Исследован процесс становления и развития философии воспитания Западной цивилизации, сформировавшейся в XVIII веке. Изучена педагогическая интерпретация философской антропологии английских, французских и немецких просветителей. Рассмотрены аксиологические, методологические и герменевтические аспекты их философско-педагогических концепций. Определены статус, предназначение и функции философии воспитания. Освещены социально-исторические особенности исследуемого периода и характер педагогических традиций Западной цивилизации в эпоху Просвещения.

Висвітлено складний та багатогранний процес співвідношення (протистояння та взаємодії) раціонального та ірраціонального в пізнанні, освіті та соціальній практиці. Розглянуто загальнофілософський контекст співвідношення даних категорій у науці й освіті в загальноєвропейському вимірі, а також в Україні на сучасному етапі її історичного розвитку.

Освещен сложный и многогранный процесс соотношения (противостояния и взаимодействия) рационального и иррационального в познании, образовании и социальной практике. Рассмотрен общефилософский контекст соотношения данных категорий в науке и образовании в общеевропейском измерении, а также в Украине на современном этапе ее исторического развития.

Проаналізовано вплив західноєвропейського Просвітництва на формування філософсько-педагогічної думки Північноамериканських Штатів. Визначено соціально-історичні та педагогічні передумови становлення та розвитку філософії освіти в американському Просвітництві (АП). Розкрито світоглядні засади філософії освіти АП. У контексті ідей американських просвітителів викладено сутність і основні напрями освіти. Особливу увагу приділено філософії освіти США.

Проанализировано влияние западноевропейского Просветительства на формирование философско-педагогической мысли Североамериканских штатов. Определены социально-исторические и педагогические предпосылки становления и развития философии образования в американском Просветительстве (АП). Раскрыты мировоззренческие основы философии образования АП. В контексте идей американских просветителей изложены сущность и основные направления образования. Особое внимание уделено философии образования США.

Розглянуто освіту як найважливішу умову розвитку людського капіталу, інноваційну діяльність як провідний чинник професійної підготовки майбутніх учителів. Розкрито гуманістичні аспекти професійного навчання фахівців художнього профілю. Особливу увагу приділено цілісності педагогічної системи та процесу у методологічному аспекті, феномену мистецтва у контексті нелінійної онтології, педагогічній кризі завершального етапу діяльності А.Макаренка у харківській трудовій колонії ім. М.Горького, ідеї соборності особистості у філософсько-психологічній спадщині. Охарактеризовано постать І.А.Зюзіна - науковця, філософа-педагога.

Рассмотрены образование как важнейшее условие развития человеческого капитала, инновационная деятельность как ведущий фактор профессиональной подготовки будущих учителей. Раскрыты гуманистические аспекты профессионального обучения специалистов художественного профиля. Особое внимание уделено целостности педагогической системы и процесса в методологическом аспекте, феномену искусства в контексте нелинейной онтологии, педагогическому кризису завершающего этапа деятельности А.Макаренко в харьковской трудовой колонии им. М.Горького, идеи соборности личности в философско-психологическом наследии. Охарактеризована личность И.А.Зюмина - ученого, философа-педагога.

Розкрито філософські засади освітнього дискурсу, обгрунтовано можливості застосування посткласичної методології (нелінійного, гендерного, ціннісно-смислового, діалогічного підходів). Висвітлено філософські проблеми інформатизації й управління сучасною освітою. Показано місце педагогічної комунікації в літературно-освітній сфері. Розглянуто освіту як важливу соціокультурну детермінанту становлення особистості.

Раскрыты философские основы образовательного дискурса, обоснованы возможности применения постклассической методологии (нелинейного, гендерного, ценностно-смыслового, диалогового подходов). Освещены философские проблемы информатизации и управления современным образованием. Показано место педагогической коммуникации в литературно-образовательной сфере. Рассмотрено образование как важная социокультурная детерминанта становления личности.

