Оренштайнові книжкові серії “Народний декляматор”, “Коляди і щедрівки”, “Образкові книжки”, “Січові співанки” були також загальновизнаним вкладом около нашу літературу, адже приміром “Народний декляматор” – перша з такої низки книжок, около котрій було зібрано найкращі поезії тогочасних українських ліриків на “всі оказії”. Відомими положение межами Галичини стали прекрасно видрукувані праці “Атляс географічний” та вагомий науковий доробок Мирона Кордуби “Перший книга в українській мові”.

Т. 1. - 309 с.

Ця праця належить перу українського літературознавця і письменника, перекладача Івана Стешенка і присвячена історії українського театру. Матеріал поділений на 5 розділів. Перший розглядає загальні теоретичні питання (зародження театру, трансформація давніх культів у вистави), другий — народні романо-германські, слов'янські обряди, їх зміст. У третьому розділі розповідається про використання драми у цілях пропаганди християнства. Останні дві частини книги містять відомості про розвиток драми у різних слов'янських народів, аналіз творів Феофана Прокоповича.

В раритетному закордонному виданні Союзу Визволення України вчений Кордуба Мирон приводить фактичний матеріал географії північно-західної України. В доступній формі приведено загальний географічний огляд регіону та історичні аспекти розвитку геосуспільної території, котрі викладено на основі тодішніх історичних публікацій. Подано інформацію про внутрішні та зовнішні національні відносини. Визначено статистичні дані, описано соціальні особливості, додано картографічний матеріал. Оформлено у вигляді наукової монографії. Призначено для вчених, географів, краєзнавців. Має в першу чергу історичну цінність, як базовий та фундаментальний матеріал.

Дана праця належить мистецтвознавцю Шміту Федору Івановичу. Він не тільки загалом розглядає питання необхідності вивчення мистецтва, не тільки описує загальний стан його дослідження, але й більш детально зупиняється на окремих його видах, як наприклад на архітектурі (зокрема храмовій). Окремі розділи відводяться таким елементам архітектури, як розпис, різьблення, інші способи внутрішнього оздоблення храмів.

Представлена публікація є статутом Українського академічного хору в Празі, який був заснований у 1921 р. і, станом на 1923 р. складався з 92 осіб (виступав на українських святах та з сольними концертами). Статут містить положення, що зазначають, хто може бути членом товариства і які права отримуються при вступі до нього, в чому полягає діяльність товариства, за якими принципами скликаються загальні збори та інші аспекти життя хору.

О.Шахматов займався у тому числі й питанням історії української мови, якому і присвячена пропонована книга. Шахматов брав участь у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905 — 1906) (див. також Заборона українського слова в Росії. Реферат Петербурзької Академії наук (1916) [PDF]). Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Рос. Імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежності, Шахматов зайняв різко негативну позицію. Початки української мови автор виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови. Шахматов вважав витоки української мови у загальних рисах автохтонними (хоч часом містив їх між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї). Не зважаючи на вразливі місця у теорії Шахматова, його історично-генетичні концепції підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова.

О.Шахматов займався у тому числі й питанням історії української мови, якому і присвячена пропонована книга. Шахматов брав участь у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905 — 1906) (див. також Заборона українського слова в Росії. Реферат Петербурзької Академії наук (1916) [PDF]). Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Рос. Імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежності, Шахматов зайняв різко негативну позицію. Початки української мови автор виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови. Шахматов вважав витоки української мови у загальних рисах автохтонними (хоч часом містив їх між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї). Не зважаючи на вразливі місця у теорії Шахматова, його історично-генетичні концепції підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова.

Ч. 1 : Праці Першої конференції наукових бібліотек УСРР. - 1926. - 176 с.

На початку праці наведений загальний огляд історії Поділля. Далі розглядається прадавня геологічна історія регіону, його фізико-географічні особливості, прадавні культури, що існували на цій території (трипільська, мідно-бронзова, залізна тощо). Описуються монументальні пам'ятки передісторичної матеріальної культури, як городища, могили та ін.

Видатний педагог і бібліотекознавець С. О. Сірополко (1872–1959) відзначає, що наприкінці 20-х років ХХ ст. в Україні кількість самостійних, не відомчих бібліотек становила дуже малий відсоток від загального числа. Коротко характеризуючи головні книгозбірні, автор виокремлює діяльність Всенародної бібліотеки при Академії наук як головної наукової бібліотеки. Не оминає він увагою й дитячі бібліотеки, а також профільні видання. Великого значення Сірополко надавав підготовці бібліотечних кадрів.

