У процесі дослідження виявлено нові патогенетичні особливості розвитку поєднаної гастроентерологічної патології. Вперше сформульовано типи адаптивних реакцій, які утворюють з відомими параметрами вегетативної нервової системи цілісну, взаємопов'язану систему процесів пристосувальної спрямованості, за допомогою яких визначено провідні адаптаційні механізми за різних варіантів сполученої патології. Підтверджено фізіологічну значущість типу вихідного тонусу у вегетативній нервовій системі для оцінки ролі нервової та гуморальної ланок регуляторних механізмів у перебігу виразкової хвороби дванадцятипалої кишки та хронічного гастродуоденіту, сполучених з хронічним холециститом і хронічним панкреатитом. Доведено, що відсутність регулювання функціональною пробою у третини хворих вказує на порушення рефлекторної захисної регуляції та може бути негативною прогностичною ознакою перебігу різних варіантів поєднаної патології органів травлення. Встановлено, що традиційна оцінка вегетативного забезпечення діяльності малоінформативна для визначення вегетативних зрушень та обгрунтування терапевтичної стратегії. Зроблено висновок, що питання про доцільність певної медикаментозної корекції захворювання необхідно вирішувати, зважаючи на загальні адаптаційні реакції організму.

Проанализирована тактика ведения 185 больных с хронической желчекаменной болезнью (ЖКБ) в некоторых областях Украины. Полнота выполнения обязательных рекомендаций в соответствии с клиническими протоколами во время постановки диагноза ЖКБ составляет 72,4 %, при этом максимальный процент выполненных диагностических процедур достигает 81,2 %; минимальный - 36,3 %. Формально пациенты с ЖКБ получали только симптоматическое лечение в соответствии с рекомендациями клинических протоколов. Также экспертная оценка показала, что более четверти пациентов проходили медлитолиз ЖКБ обоснованных показаний к этой лечебной процедуре.

Вивчено вегетативний тонус, вегетативну реактивність і вегетативне забезпечення діяльності у 38 хворих на неспецифічний виразковий коліт (НВК) і 15 хворих на хронічний коліт (ХК) з анемічним синдромом. Групу порівняння становили 36 хворих на хронічні запальні захворювання кишечника (ХЗЗК) без анемії. Наявність анемічного синдрому у хворих на ХЗЗК супроводжується посиленням вегетативного дисбалансу в бік симпатикотонії. Зміни вегетативної реактивності проявлялися у вигляді процесів дезінтеграції між нервовим і гуморальним каналами регуляції з превалюванням гіперсимпатикотонічних реакцій у хворих на НВК та асимпатикотонічних у хворих на ХК. У хворих на ХЗЗК з анемічним синдромом змінюється структура адаптаційних реакцій - у хворих на НВК за рахунок збільшення у 2 рази реакцій напруження, а у хворих на ХК - протекторних вагусних реакцій, що свідчить про прояви дезадаптаційних процесів на тлі недостатності функціонального резерву.

Вивчено кальцієвий гомеостаз у хворих на біліарну патологію. Виявлено, що у 83,6 % досліджених осіб спостерігається підвищення вмісту кальцію у порівнянні з показниками вмісту кальцію у практично здорових осіб, особливо в жовчі порції В. Встановлено, що в пацієнтів після холецистектомії вміст кальцію в жовчі вірогідно не відрізняється, у порівнянні з хворими на жовчнокам'яну хворобу, що може бути незадовільною прогностичною ознакою рецидиву каменеутворення.

