На підставі конкретних наук - лінгвістики, семіотики, епістемології, психоаналізу проаналізовано різні практичні аспекти символізації. Охарактеризовано різноманітні сфери знання: поетику, лінгвістику, філософію, феміністику, мистецтво. Висвітлено особливості будови кількох спільних ілюзій: мови, дискурсу, лінгвістики, малярства, літератури - з метою з'ясування відносин універсальної символізації з інстинктами, що конфліктують з життям, суспільством та єдиною історією.

На основе конкретных наук - лингвистики, семиотики, эпистемологии, психоанализа проанализированы различные практические аспекты символизации. Охарактеризованы разнообразные сферы знаний: поэтика, лингвистика, философия, феминистика, искусство. Освещены особенности построения некоторых общих иллюзий: языка, дискурса, лингвистики, живописи, литературы с целью определения отношений универсальной символизации с инстинктами, конфликтующими с жизнью, обществом и единой историей.

Проаналізовано феномен міфу в антропології ХХ ст., розкрито суть понять міфознавства романтизму та позитивізму, соціологізму та психоаналізу, універсуму структури. Наведено прагматичну критику теорії символічної форми, розкрито філософсько-естетичні засади міфу модернізму. Викладено питання філософії життя та культури Ф.Ніцше, запропоновано фройдівську концепцію культури. Розглянуто міфологію культурних світів Л.Українки.

Проанализирован феномен мифа в антропологии ХХ в., раскрыта сущность понятий мифоведения романтизма и позитивизма, социологизма и психоанализа, универсума структуры. Приведена прагматическая критика теории символической формы, раскрыты философско-эстетические основы мифа модернизма. Изложены вопросы философии жизни и культуры Ф.Ницше, предложена фройдовская концепция культуры. Рассмотрена мифология культурных миров Л.Украинки.

Розкрито методологічні проблеми естетики як метатеорії етстетичного виховання. Проаналізовано модифікації людського світовідношення у мистецтві та світоглядно-антропологічний зміст формування художньої культури. Досліджено розвиток ідеї людського світовідношення в естетичній думці XX ст. Охарактеризовано культурно-історичну природу людського світовідношення, встановлено взаємозв'язок духовної цілісності епохи та мистецтва. Показано сенсожиттєву цінність і наведено онтологічні визначення естетичного переживання як основної категорії антропологічних концепцій світовідношення. Розглянуто історичні трансформації розуміння поняття пафосу, наведено його характеристику як духовно піднесеного переживання. Досліджено еволюцію образності мистецтва та специфіку художнього мислення нації. Представлено різні типи вираження сакральних архетипів людського буття у світовідношенні та мистецтві. Розглянуто сучасні естетичні уявлення про ідеал людини та шляхи його досягнення.

Раскрыты методологические проблемы эстетики как метатеории эстетического воспитания. Проанализированы модификации человеческого мироотношения в искусстве, а также мировозренческое и антропологическое содержание формирования художественной культуры. Исследовано развитие идеи человеческого мироотношения в эстетической мысли XX ст. Охарактеризована культурно-историческая природа человеческого мироотношения, раскрыта взаимосвязь духовной целостности эпохи и искусства. Показана смысловая жизенненная ценность и приведены онтологические определения эстетического переживания как основной категории антропологических концепций мироотношения. Рассмотрены исторические трансформации понимания понятия пафоса, приведена его характеристика как духовно возвышенного переживания. Исследована эволюция образности искусства и специфика художественного мышления нации. Представлены различные типы воплощения сакральных архетипов человеческого бытия в мироотношении и искусстве. Рассмотрены современные эстетические представления о человеческом идеале и способах его достижения.

Системно проаналізовано раціональні виміри естетичної оцінки. Досліджено аксіологічну природу естетичної свідомості, зокрема, існування естетичної оцінки як рефлективної форми естетичного самоусвідомлення. Визначено сутність і специфіку естетичної оцінки як ключового поняття для розуміння діалектики емоційно-почуттєвих і раціонально-теоретичних вимірів естетичної свідомості. Досліджено спрямованість естетичної оцінки на раціональне усвідомлення та інтерпретування інформації, яка наводиться в естетичних оціночних судженнях. Визначено специфіку ціннісної свідомості в контексті постнекласичної раціональності та показано сутність психоемоційної основи естетичної оцінки та її взаємозв'язку з процесами соціалізації. Обгрунтовано комплексну типологію естетичних оцінок, засновану на принципі реалізації "емоційної пам'яті" людини. Визначено специфіку естетичного та мистецтвознавчого дискурсу у структурі естетичної оцінки. Досліджено герменевтичну специфіку естетичної оцінки та її укоріненість у процесі використання соціокультурного досвіду.

Проаналізовано умови виникнення здібностей людини та перспективи їх інтеграції. Досліджено сучасну модифікацію єдності здібностей людини в діалектиці естетичного процесу.

Актуалізовано міжпредметні зв'язки естетики та релігійної філософії для вивчення християнської образності в сучасному мистецтві. Увагу зосереджено на виявленні в кінематографічних текстах художніх образів-ідей (теологем), укорінених в догматиці. Досліджено способи візуалізації, яка відбувається як в аксіологічній парадигмі християнства, так і за її межами, у профанному напрямку.

Рассмотрена проблема применимости естественно-научной методологии при исследовании произведений искусства. В частности, проанализированы возможности и границы применения синергетической методологии и теории фракталов для изучения художественных артефактов.

