Узагальнено сучасні наукові погляди на предмет, історію, основні підходи, поняття та методи етнопсихології. Розглянуто проблеми співвідношення етнічної спільноти й особистості як члена цієї спільноти, а також різні варіанти міжетнічних відносин: міжетнічне ставлення, сприйняття, комунікацію, взаємодію на індивідуальному та груповому рівнях у своїх позитивних толерантних формах та в негативних - дискримінаційних чи конфліктних. Розкрито внесок сучасних українських вчених у дослідження зазначеної проблематики, наведено приклади їх теоретичних та емпіричних розробок.

Розглянуто особливості соціального капіталу і квантифікації суспільних процесів, розкрито світоглядно-філософську сутність українського національного менталітету, філософсько-ментальний зміст державних символів України. Проведено філософський аналіз ризиків інформаційного простору. Охарактеризовано національний менталітет у діяльності персоналій української історії та в художній творчості. Розглянуто прикладний аспект антропоцентризму і ментальності.

Здійснено комплексне соціально-філософське дослідження ментальності як соціокультурного феномену. Виявлено категоріальні взаємозалежності менталітету й ментальності, національного характеру, духовності, світогляду, ідентичності, солідарності. Проаналізовано філософські, культурологічні, соціологічні аспекти ментальності. Наведені результати дослідження дозволяють зрозуміти причини появи певних суспільних явищ, моделей поведінки, світоглядних стереотипів тощо, а відтак ефективніше використовувати свій потенціал, знаходити відповіді на суспільні виклики, напрацьовувати дієві механізми розв’язання складних ситуацій, зважено обирати перспективні вектори розвитку в умовах динамічної та мінливої сучасності. Обґрунтовано основні фактори, що є детермінантами виникнення, становлення і подальшої трансформації ментальних парадигм (на прикладі української та польської ментальностей). Досліджено своєрідність менталітету українців крізь призму можливостей його смислотворення та історичної динаміки.

У сучасній конкурентній боротьбі на міжнародній арені особливе значення має економіка. Якщо за радянських часів її перспективи визначалися співвідношенням продуктивних сил і виробничих відносин, то нині науковці пострадянського простору беруть до уваги інші підходи. Активно використовується міждисциплінарнарність, зокрема в дослідженні феномену "менталітет". Він впливає на всі сфери суспільного життя, у тому числі і на господарство, яке створюється людьми з певним менталітетом. Економічна історія людства свідчить, що національний характер може або сприяти економічному поступу, або перешкоджати йому. На сучасному етапі найважливішим викликом для всіх країн є виклик модернізації, інноваційного розвитку. Відповідно дослідницький інтерес спрямовується на особливості національних менталітетів та їхній спроможності давати адекватні відповіді на виклики часу. Росія споконвіку позиціонує себе як велична держава. Аналізуючи історію, можна побачити, що її економічна потуга є вельми слабкою через низку обставин. На першому місці - природно-кліматичні фактори, що визначили екстенсивну суспільно-виробничу технологію, яка, в свою чергу, зумовила комунальний тип цивілізації із відповідними способами організації політичного і соціального існування. Під дією цих обставин формувався національний менталітет, який, в свою чергу, впливав на економіку. Досліджуючи його головні риси, можна дійти висновку про "непрактичність", яку має замаскувати особлива "духовність" російського народу, історичним призначенням якого визначається месіанство. Насправді попри спроби модернізаційних проривів у різні часи російське суспільство повертається до звичного, традиційного способу існування, що є проявом архаїзації. Традиційність менталітету зумовлює відставання від розвинених країн світу, з якими намагається конкурувати Росія, у три-чотири рази. Однак ані керівництву країни, яке відповідає ментальним настановам переважної більшості населення, ані самій людності, перехід на інноваційний шлях розвитку зовсім не потрібний. Замість адекватної реакції на зміни, що відбуваються, Московія протиставляє себе світові, намагаючись подовжити своє існування, вичерпуючи природні ресурси, поки вони являють собою цінність, не розуміючи цінність людського капіталу.

У дослідженні здійснено порівняльну характеристику особливостей українського та польського менталітету як історично сформованих систем цінностей, закономірностей сприйняття, трактування та перетворення світу. Проаналізовано спільні та відмінні ментальні особливості обох народів, указано кореляції між зазначеними ознаками та сучасним станом розвитку держав.

Рассмотрены вопросы культуры и исторические особенности народов Южной Америки и Азии обширнейшего региона - от стран Юго-Восточной Азии и Индии и до арабского Востока, включая Египет. На разнообразном материале показана особенность менталитета разных народов. Всё это позволяет выявить тенденции и особенности эволюции в развитии народов Азии и Латинской Америки с учетом изменений приоритетов в мире, влияния глобализации и массовой миграции из Ближнего Востока и Северной Африки в Европу в современный период.

