Проведено філософське дослідження проблеми міфологічного символізму в культуротворчому процесі. Виділено два основних типи міфологічного символізму: дорефлексивний і рефлексивний. Проаналізовані смислоутворююча і структуруюча функції міфологічного символізму з урахуванням специфіки різних його типів. Стверджується, що такий з точки зору позитивізму недолік міфологічного символізму, як багатомірність і суперечність, здатний обернутися перевагою в процесі смислоутворення. Переживаючи неодноразову інтерпретацію в соціокультурному контексті, міфологічний символізм виходить за межі даного соціокультурного порядку в акті трансцендування. Без цього є неможливою культуротворчість.

Проаналізовано феномен акту мовлення. Відзначено, що основу іллокутивних актів мовлення склала інтонаціональність як фундаментальна властивість мислення: у виконанні акту мовлення свідомість нав'язала фізичному втіленню ментальному стану умови задовільності ментального стану. Доведено, що центральну роль у здійсненні іллокутивного акту відіграла не конвенція, як вважали засновники теорії актів мовлення, а взаємність і настрій аудиторії на сприйняття акту мовлення. Умовою реалізації іллокутивної дії постала наявність зустрічної дії, що обумовило її комунікативний зміст. Сутністю іллокутивного акту визначено взаємодію між особистостями, іллокутивний акт виступив проявом особистості як суб'єкта взаємодії. З точки зору комунікативної взаємодії особистість існує на стику діалогу з комунікативною спільнотою та діалогу з буттям. Особистість не тільки звертається до аудиторії за підтверженням своєї ідентичності, але й надає значення аудиторії актом її визнання. Усвідомлення даної двовимірності призвело до ствердження взаємозалежності між агентом акту мовлення та комунікативною спільнотою.

Дисертація є теоретичним дослідженням філософсько-методологічних засад соціальної прагматики як методу аналізу мовних явищ, пов'язаних з відхиленнями (девіаціями) у дискурсі. Визначаються основні аспекти соціальної прагматики; уточнюється зміст терміну "дискурс" у концептуальному контексті комунікації як одиниці методологічного аналізу; виявляються методологічні засади аналізу відхилень (девіацій) у дискурсі, пов'язаних зі специфікою вживання стилістичних засобів у нестандартних (девіантних) ситуаціях; обгрунтовується універсальність соціально-стилістичного підходу до аналізу метафори як стилістичної девіації у дискурсі; розкривається необхідність врахування соціально-прагматичних принципів аналізу дискурсу при дослідженні стилів спілкування (нейтрального, гумористичного, іронічного, образливого).

На основі аналізу світоглядних ідей мислителів минулого та сучасності, об'ємного знакового іконографічного матеріалу єгипетської та української культур досліджено національні "картини Світу" як втілення ідеї "за образом Божим". Запропоновано погляд на Світ як на систему взаємодії архетипних чинників: мови, середовища та діяльності, що творять національний образ ідеї. На підставі методики дизайнерського та проектно-морфологічного підходу, в контексті взаємодії онтологічного (ідеї) та екзистенційного (образу), розроблено теорію образотворення: її принципи та аспекти, що закладають основи нової світоглядної системи як синтезу науки, мистецтва, релігії, філософії та практики життєдіяльності.

Досліджено феномен слова у загальнофілософському аспекті, в якому його розглянуто як універсалію й архетип культури. Запропонований підхід до поняття слова як синоніму мови дозволяє зробити аналіз його у філософському і соціокультурному аспекті як наскрізну символічну форму в історико-культурному розвитку. Визначено, що в українському менталітеті ставлення до слова набуло архетипного значення вираження національного духу, символу державного та етнічного буття.

Обгрунтовано концепцію лінгвістичного повороту як одного з головних факторів сучасного парадигмального зрушення в філософії в цілому та філософії науки зокрема. Запропоновано експлікацію сутності та головних характеристик лінгвістичного повороту, його епістемологічних і когнітивних наслідків. Проведено порівняльне дослідження принципових рис картезіанської парадигми філософування, а також системи трансформацій у філософії науки з лінгвістичним поворотом. Запропоновано нову стратегію дослідження аксіологічного рівня науки за сучасними результатами лінгвістичного аналізу.

