Представлено та проаналізовано маловідомі інтерпретаційні праці, опубліковані у США, Великій Британії, Канаді, Австралії та присвячені спадщині вітчизняного педагога А.Макаренка (1888 - 1939) за період з 1920-х рр. до кінця ХХ ст. у контексті розвитку світового педагогічного процесу. Розглянуто бібліографічний метод в англомовному макаренкознавстві, а також проблеми особи та колективу в зарубіжній макаренкіані.

Представлены и проанализированы малоизвестные интерпретационные труды, опубликованные в США, Великобритании, Канаде, Австралии и посвященные наследию отечественного педагога А.Макаренка (1888 - 1939) за период с 1920-х гг. до конца ХХ ст. в контексте развития мирового педагогического процесса. Рассмотрены библиографический метод в англоязычном макаренковедении, а также проблемы личности и коллектива в зарубежной макаренкиане.

Розглянуто педагогічну думку Княжої доби та Козаччини (Х - XVIII ст.), епохи Просвітництва ХІХ ст. Висвітлено життєвий та творчий шлях Я.Мудрого, В.Мономаха - видатних державних діячів Київської Русі, Є.Прокоповича (1681 - 1736) - вченого, гуманіста, педагога, філософа, письменника, державного діяча, Г.С.Сковороди (1722 - 1794) - філософа, просвітителя, гуманіста, поета та педагога, М.О.Максимовича (1804 - 1873) - ученого-енциклопедиста, фахівця у галузі біології, історії, мовознавства й етнографії, педагога, першого ректора Київського університету та інших.

Рассмотрена педагогическая мысль Княжеской эпохи и Козачества (Х - XVIII ст.), периода Просветительства (ХІХ ст.). Освещен жизненный и творческий путь Я.Мудрого, В.Мономаха - выдающихся государственных деятелей Киевской Руси, Е.Прокоповича (1681 - 1736) - ученого, гуманиста, педагога, философа, писателя, государственного деятеля, Г.С.Сковороды (1722 - 1794) - философа, просветителя, гуманиста, поэта и педагога, М.А.Максимовича (1804 - 1873) - ученого-энциклопедиста, специалиста в области биологии, истории, языковедения и этнографии, педагога, первого ректора Киевского университета.

Висвітлено творчі біографії українських педагогів, які жили та працювали у XX ст. Серед них є досить знані особистості (М.С.Грушевський, А.Ю.Кримський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський) репресовані, а також представники еміграції. Творчі біографії подано як єдиний історико-педагогічний процес.

Освещены творческие биографии украинских педагогов, которые жили и работали в XX в. Среди них есть достаточно знатные личности (М.С.Грушевский, А.Ю.Кримский, А.С.Макаренко, В.А.Сухомлинский) и такие, которые были запрещены, репрессированы, а также представители эмиграции. Творческие биографии представлены как единый историко-педагогический процесс.

Здійснено проблемно-генетичний аналіз висвітлення та інтерпретацій спадщини А.С. Макаренка (1888 - 1939 рр.) у США, Великій Британії, Австралії, Канаді на початку та упродовж XX ст. На підставі даних вивчення англомовних джерел визначено й охарактеризовано основні етапи розгортання макаренкознавчих студій в англомовних країнах. Розкрито цілі звертання до ідей і досвіду педагога. Обгрунтовано типологізацію провідних теоретико-методологічних підходів до аналізу та висвітлення даної спадщини в англомовних дослідженнях. Розглянуто аспект інтернаціоналізації ідей А.Макаренка у соціальній педагогіці світу, а також проаналізовано англомовні макаренкознавчі студії науковців з Фінляндії, Швеції, Бразилії.

Проаналізовано творчий доробок визначного українського вченого Б.Д. Грінченка. Висвітлено проблеми українського шкільництва, визначено аксіологічні домінанти педагогіки вченого, культуро- та мовознавчий аспекти його творчої спадщини. Розкрито основні засади сімейного виховання в родині Грінченків, педагогічні основи виховання у працях вченого. Розглянуто питання використання дитячих оповідань Б.Д. Грінченка у формуванні особистості учня початкових класів, його роль в українському національному відродженні.