У сучасну епоху внаслідок бурхливого зростання числа стресорних факторів особливо велике значення мають психотерапія та психофармакотерапія в комплексному лікуванні хворих із захворюваннями шлунково-кишкового тракту. Психогенні нашарування відіграють провідну роль у клінічній картині захворювання та визначають зниження працездатності пацієнтів. Мета роботи - оцінити ефективність лікування з застосуванням психокорегувального засобу у хворих на гастроезофагеальну рефлюксну хворобу (ГЕРХ), поєднану з дисфункцією жовчовивідної системи, за наявності у них депресивних і тривожних проявів. Всі хворі були розподілені на дві групи: I група - 27 хворих, які одержували тільки комплексне базове лікування, II група - 25 пацієнтів, яким додатково до базисного лікування призначався тіоридазин, що є піперидиновим похідним фенотіазину та належить до групи нейролептиків. Обидві групи були репрезентативні за віком, тривалістю та перебігом захворювань. У всіх пацієнтів за допомогою шкали HADS виявлено тривожно-депресивні прояви. Для аналізу якості життя використано опитувальник SF-36. Ефективність терапії оцінювали через 14 діб. У результаті лікування в обох групах спостерігали покращання загального самопочуття на тлі зменшення больового та диспептичного индромів. За додавання психокорегувального засобу (тіоридазину) до базисно терапії відзначалися більш виражені позитивні зміни за інтенсивністю тривожно-депресивних проявів. Розподіл пацієнтів за рівнем тривоги та депресії після лікування виявив, що відсутність цих показників частіше відзначалась хворими II групи (в 2,6 і 1,5 разу відповідно). Проте в 4,6 і 3,7 разу більше встановлено випадків клінічно вираженої тривоги і депресії в групі пацієнтів, які не одержували тіоридазин. Різниця у балах між рівнем тривоги і депресії до та після лікування була в 4 рази більшою у хворих, які додатково одержували психокорекцію. Також у II групі спостерігалося більш значне покращання показника якості життя під час порівняння балів до та після лікування. Зроблено висновок, що включення до основної терапії тіоридазину за наявності депресивних і тривожних порушень у хворих на ГЕРХ, поєднану з дисфункцією жовчовивідної системи, підвищує клінічну ефективність фармакотерапії даної коморбідної патології.

У 34 дітей із різним ступенем стеатозу печінки було досліджено за допомогою водневого дихального тесту стан мікробіоти тонкого кишечника. Виявлений у третини дітей із стеатозом печінки (переважно третього ступеня) синдром надмірного бактеріального росту сприяв розвитку інсулінорезистентності, дисліпідемії, зокрема, IIа типу (у 34,0 % дітей), IIb типу (34,0 %), IV типу (17,0 %) та ізольованого зниження рівня холестерину ліпопротеїнів високої щільності (17,0 %).

Хронічний атрофічний гастрит (ХАГ) належить до передракових захворювань шлунка, на тлі якого часто спостерігаються кишкова метаплазія і дисплазія, а також частіше, ніж у здорових осіб, може виникати рак шлунка. Вивчити фактори ризику ХАГ та їх взаємозв'язок із вираженістю морфологічних змін слизової оболонки шлунка. Під спостереженням перебували 120 пацієнтів із ХАГ. Усі хворі проходили ендоскопічне (із функцією NBI), морфологічне обстеження й анкетування за допомогою анкети, що була розроблена для хворих із ХАГ, із метою вивчення факторів ризику. Визначено значущі чинники розвитку передракових змін слизової оболонки шлунка, серед яких на перший план виступили показники, які характеризують гострий (r = 0,593) та хронічний стрес (r = 0,544), вживання надмірної кількості жарених (r = 0,636), копчених (r = 0,512) та маринованих (r = 0,591) продуктів, вік (r = 0,639), II групу крові (r = 0,651), онкоспадковість (r = 0,533), наявність дуоденогастрального рефлюксу (r = 0,524) та патології щитоподібної залози (r = 0,522). За результатами ендоскопічного (езофагогастродуоденоскопія) та морфологічного досліджень виявлено зменшення частоти Helicobacter pylori-інфікування із зростанням перебудовних змін слизової оболонки шлунка (атрофія - метаплазія - дисплазія). Висновки: установлено можливий вплив таких факторів ризику, як стрес, вік, група крові, спадковість, вживання надмірної кількості жарених, копчених та маринованих продуктів, захворювання щитоподібної залози та наявність дуоденогастрального рефлюксу, на розвиток ХАГ.

