Простежується вплив фонетичних особливостей мови на розвиток голосу співаків, показано процес удосконалення орфоепічних норм (вокальних форм мовного походження). Описані способи організації вокального апарату засобами техніки вокальної орфоепії. Наведено нотатки щодо орфоепічних закономірностей сучасних української та російської літературних мов у співі.

Визначено місце акцентології серед інших лінгвістичних дисциплін, висвітлено синтагматичну та парадигматичну характеристику наголосу, акцентну варіантність і кодифікацію, з'ясовано вживання акцентологічних термінів. Уперше об|рунтовано існування акцентуаційного субрівня фонологічного рівня та його базової одиниці - акцентеми.

The article defines the place of accentology among other linguistic disciplines, focuses on the syntagmatic and paradigmatic characteristics of the word-stress, accentual variance and codification, elucidates the use of the terms of accentology. For the first time the author substantiates the existense of the accentual sublevel of the phonological level and its basic unit - accenteme.

Досліджено онтологію метазнаків позначення сіленціального ефекту: в парадигмі розглянуто класичні та нові терміни. Метазнаки зазначеного ефекту розглянуто на матеріалі лексикографічних джерел та англомовного художнього дискурсу. Вербальні та графічні позначення сіленціальних компонентів комунікації дають картину функціонального навантаження експлікаторів невербальної дії.

Досліджено фонетичні та графічні властивості онімів. Описано механізми інтеграції фонетичної складової поетонімів у різні рівні поетичного контексту. Здійснено спробу систематизації поетонімів у контексті вивчення особливостей їх звучання. Вперше встановлено загальномовні закономірності взаємодії структурної організації поезій англійської, німецької, російської та української літератури та включених до них онімів. Здійснено комплексний аналіз звучання поетонімів у звуковому ладі твору з урахуванням його композиційної та образної специфіки як цілісного утворення. Доведено значущість звучання поетонімів у процесі формотворення та творення смислу. Основні результати наукового дослідження рекомендовано використовувати для подальшої розробки теорії поетики онімів.

Знайдено новий інформативний параметр мовного сигналу для автоматизованої класифікації підкласів невокалізованих приголосних.

Проаналізовано явище інтонації в комунікативному аспекті речення. Досліджено питання функцій інтонації та їх ранжування.

Рассмотрен вопрос фонологической классификации звуков речи по признакам. Предложен нечеткий подход классификации, в соответствии с которым выходные значения классификационных блоков представляют собой нечеткие величины. Предложены акустические характеристики, на основании которых производятся процедуры фаззификации. Приведены результаты экспериментов разделения фонем на классы.

Сформулированы требования, выдвигаемые в современных условиях к компьютерной системе для работы со звуком, приведена структурная схема такой системы. Рассмотрена организация хранения звуковых данных. В качестве промежуточного результата разработки архитектуры модуля обработчика приведена объектная модель цепочки обработчиков звуковых данных.

Розглянуто комунікативно-функціональні характеристики висловлення мовця як мінімальної мовленнєвої одиниці, у межах якої поєднано два різні змісти: фактуальний та емотивно-оцінний. Розмежовано поняття емоційності, емотивності та експресивності, а також запропоновано поняття емотивного дискурсу як комунікативного середовища об'єктивації емоцій мовця.

Установлены частотности употребления мелодических шкал в дикторской речи. Исследование мелодического контура, территориальной и гендерной принадлежности речи диктора свидетельствует об определенной номенклатуре тонов и шкал, участвующих в оформлении дикторской речи и выделении информационно значимых слов.

Розглянуто інтонаційні стилі, сукупність лінгвістичних компонентів та екстралінгвістичних факторів, що сприяють передачі змісту та відтінків висловлювання. Зроблено висновок: урахування інтонаційних стилів мовлення сприяє правильній передачі змісту та відтінків висловлювання, а це, в свою чергу, робить комунікативний акт успішним. Підсумовано: уміння володіти інтонацією як засобом виразності є вкрай важливим для особи, яка вступає в комунікацію.

Проведено численное исследование гласных звуков команд водителя посредством нерасширяющих равномерно непрерывных отображений, основанных на мел-частотных кепстральных коэффициентах (MFCC) для формирования вектора вещественных признаков и преобразовании вектора вещественных признаков к вектору целых признаков посредством нормирования, масштабирования и округления.

Розглянуто роль фоносемантики в сучасному мовознавстві. Систематизовано основні категорії асоціацій на основі експліцитного та імпліцитного зв'язків відповідно до теорії механізму виникнення звукосимволізму. Експериментально встановлено зв'язок між семантикою та фонетикою мовного знака. Запропоновано сфери застосування цих зв'язків.

Показано хибність поширеного, передусім у мовознавстві, уявлення про сутність і функціональну роль голосних та приголосних звуків мови, про особливості процесів мовотворення та слухового сприйняття мовних повідомлень. Запропоновано новий підхід і нові методи їх об'єктивного дослідження. Всупереч думці, що затвердилася в науці, теоретично обгрунтовано та експериментально підтверджено головну роль голосних звуків як носіїв полімодальної інформації в процесі мовної комунікації. З'ясовано невідому до цього часу функціональну роль приголосних і інформаційну роль явища, що позначається мовознавчою наукою як "коартикуляція". Установлено феномен рискання артикулятора як фундаментальної першооснови у забезпеченні надійності мовної комунікації. Наведено пояснення сутності добре відомих, але незрозумілих до цього часу парадоксів "поводження" мовних сигналів.