Освещены актуальные теоретические, методологические и практические вопросы ноосферного образования. Уделено внимание сознанию и феноменологии символа, принципу асимметрии равновесия, развитию ассоциативного мышления, биоадекватному обеспечению качества развития и экономического образования студентов, результативности педагогических технологий. Проанализированы нейрофизиологические основы кризиса традиционного метода преподавания и перспективы природосообразного преподавания в школе. Предложена релаксационно-активная методика преподавания школьных дисциплин. Раскрыта проблема введения наднациональной валюты в контексте учения о ноосфере. Рассмотрены особенности формирования экологических компетенций субъектов образовательного процесса.

Рассмотрены рациональность и ее проявления в поле образования. Проанализированы парадигмы образования и проблемы происхождения и развития европейских философских концепций Paideia с учетом репрезентаций рациональности. На примерах отдельных педагогических практик показана роль коммуникативной рациональности в образовании и становлении ее основных типов, осознание и применение которых помогут ориентироваться в выработке современных образовательных стратегий и тактик. Исследование рациональности проведено в контексте эпистемологии, педагогической и философской антропологии, психологии.

Наведено характеристику технократизму як соціального явища, розглянуто його генезис, сутність, семантичну природу, описано основні форми (об'єктивовану та суб'єктивовану) та механізм самовідтворення засобами освіти. Проаналізовано протистояння технократизму та гуманізму в індустріальній парадигмі розвитку світової спільноти, обгрунтовано шляхи гармонізації їх взаємодії в освіті розколотої цивілізації. Доведено, що технонаука формує не лише новий дискурс, а й породжує новий чинник управління суспільством знань і освітою - ноократію або меритократію, який формує симбіоз науки та освіти. На підставі парадигмальної ідеї про визнання особистості фундаментальною цінністю доведено пріоритетне значення гуманістичної парадигми освіти й обгрунтовано необхідність індивідуалізації її форм, висвітлено перспективи розвитку дистанційного навчання та системи безперервної освіти.

Приведена характеристика технократизма как социального явления, рассмотрены его генезис, сущность, семантическая природа, основные формы (объективированная и субъективированная) и механизм самовосстановления средствами образования. Проанализировано противостояние технократизма и гуманизма в индустриальной парадигме развития мирового сообщества, обоснованы пути гармонизации их взаимодействия в образовании расколотой цивилизации. Доказано, что технонаука формирует не только новый дискурс, но и порождает новый фактор управления обществом знаний и образованием - ноократию или меритократию, который формирует симбиоз науки и образования. На основании парадигмальной идеи о признании личности фундаментальной ценностью доказано приоритетное значение гуманистической парадигмы образования и обоснована необходимость индивидуализации ее форм.

Теоретично обгрунтовано генезис, методологію дослідження й умови вирішення соціальних проблем вищої школи, розкрито механізм самовідтворення її соціальних потреб. Запропоновано цілісну концепцію еволюції технократизму як соціального явища, висвітлено його походження, семантичну природу, сутність, зміст і форми. Показано його місце та роль у протистоянні технократизму та гуманізму в індустріальній парадигмі розвитку світової спільноти, висвітлено шляхи їх взаємодії. Доведено, що технонаука формує новий дискурс і породжує новий чинник управління суспільством знань і освітою - ноо- або меритократію.

Теоретически обоснованы генезис, методология исследования и условия решения социальных проблем высшей школы, раскрыт механизм самовоспроизводства ее социальных потребностей. Предложена целосная концепция эволюции технократизма как социального явления, освещены его происхождение, семантическая природа, сущность, содержание и формы. Показаны его место и роль в противостоянии технократизму и гуманизму в индустриальной парадигме развития мирового сообщества, освещены пути их взаимодействия. Доказано, что технонаука формирует новый дискурс и порождает новый фактор управления обществом знаний и образованием - ноо- или меритократию.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ч30 в2:Ю2 + Ю3(4)5

Рубрики:

Загальні питання педагогіки

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Визначено місце освітнього маркетингу у системі філософсько-освітнього знання. Досліджено основні напрями впливу сучасної філософії освіти на філософію і теорію освітнього маркетингу, взаємозв'язок філософсько-освітнього та маркетингового знання, можливості застосування методології філософії освіти для аналізу проблем освітнього маркетингу.

Рассмотрена стратегическая цель философии образования - формирование планетарно-космического типа личности. Обоснована методология формирования образа человека будущего.

