Розглянуто сутність наукового та позанаукового знання. Висвітлено проблему існування знання за межами науки, виділено категорії знань, що перебувають і не перебувають у конфлікті з наукою. Розкрито зміст понять шаманізму, магії, міфу, мантики, кабалістики, йоги, нейрокритики, уфології, спіритизму, френології, графології, теософії, окультизму. Охарактеризовано альтернативні форми знання релігії.

Рассмотрена сущность научного и вненаучного знания. Освещена проблема существования знания за пределами науки, выделены категории знаний, находящихся и не находящихся в конфликте с наукой. Раскрыто содержание понятий шаманизма, магии, мифа, мантики, кабалистики, йоги, нейрокритики, уфологии, спиритизма, френологии, графологии, теософии, оккультизма. Охарактеризованы альтернативные формы знания религии.

Досліджено діалектику та методологію позанаукових знань та їх культуротвірні функції. Розроблено цілісну концепцію позанаукового знання, за якою обгрунтовано диспозиційність таких знань, їх гуманітарну інтенційованість і символічно-знакову праксеологію. Позанаукові знання існують у двох формах, а саме: суб'єктивно-практичній і символічній об'єктивно-практичній, їх джерелами є не стільки об'єктивно існуючі властивості, а суб'єктивні якості суб'єктів цих знань. Тому позанаукові знання є не дескрипціями предметності, а прискрипціями прикмет, які продукуються їх суб'єктами у формі значення та смислів буття людини у світі. Важливу роль у культуротвірних функціях позанаукових знань відіграє філософія як знання, яке певні дослідження відносить до наукових знань, а також до позанаукових. Обгрунтовано тезу, що філософське знання знаходиться не на порубіжжі з наукою та теологією (Б.Рассел), а на порубіжжі з наукою та позанауковими знаннями. Референтами цього порубіжжя є філософські категорії як людиновимірні рубрикації світу (В.І.Шинкарук, С.Б.Кримський). У процесі культуротворення наукове та позанаукове знання мають багато спільного, основним об'єктом яких є гуманітарні проблеми. Технологічне застосування наукових знань часто спричинює негативні щодо людини наслідки (екологічні, військові), до усвідомлення яких доцільно залучати позанаукові знання як знання, що продукують гуманітарну науку. Останнє є актуальним у перехідні періоди суспільства, зокрема в Україні.

Проаналізовано онтологічні, гносеологічні та феноменологічні особливості позанаукових знань та їх функцій в культурі як гуманітарних, їх участь в культуротворчих процесах, відповідні значення і смисли буття людини в світі, способи реалізації даного буття. Висвітлено роль філософії в процесі культуротворення як знання, яке знаходиться на порубіжжі з науковими та позанауковими знаннями. Розглянуто проблему співвідношення позанаукових і наукових знань в культуротворчому процесі.

Проанализированы онтологические, гносеологические и феноменологические особенности вненаучных знаний и их функций в культуре как гуманитарных, их участие в культуротворческих процессах, соответствующие значения и смыслы бытия человека в мире, способы реализации данного бытия. Освещена роль философии в процессе культуросозидания как знания, находящегося на порубежье с научными и вненаучными знаниями. Рассмотрена проблема соотношения вненаучных и научных знаний в культуротворческом процессе.

Розглянута проблема методології науки. Порівнюється методологія наукових і позанаукових знань.

Проаналізовано проблематику феномена гри, в ході дослідження розглядаються основні позиції стосовно базових характеристик ігрового феномену та їх специфіку в контексті теоретичних досліджень, щодо даної проблеми. Аналізується місце людини в ігровій структурі, його особливий статус та сутнісні характеристики, висвітлюється позиція іншого в ігровій структурі. У висновку обгрунтовується імпліцитний характер іншого в системі гри, оскільки гра - це завжди процес діалогу з іншим та завдяки іншому.

Досліджено вплив музики на світогляд і буття людини стосовно її суб'єктивних особливостей, що визначає глибину проникнення в структуру особистості. Також піднято питання ролі музики в актуалізації творчих здібностей. Матеріали будуть корисними для тих, хто цікавиться застосуванням музичного мистецтва в освітньому процесі, музикотерапії. Застосовуючи метаантропологічний метод, аналізуються людські потреби і цінності, виходячи з чого пропонується умовна класифікація музичної творчості. Також наводяться рівні сприйняття музики: несвідомий рівень (фонова музика), рівень свідомого сприйняття, визначається їх кореляція щодо світогляду людини. Музичне мистецтво має безліч жанрів, способів вираження та цілей використання. Дослідники іменують музику формою невербальної комунікації, джерелом архетипів, носієм ідей тощо. Людина завжди сприймає музику унікально, що викликає інтерес і породжує багато запитань, в статті пропонуються деякі відповіді та міркування.

Встановлено ознаки діалогічності української культури. Обстоюється позиція, що діалогічність є одним із чинників її розвитку. Висвітлюються основні історичні етапи діалогічної практики в українській культурній традиції (від язичницько-християнських часів); розвитку класично-раціоналістичного діалогу (Г. Сковорода) та етико-раціоналістичної практики діалогу (І. Франко). Виокремлено ознаки української культури, зумовлені пошуками та формуванням української ідентичності (XX - на початку XXI сторіччя): пошук глибинних, сенсових початків культури; переплетіння культури з іншими громадянськими і соціальними сферами; переосмислення індивідуальної творчості минулих поколінь; прийняття у свою культуру "іншого", "чужого"; культурний антропоцентризм. На глибоке переконання авторів, перераховані вище ознаки вказують на те, що українська культура - це діалог культур.