Дисертацію присвячено з'ясуванню специфіки проблематики людського пізнання під кутом зору концепції філософського символізму. Розглянуто поняття "символ" та "символізація" на засадах базових положень діалектичної методології та комунікативно-діалогічного тлумачення соціокультурного універсуму. Визначено, що символ як філософсько-культурологічна категорія актуально релевантний для осягнення інтенційованості, механізмів форм людського пізнання; акцентовано увагу на динамічній природі символа (процесуальність символіки) у соціокультурному та спекулятивному пізнанні, обгрунтовано його суттєвий діалогізм, людиновимірність та орієнтованість на творче перетворення дійсності. З'ясовано продуктивність використання у гносеології та методології пізнання концептуальних моделей філософського символізму.

Проведене філософське дослідження дозволило визначити принципи, що становлять основу сковородинівського символізму. З'ясовано, що дані принципи засновано на ідеї некласичної онтології. Основою теорії символу Г.С. Сковороди є вчення про дві натури. Це вчення відкриває в бутті мовний вимір. Мовний характер буття означає, що воно отримує певні форми лише у процесі самообгрунтування. Тому умовами буття, що обгрунтовує себе, є, з одного боку, структура, яка визначає можливість втілення буття ("видима натура"); з іншого - метафізичне "ніщо". Дві натури разом становлять символ. Таким чином, за Г.С. Сковородою процес самообгрунтування буття розгортається як буття людини у символі. Логіку даного процесу викладено у вченнях про "Великий світ", серце та "Символічний світ". Множинність станів буття ("Великий світ") створюється онтологічним уявленням (істинним серцем людини) в обрії "Символічного світу".

Досліджено явище символізму у філософській культурі України. Охарактеризовано різні підходи до проблеми символу в європейській філософській думці. Вивчено гносеологічну природу символу, його зміст, функції та особливості динаміки символу в процесі становлення та розвитку української філософської культури. Розкрито символіку міфологічного світогляду праукраїнців. Визначено місце, роль та значення символу в філософській культурі Києворуської доби та доби першого українського Відродження. Доведено, що основними символами, які відображають українську ментальність, є символи світла, софійності, Людини, слова, серця (душі). На підставі аналізу творів Г.С.Сковороди показано, як за допомогою символів філософ здійснює сходження від поняття до образу. Розкрито структуру символу в романтичній традиції на основі проведеного дослідження символічного світобачення романтиків: М.Гоголя, П.Юркевича, О.Потебні, П.Куліша.

Структуру "мова - комунікація" розглянуто як взаємозалежний і взаємоутворювальний зв'язок субстанції мови і комунікативного простору, що вирізняється як просторово-часова організація феномену інтерсуб'єктивності. До основи запропонованої концепції покладено філософські ідеї феномену інтерсуб'єктивності, просторових форм комунікації, субстанційності мови, трансформацій онтологічної категорії мови. Висвітлено фундаментальні проблеми філософії мови і комунікації, сформульовано характеристики комунікативного простору в мовнофункціональних вимірах, здійснено описовий аналіз субстанції мови. Розглянуто суттєві характеристики субстанції мови та комунікативного простору крізь призму мовно-філософської концепції істини. Дійсність абсолютної істини, що утримується в мові, виступає як можливість соціальної істини (консенсусу).

Обгрунтовано теоретичні положення філософсько-методологічного та релігієзнавчого значення. Досліджено специфіку символічного світорозуміння, конкретизованого в знакових системах християнських храмів на підставі філософського аналізу ідейно-художньої програми Софії Київської. Висвітлено феномен "софійності" давньоруського християнського світогляду, що є архетипом української культури та формування ідеологеми "Святої Русі". Запропоновано інтерпретацію світських сюжетів баштових циклів Софії Київської та символічне розуміння їх двох'ярусності як відображення двох'ярусності християнської моделі світобудови.

Визначено природу символу, його когнітивні можливості та механізм функціонування в комунікативно-пізнавальній сфері соціальних систем. Розглянуто поняття символу, символічного тексту з використанням положень діалектичної методології, комунікативного трактування соціокультурних процесів, досліджуваних у рамках синергетичного підходу. З'ясовано, що символ є засобом виявлення та пізнання навколишньої дійсності, дозволяє виявити внутрішню сутність тієї системи, яку він представляє, є загальнокультурною категорією і має право бути включеним до групи базових концептів синергетичної парадигми. Встановлено можливість продуктивного використання символу під час формування управлінських впливів на соціальну систему.