Низка досліджень вказує на підвищення ризику виникнення порушень з боку печінки при дисбіотичних порушеннях у кишечнику. У свою чергу, зміна фізіологічних процесів у печінці може стати поштовхом для виникнення синдрому надлишкового бактеріального росту (СНБР). Доведено, що СНБР в тонкому кишечнику (ТК) може відігравати певну роль в патогенезі алкогольної хвороби печінки та ускладнень, пов'язаних із хронічним гепатитом С. Метою дослідження - оцінити частоту появи синдрому надлишкового бактеріального росту у хворих на хронічні дифузні захворювання печінки (ХДЗП) з урахуванням ступеня стеатозу, стадії фіброзу та ступеня активності запального процесу печінки. 27 обстежених пацієнтів було розподілено на 2 групи: I - 12 хворих на хронічний гепатит, асоційований з вірусом С (ХГС); II - 15 хворих на алкогольну хворобу печінки (АХП) залежно від етіології при формуванні та прогресуванні стеатозу та фіброзу печінки з використанням даних гістологічних методів дослідження, комп'ютерної морфометрії, транзієнтної еластометрії та показника ступеня стеатозу САР на апараті FibroScan 502. СНБР визначали за допомогою водневого дихального тесту (ВДТ) з глюкозою. СНБР був виявлений у 51,8 % хворих на ХДЗП, вірогідно майже в 1,5 раза переважав у хворих на АХП (60,0 %) порівняно з хворими на ХГС, у яких тільки у 41,7 % виявлений СНБР. Відзначено переважання позитивних випадків ВДТ у групі S3 (70,0 %), що вірогідно відрізняло її від групи S1 (37,5 %). У хворих на ХГС із прогресуванням стеатозу збільшується кількість випадків СНБР, і навпаки, у більшості хворих із АХП, які мали гістологічно підтверджений мікровезикулярний та дрібнокрапельний стеатоз печінки, виявляли при дослідженні ВДТ порушення мікробіоти у ТК. Висновки: між показниками ВДТ та індексом гістологічної активності, гістологічними показниками прогресування стеатозу печінки у хворих на хронічний гепатит С виявлений чіткий взаємозв'язок: із збільшенням активності запального процесу (9 балів) та ступеня стеатозу печінки (S3) зростає рівень порушень мікробіоти в ТК (>> 20 ppm), тобто при ХГС рівень виділення водню адекватно відображує ступінь активності запального процесу в печінці.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.51 + Р252.711.2

Рубрики:

Хвороби печінки

Зміни хімічного складу крові

Шифр НБУВ: Ж23117 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто проблему виникнення синдрому надлишкового бактеріального росту (СНБР) при хронічних запальних захворюваннях кишечника (ХЗЗК) і синдромі подразненного кишечника (СПК) та шляхам його корекції. Мета роботи - визначити частоту виникнення СНБР при хворобі Крона (ХК), неспецифічному виразковому коліті (НВК) та СПК з діареєю та оцінити ефективність рифаксиміну в корекції мікрофлори тонкої кишки хворих із цими нозологіями. Проведено обстеження 62 хворих на ХЗЗК та СПК (27 - із НВК, 13 - із ХК та 22 - із СПК) на наявність СНБР шляхом виконання дихального водневого тесту (ВДТ) із навантаженням глюкозою. Усі хворі групи дослідження із наявністю СНБР у складі комплексної терапії отримували рифаксимін (Альфа Нормікс) у дозі 1200 мг на добу впродовж 10 днів. Ефективність терапії визначалася за динамікою показників ВДТ на 10 та 30 день спостереження. СНБР відзначений у 39 пацієнтів загальної групи, із них 24 (61,5 %) хворі мали ХЗЗК, СПК з діареєю - 15 осіб (38,5 %). У групі хворих на ХЗЗК із СНБР переважали пацієнти з НВК (15 осіб; 62,5 %) порівняно з ХК (9 осіб; 37,5 %). ВДТ, проведений через 10 днів від початку лікування рифаксиміном у 24 хворих на ХЗЗК та 15 хворих на СПК із наявністю СНБР, був негативним у 28 осіб (70,9 %), позитивним - в 11 (29,1 %). Подібний результат відзначений - через 30 днів. Тобто СНБР був усунутий у 70,9 % хворих після прийому рифаксиміну. Висновки: у більшості пацієнтів групи дослідження (у 60 % - із ХЗЗК та 68,1 % - із СПК із діареєю) був СНБР. Кишковий антисептик рифаксимін продемонстрував високу ефективність у корекції СНБР при НВК, ХК та СПК.

