Театралізація хорових творів - нове явище в сучасному хоровому виконавстві. Це процес реалізації ідеальної, слухової, моторико-пластичної, графічної або вербальної моделі руху в сценічному виконанні музичного твору, в результаті якого створюється вторинний, відносно авторського задуму, художній об'єкт, синтетичний за своєю формою та синкретитичний за суттю, оскільки він є продуктом єдиного та неподільного, психологічно зумовленого процесу музичної орієнтації. Наведено схему колективного виконання твору "композитор - виконавець - слухач - диригент".

Розглянуто питання організації співтворчості концертмейстера та співака. Розкрито сучасні аспекти спільної діяльності, сутність та структуру понять співтворчості, виконавської творчості. Висвітлено принципи та методи індивідуального підходу щодо формування особистості, охарактеризовано професійні якості, що формуються у процесі навчання та співвиконавства. Розглянуто особливості, критерії та методики діагностики рівнів розвитку ансамблевих якостей у спільній діяльності з концертмейстером. Запропоновано модель професійної підготовки студентів-вокалістів до спільної з ним діяльності.

Рассмотрены вопросы организации совместного творчества концертмейстера и певца. Раскрыты современные аспекты совместной деятельности, сущность и структура понятий совместного и исполнительного творчества. Освещены принципы и методы индивидуального подхода к формированию личности, охарактеризованы профессиональные качества, формирующиеся в процессе обучения и совместного исполнения. Рассмотрены особенности, критерии и методики диагностики уровней развития ансамблевых качеств в совместной деятельности с концертмейстером. Предложена модель профессиональной подготовки студентов-вокалистов к совместной с ним деятельности.

Досліджено специфіку обробки як творчого процесу та результату музичної діяльності, методу музичного мислення, форми художньої інтерпретації та жанру.

Исследована специфика обработки как творческого процесса и результата музыкальной деятельности, метода музыкального мышления, формы художественной интерпретации и жанра.

The article is devoted to the researching of the specific arrangement as a creative processing / refinement of musical, a method of musical thinking, the form of artistic interpretation and genre has been discovered.

Систематизированы результаты исследований отдельной проблемной акустической лаборатории Президиума Национальной академии наук Украины за период 1989 - 1995 гг. Тема исследования - физическая природа феномена тембра звучания старинных "итальянских" скрипок. Предложен оригинальный метод формантного анализа спектрально-сложных сигналов широкодиапазонных колебательных систем. Голографическим методом получены моды колебаний в корпусе скрипки и альта с напряженными струнами. Выявлены и сформулированы физические особенности "итальянского" тембра звучания кремонских скрипок и разработан "эталон" такого тембра. Результаты исследования обобщены для широкого класса колебательных систем и прошли успешную публичную и профессиональную апробацию.

Проведено цілісний системний аналіз особливостей психологічного сприйняття звукового простору музичних творів. У контексті музично-теоретичного, мистецтвознавчого, психологічного підходів запропоновано рішення однієї з головних проблем музичного мистецтва - способів відбиття та моделювання різних просторових характеристик за допомогою засобів музичної виразності. Доведено діалектичну взаємодію рефлективної та креативної функцій свідомості під час сприйняття просторових характеристик у музиці. Обгрунтовано дискретно-континуальний дуалізм музичної тканини з позицій просторовості. Синтезовано відносини категорій лінійності та сферичності, статики та динаміки, усталеності та неусталеності у контексті просторових відчуттів під час сприйняття музики. Запропоновано обгрунтування та рішення низки протиріч у галузі структури музичних систем і психології сприйняття музики. Акцентовано на необхідності введення нових понять внаслідок залучення нових методів дослідження.