Проанализировано творческое наследие выдающегося украинского учёного Б.Д. Гринченко. Освещены проблемы украинского школьного дела, определены аксиологические доминанты педагогики учёного, культуро- и языковедческий аспекты его творческого наследия. Раскрыты основы семейного воспитания в семье Гринченко, педагогические основы воспитания в трудах учёного. Рассмотрены вопросы использования детских рассказов Б.Д. Гринченко в формировании личности ученика начальных классов, его роль в украинском национальном возрождении.

Узагальнено новаційний внесок у культурно-освітній розвиток слов'янських народів одного з найвидатніших представників бароко - професора, ректора Києво-Могилянської академії, церковного реформатора, письменника, просвітителя Феофана Прокоповича. Сукупність суперечливих історичних і біографічних відомостей про нього і пов'язаних з цим гіпотез, неоднозначність його вчинків спричинюють контрастні оцінки й тлумачення діяльності та творчої спадщини цієї історичної особи. Ідеї проповідей та праць Ф. Прокоповича, з одного боку, зумовлювали поширення реформаційних настроїв, а з іншого - викликали звинувачення в єресі й пропагуванні лютеранського духу від прихильників православ'я.

Висвітлено основні положення "концепції громадянського виховання особистості за умов розвитку української державності. Обгрунтовано своєрідність концепції виховання громадянина, розробленої видатним українським педагогом В.О. Сухомлинським. Акцентовано увагу на важливості емоційного наповнення методики запровадження громадянської освіти. Сформульовано головні умови в теорії громадянського виховання особистості в колективі.

Запропоновано результати вивчення педагогічної спадщини А.С.Макаренка. Доведено актуальність подальших наукових досліджень стосовно даного питання.

Предложены результаты изучения педагогического наследия А.С.Макаренко. Доказана актуальность дальнейших научных изысканий в этой области.

The article deals with some results on studying a pedagogical heritage of A.S.Makarenko. The urgency of the further scientific researches in this area is proved.

Узагальнено духовні домінанти творчості В.О. Сухомлинського. Акцентовано увагу на особливостях ментально-ціннісних структур, відображених у спадщині педагога-мислителя. Розглянуто особливості ментальності українців, в яких домінування землеробської культури сформували культ матері-землі, культ жіночого начала. Розкрито ідеї В.О. Сухомлинського, пройняті вірою у неминучість запровадження особистісно орієнтованої стратегії розвитку молодих поколінь, погляди щодо ролі родини у вихованні дітей, систему трудового та громадянського виховання, пов'язаного з залученням дитини до національних святинь. Зазначено, що для В.О. Сухомлинського своєрідність ментальності українців грунтувалася на ціннісних засадах - "народ", "праця" і "хліб", це змушувало його відстоювати свою позицію щодо необхідності зробити духовним надбанням дітей моральні цінності, створені народом протягом століть. Значну увагу приділено "педагогіці серця" у спадщині В.О. Сухомлинського, яка є свідченням нерозривного зв'язку моральних традицій українців і водночас має загальнолюдське значення для справи соціалізації підростаючих громадян, вона містить дієву виховну технологію трансляції моральних норм і культурних цінностей від покоління до покоління на засадах синтезу народних українських і загальнолюдських цінностей.

Розглянуто теоретичні підходи до відображення і систематизації явища педагогічного новаторства в історії української школи (друга половина ХІХ - кінець ХХ ст.). Подано авторське визначення поняття "педагогічне новаторство". Розрізнено терміни "новація", "нововведення", "педагогічна інновація". Наведено приклади універсального освітнього новаторства, що грунтується на загальнолюдських цінностях у освітній сфері - гуманізмі, дитиноцентризмі, антропософії. Розглянуто оцінку щодо виокремлення педагогічного новаторства за галузями запровадження педагогічних новацій.