Виявлено, що крос-культурна комунікація є креативним механізмом формування полідискурсивного простору сучасної освіти, соціальним конструктом освітнього потенціалу інформаційної культури. Показано, що на базі здійснення проектів крос-культурних комунікацій утворюється нова аксіосфера освіти, яка продукує морально-етичні детермінанти відповідальності й толерантності як домінуюючі, реалізація яких відбувається на засадах мультикультурності сучасного суспільства. Вперше у галузі філософії освіти проаналізовано комунікативні освітні стратегії. Виявлено евристичну функцію нового типу проектно-комунікативних стратегій в освіті. На фактологічному матеріалі соціологічного дослідження визначено міграційні тенденції сучасного українського студентства, які виявляють шляхи розширення комунікативного простору та симптоми невкоріненості людського буття. Розглянуто складний еволюційний процес пошуку адекватності й альтернативності у визначенні феноменів "крос-культурності", "крос-культурної прагматики", "крос-культурної комунікації", встановлено їх роль у філософсько-світоглядній традиції. Зроблено висновок, що специфічні й своєрідні виміри крос-культурної комунікації потребують вирішення проблеми ідентифікації новітніх методологічних засад філософії освіти.

Розроблено принципово нову цілісну соціально-філософську концепцію освіти як соціокультурного феномену, осмислено її ціннісний потенціал і процеси зміни парадигм сучасної української освіти на основі цінностей сталого людського розвитку. У контексті розгляду освіти як соціального інституту показано, що до її основних компонентів входять не тільки відповідні галузі освітянських знань, а й властиві саме для неї: сукупність форм людської діяльності; певний ансамбль відносин, що складаються між людьми у царині освіти; своєрідна система цінностей і норм у сфері освіти; специфічна для освіти мережа організацій, закладів і установ. Дано філософсько-аксіологічне осмислення освіти як однієї з найважливіших людських цінностей, її місця та ролі в системі цінностей сталого соціального розвитку, на який зорієнтовані трансформаційні процеси у нашій країні, і, відповідно - системи освітянських цінностей і норм, оскільки вона не тільки становить одну з визначальних внутрішніх, органічних компонент освіти як цілісного і водночас структурованого соціального інституту, а й істотно впливає на характер і темпи соціодинаміки системи цінностей сучасного українського суспільства в цілому. З'ясовано, що поступ у царині освіти є лінійно-поступальним процесом, і уможливлюється завдяки постійному поверненню, кожного разу вже за інших умов, до певних наскрізних освітніх інваріантів - зразків, образів, моделей, установок тощо, - особливе місце серед яких посідають самобутні духовні цінності української культури.

Зроблено комплексний аналіз феномену освіти як способу і форми інтеграції в контексті впливу епохи Просвітництва на російську філософсько-педагогічну думку XIX - XX ст. в культурно-онтологічному, мотиваційно-інтенціональному, герменевтико-комунікативному аспектах. Феномен освіти як спосіб інтеграції культур розкриває соціокультурну динаміку імплантації сцієнтистської та антропологічної установок Просвітництва в російську освіту. Як форма інтеграції, освіта містить у собі аспект трагічності, зумовлений напруженістю та конфліктністю впливу західного Просвітництва на російську філософсько-педагогічну думку XIX - XX ст., репресивним характером культури, а також драматичністю буття освіченої людини.

Визначено соціальну та когнітивну природу нової філософської парадигми національної системи освіти в контексті становлення філософії освіти як самостійної галузі знань та визначено головні напрямки концептуального використання парадигмальних положень філософії освіти для реформування педагогічної теорії й освітньої практики та здійснення соціальної модернізації в Україні. Обгрунтовано, що сучасна філософсько-освітня парадигма є основним предметом філософії освіти як самостійної галузі знань і теоретико-методологічною засадою здійснення освітянських реформ.

