Видання є збіркою, перша частина якого – історичний нарис. Він присвячений історії фабрики, а також рясніє докладними описами її виробів. Далі наведені клейма фабрики за весь час її існування. Цей матеріал доповнюють статті самого різного змісту: про зв'язок православного іконопису з італійським живописом раннього Відродження, соціологічне дослідження на тему «мистецтво і робітник», а також хроніка подій мистецького життя та реклама. Книга багато ілюстрована.

Дане видання є збіркою головних архітектурних пам'яток міста Полтава кінця XVIII — початку XIX століття. Автор досліджує їх форму, деталі, історію виникнення, архітекторів. Аналіз архітектури спирається на історію міста (яка викладена у праці досить докладно і пояснює зв'язок між історичними подіями та зовнішнім виглядом Полтави). Розглядаються в основному храмові споруди (церква Спаса, Хрестоздвиженський монастир тощо).

Директор Всенародної бібліотеки України (нині – Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського) розповідає про історію створення установи та її завдання, характеризує роботу кожного з 11 відділів, а також книжковий фонд за мовними та іншими показниками та шляхи його формування. С. П. Постернак підкреслює важливість надсилання обов'язкових примірників до книгозбірні. Особливу увагу він приділяє ролі читальної зали. Окремий розділ присвячено Вінницькій філії. У додатку – Статут бібліотеки.

Дана публікація є нарисом на тему життя і творчості українського художника Петра Холодного. Цей нарис є працею українського історика, архівіста, краєзнавця, мистецтвознавця Миколи Голубця. У ній розглядається становлення Холодного-митця на тлі доби, яка не давала свободи й простору живописцям, тим паче, українським. Описаний розвиток Петра Івановича, його зв'язок із іншими творчими особистостями, аналізується його манера письма. Матеріал доповнений репродукціями робіт Холодного.

У даному матеріалі розглядається необхідність класифікації літератури за соціальним призначенням — наприклад, книги для робітників, для селян, для піонерів, для комсомольців тощо. Розповідається про сферу використання цієї класифікації, як у видавництвах, для планування видавничої роботи та організаційного регулювання книжкової продукції, так і для практичного використовування бібліографії, аналізується їх безпосередній зв'язок.

Дана монографія належить до серії публікацій про українське малярство видавництва “Рух” і присвячена одному з найвидатніших українських художників-монументалістів Михайлу Бойчуку. Розглядаються його мистецькі пошуки, творче становлення на тлі доби, зв'язок із західними школами і переосмислення набутих за кордоном знань, трансформування їх у власну творчість. Особлива увага приділяється Бойчуку як педагогу. Аналізується його техніка, манера письма, ідея деяких творів. В якості додатку представлені репродукції робіт живописця.

Розглядаючи Україну як колонію Російської імперії, автор викладає основні етапи діяльності більшовицьких організацій в Україні, створення КП(б)У 1918 року та її діяльність. Відкидає генетичний зв'язок КП(б)У з УСДРП та РУП.

Галина Журба ― це літературний псевдонім письменниці, справнжє прізвище якої ― Домбровська Галина Маврикіївна (по чоловікові Нивинська), народилася 29 грудня 1888 року на хуторі Олександрія, поблизу села Соболівка в заможній сім’ї. Мати належала до ополяченого українського роду Копистенських. Вона не обмежувалася домом та домашніми обов’язками, хоч народила четверо дітей, була оточена поклонниками і товариським життям. Освіту здобула домашню. Мати хотіла, щоб діти знали польську і французьку мови, вміли грати на фортепіано, хоча і не цуралися української мови.

Юрієм Шевельовим доведено, що важливу ролю у творенні нової мови відіграли не лише київські й полтавські говірки, але й інші діалекти. У розвідці про вплив Чернігівщини автор також відзначив, що традиція літературної мови, на якій ґрунтувалися граматика й словник О. Павловського, була чернігівська, а в Котляревського чи Шевченка північноукраїнських елементів теж трапляється чимало. Він підкреслив, що початків нової мови слід шукати в добі, яка передувала Котляревському, і що жодна літературна мова не виникає “на народній основі”, – а це відбігало й від традиції, що набула певного поширення в науці, й від тієї догми, що була обов’язковою на підрадянській Україні.