Розглянуто проблему виникнення синдрому надлишкового бактеріального росту (СНБР) при хронічних запальних захворюваннях кишечника (ХЗЗК) і синдромі подразненного кишечника (СПК) та шляхам його корекції. Мета роботи - визначити частоту виникнення СНБР при хворобі Крона (ХК), неспецифічному виразковому коліті (НВК) та СПК з діареєю та оцінити ефективність рифаксиміну в корекції мікрофлори тонкої кишки хворих із цими нозологіями. Проведено обстеження 62 хворих на ХЗЗК та СПК (27 - із НВК, 13 - із ХК та 22 - із СПК) на наявність СНБР шляхом виконання дихального водневого тесту (ВДТ) із навантаженням глюкозою. Усі хворі групи дослідження із наявністю СНБР у складі комплексної терапії отримували рифаксимін (Альфа Нормікс) у дозі 1200 мг на добу впродовж 10 днів. Ефективність терапії визначалася за динамікою показників ВДТ на 10 та 30 день спостереження. СНБР відзначений у 39 пацієнтів загальної групи, із них 24 (61,5 %) хворі мали ХЗЗК, СПК з діареєю - 15 осіб (38,5 %). У групі хворих на ХЗЗК із СНБР переважали пацієнти з НВК (15 осіб; 62,5 %) порівняно з ХК (9 осіб; 37,5 %). ВДТ, проведений через 10 днів від початку лікування рифаксиміном у 24 хворих на ХЗЗК та 15 хворих на СПК із наявністю СНБР, був негативним у 28 осіб (70,9 %), позитивним - в 11 (29,1 %). Подібний результат відзначений - через 30 днів. Тобто СНБР був усунутий у 70,9 % хворих після прийому рифаксиміну. Висновки: у більшості пацієнтів групи дослідження (у 60 % - із ХЗЗК та 68,1 % - із СПК із діареєю) був СНБР. Кишковий антисептик рифаксимін продемонстрував високу ефективність у корекції СНБР при НВК, ХК та СПК.

Вивченню варіабельності серцевого ритму (ВСР) присвячено безліч наукових робіт. Наведено огляд публікацій з даної теми, де викладені сучасні уявлення про ВСР, за показниками якої можна оцінити стан механізмів регуляції фізіологічних функцій організму людини, розглянуті класичні методи аналізу та можливості клінічного застосування. Серцевий ритм є індикатором відхилень у вегетативному гомеостазі, причому зміна серцевого ритму - найбільш рання прогностична ознака виникнення багатьох захворювань. У клінічній практиці аналіз ВСР знаходить все більш широке застосування при гастроентерологічній патології (гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, виразкова хвороба, синдром подразненого кишечника), взаємодії ланок вегетативної нервової системи при цій патології. У ДУ "Інститут гастроентерології НАМН України" пацієнтів із різними гастроентерологічними захворюваннями (ГЕЗ) обстежують за допомогою новітньої PRECISE-діагностики з метою визначення порушень адаптації та вегетативного гомеостазу з подальшим лікуванням із застосуванням технологій віртуальної реальності. За допомогою PRECISE-діагностики аналізують рівень стресу та визначають можливі ризики виникнення ускладнень ГЕЗ. При цьому проводиться аналіз ВСР із використанням хмарної технології автоматизованої інтерпретації електрокардіограми з аналізом більше 700 параметрів на основі Мінесотського коду з аналізом кожного міліметра сигналу.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р264.863 + Р413.51