Виявлено й охарактеризовано найважливіші матеріальні, соціально-економічні та духовно-ідеальні детермінанти, які разом з внутрішніми чинниками впливу визначають розвиток всього освітньо-наукового комплексу України та інших держав світу. Проаналізовано критичні етапи спільної еволюції суспільства та системи освіти. Розглянуто сучасну соціальну та когнітивну детермінованість прискорення трансформації освітньо-наукових комплексів. Здійснено філософський аналіз виникнення основних причин глибоких змін взаємодії держави та соціуму й освітньо-наукового комплексу. Досліджено прояви факторів демократизації, децентралізацї, глобалізації та зміни ринку праці. Проведено філософське та соціологічне дослідження особливостей формування суспільства знань у розвинених державах світу та Україні в сучасний період у контексті фундаментальної трансформації освітньо-наукового комплексу й орієнтації його на виконання нових завдань. Розглянуто основні філософсько-світоглядні та операційно-практичні аспекти теорії та практики розвитку освітньо-наукового комплексу Західної Європи, зокрема, зростання значення духовної складової та переходу до нових життєвих цінностей. Розкрито основні протиріччя та проблеми трансформації системи навчання та виховання в Україні та Росії, виявлено спільні та відмінні риси у філософській парадигмі розвитку освіти цих держав. Запропоновано ефективні підходи щодо підвищення суспільно-економічної ролі та значення національного освітньо-наукового комплексу.

Проведено соціально-філософський аналіз освіти як соціального інституту. У теоретико-методологічному аспекті розглянуто поняття "філософсько-педагогічна думка". Досліджено питання стосовно філософсько-педагогічної думки на різних стадіях цивілізаційного розвитку та її впливу на формування освітньої парадигми. Визначено характер змін у системі освіти, її функції під впливом глобалізаційних хвиль, які виникають за умов переходу від одного типу цивілізації до іншого. У контексті цивілізаційного розвитку охарактеризовано зміни у характері, змісті навчання та виховання в Україні під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Висвітлено специфічні прояви глобалізаційних процесів у сучасній парадигмі національної освіти України. Проаналізовано заходи модернізації національної системи освіти у зв'язку з приєднанням до Болонського процесу.

Досліджено культурно-епістемологічний і філософсько-антропологічний підходи щодо теоретичної реконструкції існуючих європейських освітніх концепцій з урахуванням нових соціокультурних реалій. У науковий обіг введено такі поняття, як дві опозиційні традиції гуманістики, гуманістичні структури, рівень історичної інтерпретації, культурний патерн особистості. Здійснено інтерпретацію поняття "участь у культурі". Проаналізовано антипозитивістські перетворення в освіті на прикладі польської педагогіки культури. Уточнено філософсько-антропологічні засади сучасних освітніх концепцій. Показано можливості посилення їх евристичного потенціалу за допомогою конструктів гуманістичної психології, гуманної педагогіки, герменевтики та персоналізму, що акцентує значення освіти як сфери життєвого самовизначення. З'ясовано роль інформаційної цивілізації та лінгвістичної складової у процесах розвитку та становлення сучасної освіти.

Розкрито соціально-філософський зміст єдиного освітнього простору (ЄОП). Визначено витоки, особливості формування, сучасний стан, перспективи розвитку даного простору в Україні та в усьому світі, а також у філософському контексті висвітлено суть і особливості трансформації системи освіти України у взаємозв'язку з реалізацією політики євроінтеграції. Розвинуто інституційний підхід до вивчення ЄОП. З'ясовано, що зазначений простір - новітній соціальний субінститут у межах інституту освіти. Показано місце поняття "єдиний освітній простір" серед філософських категорій ("простір і час", "соціальний простір") та загальнонаукових термінів ("освітній простір"). Відзначено, що загальнонаукове поняття ЄОП походить від категорій "простір і час", "соціальний простір" та "соціальний час". Стверджено, що створення ЄОП на базі принципу безперервності освіти являє собою відповідь на глобальні інституційні трансформації. Установлено, що системотвірним фактором ЄОП є інтеграція системи освіти внаслідок економічної глобалізації. Засадами появи такого феномену, як ЄОП, запропоновано визначити певний рівень розвитку економіки та технологій, культури та суспільної свідомості. Зроблено висновок, що формування ЄОП має здійснюватись еволюційним шляхом, тобто як певний етап після стабілізації економіки, удосконалення сфери матеріального виробництва та становлення національної самовизначеності України.