Проаналізовано педагогічний феномен розробленої В. О. Сухомлинським виховної концепції, втіленої в діяльності Павлиської школи з погляду її новаторського потенціалу й універсальності ідей. Виділено дві групи його новаційних здобутків: на рівні ідей та методично-прикладні. Акцентовано увагу боротьбі Сухомлинського за право на існування та визнання своїх ідей, які не були стандартними для радянського світогляду: глибока істинна народність позиції, близькість до традицій української культури, визнання освітнім пріоритетом і найвищою цінністю особистість дитини. Зазначено, що В. О. Сухомлинський став своєрідним продовжувачем філософської кордоцентричної традиції Г. С. Сковороди засобами педагогіки, стверджуючи, що в розвитку внутрішнього світу дитини джерелом людяного серця є творча праця (що є свідченням нерозривного зв'язку моральних традицій українців). Указано на новаторство в галузі встановлення і підтримання шкільно-сімейних традицій виховання, на створення В. О. Сухомлинським "Батьківської школи", відстоювання ним пріоритету сімейного, батьківського виховання. Підсумовано, що комплекси новаторських ідей В. О. Сухомлинського мають універсальне педагогічне значення.

Проанализирован педагогический феномен разработанной В. А. Сухомлинским воспитательной концепции, воплощенной в деятельности Павлышской школы с точки зрения ее новаторского потенциала и универсальности идей. Выделены две группы его новационных достижений: на уровне идей и методическо-прикладные. Акцентировано внимание на необходимости оспаривать право на существование и признание своих идей, который не были стандартными для советского мировоззрения: глубокая истинная народность позиции, близость к традициям украинской культуры, признание образовательным приоритетом и высшей ценностью личность ребенка. Указано, что В. А. Сухомлинский стал своеобразным продолжателем философской кордоцентричной традиции Г. С. Сковороды средствами педагогики, утверждая,что в развитии внутреннего мира ребенка источником человеческого сердца является творческий труд (что является свидетельством неразрывной связи моральных традиций украинцев). Указано на новаторство в области установления и поддержания школьно-семейных традиций воспитания, на создание В. А. Сухомлинским "Родительской школы", отстаивание им приоритета семейного, родительского воспитания. Подытожено, что комплексы новаторских идей В. А. Сухомлинского имеют универсальное педагогическое значение.

The significance of V. O. Sukhomlinsky's innovations in education for humanitarian practice is analyzed in article.

Розкрито зв'язок між теоретично проголошуваними вимогами всебічного вивчення дитини та конкретно-науковою їх реалізацією засобами експериментальних досліджень, що проводилися на початковому етапі розвитку вітчизняної педагогічної антропології. Проаналізовано основні складники наукової спадщини І. Сікорського та О. Лазурського. Наголошено на необхідності реконструкції і відтворення дійсної картини розвитку національної історії педагогіки.

Раскрыта связь между теоретически провозглашаемыми требованиям всестороннего изучения ребенка и конкретно-научной их реализацией средствами экспериментальных исследований, проводившихся на начальном этапе развития отечественной педагогической антропологии. Проанализированы основные составляющие научного наследия И. Сикорского и А. Лазурского. Отмечена необходимость реконструкции и воссоздания истинной картины развития национальной истории педагогики.

Reveals the relationship between theory proclaimed the requirements of a comprehensive study of child-specific research and their implementation by means of experimental studies conducted at the initial stage of development of national educational anthropology. Analyzed the basic components of scientific heritage. I. Sikorsky and A. Lazurskii. The necessity of reconstruction and restoration of the true picture of the national history of pedagogy.

Проведено порівняльне дослідження окремих психолого-педагогічних положень, що містяться у працях видатних педагогів і психологів К.Д.Ушинського й І.О.Сікорського (1842 - 1919). Зроблено висновок, що І.О.Сікорський є одним з перших психологів і педагогів-експериментаторів, послідовників ідей К.Д.Ушинського стосовно необхідності побудови навчального процесу на психологічних засадах. Визначено особливості розвитку педагогічної психології у XIX ст., висвітлено внесок І.Сікорського у вивчення психології дитинства. Проаналізовано здійснений ученим психолого-педагогічний експеримент щодо вивчення стомлюваності учнів гімназії у процесі розумової праці. З'ясовано, що проведені І.Сікорським у 1870 - 1880 рр. психолого-педагогічні спостереження та наукові висновки з них відзначалися новаторським характером, сприяли розвитку вітчизняної педагогічної психології, на базі яких створено основу для організації вченим у Києві першого на Україні приватного навчального закладу - Лікарсько-педагогічного інституту, основна мета діяльності якого - сприяння розумовому та фізичному розвитку дітей з відхиленнями у поведінці та їх моральному виправленню.