З приводу 25-ліття від постання ОУН проф. д-р Лев Ребет написав 1954 року публіцистично-критичний нарис п. н. «Світла і тіні ОУН», що друкувалися «підвалами» в тижневику «Український самостійник» у чч. 247 (10. 10. 1954) до 277 (8. 5. 1955). Лев Ребет тоді виконував обов'язки одного з уповноважених проводом ОУН на українських землях, з дорученням «тимчасово перебрати керівництво Закордонних частин ОУН і реорганізувати їх згідно з позиціями проводу ОУН в Україні», і займав становище головного редактора газети «Український самостійник». Хоча Лев Ребет писав свою працю, так би мовити, у вільні хвилини поза безліччу всіляких інших занять та обов'язків, і під тиском кожнотижневого «продовження» в газеті, однак ця праця дає надиво повну та плястичну картину розвитку ОУН на західньоукраїнських землях до другої світової війни, змальовуючи її пізніші кризові ситуації, її боротьбу — невдачі та досягнення, її ідейно-програмову завершеність у 1943 р. на III Надзвичайному великому зборі ОУН, отже під час зудару на наших землях двох імперіялістичних сил — Німеччини і Росії, а далі післявоєнний період на чужині аж до 1954 р. Перечитуючи цю працю, відчуваєш, що автор міг би багато більше розповісти та докладніше з'ясувати різні періоди боротьби ОУН, бож він від постання цієї організації 1929 року брав у ній активну участь і, займаючи важливі або й ключеві становища в організаційній структурі, він співвирішував її долю. Лев Ребет обмежився поданням конечних фактів, найістотніших елементів розвитку, щоб увипуклити загальні контури та політичний зміст дії ОУН. Аналізу проведено послідовно, з виразним прагненням до об'єктивности, і завдяки тому зарисовано синтезу всієї дії ОУН на протязі 25 років. Дуже виразно виступає факт, що ОУН завжди була політичною організацією, що провадила боротьбу проти окупантів з єдиною метою створення самостійної державности України; вона не була партією в звичайному розумінні того слова, зокрема екстремістською партією, що прагнула до зміни режиму; вона ніколи не стала фашистською чи нацистською. Тепер, у 35-ліття постання ОУН, праця Лева Ребета не втратила нічого зі своєї вартости чи актуальности. Навпаки, її цінність для дослідника нашої поточної історії тільки збільшилася, бо вона становить своєрідний документ часу. Вона має вартість і актуальнополітичне значення для кожного, хто не збайдужів до ідеалів, за які боролася ОУН. Під назвою ОУН існують та діють тепер у діаспорі три угруповання, — споріднені, коли мовиться про їхнє коріння, — відмінні, і навіть досить далекі одно від одного, коли йдеться про політичний зміст. Боротьба і досягнення ОУН пов'язується найчастіше з деякими особами, яким приписується непомірно великі заслуги. Так постали леґендарні культи осіб, становлячи, без сумніву, викривлення історичної правди і цим завдано, треба сподіватися, тільки мимовільної кривди всім тим, хто віддали свої сили або й утратили життя під прапором ОУН у боротьбі з ворогом. У праці Ребета натомість дуже виразно сказано, що ОУН була сильна не так заслугами окремих осіб, як скорше вкладом праці та жертвами тисяч відданих ідеї боротьби за державну незалежність. Висування нібито великости окремих осіб ледве чи корисно вплинуло на дальшу долю ОУН. Не маємо сумніву, що в Україні ОУН — це не конче проминулий безслідно етап боротьби за самостійність. Живі свідки цієї боротьби ОУН та й самі учасники її, спогади про збройні очайдушні змагання проти двох імперіялістичних загарбників під час другої світової війни, як і тривання цієї боротьби проти російських більшовиків ще кілька років після війни, а також ідейні позиції ОУН, зокрема ті, що їх схвалено на III Надзвичайному великому зборі 1943 р., відбутому саме в час зудару двох взаємноворожих тоталітаристських сил, з їх підкресленим прагненням до свободи, самовизначення і народоправства — живуть і далі в Україні серед старшого покоління і передаються молодим. Обезчещування ОУН і лайка на її адресу з боку власть імущих у СССР, що тривають по той бік залізної завіси безперестанку, тільки підтверджують, що ідейний зміст ОУН і далі становить істотний чинник сили. Бо з привидами більшовицькі реалісти ніколи не воюють. І з того погляду варто, щоб книжка Л. Ребета дійшла до читача в Україні, щоб він дізнався правди, всієї правди, хоч і не без тіней, але по суті світлої та здорової правди. «Світла і тіні ОУН» — це останнє слово Лева Ребета щодо історії і з'ясування суті ОУН. Скритовбивник Богдан Сташинський, на доручення КГБ, припинив творче та працьовите життя автора цієї книги.

