Розглянуто питання становлення особистості вчителя в процесі засвоювання системи розвивального навчання (СРН). Показано, що засвоювання професійної діяльності вчителем у новій системі відбувається складно та має певну етапність професійних криз, які одночасно є і особистісними. Оскільки вчитель у СРН функціонує в режимі постійного саморозвитку, установка на саморозвиток у системі цінностей педагога здатна допомогти подолати особистісні та професійні труднощі вчителя.

Проаналізовано схильності та здібності до педагогічної діяльності (ПД), що є актуальним для професійного відбору індивідів, орієнтованих на ПД. Наведено операційний склад параметрів для експериментальної діагностики педагогічних схильностей і здібностей. Запропоновано методику анкетування з метою аналізу та діагностики педагогічної придатності.

За допомогою тесту Л. Зонді у варіанті методу "краю" та "середини" виявлено деструктивні чинники, які передують виникненню порушень у сексуально-еротичній сфері життя подружжя. Показано, що є гендерна специфічність у конституційних чинниках, які предиспонують до розвитку сексуальної дезадаптації подружжя. Виявлено, що блокада контактів, самотність, відхід від світу, велика незадоволеність потреби у прихильності та незадоволена потреба в любові поряд з аутодеструктивними тенденціями є реальною загрозою для формування сексуальної дезадаптації.

Із точки зору філософського рівня методології доведено, що забезпечення безпеки (ЗБ) є процес створювання таких сприятливих умов діяльності, за яких реалізовувалися б інтереси, здійснювалися б поставлені цілі, кінцевою підставою яких є цінності. Обгрунтовано, що ЗБ суб'єкта є процес оволодіння ним необхідними умовами власного існування. Як висновок, прийнято погляд, що безпека - це такі умови, за яких суб'єкти, як мінімум, зберігають і відтворюють свої цінності.

Страх розглянуто як невід'ємний атрибут життя. Проаналізовано причини страху в сучасному суспільстві, зокрема глобальне відчуження, зростаючий індивідуалізм, соціальну невлаштованість, політичні негаразди, природні катаклізми. Звернено увагу на міфологічні витоки страху та розглянуто метаморфози міфу, який викликає страх, розглядаючи міф як символ, що несе як психологічне, так і екзистенціально-ціннісне навантаження. Основну увагу звернено на проблему міфотворчості дітей. Обгрунтовано персональність дитячого "страшного" міфу, де герой міфу сам на сам зустрічається з носієм страху. Доведено, що невідома мета дорослої міфотворчості збігається з метою дитячого міфу в уявленні можливості переживати почуття страху під час зустрічі з потойбічним.

Проаналізовано важливі "концептуально-контактні" зони взаємодії парадоксографії, "нової" релігійності та "вторинних" міфів: сучасна уфологія як ядро "вторинної" міфотворчості, одне з джерел нетрадиційної релігійності, окультизму, важливий чинник сучасної парадоксографії; "теорія стародавньої астронавтики", яка вважає діяльність позаземних цивілізацій рушійною силою розвитку людства; концепція "подорожей у часі", яка розширює свою присутність у постмодерновій культурі та "неформальній" релігійності; містична криптозоологія, що розмиває раціоналізовану картину світу. "Ньюейджерівська" позацерковна, позаконфесійна релігійність, приватна віра прагнуть до світоглядних синтезів, наслідки яких далеко виходять за межі не тільки модернової релігійної традиції, але й світоглядних засад сучасної цивілізації.

Узагальнено методологічні основи дослідження взаємозв'язку парадоксографії (ПГ), "вторинного" міфу та "нової" релігійності. Зміни типів цивілізаційного розвитку викликають потужні хвилі ірраціоналізму, стрімке зростання парадоксографічного шару культури. ПГ акумулює численні марновірства, відображає аномальне, ірраціональне, таке, що знаходиться за межами культурної норми. Аналогії між античністю та добою постмодерну, порівняльний аналіз двох культур і притаманних їм світоглядних парадоксографічних форм свідчать про те, що уявлення про аномальне, ірраціональне, яке знаходиться за межами норми, є чинником відтворювання релігійності своєї епохи. Посередником між сучасною ПГ, із одного боку, та "новою" релігійністю, окультизмом є "вторинний" міф. Сучасна еволюція уявлень про аномальне стимулює розвиток "відкритої" релігійності, "приватної віри".

