Благосостояние советского человека... Нет для Коммунистической партии и правительства задачи важнее и ответственнее: любые планы развития народного хозяйства в нашей стране - это прежде всего забота о благе каждого труженика. Выполняя пятилетку за пятилеткой, ставя новые и все более сложные проблемы перед отраслями мы неуклонно наращиваем экономическую мощь государства, а значит, и возможности каждой семьи.

Записки русского путешественника, не относившегося к СССР заранее резко отрицательно. Тем ценней впечатления этого очевидца о жизни в СССР в начале 1920-х годов.

Vol. IV : Fungi. - 518 p.

This book describes 180 species of rust fungi of the family Melampso- raceae. Among them is a considerable number of species which cause harm in agriculture and forestry. The book can serve as a reference source for the identification of rust fungi and for measures to combat them.

  Текст у форматі PDF 1.51 Мб

Друга половина 40-х рр. XX ст. асоціюється з початком «холодної війни» — глобальною геополітичною, економічною та ідеологічною конфронтацією між Радянським Союзом і його союзниками з одного боку і США та їх союзниками — з іншого, що триватиме до початку 1990-х рр.

У брошурі українського комуніста головну вагу приділено згортанню суверенітету УСРР та плани перетворення її на частину єдиної радянської Росії.

Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.

Чому зраджували і чи зраджували? Чому ставали героями і чи справді були ними? Радянський Союз розпався чи був зруйнований? Чому «всесильний КГБ» не втримав влади? Відповіді на ці питання десятиліттями ховали під грифами «Секретно». Автор Володимир В’ятрович, який розсекретив архіви КГБ, розповідає про таємниці української історії: глобальні інформаційні війни ХХ століття; люди, які кидали виклик системі; щоденне життя таємних органів: фальсифікації, оперативні розробки, агентурні операції; механізми депортацій та нутрощі тюремної системи; поразка переможців — СРСР проти УПА; справжні причини Чорнобильської катастрофи; агонія спецслужби в останні дні СРСР. Історик оприлюднює раніше недоступні заведені «органами» справи та таємні звіти КГБ керівництву партії.

Пропонована книга — перший не тільки в Україні, а й на всьому пострадянському просторі навчальний посібник, у якому розглядається історія нових незалежних держав (колишніх республік СРСР) від зародження протестних настроїв та рухів до сьогодення. На основі аналізу політичних, економічних, соціальних та інших процесів показано провідні тенденції, досягнення і проблеми становлення і розвитку цих країн. Висвітлено роль особистісного фактора в історії нових незалежних держав. Окремо проаналізовано історичну спадщину Імперії та Союзу в житті кожної з держав, простежуються спільні риси в їхньому розвиткові та причини відмінностей, підсумовано майже 20-річне незалежне існування.

У навчальному посібнику подаються найяскравіші й найхарактерніші твори (або уривки з них) видатних українських просвітителів і педагогів, документи про школу, архівні матеріали, що свідчать про стан освіти й педагогічної думки різних часів, включаючи сучасність. Значна увага приділяється творчій спадщині вітчизняних просвітителів, праці яких у колишньому СРСР не друкувалися. Всебічний аналіз наведених творів допоможе читачеві осмислити особливості розвитку рідної школи й педагогічної науки, сприятиме формуванню науково-педагогічного мислення, розширенню його педагогічного світогляду, зростанню рівня педагогічної культури. Посібник розрахований на студентів вищих педагогічних навчальних закладів, учителів, працівників органів освіти, науковців, усіх, хто цікавиться історією української школи та педагогічної думки

У монографії на основі переважно архівних та усних джерел, а також опублікованих документів і матеріалів відтворено біографію відомого українського радянського історика, фахівця з проблематики козаччини та соціально-економічної історії України Володимира Голобуцького (1903–1993 рр.). Докладно висвітлено наукову і педагогічну діяльність вченого у внз та академічних установах СРСР, зокрема в Казанському університеті, Інституті історії АН УРСР (нині – Інституті історії України НАН України) і Київському інституті народного господарства; простежено формування його наукової школи; з’ясовано вплив соціокультурного оточення і факторів, екстремальних та нормативних повсякденних чинників на інтелектуальну біографію історика. На конкретному матеріалі (з життя В. Голобуцького) подальший розвиток отримала проблема формування механізмів радянської ідентичності; виявлено низку біографічних стратегій, до яких вдавалася особа з «класово-ворожим» соціальним походженням, аби вижити в умовах тоталітарних реалій та здобути відносно високе соціальне становище. Досліджено історію створення й стисло охарактеризовано основні монографії В. Голобуцького. Роботу завершує хронологічний покажчик опублікованих праць історика. Монографія розрахована передусім на науковців та викладачів вищих навчальних закладів.

№ 1. - 1974. - 116 с.

У цій книзі колишній керівник Національного банку Арсеній Яценюк розповідає про фінансову кризу, яка відбувалася в Україні одночасно з помаранчевою революцією наприкінці 2004 року. Автор вибрав незвичний ракурс. Він зосередився на описі того, як почувалася економіка країни під час наймасштабнішої політичної кризи з часів розпаду СРСР. Вона була найстрашнішою в історії фінансової системи України, оскільки поєднувала кризу довіри та нестабільність валютної системи. Вже кожен з цих компонентів міг коштувати економіці багатьох років успішного розвитку. Зусилля Національного банку та комерційних банків щодо подолання фінансової кризи являють собою унікальний досвід, рівного якому досі не було в світовій економіці. Протягом XX століття абсолютна більшість подібних потрясінь закінчувалися повним крахом банківської системи країни, за яким слідувало багаторічне відновлення економіки. Останні приклади фінансових катаклізмів зустрічаються в історії Бразилії, Аргентини, а також під час всесвітньої Азіатської кризи 1997 року, відголоси якої відчувалися також і в нашій країні. Унікальність ситуації 2004 року полягає в тому, що українська банківська система не лише вистояла у вкрай складних умовах, але і прискорила темпи зростання відразу після закінчення помаранчевої революції. Не виключено, що автор замислював свою книгу як монографію для макроекономістів і працівників центральних банків усього світу. Спеціально для них детально описано дії з подолання кризи, а також приведено статистичні матеріали, що відображають події осені 2004 року в щоденному розрізі. Однак, завдяки живому та доступному опису подій, Арсенію Яценюку вдалося створити своєрідний економічний детектив. У результаті книга не тільки легко сприймається, але й дає унікальне розуміння найскладніших макроекономічних понять навіть непідготовленому читачу.