Зроблено спробу скласти цілісну картину розгортання процесу оркестровки як перекладення музичного твору від окремих музичних знаків та знакових комплексів до виявлення глибинного художнього змісту твору у контексті загальносвітових художніх цінностей. Досліджено закономірності та запропоновано ідею щодо логічних взаємозв'язків і засобів оркестровки, що функціонують на практичному та теоретичному рівнях. Проблему перекладення й оркестровки розглянуто у певних аспектах, а саме: специфіки індивідуально-творчої діяльності, засобів виявлення музичного змісту, методики пізнання типу мислення, втілення особистих якостей творчого потенціалу та професіоналізму перекладача. Визначено принцип "інтонаційного моделювання", що узагальнює здатність мислення відображати ступінь тембрових відчуттів і відтворення певного емоційного стану, а також функцію нотно-знакової фіксації у системі тембрових співвідношень від окремого епізоду до загальної картини розвитку тембрової драматургії.

Народно-оркестровий тембр подано як історичну категорію, змінювану у часі, відповідно до умов використання оркестрів обох напрямків, яка поєднує власне колористичні ознаки звучання окремих інструментів, груп чи їх мікстувань та локальні темброві особливості, зумовлені використовуваним реєстром, динамікою й артикуляцією. На підставі цього виведено основні закономірності у тембровій еволюції народно-оркестрової музики в Україні, визначено характерні особливості в інструментуваннях для оркестрів зі струнно-щипковою та струнно-смичковою основами. Досліджено взаємовплив тембру, фактури та форми, а також характерні методи вибору тембрових еквівалентів під час перекладання з партитур інших складів чи оркестрування клавірів.

Розглянуто проблему функціонування тембру як важливого чинника композиційної та драматургічної логіки. На підставі вивчення деяких інструментальних творів українських композиторів, написаних за останню чверть XX ст. (О.Іщенка, М.Ковалінаса, Г.Ляшенка, С.Луньова, В.Рунчака, Є.Станковича, Л.Юріної), розглянуто особливу функційність тембрового чинника, зокрема, модальність, пов'язану з сонористикою, як з психологічною установкою, передумовою вибору оригінальної за темброво-інструментальними якостями мови. На підставі налізу музичного матеріалу відзначено принципову діалектичну сполучність тембрової модальності з іншими принципами організації звукового матеріалу, її дієву стилетвірну, виражальну та формотвірну сутність.

Вперше в українському мистецтвознавсті створено клуьтурологічну концепцію артикуляційного комплексу (АК) у камерно-вокальній музиці. Запропоновано визначення даного поняття як музичної універсалії, культурного феномену. Досліджено семантичну специфіку АК у вокальних циклах відомих композиторів XIX - XX ст. Визначено його роль у відображенні глобальних трансформацій художніх стилів, теорій особистості та загального людського світогляду шляхом кодування в музичному тексті певних концепцій рухової активності, пов'язаних з процесами інтерпретації та комунікації. Вперше до наукового обігу введено поняття "первинний код АК", "артикуляційний контрапункт" та "артикуляційний резонанс". Здійснено історичну періодизацію еволюції АК у камерно-вокальних циклах, охарактеризовано основні етапи його розвитку. Обгрунтовано новий статус АК як композиційного засобу та одного з основних чинників утворення стилю та відповідних форм його реалізації у музичному мистецтві XX ст. Досліджено структуру АК, визначено його основні функції (світоглядну, семантичну, композиційну, комунікативно-психологічну, стильову) в камерно-вокальних циклах XIX - XX ст. Розроблено модель АК, та запропоновано спеціальну методологію дослідження сучасних камерно-вокальних творів шляхом визначення семантичної специфіки їх АК. Проаналізовано музичні цикли Л.-В.Бетховена, Р.Шумана, В.Сильвестрова, які репрезентують класицистську, романтичну, модерністську та постмодерністську картини світу.

Наведено результати дослідження парамузичних засобів і їх функцій у музичній комунікації. Уперше в українському науковому дискурсі подано характеристику парамузикознавства як окремого розділу загального музикознавства. Описано парамузичну мову та її виразові засоби. Розкрито роль суб'єкта в парамузичній комунікації. З'ясовано контекстні умови, дискурсивні особливості та функції парамузичного мовлення.