Висвітлено історичний процес відкриття українським народом себе як нації, починаючи від її етнічно-традиційних способів самоствердження. У підході до колективної самости української спільноти наголошено на підвалинах світосприйняття, які виформували в народі світоглядний та моральний принципи індивідуалізму. Зазначено, що центрованість буття є доконечною підставою ідентичности етносу (нації) та індивіда. Нація як цілісний комплекс взаємодій стверджує власну центрованість інститутом держави та індивідуальними практиками своїх членів. Цілістю власного буття оприявнює свою самодостатність (самоідентичність) нація та кожен індивід зокрема. Розглянуто прикметні віхи у становленні української нації.

Розглянуто проблеми сучасної української етнопсихології, пов'язані з дискусійними теоретичними та методологічними питаннями, різними уявленнями про етнічну особу українця, а також соціальними репрезентаціями та символічними діями, спрямованими на засвоєння суспільством нового історичного досвіду націєтворення.

Представлено типологічні характеристики українців, росіян і поляків у світлі соціогуманітарних знань та етнокультурних уявлень кінця XIX ст. На основі позитивістської "теорії факторів" національні/народні типи сконструйовано як продукт перехресного сполучення і взаємодії антропологічних, мовних, етнопсихологічних, культурно-історичних, географічних та інших чинників. Запропоновано думку, що тодішній розвій антропології кінець-кінцем сформулює сцієнтистські засади та надасть достатній фактографічний матеріал для всебічного окреслення національних/народних типів.

Запропоновано основні відомості із етнічної психології, її зв'язок із соціальною психологією дитинства та визначення на основі цього предмету наукового напряму. Розкрито психологічні особливості молодшого шкільного віку у контексті етнопсихологічних проблем. Розглянуто конкретні чинники, умови і детермінанти психологічного розвитку дитини 6 - 8-ми років. Обгрунтовано структуру психодіагностичного дослідження етнопсихологічних особливостей адаптації дитини до школи, наведено психологічний інструментарій та ілюстрації його застосування. Подано основні складові програми психологічної роботи зі школярами та їх батьками щодо психологічної корекції процесу адаптації молодших школярів з різних етносів у шкільному середовищі.

Досліджено феномен етнічної індивідуації. Розкрито соціально-психологіну сутність процесу індивідуації суб'єкта. Відображено розроблену цілісну концепцію феномена етнічної індивідуації - визначено її етапи, чинники та механізми, які забезпечують перехід особистості до наступного етапу, та обгрунтовано принципи психологічного супроводу процесу етнічної індивідуації на колективному та суб'єктивному рівні організації. Виявлено, що етнічна приналежність не впливає на перебіг процесу етнічної індивідуації, але зумовлює зміст архетипічних образів, міфологем, хронотопу, наявних в індивідуальному несвідомому респондентів. Розроблено комплекс методик дослідження процесу етнічної індивідуації, запропоновано опитувальник механізмів етнічної індивідуації.

На підставі етнопсихологічного, психосемантичного, психосеміотичного та синергетичного підходів розглянуто проблеми народів сучасної України. Охарактеризовано знаково-символічний зміст української етнічної свідомості, її структуру та семантико-семіотичну динаміку. Проаналізовано актуальний стан ідентичностей представників трьох етнокультурних груп: кримських татар, росіян та українців. Досліджено етнопсихологічні особливості української сім'ї як чинника розвитку ідентичності дитини. Подано технологію спільного вчинку етнокультурної міфотворчості українців як культурно-історичний і соціально-психологічний потенціал кожної особистості.

Розглянуто національні ознаки українського народу, що вирізняють його серед інших народів. З’ясовано, наскільки наш національний характер з його історичними особливостями відповідає вимогам сучасного життя. Аргументовано, що українці та росіяни не тільки не “спорідненні народи”, але й належать до різних архетипів. Визначено основні аспекти виховання сучасної української молоді.

Рассмотрены национальные особенности украинского народа, что отличают его от других народов. Выяснено, насколько наш национальный характер с его историческими особенностями отвечает требованиям современной жизни. Аргументировано, что украинцы и русские не только не «родственные народы», но и относятся к разным архетипам. Опеределены основные аспекты воспитания современной украинской молодежи.

The author discusses Ukrainian people’s national features that distinguish them from other nations. It is explained how the national character with its historic qualities corresponds to the demands of modern life. It is argued that not only are the Ukrainians and the Russians “non-related nations”, but they also belong to different archetypes. The main aspects of the Ukrainian youth upbringing are defined.

