Досліджено проблему диференційованого застосування реконструктивно-пластичних операцій у хворих на місцево-поширені форми раку щитовидної залози у випадку ураження пухлинним процесом шийного відділу трахеї, стравоходу та магістральних судин шиї та середостіння. Проведено експериментальне дослідження на тваринах з метою визначення оптимальних варіантів реконструктивно-пластичних операцій залежно від моделі операційної травми органів шиї. Розроблено та апробовано технологію оцінки ступеня поширеності пухлинного процесу згідно зі створеним алгоритмом діагностики. Вивчено особливості динаміки порушень показників імунологічного, ендокринного, а також інтенсивності процесів перекисного окиснення ліпідів системи крові. Установлено патогенетичні фактори, які впливають на адаптаційно-компенсаторні можливості організму. Розкрито суть поняття індексу адаптації та визначено його прогностичне значення. На підставі результатів експериментальних і клінічних досліджень створено лікувальну концепцію, яка обгрунтовує доцільність виконання радикальних втручань з проведенням реконструктивно-пластичних операцій. Запропоновано індекс прогнозу безпосередніх і віддалених результатів хірургічного лікування.

Досліджено стан окиснювальних і відновлювальних синтезів у хворих на рак шлунка й обгрунтовано критеріально-значимі діагностичні показники ранніх метаболічних порушень, характерних для розвитку гастроканцерогенезу. Результати дослідження показали значне підвищення у крові активності лактатдегідрогенази, глюкозо-6-фосфатдегідрогенази та зниження малатдегідрогенази, сукцинатдегідрогенази й ізоцитратдегідрогенази, що вказує на зміни у функціонуванні гліколізу, пентозофосфатному шунті та циклі трикарбонових кислот. Дослідження неферментативної ланки системи антиоксидантного захисту виявили зниження в сироватці хворих на рак шлунка (РШ) ретинолу, alpha-токоферолу та підвищення сечової кислоти. Аналіз показав, що у хворих на рак шлунка вже за першої стадії розвитку пухлинного процесу водорозчинні вітаміни в усіх випадках були знижені в крові удвічі і більше разів. Це надає змогу стверджувати, що онкопатологія формується на тлі серйозної метаболічної дисфункції та вітамінної недостатності.

Мета роботи - вивчити стан симпатоадреналової та серотонінергічної медіаторної системи у хворих на гастроканцерогенез та їх прогностичне значення для оцінки тяжкості перебігу захворювання. Досліджено стан ерготропної та трофотропної функції організму в 44 хворих на рак шлунка (РШ) віком 43 - 68 років. Програма дослідження передбачала визначення у плазмі крові адреналіну, норадреналіну, дигідроксифенілаланіну, дофаміну, серотоніну, а у тромбоцитах - моноаміноксидази (МАО-В). Дослідження симпатоадреналової системи і активності дезамінування біогенних амінів у хворих на аденокарциному шлунка показали зниження у плазмі крові вмісту діоксифенілаланіну, дофаміну, норадреналіну, адреналіну на тлі підвищення серотоніну й активності тромбоцитарної МАО-В відповідно за II, III і IV стадії розвитку гастроканцерогенезу. Зроблено висновки, що розвиток канцерогенезу супроводжується пригніченням синтезу дигідроксифенілаланіну, дофаміну, норадреналіну, адреналіну та підвищенням синтезу серотоніну й активності процесів окиснювального дезамінування катехоламінів, що віддзеркалює зниження ерготропної та активацію трофотропної функції організму.

Наведено сучасні погляди на прогностичний і предикторний маркерний аналіз перебігу захворювання, можливі варіанти прогресії захворювання за місцевопоширеного раку грудної залози. Розглянуто клініко-морфологічні маркери, сироваткові, імуногістохімічні, генетичні. Проаналізовано літературу про значення строми пухлини, макрофагів, стан регіонарних лімфовузлів під час прогнозу загальної та безрецидивної виживаності. Проведено паралелі між значенням деяких маркерів і можливими шляхами метастазування.

Висвітлено основні напрямки діяльності та досягнення з практично-організаційної та наукової діяльності Державної установи "Інститут медичної радіології ім. С. П. Григор'єва НАМН України" в подоланні медичних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Зазначено, що місцеві променеві ушкодження можуть ускладнювати проведення процедур у діагностичній та інтервенційній радіології. Останніми роками у зв'язку з більш широким застосуванням їх у кардіохірургічній практиці відзначається збільшення частоти променевих ушкоджень. У деяких випадках причиною розвитку зазначених ускладнень можуть бути індивідуальні особливості хворого, а також саме повторне проведення подібного втручання у одного пацієнта. Наведено клінічне спостереження випадку розвитку місцевого променевого ушкодження в кардіохірургічній практиці у разі повторного проведення ангіографії та стентування.