Розглянуто процес становлення суб'єкта в античній культурі та філософії як єдності розототожнювання індивіда з родом, полісом і вироблення позиції самостояння. Основою суб'єктності виступають пізнавальні здібності людини. Суб'єкт постає як багатовимірна цілісність, що виявляє себе як носій свідомості, моральних якостей, діяльності та творчості. Духовність, що народжується, виявляє себе у досить вузькому діапазоні подвоєння світу як рефлексивного пошуку ідей-ідеалів. Обмеженість суб'єктності античного типу зумовлена наявністю вибіркового характеру її відтворювання, фаталізмом та обмеженим розумінням свободи.

Досліджено чинник стресостійкості/стресоуразливості як інтегративне та полісистемне утворення особистості. Операціонально дану властивість особистості представлено як симптомокомплекс. Виявлено й описано факторну структуру особистості (ФСО) військовослужбовців військової служби правопорядку, які набули бойового досвіду під час миротворчих операцій. ФСО офіцерів-миротворців відображає певну деформацію особистості після перебування у довготривалій стресовій ситуації і тому потребує психокорекційного втручання.

Узагальнено методологічні засади дослідження "вторинних" міфів, на підставі яких проаналізовано структурні та функціональні аспекти їх впливу на формування засад нової релігійності у ситуації постмодерну. Розглянуто взаємодію "вторинних" міфів (ВМ) із новітніми та нетрадиційними культами, які набувають форм релігійних організацій; курсів і центрів духовного удосконалення та розвитку можливостей; філософських шкіл; центрів і гуртків народних і нетрадиційних методів лікування. Проаналізовано вплив ВМ на світоглядні засади угруповань за своєю сутністю - християнських; орієнталістських; синкретичних; наукологічних; езотеричних; язичницьких. Унаслідок взаємодії відбувається сайєнтифікація нетрадиційних релігій та окультно-містичних течій, їх раціоналізація як ірраціоналізація ВМ, перетворення їх у неорелігії, виникають світоглядні форми, потенційно здатні увійти у соціокультурні підвалини альтернативної цивілізації.

Розглянуто основні види психологічної, психотерапевтичної та психіатричної допомоги військовослужбовцям-суїцидентам (ВСС). Це: первинна, екстрена, амбулаторно-консультаційна, госпітальна допомоги. Наведено основні етапи надання невідкладної суїцидологічної допомоги ВСС: діагностичний етап (збір інформації про військовослужбовця), терапевтичний етап (кризова підтримка, спрямована на зняття негативних афективних переживань, прояснення конфліктної ситуації та досягнення розуміння проблеми, структурування ситуації, активізацію антисуїцидальних установок).

Надано осмислення концепції інформаційного суспільства (ІС) Мануеля Кастельса. Відокремлено декілька головних компонентів концепції ІС з точки зору М. Кастельса. Доведено основні напрямки розвитку ІС, відзначено найважливіші точки зросту, підкреслено значення ІС як якісно нового етапу в історії цивілізації.

Проаналізовано ключові ідеї концепції свободи Л. Шестова у їх взаємозв'язку з традиціями російської релігійно-філософської думки та філософією екзистенціалізму. Висловлено думку, що свобода для Шестова полягає в тому, щоб людина не підкорялася ніяким законам, щоб знання й етичні норми не перетворювалися на культ. Він розуміє свободу як можливість можливості, як явище, що міститься поза причинним зв'язком, як внутрішню творчу енергію людини, що йде від духовного початку і не детерміновано ні природою, ні суспільством і прагне до неможливості. Також проаналізовано моральні позиції Л. Шестова, виявлено сучасне значення його філософських ідей.