Розглянуто особливості наукової позиції М. Бахтіна крізь призму полеміки з представниками російської формальної школи. Обгрунтовано ідею вченого про необхідність філософської естетики для словесної творчості.

Розглянуто проблеми співвідношення права і естетики як специфічних способів соціально-нормативного регулювання в людському суспільстві, можливості вивчення права в цілому і окремих явищ в правовій сфері в естетичному аспекті. Підкреслено, що заходи естетичного плану можуть підвищувати ефективність правового регулювання, оскільки естетика володіє сильними (хоча прихованими і недостатньо вивченими) можливостями впливати на поведінку людей.

Обговорено мистецький простір: минуле та сучасність. Розглянуто концептуальні новації постмодерністської естетики та принципи постмодернізму. Висвітлено роль громадського товариства "Просвіта" в культурно-мистецькому житті Чернігівщини у першій третині ХХ ст. Обговорено життя міста Слов'янськ у культурному просторі Донеччини (кінець ХІХ - середина ХХ ст.). Висвітлено творчість німецьких капельмейстерів у мистецькому просторі України другої половини ХІХ ст. Розглянуто фестиваль як засіб і форму мистецької взаємодії виконавських шкіл Одеси. Розглянуто також розвиток пісенно-хорової культури на Чернігівщині першої третини ХХ ст. Описано традиції українського вертепу і театру Петрушки як джерело оновлення художньої мови професійного театру ляльок у сучасній Україні. Висвітлено творчі пошуки українських драматургів у контексті модерністської культури. Досліджено вплив масової культури на формування духовного світу індивіда за умов глобалізаційних процесів.

Проаналізовано естетичний вимір освітнього процесу, його основні завдання та специфіку трансформації у некласичну добу. Розглянуто розуміння природи людини, сформоване класичною філософією за доби Просвітництва, що грунтувалося на класичному раціоналізмі. За цього розум розглянуто не лише як головне знаряддя пізнання, але й як взірець для процесу виховання та навчання. Це призвело до викривлення розуміння здібностей людини, співвідношення яких не можна повністю раціоналізувати, і зумовило необхідність введення до інструментарію освітніх засобів продуктивних здатностей - естетичного почуття та художнього смаку (Ж.-Ж. Руссо, І. Кант) - вже за доби Просвітництва. Охарактеризовано позиції некласичної естетики, що розуміє освіту як процес включення людини в культуру та спричинює її трансформацію як соціального інституту формування людини та її здібностей. Підкреслено, що культура грунтується на естетичному принципі доцільності, а це свідчить про правомірність естетичної стратегії освіти.

Проанализировано эстетическое измерение образовательного процесса, его основные задачи и специфика трансформации в неклассический период. Рассмотрено понимание природы человека, сформированное классической философией в эпоху Просвещения и основанное на классическом рационализме. При этом разум рассмотрен не только как главное орудие познания, но и как образец для процесса воспитания и обучения. Это вызвало искажение понимания способностей человека, соотношение которых нельзя рационализировать, и обусловило введение в образовательный инструментарий продуктивных способностей - эстетического чувства и художественного вкуса (Ж.-Ж. Руссо, И. Кант) - уже в эпоху Просвещения. Охарактеризованы позиции неклассической эстетики, понимающей образование как процесс включения человека в культуру и вызывающей ее трансформацию как социального института формирования человека и его способностей. Подчеркнуто, что культура основывается на эстетическом принципе целесообразности, а это свидетельствует о правомерности эстетической стратегии образования.

Article is devoted to a problem of research of aesthetic dimension of education. At the period of domination of classical ideals of science, which has been generated by an age of the Enlightenment, the understanding of human nature has been substantiated by classical rationalism. The abstract understanding of the human productive forces' structure had led to a distortion of other human abilities. Aesthetic abilities allowed rethinking both structure of moral forces of a person and a principle of his/her development in education and training. The discovery of an antecedent principle of reasonability allows the understanding of education as a process of person's integration into a culture. It is not only rationalistic technology of whole complex of knowledge formation, but also reasonable activity of an all-around developed personality. The non-classical aesthetics completes process of educational strategies transformations.

Объяснена воспитательная функция искусства путем введения понятия воспитательных констант как универсальных воспитательных идей, в основе которых лежат требования, выдвигаемые личностью условиями ее существования в конкретном социуме в конкретно-историческое время. Воспитательные константы и символы в искусстве создают формующие (воспитательные) поля сознания, которые соотносятся со временем и пространством и напрямую связаны с потребностями как адаптивным механизмом индивида.

Проаналізовано поняття "естетики" на початку його формування, а саме: концепції естетики Баумгартена та Канта. У філософії Баумгартена естетичне означає - чуттєве, а естетика - наука про чуттєве пізнання. Проаналізовано проблему відношення мистецтва та краси до естетики Баумгартена. У філософії Канта естетика - наука про принципи та правила людської чуттєвості, а не вчення про смак, красиве та піднесене, а сам Кант чітко розмежовує естетику як вчення про чуттєвість і критику естетичної сили судження як вчення про судження рефлексії (про красиве та піднесене). Розглянуто інтерпретацію естетики через грецьке αἲσθησις та її відношення до концепцій естетики Баумгартена та Канта. Така інтерпретація естетики є домислюванняя того, що естетика позначала первісно, до крайньої межі - розширення чуттєвості на сферу розумності. Чуттєвість тут постає як спільний корінь чуття та розуму, де і чуття, і розум є формами чуттєвості (чутливості).