Мета роботи - визначити вплив рівня кріоглобулінемії на післяопераційний перебіг гострої кишкової непрохідності (ГКН) пухлинного генезу у хворих на колоректальний рак. Обстежено 96 хворих з ГКН пухлинного генезу. З них I основна група - 50 пацієнтів (з високим рівнем кріоглобулінів); II група порівняння - 46 хворих з нормальним рівнем кріоглобулінів. Виділення кріоглобулінів із сироватки крові проведено за допомогою методу A. E. Kalovidoris з модифікаціями. Концентрацію кріоглобулінів оцінено спектрофотометрично. Кріоглобулінемію (КГЕ) виявлено у більшості хворих (62,5 %), вони склали основну групу; у решти пацієнтів КГЕ не було - контрольна група. У більшості хворих вміст кріоглобулінів був середнім - у 55 % (298,6 +- 2,5 мг/л), що відповідає III типу КГЕ; сумнівна КГЕ - у 29 % (79,40 +-1,01 мг/л); високий вміст КГЕ (477,3 +- 48 мг/л) - у 14 % хворих, що побічно вказувало на II тип КГЕ. У хворих основної групи встановлено достовірне підвищення рівнів кріоглобулінів в середньому на 96,5 %. Основними післяопераційними ускладненнями у хворих на ГКН з кріоглобулінеміями були неспроможність анастомозів і стом, що спостерігалось у 32,5 % хворих, гнійних ускладнень операційної рани - у 17,5 % пацієнтів, кишкові нориці та післяопераційні кровотечі - у 8,2 % випадків.

Метод спектрофотометрії використано для визначення стабільності бупівакаїну гідрохлориду в початковому стані і під час використання різних ліпідних середовищ на основі наявних медичних препаратів (ліпін, ліпофундин, гелофузин). Виміряно оптичні спектри ліпідних фракцій бупівакаїну в динаміці. Встановлено ідентичність характеру оптичних спектрів поглинання досліджуваних зразків в УФ-ділянці. Найбільша стабільність у галузі максимального поглинання за lambda = 220, lambda = 262 і lambda = 271 нм показана для бупівакаїну гідрохлориду в ліпідному середовищі ліпофундину. Продемонстровано потенціал сполуки для пролонгованої анестезії у категорії онкологічних хворих.

Проаналізовано сучасний стан і можливості вдосконалення дистанційної променевої терапії (ДПТ), визначено модель структурного та технологічного реформування радіотерапевтичної служби України. Запропоновано принцип територіальної оптимізації розподілу нових технологічних потужностей і кадрового потенціалу як одного з елементів науково обгрунтованої державної програми поетапної комплексної модернізації центрів ДПТ з урахуванням стартового рівня їх технологічного та кадрового забезпечення.

Мета роботи - з'ясувати можливий зв'язок між умістом маркера ангіогенезу сироваткового VEGF у сироватці крові (СК) хворих на вторинно-набряковий рак грудної залози (ВНРГЗ) і головними клініко-морфологічними характеристиками захворювання. Обстежено 20 жінок, хворих на ВНРГЗ, віком 38 - 75 років, які лікувалися у ДУ "Інститут медичної радіології ім. С. П. Григор'єва НАМН України" з січня 2015 по липень 2016 року. Групу контролю склали 10 практично здорових жінок, порівнянних за віком. Уміст сироваткового VEGF у СК визначено за допомогою методу імуноферментного аналізу з використанням стандартних наборів "Вектор-Бест" (Росія) до та після лікування. Встановлено, що вміст VEGF у СК хворих на ВНРГЗ до початку специфічного лікування був вищим у 3,4 разу, ніж у контрольній групі. Експресія VEGF у хворих на ВНРГЗ асоціювалася з факторами несприятливого прогнозу (злоякісністю пухлини, проліферативною активністю пухлини (Кі-67), гормонорезистентністю (відсутність рецепторів стероїдних гормонів) та гіперекспресією Her-2/neu). Доведено, що біологічна активність пухлини прямо залежить від підвищеного вмісту VEGF у СК хворих. Даний маркер можна використовувати як можливий фактор несприятливого прогнозу перебігу захворювання.

Великий інтерес в онкології становить вивчення метаболізму не тільки клітин пухлинної тканини, але і периферичної крові. Це зумовлено тим, що дисметаболічні процеси в клітинах крові викликають розвиток їх дисфункції. В результаті дослідження встановлено зміни метаболізму фосфотріозу в клітинах крові, які надають можливість припустити переважне використання фосфотріозу і нейрон-специфічної енолази для енергообміну і продукції аденозинтрифосфату (АТФ). Встановлено зниження активності гліцерин-3-фосфатдегідрогенази, тоді як активність гліцеральдегід-3-фосфатдегідрогенази, що характеризує інтенсивність гліколітичного розщеплення глюкози, навпаки, була підвищеною. Тобто можна вважати можливим наявність дисбалансу між енергетичним і пластичним потенціалами в клітинах крові онкохворих і використовувати ці показники як маркери.