Вперше артикуляція стала предметом дослідження в параметрах музичного твору як художнього цілого. Визначено роль артикуляції в системі музичного інтонування. Введено поняття "артикуляційна модель" та "артикуляційний результат". Вперше розглянуто артикуляційні параметри розділення та об'єднання на фонетичному та на композиційному рівнях. Розглянуто роль жанрових начал у процесі музичної артикуляції, виявлено основні принципи використання роз'єднання та об'єднування на різних рівнях організації музичного цілого.

Розглянуто актуальні проблеми професійної підготовки студентів педагогічних ВНЗ, вдосконалення змісту навчання, створення та втілення в практику роботи вищої школи новітніх методик викладання фахових дисциплін. Увагу приділено процесу формування професійної компетентності майбутнього педагога-музиканта, зоктерма концентрмейстерської. Подано інформацію про драйв, експозицію, меморіальний жанр, поліхронність, рококо, трель, ударні інструменти, хроматихм, шлейфер, шумове оформлення, язичкові музичні інструменти.

В історичній послідовності проаналізовано та узагальнено провідні філософські підходи до визначення категорії "досвід". Висвітлено погляди сучасних науковців на цю проблему. Виявлено, що філософської позиції, досвід - це процес взаємовпливу людини й об'єктивної реальності, і саме його різноманітність визначає рівень індивідуального досвіду особистості, організацію особистісних якостей та її внутрішній світ.

Досліджено оригінальну теорію музично-виконавських ремарок. Зазначено, що основою методики їх змістової інтерпретації служить структура категорій інтонаційно-художнього образу світу. Розроблено методику аналізу експресивно-мовленнєвих аспектів музичного стилю. Запропоновано статистико-семантичну класифікацію музичних ремарок-образів, яка будує концептуально-поняттєву конфігурацію "смислової статуї", "картини світу" композитора. Розкрито зміст поняття "ступінь експресивності" різних параметрів музичної інтонації — темпо-ритму, агогіки, динаміки, артикуляції та ін., детально — на прикладі аналізу "Прелюдій для фортепіано" К. Дебюссі. Реконструйовано системний поняттєвий "каркас" теорії музичних стилів Б. Яворського.

Виокремлено ряд аксіом взаємодії сфер свідомості та підсвідомості майбутнього вчителя музики як у процесі активізації явища автоматизації музично-ігрових рухів і формування виконавських навичок і умінь, так і під час публічного виконання на сцені. За результатами спостережень вивчення музичного твору та формування виконавських навичок і вмінь, зроблено висновок, що свідомі та несвідомі сфери з погляду рухової мнемічної активності педагога-музиканта органічно пов'язані між собою, а пороги переходу між ними невиразні й мінливі.

Выделен ряд аксиом взаимодействия сфер сознания и подсознания будущего учителя музыки как в процессе активизации явления автоматизации музыкально-игровых движений и формирования исполнительских навыков и умений, так и во время публичного исполнения на сцене. По результатам наблюдений изучение музыкального произведения и формирования исполнительских навыков и умений, сделан вывод, что сознательные и несознательные сферы с позиции двигательной мнемической активности педагога-музыканта органично связаны между собой, а пороги перехода между ними невыраженные и меняющиеся.

Репрезентовано деякі особливості артикулювання на баяні на прикладі виконавського аналізу Сонати N 9 "Пастораль" Д. Скарлатті. Об'єктом аналізу є вибір акустичних засобів артикулювання та способів технічного втілення інтонованого сенсу на баяні в контексті виявлення художньої цілісності твору.