Рубрики:

Мікрофлора шлунка і кишечника

Хвороби печінки

Шифр НБУВ: Ж63141 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.201.1 + Р415.12

Рубрики:

Гастрити. Дуоденіти

Хвороби щитовидної залози

Шифр НБУВ: Ж63141 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дисбаланс взаємодії симпатичної і парасимпатичної ланок вегетативної нервової системи призводить до вегетативної дисрегуляції серцевого ритму, наслідком якої є недостатня стійкість до стресів, порушення адаптації та виснаження захисних механізмів слизової оболонки шлунка. Мета дослідження - оцінити адаптаційний потенціал організму залежно від агресивних і захисних факторів шлункового соку. Було обстежено 71 хворого із патологією езофагогастродуоденальної зони з використанням PRECISE-діагностики. У шлунковому вмісті визначали рівень pH, пепсину, глікопротеїнів, фукози та сіалових кислот. Хворих було розподілено на 3 репрезентативні групи: I - 30 пацієнтів із грижею стравохідного отвору діафрагми; II - 20 хворих на ахалазію кардії; III - 21 пацієнт із ускладненим перебігом виразкової хвороби дванадцятипалої кишки. 85,2 % пацієнтів мали дисбаланс симпатичної та парасимпатичної ланок вегетативної системи. Симпатичні механізми домінували в 71,3 % пацієнтів. У той же час більшість пацієнтів з ахалазією кардії мали ваготонію. Адаптаційний та компенсаторний механізми було виявлено після вивчення взаємозв'язку між факторами агресії та захистом слизової шлунка. При аналізі співвідношення агресивних і захисних факторів шлункового соку було виділено такі адаптаційно-компенсаторні варіанти: гіперреактивний - одночасне підвищення рівня факторів як агресії, так і захисту; компенсаторний - збільшення рівня агресивних факторів на фоні нормальних захисних показників; декомпенсаторний - підвищення рівня агресивних факторів одночасно зі зниженням рівня факторів захисту. Висновки: адапатаційнийпотенціал організму 85,2 % хірургічних хворих, переважно пацієнтів із грижею стравохідного отвору діафрагми та ахалазією кардії, за даними PRECISE-діагностики, визначений як знижений у вигляді зриву адаптації при декомпенсаторному варіанті співвідношення агресивних та захисних факторів шлункового соку.

Показники варіабельності серцевого ритму є надійними та об'єктивними індикаторами тонусу вегетативної нервової системи (ВНС), який відображає зміни у психоемоційному стані людини на фоні розвитку стресу. Програми з управління стресом включають різні релаксаційні техніки і когнітивну поведінкову терапію. Мета дослідження - оптимізувати лікування хворих на хронічний атрофічний гастрит (ХАГ) із вегетативними розладами за допомогою програмно-апаратного комплексу для парасимпатичної активації ВНС. Показники варіабельності серцевого ритму було досліджено у 80 хворих на ХАГ за результатами PRECISE-діагностики, що надало змогу виділити хворих із гіперсимпатикотонією та пролікувати їх за допомогою 10 сеансів на програмно-апаратному комплексі Pure Purr із оцінкою динаміки показників варіабельності серцевого ритму. 72,7 % хворих на ХАГ, у яких було виявлено зниження варіабельності серцевого ритму через активацію симпатикотонічного відділу ВНС та недостатню активність її парасимпатикотонічного відділу, злам адаптації, недостатні стресостійкість та функціональні резерви організму, пролікували за методом нейростимуляції. Після лікування визначалась позитивна динаміка у вигляді значного збільшення варіабельності серцевого ритму шляхом підвищення її компонентів, що зумовлено впливом парасимпатичної нервової системи; це запобігає посиленню симпатичних впливів і покращує перебіг захворювання та прогноз через нормалізацію адаптації, функціональних резервів та стресостійкості організму хворих. Висновки: лікування хворих на ХАГ із вегетативними розладами повинно бути комплексним, із включенням апаратного комплексу з програмним забезпеченням нейростимуляції, що спрямовано на зниження гіперсимпатикотонії з підвищенням адаптаційного потенціалу організму.