Вторинно-набряковий рак грудної залози (ВН РГЗ) зустрічається у 5 - 10 % пацієнток і є місцево-поширеним вузловим РГЗ, ускладнений лімфогенним метастазуванням, блоком відтоку лімфи і набряком грудної залози. Ця нозологічна форма є однією з найскладніших у клінічній практиці. 30 хворим на ВН РГЗ T4b віком 40 - 68 років (медіана - 61 рік) у період з 01.2015 до 10.2016 р. виконано протокольне обстеження згідно зі стандартами МОЗ України в ДУ "Інститут медичної радіології ім. С. П. Григор'єва НАМН України". Створено спосіб оцінки розповсюдженості пухлинного процесу у хворих на ВН РГЗ, в якому визначення коефіцієнтів поширеності пухлини, зони набряку залози та індексу їх напруги в динаміці надає можливість об'єктивно оцінити розміри пухлини і набряку та забезпечити своєчасне коригування тактики лікування ВН РГЗ (заявка на корисну модель N u201609890 від 26.09.2016 р.). Зроблено висновки, що ВН РГЗ є високоагресивною пухлиною з несприятливим перебігом, за якого НПХТ є одним із найважливіших компонентів лікування. Визначення ступеня агресивності пухлини та використання способу оцінки розповсюдженості пухлинного процесу у хворих на ВП РГЗ надає можливість об'єктивно оцінити розміри пухлини і набряку та забезпечити своєчасне коригування тактики його лікування.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р56-59

Рубрики:

Онкологія

Шифр НБУВ: Ж25344 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - визначити ефективність діагностики ішемічних пошкоджень головного мозку, спричинених синдромом верхньої порожнистої вени (СВПВ) у хворих на рак легень (РЛ). Обстежено 25 хворих на РЛ із СВПВ, поділених на дві групи. 1-ша з ішемією головного мозку за даними КТ, 2-га - хворі, у яких не виявлено ішемії клінічно та за даними КТ. До операції проводили біохімічний аналіз сироватки крові з визначенням рівня нейрон-специфічної енолази (НСЕ) і маркерів гліколізу в еритроцитах. В обох групах визначено підвищення рівня біохімічних маркерів - НСЕ, гліцерин-3- та гліцеральдегід-3-фосфатдегідрогенази. За значення другого маркера понад 14,0 нмоль/хв-л, а третього - понад 6,0 нмоль/хв-л встановлено діагноз хронічної ішемії головного мозку. Таким пацієнтам призначали курс інтенсивної терапії за стандартною схемою, а хворі без хронічної ішемії головного мозку отримали терапію з профілактичною метою. Отримані результати надають змогу провести ранню діагностику ішемічних пошкоджень головного мозку, які спричинені СВПВ, до клінічних проявів хвороби і допомагають своєчасно почати лікування хворих, у яких під час обстеження стандартними методами не було виявлено ішемічних пошкоджень головного мозку.

Мета роботи - поліпшити безпосередні, віддалені та функціональні результати хірургічного лікування хворих на рак шлунка (РШ) шляхом розробки і впровадження нових методів виконання реконструктивно-відновлювального етапу операції. Наведено порівнювальні результати радикального оперативного лікування хворих на РШ, поділених на дві групи. Пацієнтам основної групи після радикального видалення шлунка з пухлиною відновлювально-реконструктивний етап проведено з формуванням ентеро-ентерокишкового резервуара (ЕЕКР) за запропонованою методикою (20 хворих), пацієнтам другої групи всі етапи операції виконано за стандартизованою методикою (20 хворих). У хворих основної групи відзначено найкращі безпосередні, віддалені та функціональні результати лікування, що доведено під час вивчення мікробіоценозу кишечника. Встановлено, що за умови формування ЕЕКР на відновлювальному етапі після виконання радикальних оперативних втручань із приводу РШ забезпечується порційна, сповільнена евакуація харчових мас, що є профілактикою демпінг-синдрому. Виявлено, що відновлювальний етап у пацієнтів скорочується після операцій за запропонованою методикою за рахунок більш швидкого налагодження фізіологічних процесів в організмі. Досліджено, що безпосередня та віддалена виживаність у першій групі є кращою. Під час вивчення мікробіоценозу кишечника встановлено, що за умови формування ентеро-ентерорезервуара, вміст патогенної мікрофлори є меншим, що надає можливість знизити відсоток післяопераційних ускладнень.

