Т. 1. - 1874. - 363 с.

Володи́мир Григо́рович Барві́нський (* 25 лютого 1850, Шляхтинці — † 3 лютого 1883, Львів) — український громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник (літературні псевдоніми Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.), літературний критик і публіцист, перекладач.

Кохановский (Kochanowski), Ян (1532, Sycyna, окрестности Радома, Польша – 22.08.1584, Люблин) – польский поэт. Сын шляхтича, получил домашнее образование, а затем учился в Краковском университете. Путешествовал по Европе, посетил Италию, Германию, Францию, где познакомился с Ронсаром. Король Стефан Баторий, его друг, определил его на должность воеводы сандомирского, но Ян Кохановский вскоре умер. Производительность его была огромна: он перепробовал все роды поэзии и все размеры стихов: эпическая поэзия («Шахматы», «Сусанна» на библейский сюжет), перевод псалмов Давида (читаются до сих пор), оды, элегии, эпиграммы, идиллии. К замечательнейшим произведениям поэта принадлежит собрание его фрашек (или безделушек – небольших шутливых стихотворений; «Fraszki» изданы в день его смерти). –– Племянник поэта, Петр Кохановский (1566–1620) – мальтийский рыцарь, поэт (известен как переводчик «Освобожденного Иерусалима» Тассо и «Неистового Роланда» Ариосто). Ян Кохановский о своих стихах: «Всегда пишу я так, как и живу, – свободно».

Пётр Васильевич Завадовский (1739—1812) — украинский и русский государственный деятель, первый министр народного просвещения Российской империи. Граф Петр Александрович Румянцев-Задунайский, сын генерал-аншефа графа Александра Ивановича1 и правнук знаменитого боярина Матвеева2, родился в 1725 году, достопамятном, ибо Россия лишилась тогда славнейшего полководца своего, Петра Великого. Сначала Румянцев, записанный в солдаты на шестом году своего возраста (1731 г.), обучался в деревне, под надзором отца своего находившегося тогда в ссылке; потом с 1736 года в Малороссии, откуда отправлен в Берлин (1739 г.) дворянином посольства, для приобретения навыка по дипломатической части, но в следующем году отозван в Отечество; поступил в Шляхетный сухопутный кадетский корпус 29 июля и там учился только четыре месяца. Пылкий, огненный юноша не мог подчинить ума своего единообразным занятиям, сбросил узы, на него положенные, пользуясь пребыванием отца в чужих краях, и на свободе сам начертал себе полет, которого обыкновенные умы не в состоянии постигнуть. Стремительно возвышался он: в 1743 году, на девятнадцатом от рождения, был уже армейским капитаном и прислан отцом в С. Петербург из Абова с мирным трактатом. Императрица Елисавета Петровна столь была довольна прекращением военных действий с Швецией и значительными приобретениями, что пожаловала молодого Румянцева прямо в полковники.

Автор книги, професор університету св. Володимира, начальник Київської Фундуклеєвської жіночої гімназії, у цьому виданні переймається проблемами створення муніципальних музеїв у містах, а саме серії пам'ятників під назвою “Історичний шлях”. Линниченко розглядає, які українські історичні діячі заслуговують на встановлення їм пам'ятника, а які ні (і чому), суперечки, що виникли з приводу найбільш неоднозначних історичних постатей. Аналізується розміщення цих пам'ятників у місті, через конкретні історичні факти пояснюється необхідність встановлення певного монумента у певному місці.

Дана праця є нарисом про життя і творчість видатного українського композитора, піаніста, диригента, педагога, збирача пісенного фольклору Миколи Віталійовича Лисенко. Книга має декілька розділів. Перший розглядає саму суть української народної пісні, її не тільки естетичну, але й історичну вагу. Інші три розділи описують творчий шлях Миколи Віталійовича, його внесок в українську культуру, ставлення суспільства до композитора.

Ч. 1 : Провідні ідеї і епізоди. - 1920. - 102 с.

