Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.6-5

Рубрики:

Хвороби підшлункової залози

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено проблему профілактики та лікування гнійно-запальних ускладнень у разі травматичних пошкоджень печінки у ранньому післяопераційному періоді. Проведено експериментальне дослідження на 140-ка безпородних собаках з метою вивчення впливу шовного матеріалу (ШМ) (вікрилу, дексону, капромеду, кетгуту) на тканину печінки за її травматичного пошкодження. Апробовано запропонований новий метод лікування травм печінки, який передбачає використання методики ВТЕ для запобігання гнійно-запальним ускладненням у дослідженому періоді. За результатами проведених досліджень виявлено, що оптимальним ШМ за травматичних пошкоджень печінки є вікрил. Відзначено, що застосування розробленого способу лікування гнійно-запальних ускладнень дозволило знизити їх кількість у ранньому післяопераційному періоді. Обгрунтовано використання запропонованого методу профілактики та лікування зазначених ускладнень. Завдяки застосуванню даної методики на фоні вікрилового шва, а також електричного поля постійного струму кількість гнійно-запальних ускладнень у цьому періоді знизилась на 13,2 % та скоротився термін перебування хворих у стаціонарі на 3,4 дні.

Представлены данные о применении метода функционально-адаптивной фиксации аллотрансплантата у 41 пациента при паховой герниопластике. Доказано, что предложенный метод позволяет не только обеспечить эффективную пластику грыжи, но и уменьшить болевые ощущения в послеоперационном периоде и предупредить возникновение синдрома хронической паховой боли.

Висвітлено сучасні погляди на етіологію, патоморфологію, класифікацію та розроблені нові методи хірургічної корекції гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Розкрито анатомо-фізіологічні особливості стравохідно-шлункового переходу, описано клініку рефлюксної хвороби стравоходу та сучасні методи діагностики, а також методи консервативного лікування рефлюкс-езофагіту. Проаналізовано сучасні підходи до вибору способу операційного лікування шлунково-стравохідного рефлюксу, оцінки ефективності способу лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Увагу приділено питанням розробки алгоритму діагностичної програми та вибору лікувальної тактики даного захворювання.

Представлены данные о применении метода функционально-адаптивной фиксации аллотрансплантата у 41 пациента при паховой герниопластике. Доказано, что предложенный метод позволяет не только обеспечить эффективную пластику грыжи, но и уменьшить болевые ощущения в послеоперационном периоде и предупредить возникновение синдрома хронической паховой боли.

Наведено результати ретроспективного дослідження постраждалих з тяжкою поєднаною травмою органів черевної порожнини, на предмет розвитку в них ознак шлунково-кишкової недостатності. Серед 365 постраждалих летальність становила 36,7 %. Найбільш частими проявами шлунково-кишкової недостатності в постраждалих із поєднаною травмою органів черевної порожнини є відсутність перистальтики - 56,4 % та ознаки внутрішньочеревної гіпертензії - 43,2 %.

Обгрунтовано та узагальнено заходи профілактики гнійно-некротичних ускладнень синдрому діабетичної стопи, що стосуються індивідуального навчання догляду за стопами пацієнтів групи ризику по синдрому діабетичної стопи та поради щодо врахування певних вимог під час вибору взуття, які допоможуть уникнути швидкого прогресування гнійно-некротичного процесу та запобігти високим ампутаціям.

Досліджено функціональний стан печінки собак (за активністю в плазмі крові амінотрансфераз, рівнем сечовини і середніх молекул) у разі її травматичного пошкодження залежно від виду шовного матеріалу (вікрил, дексон, капромед, кетгут). Показано, що найкращим шовним матеріалом є вікрил. Використання сальника, комбінації сальник + діоксидин, сальник + діоксидин + гальванізація на фоні вікрилових швів прискорює час відновлення функціонального стану печінки.

Проаналізовано досвід лікування 169-ти пацієнтів з грижами стравохідного отвору діафрагми, у 27-ми з них мали місце бронхолегеневі ускладнення. Надано рекомендації щодо консервативного лікування та профілактики післяопераційних ускладнень.

Зазначено, що різноманітні ушкодження паренхіматозних органів, зокрема печінки, призводять до універсальної активації процесів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) і біополімерів. В експерименті досліджено динаміку змін ПОЛ у разі пошкодження печінки та різні методи корекції. Доведено, що найкращим шовним матеріалом для ушивання ран печінки є вікрил. Застосування біотампонади, гальванізації, антисептиків та вікрилу прискорює відновлення функціонального стану печінки на 3 - 4 доби.

Проведено аналіз результатів хірургічного лікування та післяопераційного ведення хворих з травматичними пошкодженнями печінки. Показано, що застосування для ушивання ран печінки шовного матеріалу типу Vicril та запропонованої профілактики і лікування післяопераційних гнійно-запальних ускладнень призводить до значного зменшення їх кількості.

Описано історичні етапи становлення кафедри хірургії та урології Буковинського державного медичного університету. Наведено біографічні дані видатних учених, які працювали на кафедрі в різні роки. Подано наукові досягнення працівників кафедри та напрямки роботи в практичній охороні здоров'я.