Висловлено думку, що життєва компетентність особистості (ЖКО) є надзвичайно актуальною практичною та теоретичною проблемою сучасності. Проаналізовано онтологічні основи ЖКО - проблематичності та проективності людського життя, а також її антропологічні, індивідуальні та соціальні параметри. На таких підставах зроблено висновок, що ЖКО можна охарактеризувати як здатність особистості до адекватного та продуктивного самовизначення та самоздійснення у горизонтах загально значущого, залученість до яких є для особистості важливою гарантією її "не зайвості" у світі та торує її життєвий шлях як її соціальну біографію.

Розглянуто категорії "буття" та "небуття" з точки зору класичного та некласичного аналізу в сучасній філософській літературі. "Небуття" визначено як одну з головних категорій, яку недостатньо висвітлено у сучасних підручниках і не розглянуто у співвідношенні з поняттям "буття". На такій підставі зроблено висновок, що зневага до "небуття" може призвести до небезпечної деформації Буття та порушення взагалі устоїв нормального світопорядку. Надано рекомендації для авторів підручників із філософії та всім науковцям, викладачам дисциплін філософського напрямку для підсилювання уваги до категорії "небуття" за сучасних умов.

Проаналізовано види комплектування особовим складом Збройних сил (ЗС) держави у процесі реформування ЗС України. Наведено деякі погляди на те, який вид військової служби є найбільш прийнятним у цьому випадку та визначено проблему забезпечення комплектування ЗС у правовому, фінансово-економічному, соціальному, морально-етичному й інших аспектах. Із урахуванням Концепції та Програми переходу комплектування ЗС України на контрактній основі акцентовано увагу на те, що контракт про вступ на військову службу повинен бути реальною угодою сторін, взаємовідносини між якими врегульовувалися б як адміністративно-правовими, так і цивільно-правовими нормами. Визначено нагальну потребу впровадження погодженої системи законодавчих актів у вигляді Кодексу військової служби.

Проаналізовано своєрідність християнської концепції свободи у російських релігійних мислителів XIX ст., передусім Хомякова та Достоєвського, та розкрито взаємозв'язок їх ідей із філософською концепцією свободи М. Бердяєва. Показано, що від слов'янофілів М. Бердяєв сприйняв ідеї про свободу в церкві, про зв'язок особистості та соборності, про необхідність цілісного синтезу розуму та віри, про своєрідність російської християнської культури та перспективи входження Росії у західну цивілізацію, а від Достоєвського - антропологізм та антропоцентризм, уявлення про трагічні шляхи людської свободи.

Розглянуто проблему формування лідерства у групі як спосіб організації стосунків у ній. Надано класифікацію лідерів, що існує у соціальній психології. Визначено, що поняття військовий колектив (ВК) характеризує певний рівень соціально-психологічного розвитку групи, ступінь її військово-професійної та морально-психологічної зрілості тощо. Офіцерам-керівникам запропоновано заходи щодо впливу на негативного лідера у ВК.

На підставі аналізу системи етико-естетичних поглядів У. С. Моема, сформульованій як у його теоретико-літературознавчих працях так і в ідейному контексті художніх творів, зроблено висновок про еволюцію творчої позиції письменника від "чистого мистецтва" до "масової культури" через періоди захоплення ірраціоналізмом і натуралізмом. Зроблено висновок про художню адаптацію У. С. Моемом для масового читача проблематики, сюжетного та персонажного планів модерністського мистецтва, що, таким чином, є раннім зразком масової літератури, характерним для подальшого мистецтва ХХ ст.

Проаналізовано терміни "раціональність" і "раціоналізм" з точки зору морфологічної структури латиномовних аналогів, від яких вони походять, і трактування на цій підставі значення вказаних концептів. Акцентовано увагу на розбіжності смислових значень термінів, що обумовлено різним значенням латинських словотворчих елементів, які входять до їх складу. Звернено увагу на історико-філософський огляд розвитку раціоналізму як певний спосіб мислення, світосприйняття та розуміння світу і людини, показуючи хибність сучасного поверхневого трактування цього поняття, яке не в змозі виявити його глибинну істинну сутність, що полягає у єдності інтелектуального, духовного та морального начал.