Для оцінки впливу поєднаної гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) та дисфункції сфінктера Одді на якість життя (ЯЖ) пацієнтів, пов'язану зі здоров'ям (ЯЖ ПЗ), неможливо використовувати такі відомі специфічні опитувальники, як GERD Health-Related Quality of Life Questionnaire, the Quality of Life in eflux and Dyspepsia, які пристосовані для оцінки ЯЖ лише при ГЕРХ і коморбідних захворюваннях (ГЕРХ і функціональна диспепсія). Не знайдено специфічного опитувальника для коморбідної патології ГЕРХ і дисфункції сфінктера Одді. Мета: вивчити ЯЖ ПЗ у пацієнтів із коморбідною патологією ГЕРХ і дисфункцією сфінктера Одді до та після лікування за допомогою неспецифічного опитувальника SF-36 і розробленого специфічного опитувальника для цих коморбідних захворювань. Обстежено 30 пацієнтів із коморбідними захворюваннями ГЕРХ і дисфункцією сфінктера Одді. Застосовано неспецифічний опитувальник SF-36 і розроблений специфічний опитувальник для цих коморбідних захворювань. Розроблено специфічний опитувальник для пацієнтів із коморбідною патологією ГЕРХ і дисфункцією сфінктера Одді та проведено його дослідження (зрозумілість запитань для пацієнтів, витрати часу на заповнення тощо). Всі пацієнти мали зниження ЯЖ ПЗ через коморбідні ГЕРХ і дисфункцію сфінктера Одді. Виявлено помірні або значні порушення активної діяльності пацієнтів і ритму життя внаслідок цих захворювань. У динаміці лікування в обстежених пацієнтів відмічалося вірогідне покращання ЯЖ ПЗ за всіма шкалами опитувальника SF-36: фізичне функціонування (PF, (77,1 +- 2,0) проти (71,4 +- 2,2)), роль фізичних проблем в обмеженні життєдіяльності (RP, (52,1 +- 5,0) проти (30,6 +- 2,4)), фізичний біль (BP, (65,8 +- 1,2) проти (48,7 +- 2,1)), соціальне функціонування (SF, (69,5 +- 2,0) проти (50,8 +- 2,1)), ментальне здоров'я (MH, (68,5 +- 2,1) проти (49,8 +- 1,8)), роль емоційних проблем в обмеженні життєдіяльності (RE, (65,2 +- 4,7) проти (35,8 +- 3,7)), життєздатність (VT, (63,3 +- 2,1) проти (43,2 +- 2,2)), загальне здоров'я (GH, (58,1 +- 2,4) проти (46,1 +- 1,7) балу). Також відзначалося помірне або значне порушення активності та ритму життя внаслідок коморбідної патології ГЕРХ і дисфункції сфінктера Одді, однак після лікування ці вагомі показники ЯЖ ПЗ покращувалися в усіх хворих, до того ж більш позитивним ставало психоемоційне сприйняття існуючих хвороб. Встановлено, що всі пацієнти мали зниження ЯЖ ПЗ через коморбідні захворювання ГЕРХ і дисфункцію сфінктера Одді, яка у більшості хворих покращувалася після лікування.