Мета дослідження - покращання результатів хірургічного лікування хворих із травматичними ушкодженнями печінки шляхом запобігання ранніх післяопераційних гнійно-запальних ускладнень за допомогою розсмоктувальних полімерних шовних матеріалів і включення в комплекс лікувальних заходів внутрішньотканинного електрофорезу антисептиків. Роботу виконано в експерименті на 40 дорослих собаках. Установлено, що застосування вікрилу для зашивання травматичних дефектів печінки є обгрунтованим і доцільним, сприяє попередженню розвитку гнійних ускладнень, забезпечує адекватні умови для загоєння рани печінки.

Вивчено зміни показників системної гемодинаміки у 245 постраждалих з тяжкою поєднаною травмою органів черевної порожнини. Всіх постраждалих було госпіталізовано з різним ступенем шоку та прооперовано. Установлено, що основні порушення гемодинаміки мають місце у початковому періоді після травмування.

Досліджено антибіотикорезистентність та чутливість провідних збудників гострого перитоніту до основних сучасних антимікробних препаратів. Виявлено, що найбільшу антимікробну активність стосовно виділених анаеробних збудників мають орнідазол, фторхінолони та карбепенеми, а стосовно аеробних патогенів - цефалоспорини III - IV поколінь, карбепенеми, фторхінолони III - IV поколінь, окремі аміноглікозиди, а також окремі модифіковані синтетичні пеніциліни. Найбільш резистентними до дії тестованих антибіотиків виявились умовно патогенні ентеробактерії (від 12,5 до 85,71 % чутливих штамів).

Гострий панкреатит характеризується значними порушеннями різних ланок гомеостазу. alpha-амілаза є одним з важливих маркерів запалення та деструкції тканини підшлункової залози, однак дані про динаміку цього показника є суперечливими. Мета дослідження - визначення динаміки активності alpha-амілази периферичної крові у разі гострого панкреатиту (ГП). Дослідження включає результати динамічного обстеження 34-х хворих на різні форми ГП. Серед них 9 (26,47 %) мали набрякову форму, 25 (73,53 %) - панкреанекроз. Середній вік пацієнтів складав (48,11 +- 5,99) років. Чоловіки переважали - 22 (64,71 %). Етіологія ГП в 11-ти (32,35 %) хворих - біліарного генезу, у 9-ти (26,47 %) - алкогольного, у 14-ти (41,18 %) - аліментарного. Встановлено, що найвищі показники alpha-амілази спостерігались у хворих на панкреонекроз. Однак значна варіабельність цього показника та відсутність прямої залежності між рівнем alpha-амілази та тяжкістю перебігу панкреатиту не надають змогу рекомендувати цей параметр як прогностичний критерій. Характер змін активності амілази крові за гострого некротичного панкреатиту засвідчує розвиток цитолітичного синдрому, який, тим не менш, не має чіткого вірогідного взаємозв'язку з тяжкістю перебігу ГП.

Внутрішньоартеріальне введення озонвмісного фізіологічного розчину у хворих на ішемічно-гангренозну форму синдрому стопи діабетика, виконане за методикою Сельдінгера, сприяє зниженню рівня глікемії та потенціює позитивний лікувальний ефект комплексного лікування зазначеної категорії пацієнтів. Стимуляція функціональної активності макрофагів під впливом озону, а також наявність деструктивних змін у таких клітинах без некротизуючих ушкоджень може бути пояснена включенням механізму апоптозу як позитивного фактора в регуляції місцевого гомеостазу на завершенні запальної (ексудативної) фази ранового процесу.

На підставі вивчення клінічних результатів дії озону розчиненого у фізіологічному розчині та введеного внутрішньоартеріально хворим із синдромом стопи діабетика, встановлено позитивний вплив його застосування. Вивчення наслідків дії локальної озонотерапії у поєднанні з вакуумною місцевою терапією на процеси репарації в післяопераційній рані хворим, які оперовані з синдромом діабетичної стопи, надало змогу встановити, що у пацієнтів основної групи, у порівнянні з контрольною групою, швидше відбувалася нормалізація рівня глюкози крові. Підтверджено, що впровадження такого комплексу лікувальних заходів у пацієнтів з синдромом діабетичної стопи покращує клінічний стан хворих, стабілізує вуглеводний обмін і стимулює процеси біоенергетики в організмі хворих на синдром діабетичної стопи.

Вивчено вплив операційного стресу на ферментативну ланку антиоксидантного захисту в тканині нирок, печінки, легень та м'язів за моделі поєднаної травми органів черевної порожнини, ускладненою масивною кровотечею та ішемічно-реперфузійним синдромом кінцівки. Проведено вивчення зміни показників супероксиддесмутази та каталази. Внаслідок експериментального дослідження доведено, що застосування біологічних гемостатиків значно скорочувало час хірургічного втручання. Зроблено висновок, що біологічні гемостатики потенційно можуть розглядатися як засоби тимчасової зупинки кровотечі з ран паренхіматозних органів черевної порожнини у разі застосування тактики Damage control.

Внутрішньоартеріальне введення озонвмісного фізіологічного розчину у хворих на ішемічно-гангренозну форму синдрому стопи діабетика, виконане за методикою Сельдінгера, сприяє зниженню рівня глікемії та потенціює позитивний лікувальний ефект комплексного лікування зазначеної категорії пацієнтів. Стимуляція функціональної активності макрофагів під впливом озону, а також наявність деструктивних змін у таких клітинах без некротизуючих ушкоджень може бути пояснена включенням механізму апоптозу як позитивного фактора в регуляції місцевого гомеостазу на завершенні запальної (ексудативної) фази ранового процесу.