Наведено випадок синхронного раку нирки й ободової кишки. У пацієнтки на діагностичному етапі виявлено рак правої нирки, проведено КТ-протокол з внутрішньовенним контрастуванням. Лише за лапаротомії виявлено рак низхідного відділу ободової кишки, що не візуалізувався під час комп'ютерної томографії. Хворій виконано правобічну нефректомію та операцію Мікуліча.

Мета роботи - визначити рівні стресових гормонів кортизолу, інсуліну та їх співвідношення у онкологічних хворих до та після різних видів мультиорганних втручань для оцінки стрес-відповіді та адаптаційних можливостей організму. Для оцінки адаптивних можливостей вивчена динаміка вмісту кортизолу, інсуліну та їх співвідношення у 25 онкологічних хворих до та після різних видів мультиорганних операцій. Виявлено, що у пацієнтів до операції спостерігається 2 варіанти проявів дезадаптаційних розладів: напруга компенсаторних механізмів або виснаження адаптаційних можливостей. Через 7 діб після мультиорганних операцій спостерігається значна напруга адаптаційних можливостей, що вказує на необхідність обмеження стрес-реакцій або значне виснаження адаптивних можливостей організму та необхідність підвищення компенсаторних резервів. Висновки: отримані дані свідчать про порушення в універсальних механізмах переносимості стресу при мультиорганних операціях у онкологічних хворих і необхідність пошуку підвищення адаптаційних можливостей і стрес-переносимості у них за допомогою корекції стресової відповіді, оскільки вона суттєво впливає на успіх хірургічного лікування.

Вивчено вплив антибактеріальної фотодинамічної терапії (ФДТ) на динаміку тканинних нейтрофільних лейкоцитів CD18 і тканинних макрофагів ED1 в тканинах інфікованої променевої виразки на етапах спонтанного загоєння і при лікуванні ФДТ. Інфіковану променеву виразку моделювали шляхом локального рентгенівського опромінення шкіри стегна щура в дозі 85,0 Гр з подальшим нанесенням на поверхню виразки бактеріальної суспензії. ФДТ проведено за допомогою фотонного апарату "Барва-LED/630" і фотосенсибілізатора метиленового синього. Вплив ФДТ на стан клітинного імунітету визначали за допомогою імуногістохімічного методу за показниками кількісного вмісту нейтрофільних лейкоцитів CD18 і макрофагів ED1 на етапах загоєння інфікованої променевої виразки. В процесі спонтанного загоєння променевої виразки (контроль I) динаміка змін відносного об'єму тканинних нейтрофільних лейкоцитів CD18 та макрофагів ED1 в зоні ураження, зниження індексу CD18/ED1 у понад 2 рази свідчили, що перемикання нейтрофільної реакції на макрофагальну відбувалося до 52-ї доби спостереження. При інфікуванні променевої виразки S. аureus (контроль II) перемикання нейтрофільної реакції на макрофагальну не відбулося протягом всього періоду спостереження. При застосуванні ФДТ у разі інфікованої S. аureus променевої виразки (дослідна група) зниження індексу CD18/ED1 визначалося починаючи з 21-ї доби спостереження. Висновки. Позитивний ефект антибактеріального методу ФДТ інфікованих S. аureus променевих виразок проявлявся повною мікробною деконтамінацією рани, скороченням фаз ранового процесу, повним загоєнням променевої виразки. Застосування ФДТ призводило до загибелі бактерій, зниження кількості нейтрофільних лейкоцитів і збільшення макрофагів у зоні ураження, перемикання нейтрофільної реакції на реакцію моноцитарно-макрофагальних клітин вже на ранніх стадіях загоєння.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.714

Рубрики:

Пухлини матки та шийки матки

Шифр НБУВ: Ж15785 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - дослідити вплив гемофільтрації у хворих після мультиорганних оперативних втручань. Матеріали та методи. Вивчались післяопераційні ускладнення у хворих з мультиорганними оперативними втручаннями. Проводились клініко-інструментальні, біохімічні, клінічні, статистичні дослідження; використовувались кардіомонітор Heaco, апарати ультразвукової діагностики й електрокардіографії. Результати. При проведенні в комплексі інтенсивної терапії гемофільтрації та аналізу її впливу на тяжкість стану за шкалами Sequential Organ Failure Assessment і коми Глазго унаслідок гемофільтрації показники тяжкості стану знизились в 1,2 раза. Висновки: запропонована методика гемофільтрації дозволила знизити число післяопераційних гнійно-септичних ускладнень в основній групі в 1,4 раза і сприяла зменшенню ризику розвитку синдрому поліорганної дисфункції на 33,8 % в основній групі проти групи порівняння.