На основі виявлення та критичного аналізу документальних матеріалів центральних та обласних архівів України, здобутків історіографії, а також застосування нових концептуально-методологічних підходів досліджено комплекс заходів радянської влади в 1920 - 1930-х pp., спрямований на злам традиційного та формування нового світогляду українського селянина. Проаналізовано суспільно-політичні перетворення та їх відображення в ментальності селянства, з'ясовано економічні передумови трансформації світогляду селян, визначено зусилля радянської влади, спрямовані на створення нової обрядовості. Встановлено, що радянізація жіноцтва та молоді в 1920 - 1930-х pp. була необхідною передумовою утвердження тоталітаризму в традиційному українському соціумі. Визначено зміст основних культурно-просвітницьких перетворень в українському селі та їх вплив на зміну ментальності селянства. Доведено, що культурно-освітній процес в українському селі, а також використання засобів масової інформації носили агітаційно-пропагандистський характер, спрямований на формування внутрішнього сприйняття українським селянством тоталітаризму.

Проаналізовано взаємозв'язок менталітету білорусів та їх політичної поведінки в добу незалежності Білорусі. Вважається, що низка зовнішніх обставин життя білоруського суспільства сформували його схильність до державного патерналізму та відповідну політичну культуру.

Розглянуто історичні передумови, досвід і проблеми, що виникли під час побудови білоруської державності. Показано, що Білорусь, перебуваючи в соціокультурному просторі між Сходом і Заходом, органічно ввібрала як східні, так і західні державні традиції. У зв'язку з цим реальна білоруська державність потребує органічної інтеграції як класичних, західноєвропейських, так і власних, східнослов'янських елементів, як ліберальних, так і патерналістських елементів взаємодії держави й особи.

Висвітлено етнічну культуру як ствірний значущий контекст для особистого вибору людини, що не обмежуює її здатність піддавати сумніву та переглядати окремі цінності чи переконання. Розглянуто стрижневу ідею - формування поваги до всіх існуючих у суспільстві культурних потреб і способів життя. Опрацьовано матеріал етнологічного, соціологічного, психологічного характеру на підставі поліцентричної методології. Вивчено взаємодії та відносини \i Homo ethnikos \i0 (людини етнічной) та суспільства у теоретико-концептуальному плані, що базуеться на традиціях культурної та соціальної антропології, яка має досить міцне підгрунтя у західному світі. Підсумовано, що формування системи міждисциплінарних етносоціальних досліджень в Україні лише розпочинається.

Висвітлено характер та особливості етнічної самоідентифікації студентів Києва. Досліджено роль і місце етнічної ідентичності у свідомості студентів з позиції теоретико-методологічної бази етнологічної науки. Визначено місце студенства в етнодемографічній структурі українського суспільства, окреслено соціальний портрет студентів Києва. Виявлено, що етнічна ідентичність відіграє важливу роль в системі цінностей студентської молоді. Проаналізовано етномовні процеси, що відбуваються у студентському середовищі, розкрито ставлення студентів до української етнокультури та традиційних релігійних цінностей. Висвітлено роль студентів у громадсько-політичному житті України та їх ставлення до української державності. Досліджено етнопсихологічну дистанцію та рівень толерантності київських студентів.

Висвітлено дослідження з історії народної символіки, розкрито значення та зміст народних символів, оберегів та ін. Проведено історіографічний аналіз символіки в ментальності запорозького козацтва, ахарактеризовано символіку української весільної обрядовості. Розкрито походження, сакральне значення та сучасне трактування символу священної змії. Описано слов'янські символи в ювелірних прикрасах та проаналізовано їх роль у формуванні ментальності людини. Увагу приділено рослинній та зооморфній символіці в художньому оформленні інтер'єру української оселі Середнього Подніпров'я. Акцентовано на питаннях збереження та продовження традицій використання символів та оберегів в народному побуті, а також елементів сакральної символіки в українському орнаменті.

З’ясовано ментальні основи українського народу, відображені в українознавчих студіях другої половини XX – початку XXI ст. Висвітлено риси, властиві українцям, зумовлені гео- та соціопсихічними, а також культуроморфними чинниками. Реконструйовано ментальні нашарування у контексті впливу різних факторів та визначено шляхи катарсису, які можна представити як конструювання державної політики консолідації регіонів, розробку НАН України програми інтеграції, просування українознавчого продукту на ринок послуг, формування інформаційно-комунікаційного простору (за формою). Відзначено змістове наповнення цього процесу, спрямованого на відновлення та очищення ментальної суті українця, реабілітацію власної культури, джерела якого лежать в оригінальній творчій землеробській свідомості. Зазначено, що ядром трансформації складових українського буття є українознавство як філософія державної політики, яка забезпечить повноцінне функціонування української мови, що має стати внутрішньою потребою населення.