Висвітлено проблеми та концепції сучасної західної аналітичної філософії мови. Розглянуто теорії Фреге, Рассела, Стросона, Доннелана, Остіна, Грайса, Серла.

Рассмотрены проблема автора в антологическом аспекте, идеи ранних работ М.М.Бахтина. Охарактеризовано автора как субъект поэтического, превращенно-словесного бытия. Раскрыта роль эстетического автора (поэта) в разрешении конфликта абсолютного автора - слова.

Рассмотрены проблемы онтологического, гносеологического и методологического плана, связанные с определением объекта языкознания и смежных дисциплин, характера и способа лингвосемиотического и лингвофилософского познания. Изложены методики функционального и прагматического исследования языковой деятельности. Представлена авторская версия объединения функционализма и прагматизма в единое методологическое направление.

Розглянуто сутність поняття "філософія мови". Висловлено думку про існування сучасної української філософії мови. Лінгвофілософські проблеми висвітлено в працях учених з усіх регіонів України. Зазначено, що особливе значення для розвитку сучасної філософії мови в Україні має наукова та видавнича діяльність харківського ученого Д. Руденка.

Викладено найважливіші напрямки класичної та некласичних логіки, а також засади евристики як теорії творчого мислення. Розкрито різноманітні методологічні та евристичні функції логіки в пізнанні. Проведено логічний аналіз знання та запропоновано модель соціокультурної трансформацїї наукового знання.

Изложены наиболее важные направления классической и неклассических логик, а также основы эвристики как теории творческого мышления. Раскрыты разнообразные методологические и эвристические функции логики в познании. Проведен логический анализ знания и предложена модель социокультурной трансформации научного знания.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю224.21 + Ш1в

Рубрики:

Філософські проблеми мови

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано складний процес функціонування мови загалом та слова як її основи у соціальній генезі суспільства, зокрема на прикладі вивчення українських реалій за умов імперської залежності та тоталітаризму. Обгрунтовано значення слова як соціального агента суспільної свідомості, проаналізовано діалектику стосунків особи та суспільства, розглянуто їх варіанти. Досліджено взаємозв'язок слова та герментевтики тексту. Висвітлено раціональні та ірраціональні аспекти релігії як символічної форми, розкрито світське та сакральне сприйняття слова Біблії. Розглянуто функціональність біблійної символіки у сучасному контексті, розкрито значення слова у християнському культі. З'ясовано соціальний статус поета (письменника), досліджено особливості контакту у системі автор - твір - читач. Визначено роль слова в освіті й обгрунтовано можливості його використання як ефективного засобу виховання нових поколінь, висвітлено освітній потенціал творів красного письменства.

Проанализирован сложный процесс функционирования языка в целом и слова как его основы в социальной генезе общества, в частности на примере изучения украинских реалий в условиях имперской зависимости и тоталитаризма. Обосновано значение слова как социального агента общественного сознания, проанализирована диалектика отношений личности и общества, рассмотрены их варианты. Исследована взаимосвязь слова и герменевтики текста. Освещены рациональные и иррациональные аспекты религии как символической формы, раскрыто светское и сакральное постижение слова Библии. Рассмотрена функциональность библейской символики в современном контексте, раскрыто значения слова в христианском культе. Определен социальный статус поэта (писателя), исследованы особенности контакта в системе автор - произведение - читатель. Показана роль слова в образовании и обоснованы возможности его использования как эффективного средства воспитания новых поколений, освещен образовательный потенциал художественных произведений.

Запропоновано синтаксну модель знака, що дає змогу узагальнити наявні підходи до знакових явищ. Зазначено, що денотативна модель не може бути застосована до знакових комплексів культури. Показано, що структурно-аксіологічна модель знака дає змогу включити до сфери знакового аналізу природну мову та знакові комплекси культури завдяки введенню додаткової характеристики знака - цінності. Синтаксна модель узагальнює денотативний і структурно-аксіологічний підходи до знака на підставі введення до знакового аналізу двох нових термінів - синтаксу та семіотичної здатності.