З пропозиції Державного Видавництва України Технічний відділ ІУНМ прийняв на редагування технічні та застосовані терміни словника військової термінології, якого упорядкували С. та О. Якубські. Для переведення цієї роботи відділ обрав комісію в складі: члена відділу Д. В. Панкевича, філолога відділу Ю. Г. Кондрачука та автора словника С. В. Якубського. Ця комісія розпочала свою роботу 1 лютого 1927 року її закінчила 15 травня 1927 року, відбувши 44 засідання. Технічні та застосовані терміни військового словника комісія перевірила та погодила з термінами, що їх ухвалили різні секції відділу, і ці терміни в словникові позначено зіркого, а решту термінів загальномовного характеру комісія не редагувала, і їх подано в словникові на підставі наукових матеріялів за відповідальністю авторів словника С. та О. Якубських. Зважаючи на те, що українська технічна термінологія, а військова особливо, малодосліджена, терміни, що їх зредагував Технічний відділ, треба вважати за проекти військової української термінології, яка згодом буде досліджена та вдосконалена. Тому президія Технічного відділу прохае читачів подавати на адресу відділу (Київ, бульвар Шевченка, 14, Технічний відділ ІУНМ) свої поради та зауваження до зредагованого матеріялу. Всі поради та зауваження Технічний відділ прийме з подякою та й використає їх у дальшому виданні фаховою військово-морського словника.

Дана публікація містить загальний матеріал, що побіжно охоплює існування української книги на тлі спочатку національної, а потім і соціальної революції. Історія української книги за цей час, на думку автора, має виступити в найголовніших та найвизначніших її виявленнях. Описується період цілковитої руїни, спричинений забороною україномовного друку та відсутністю фінансів для продукування будь-якої літератури та інші етапи, які довелося пережити українському друкарству.

За словами Українського видавничого інституту, завдання цієї книги – дати зв’язний цілісний погляд на духовне і матеріальне життя Карпатської України. Перша частина публікації містить статті з географії, а саме, з географії фізичної, антропогеографії і господарської географії. Друга культурно-історична частина розглядає загальну історію Карпатської України, історію її письменства, культурно-освітнього життя, народного мистецтва тощо.

За словами Українського видавничого інституту, завдання цієї книги – дати зв’язний цілісний погляд на духовне і матеріальне життя Карпатської України. Перша частина публікації містить статті з географії, а саме, з географії фізичної, антропогеографії і господарської географії. Друга культурно-історична частина розглядає загальну історію Карпатської України, історію її письменства, культурно-освітнього життя, народного мистецтва тощо.

Володимир Бірчак – помітна постать в історії Закарпаття чехословацького періоду. Письменник, журналіст, літературний критик, він ще й залишив унікальні спогади про Карпатську Україну. Його мемуари вийшли у Празі у 1940 році, і з того часу постійно привертають увагу дослідників. Як письменник, він яскраво описав, те що бачив. Як журналіст, намагався спиратися насамперед на факти. Як критик, давав відверту оцінку тому, що відбувалося. У підсумку маємо, можливо, найцікавіші мемуари про найдраматичніший період в історії Закарпаття ХХ століття, написані по гарячих слідах. Ясна річ, що думки Володимира Бірчака – не істина в останній інстанції. Це всього-на всього погляд однієї людини. До того ж, безпосереднього учасника подій зі своїми амбіціями та складним характером. Але честь і слава йому, що відтворив дух і атмосферу тих незабутніх днів і допоміг випукліше побачити загальну картину. Книжку видало ужгородське видавництво „Гражда” через 67 років після першого видання у Празі. Цікавість до неї буде велика, бо її розхапали на цитати відразу після написання. Причому, як вороги Карпатської України, так і її симпатики.

Дана праця є спробою систематизації матеріалів на тему народного житла України. Автор поставив перед собою мету подати в стислій формі загальну характеристику житла і викласти прийоми організації плану, конструктивні прийоми і прийоми художньої обробки елементів споруди. В даній праці розглядається тільки селянське житло ХІХ і ХХ ст., увага зосереджена лише на основних та типових прийомах архітектури українського народного житла.

Райнер Марія Рільке найвидатніший німецький поет першої половини 20 ст., це рівночасно одна з найцікавіших постатей тогочасної Європи, замітна не лише своїм надзвичайним поетичним хистом, великою глибиною думки, особливою силою почувань, але і своєю загальною всеєвропейскістю. Рільке мав великий вплив на модерну поезію різних народів, у тому числі й на українську. Враження Рільке з відвідин України 1899 і 1900 років позначилися на циклі «Книга про чернече життя», збірці «Часослов», як також на книжці коротких розповідей «Про Господа Бога та інше» (1900) (передусім два оповідання з української тематики — «Як старий Тимофій умирав співаючи» та «Пісня про правду»). Враженнями цієї подорожі навіяні вірші Рільке з «Книги про паломництво» (зокрема, поема «Карл XII, шведський король, їде степами України»). Зацікавившись тоді «Словом о полку Ігоревім», Рільке переклав його у 1902–1904 роках (опубліковано 1930 року). Саме впливам України на творчість видатного поета присвячена дана книга.

Т. 1. Вип. 1 : Ссавці. Загальна характеристика ссавців. Комахоїдні, кажани. - 1956. - 448 с.

Літери А-Б. - 121 с.