригентських схем "на два", "на три", "на чотири", а також диригування перемінних розмірів.

Розглянуто період становлення молодої української виконавської школи та перебудови музичного навчання на початку ХХ ст., формування педагогічних кадрів і концертуючих піаністів, висвітдено діяльність засновника харківської піаністичної школи, видатного концертуючого піаніста і талановитого педагога П.К.Луценка та його учнів. З сучасних естетичних і методологічних позицій відтворено дійсну картину становища музичного життя даного періоду, простежено джерела і шляхи формування харківської піаністичної школи в історичній послідовності культур російського та українського народів. Пов'язуючи народження професійної виконавської школи з заснуванням харківського відділення Російського музичного товариства та музичного училища та діяльністю І.І.Слатіна, надано оцінку та розкрито значення творчості ряду таких талановитих, але маловідомих музикантів і піаністів, як А.Ф.Бенш, Р.В.Геніка, А.В.Шульц-Евлер та ін.

Розглядається життя та різнобічна діяльність широко відомого в Європі на початку ХХ ст. піаніста - професора і педагога П.К.Луценка. Автор з сучасних естетичних і методологічних позицій намагається відновити реальну картину музичного життя тих років, прослідкувати шляхи формування харківської піаністичної школи в історичній єдності культур українського і російського народів та прогресивних тенденцій світового піанізму. Дається оцінка і розкривається значення творчості ряду інших маловідомих музикантів, серед яких А.Ф.Бенш, Р.В.Геніка, А.В.Шульц-Евлер та ін.

Досліджено маловідомі сторінки історії музичної культури України першої третини ХХ ст. Висвітлено етапи її розвитку, насамперед у Харкові - одному з найбільших мистецьких центрів України даного періоду. Особливу увагу приділено творчій особистості видатного діяча культури, професора П.К.Луценка - фундатора музичної освіти Харкова на початку ХХ ст. Розглянуто праці з теорії музики, музичної педагогіки та історії музики і музичної освіти в Україні.

Роботу присвячено дослідженню складних стильових процесів у камерній музиці сучасних українських композиторів. Вперше до наукового обігу українського музикознавства залучено абсолютно новий матеріал - 22 твори 15-ти композиторів, серед яких: "Скерцо" О.Скрипника, "Музика Рудого лісу" Є.Станковича, "Концерт-триптих" І.Карабиця тощо. Зроблено аналітичні спостереження над творами під кутом зору постмодерністського світогляду, що домінував наприкінці ХХ ст.