Висвітлено особливості скрипкових артикуляційних прийомів і штрихів у процесі інтерпретування на прикладі сонат Д. Шостаковича, М. Скорика, Г. Ляшенка. Проаналізовано скрипкову артикуляцію як об'єкт та предмет інтерпретації. Розуміння системності прояву артикуляції дозволяє вибудувати її типологію, ієрархічність прийомів в процесі роботи інтерпретатора над музичним твором. Особливості прочитання авторського тексту розкриваються на прикладі інтерпретаційного аналізу представлених скрипкових сонат. Основою розуміння композиторського задуму в даних сонатах стає вибір виконавцями артикуляційних засобів виразності в процесі "прочитання" музикантами авторських ремарок у нотному тексті. Зазначено, що аналіз існуючих виконавських засобів виразності (артикуляції) в контексті інтерпретації дозволяє по-новому поглянути на вже існуючі принципи аналізу і вплив артикуляційних прийомів на розкриття художнього образу, а також зробити висновки і визначити шляхи подальшого розвитку теорії струнної артикуляції.

Вперше розглянуто звуко-тембральні уявлення з позицій художньо-виконавського процесу в фортепіанному навчанні майбутніх вчителів музики України та Китаю на основі компаративістського підходу. Розкрито сутність звуко-тембральних уявлень та розроблено їх компоненту структуру. Обгрунтовано та подано інноваційні технології їх розвитку в ракурсі засвоєння демпферно-акустичних можливостей інструменту у художньо-образному контексті та стильовій проекції. Розроблено методику формування звуко-тембральних уявлень майбутніх вчителів музики України та Китаю, що базується на інноваційно-технологічному, синестезійному, полімодальному, компетентністному підходах; на методичних принципах: поєднання фізіологічних, перцептивних та образних відчуттів виконавського процесу; врахування тембральної диференціації фактури твору; інструментального "портретування"; симфонізму; рефлексії звукового абстрагування; синестезії сприйняття й уявлення художніх образів. Уточнено сутність навичок та умінь педалізації, стильові аспекти тембральної драматургії фортепіанного виконавства, поняття "тембральне мислення", "тембрально-виконавська компетенція". Набула подальшого розвитку ідея інтеграції та міжпредметних зв'язків в їх проекції на художню інтерпретацію фортепіанних творів, актуальність вдосконалення фортепіанної підготовки майбутнього вчителя як педагогічного резерву в формуванні художньої культури школярів.

Досліджено проблему формування інтерпретаційних умінь майбутніх учителів музики у процесі концертмейстерської підготовки. Уточнено науковий зміст понять "виконавська інтерпретація", "інтерпретаційна діяльність", "концертмейстерська діяльність", "ІКД"'. Запропоновано моделі музичної інтерпретаційної діяльності. Виявлено специфіку інтерпретаційної концертмейстерської діяльності (ІКД) майбутніх учителів музики та визначено сутність і структуру досліджуваних умінь. Інтерпретаційні уміння майбутніх учителів музики у процесі концертмейстерської підготовки визначено як здатність до творчого виконання розумових (осмислення й освоєння художньо-змістової сутності вокально-інструментального твору для дітей), психомоторних (матеріально-звукове втілення власної виконавської концепції) та узгоджувальних дій (вербальне повідомлення, музично-виконавський показ), що забезпечуватиме досягнення поставленої мети ІКД учителя музики за умов, які змінюються. Розроблено критерії, показники та встановлено рівні сформованості досліджуваних умінь. Упроваджено в практику поетапну методику формування концертмейстерських інтерпретаційних умінь майбутніх учителів музики, яка сприяє умотивованості набуття студентами досліджуваних умінь, опануванню ними мистецько-професійних знань, оволодінню спектром досліджуваних умінь за допомогою комплексу методів, прийомів, форм і засобів роботи. Експериментальним шляхом доведено ефективність запропонованої методики.

Проаналізовано результати констатувального експерименту з вивчення стану сформованості інтерпретаційних умінь майбутніх учителів музики в процесі концертмейстерської підготовки.