З нагоди десятої Всеукраїнської історико-педагогічної конференції зроблено ретроспективний огляд і деякі узагальнення зі здобутого десятирічного досвіду. Констатовано, що тематика конференцій відображала назрілі в українській історико-педагогічній науці проблеми, спонукала до активізації оновлення теоретико-методологічної бази відповідних розвідок. Всі конференції реалізовувались у тісній співдружності з вищими школами України, які готують майбутніх учителів. Зазначено, що щорічне видання за результатами конференції фахових статей учасників є вагомим чинником розвитку творчих пошуків у сфері історії педагогіки. Відзначено зв'язок української історії педагогіки з історичною наукою, світовою історіографією, де присутні три глобальні тенденції: культурологізація, антропологізаація, охудожнення (літературизація) знання із унесенням до нього значної частки ірраціонального.

Проаналізовано поняття «диференціація», виокремлено три основних етапи в його розвитку, а саме: станова та гендерна диференціація, урізноманітнення видів видів початкових і середніх навчальних закладів, професіоналізація середньої освіти як особлива форма зовнішньої диференціації, результатом якої стало виокремлення самостійної галузі – професійної освіти. Охарактеризовано зовнішню та внутрішню диференціацію. Обгрунтовано тезу щодо еволюції диференціації в освіті у Російській імперії XIX ст. від політико- й елітарноорієнтованих державних форм організації навчання молоді через виникнення суспільно та економічно вмотивованих їх різновидів до створення часткових, зумовлених результатами психолого-педагогічних досліджень і зміною парадигми ставлення до особистості, індивідуалізованих варіантів освітніх закладів.

Висвітлено діяльність одного з нових для українського шкільництва 1920-х рр. науково-педагогічного закладу – Київського лікарсько-педагогічного кабінету – з утілення диференційованого підходу до організації дитинства в УСРР. З’ясовано причини неуспішності, лінощів, підвищеної збудливості, немотивованих учинків, потягу до бродяжництва, схильності до крадіжок. Конкретизовано абстрактні описи експериментальних досліджень. Підкреслено значення роботи дефектологів та педагогів-практиків, без якої неможливо було б фахово реалізувати індивідуалізацію педпроцесу і розподіл учнів за здатністю до навчання та виховання.

На прикладі англомовного макаренкознавства доведено важливість застосування у науковій практиці вітчизняної історії педагогіки методів герменевтики, синергетики та культурологічного діалогізму у взаємозв'язку з цивілізаційним до розгляду історико-педагогічного процесу. Аргументовано ефективність використання евристичного потенціалу цих методів.

На примере англоязычного макаренковедения доказана важность введения в научную практику отечественной истории педагогики методов герменевтики, синергетики и культурологического диалогизма во взаимосвязи с цивилизационным подходом к рассмотрению историко-педагогического процесса. Аргументирована эффективность использования эвристического потенциала этих подходов.

By example of the English-speaking Makarenkoship study author proves the importance of the introduction of the methods of the hermeneutics and dialogism in the connection with civilization approach to the study of the history and pedagogical process into the scientific practice of the national History of Pedagogy; argues the efficacy of the use of the heuristic potential of the abovementioned approaches.

Акцентовано увагу на осмисленні процесів сприйняття й тлумачення спадщини педагога. Визначено рушійний мотив звернення до педагогічного досвіду А. С. Макаренка - прагнення осягнути феномен його виховної концепції. Джерела світової макаренкіани розглянуто за критерієм - провідний задум дослідника (ідеологічно орієнтовані і критично об'єктивні). Обгрунтовано доцільність поєднання хронологічного і мовно-територіального критеріїв з урахуванням специфіки методів осягнення дослідниками спадщини педагога. За такого підходу світове макаренкознавство розподілено на найзагальніші групи - вітчизняну та зарубіжну. Розкрито основні складові кожної групи. Проаналізовано основні напрями досліджень з макаренкознавства за кордоном. Акцентовано увагу на напрацювання китайських науковців, англомовних дослідників і німецьких вчених. Підсумовано, що світ визнає універсальну цінність спадщини А. С. Макаренка. Обгрунтовано актуальність вивчення зарубіжної макаренкіани в Україні.