У 80-х роках 19 століття в духовній сфері європейских суспільств відбувалася зміна поколінь. Чи не в усіх ділянках життя суспільства, у тому числі в політиці, гучно заявляє про себе молодь, причому саме це покоління дало зі свого середовища багатьох політиків, котрі відігравали надзвичайно велику роль та користувалися значним авторитетом і набагато пізніше, уже в контексті інших історичних епох. Подібне явище спостерігаємо в різних країнах Європи: «Молода Італія», «Молода Чехія», «Молода Болгарія» і т.д. Відомий французький історик Марк Блок взагалі спробував інтерпретувати історію як історію насамперед поколінь, слушно зауваживши, що такий поділ інтуїтивно прижився у сферах філософії чи літератури. Всі ці «молоді» рухи були дуже схожі, оскільки становили собою, по суті, суміш радикалізму національного й соціального. Крім того, початок їхнього існування відзначався запеклими перепалками з «батьками». Особливо сильними були подібні вияви в середовищі галицьких українців. «В останніх десятиліттях XIX віку, – писав найзаслуженіший представник нового покоління тієї доби І. Франко, – на підмогу, а по части на зміну давнішим діячам вийшла нова генерація робітників і вкинула в ту прірву велику працю, велику силу гарячого запалу і твердої віри в будущину в нашім національнім життю та рівночасно прочистила повітря, проложила не в однім напрямку нові стежки. Вона розбудила пристрасті там, де вперед була байдужість і рутина, оживила пульс народного життя. Се був запас свіжих сил, який віднайшла в собі наша нація в хвилі тяжкого пригноблення. Я називаю ту генерацію, тих людей, що своєю працею збудували той замітний ступінь, який визначається у нас між роком 1880 і 1900, «Молодою Україною». Ця назва бере початок з доповіді "Молода Україна, її становище і шлях" 25 лютого 1890р у Петербурзі випускника Петербурзької війсково-правничої академії Трохима Зінківского (1861—1891) перед земляками — українцями па зборах, присвячених творчості Т.Г. Шевченка. У центрі її уваги була проблема націй і національних відносин.

Ч. 1. - 1920. - 822 с.

Барвінський Олександр Григорович (Псевдоніми: Австрієць, Олег Подолянин; *6 червня 1847, село Шляхтинці, нині Тернопільського району Тернопільської області — † 25 грудня 1926, м. Львів) — український історик, педагог, громадсько-політичний діяч.

Автор аналізує становище українців під владою різних держав та в еміграції, на основі чого виводить шляхи боротьби за вільний національний розвиток України.

Директор Всенародної бібліотеки України (нині – Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського) розповідає про історію створення установи та її завдання, характеризує роботу кожного з 11 відділів, а також книжковий фонд за мовними та іншими показниками та шляхи його формування. С. П. Постернак підкреслює важливість надсилання обов'язкових примірників до книгозбірні. Особливу увагу він приділяє ролі читальної зали. Окремий розділ присвячено Вінницькій філії. У додатку – Статут бібліотеки.

Автор розповідає про життя та творчість української художниці і письменниці Марії Башкирцевої, яка народилася на Полтавщині, жила і працювала у Парижі, а за свій короткий життєвий шлях (померла від тяжкої хвороби на 24-му році життя) здобула великого успіху, залишив чимало художніх полотен, зокрема, на українські теми. Книга, що вийшла у Празі в серії "Майстри українського мистецтва", проілюстрована автопортретом та декількома репродукціями її художніх творів.

Брошура випущена у далекому 1929 році у Дніпропетровську, під егідою Обласного комітету ЛКСМУ (Ленінської комуністичної спілки молоді України [у подальшому- комсомол- "коммунистический союз молодежи"]). У той час українські комуністи як переважно вихідці з народу обстоювали українську культуру і виступали за всестороннє впровадження української мови. У передмові автори пишуть: "Цей порадник має на меті дати короткі відомості, що необхідні починаючим студіювати українську мову. Тут накреслено шляхи, які ведуть до її засвоєння. Необхідно лише кожному вибрати свій найбільш доцільний шлях... Треба твердо засвоїти собі абсолютну потребу українізації, і, виходячи з цього, накреслити план самовивчення української мови". Якби не Голодомор та війна, українізація була б дійсно тотальною, оскільки її обстоювала переважаюча більшість українців.

Процеси мистецького руху в УССР відбудівного періоду. Шляхи розвитку просторового мистецтва за реконструктивної доби.

Дана монографія належить до серії публікацій про українське малярство видавництва “Рух” і присвячена художнику-монументалісту Миколі Рокицькому. Розглядається його біографія (здебільшого творчий шлях), художні пошуки, навчання в майстерні М. Бойчука, перехід до монументалізму під впливом Михайла Львовича. Аналізується його техніка, манера письма, найвідоміші фрески. В якості додатку представлені репродукції робіт живописця.

Пана́с Ка́рпович Саксага́нський (справжнє прізвище — Тобілевич; *15(27) травня 1859, с. Кам'яно-Костувате на Херсонщині, тепер Миколаївська область— †17 вересня 1940) — визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи М. Кропивницького, корифей українського побутового театру.

Книга видана до 100 літнього ювілею Миколи Лисенка. Нарис про життя і творчість видатного українського композитора буде корисним широкому колу читачів.

Т. 1. - 1946. - 453 с.