Розкрито аксіологічний зміст педагогічного спадку видатного українського педагога В. О. Сухомлинського в контексті ціннісних пошуків другої половини ХХ ст., найхарактернішою ознакою якого був, на думку провідних філософів Європи, аксіологічний драматизм. Узагальнено ідеї В. О. Сухомлинського щодо необхідності змін у радянській системі освітньо-виховних цінностей та переходу до визнання пріоритету особистісно орієнтованої педагогіки. Визначено термінальні (людина-особистість) та інструментальні (інтегроване поняття людяності, духовність та творчість) цінності, котрі сповідував і пропагував педагог. На підставі аналізу спадщини В. О. Сухомлинського зазначено, що він розглядав категорію духовності в трьох вимірах: як родову характеристику людини, особистісну характеристику конкретного індивіда і як нормативний морально-етичний ідеал. Наголошено, що новаторський внесок В. О. Сухомлинського у вітчизняну педагогіку полягає в зламі практики слідування педагогічним авторитетам, в оновленні ціннісних напрямів розвитку молоді, в розробленні конкретних шляхів творчої самореалізації кожної особистості.

Раскрыт аксиологический смысл педагогического наследия выдающегося украинского педагога В. А. Сухомлинского в контексте ценностных поисков второй половины ХХ в., характерной чертой которого был, по мнению ведущих философов Европы, аксиологический драматизм. Обобщены идеи В. А. Сухомлинского о необходимости изменений в советской системе образовательно-воспитательных ценностей и перехода к признанию приоритета личностно ориентированной педагогики. Определены терминальные (человек-личность) и инструментальные (интегрированное понятие человечности, духовности и творчество) ценности, которые исповедовал и пропагандировал педагог. На основании анализа наследия В. А. Сухомлинского указано, что он рассматривал категорию духовности в трех измерениях: как родовую характеристику человека, личностную характеристику конкретного индивида и как нормативный морально-этический идеал. Отмечено, что новаторский вклад В. А. Сухомлинского в отечественную педагогику заключается в сломе практики следования педагогическим авторитетам, в обновлении ценностных направлений развития молодого поколения, в разработке конкретных путей творческой самореализации каждой личности.

The axiological content of the outstanding Ukrainian pedagogue V. O. Sukhomlynsky's pedagogical heritage in the context of the value search of the second half of the XXth century has been discovered. The author has generalized his ideas on the necessity of transformations in the Soviet system of the educational values in the tideway of recognition of the priority of the child-oriented pedagogy; defined the terminal (human being-personality) and instrumental (integrated notion of humanity, spirituality and creativity) values professed and advocated by the pedagogue.

Висвітлено аспекти, пов'язані з дефективним дитинством, а саме з дітьми, що мали психофізичні вади, й малолітніми правопорушниками. Виявлено шляхи і способи досягнення суспільно значущих результатів в освітній галузі. Відтворено трансформаційний процес в освіті з його пошуками й суперечностями. Визначено рушійні сили застосування диференційного підходу в організації дитинства в українській освіті, акцентуючи увагу на дефективному дитинстві. Зазначено, що освітню галузь в Україні оновлювали в руслі загальноєвропейських тенденцій у справі охорони дитинства на засадах поєднання зусиль педагогів і медиків, спостерігалося зростання дитячої злочинності.

Освещены аспекты, связанные с дефективным детством, а именно с детьми, которые имели психофизические недостатки, и малолетними правонарушителями. Выявлены пути и способы достижения общественно значимых результатов в образовательной сфере. Воспроизведен трансформационный процесс в образовании с его поисками и противоречиями. Определены движущие силы применения дифференциального подхода в организации детства в украинском образовании, акцентируя внимание на дефективном детстве. Указано, что образовательную отрасль в Украине обновляли в русле общеевропейских тенденций в деле охраны детства на основе объединения усилий педагогов и медиков, наблюдался рост детской преступности.

When covering aspects related to the defective childhood, namely the children who had psychophysical flaws and young offenders. The ways and means of achieving public interest results in education. Reproduced in the transformation process in educationwith his search and contradictions. Identified drivers of differential treatment in the organization of the Ukrainian childhood education, focusing on the handicapped child. Indicated that the education sector in Ukraine is updated in line with European trends in child care by combining the efforts of teachers and doctors, there was an increase of juvenile delinquency.