Творці української літератури віддали найкращі сили мистецтву, не отримавши за це ні гроша, і якщо не всі вони були знайомі з тюрмами, то всі, принаймні, з жандармами. Хіба можна таку літературу зрозуміти людина, яка ніколи не відчула, що таке громадська мужність і обов`язок совісти?

Ніхто не хоче помирати. Німецький солдат Гребер не виключення. В нього теж був обов`язок перед країною, перед батьками. Звсіно він розумів, що став лише заручником долі, лише клаптиком світла, лише миттю. І цією миттю він скористався під час відпустки. Проте вона була не довгою.

Антуан де Сент-Екзюпері (1900-1944) - всесвітньо відомий французький письменник і філософ, був професійним льотчиком. Одного разу його літак впав у пустелі. Цей випадок став основою роману «Планета людей» і казки-притчі «Маленький принц». Ремонтуючи літак, приречений на загибель льотчик несподівано знайомиться з Маленьким принцом, який прилетів із мініатюрної планетки «астероїд В-612». Там він залишив свою троянду і три вулкани, котрі потрібно щодня прочищати. Тепер Принц хоче повернутись додому, адже ми відповідаємо за тих, кого приручили… Ця філософська казка цікава і дітям, і дорослим. Вона мудра і людяна, у ній автор просто й проникливо говорить про найважливіше: обов’язок і вірність, дружбу і кохання, про нетерпимість до зла.

A well reported outcome of the current expansion in the use of computers within all areas of academic, commercial and industrial life, is the growing number of users without formal training in programming or computer technology. Such users wish simply to employ the machine as a tool in their daily work, and are not interested in becoffiing computer professionals or in understanding the details of their application system. People within this category come from a very wide range of educational and professional backgrounds, each individual ideally requiring a system carefully matched to the technical, psychological and social needs of his occupation. The chapters in this volume are concerned with the satisfaction of this ideal.

Т. 1 : Фронтові поезії. Прапороносці. Новели. - 1987. - 556 с.

У препринтах Інституту історії АН УРСР друкуватимуться, насамперед матеріали з малодосліджених тем, які викликають нині жвавий інтерес громадськості. Автори цих матеріалів висловлюють свою особисту думку, що не обов’язково вбігається з точкою зору редколегії. Сподіваємося, що такі препринти будуть корисними для співробітників засобів масової інформації, лекторів, викладачів, студентів, а також для всіх, хто цікавиться вітчизняною історією. Редколегія буде вдячна всім, хто висловить свої зауваження і побажання щодо надрукованих матеріалів, запропонує нові теми та сюжети для наступних препринтів.

У монографії характеризуються форми вияву української загальнонародної мови, літературна мова і народні говори. Висвітлюється походження української мови, визначаються територіальні і соціальні говори на Україні, розглядається питання діалектного членування української мови, викладається історія і з'ясовується характер українських наріч і говорів, визначається зв'язок народних говорів з літературною мовою давньоруського і староукраїнського періодів, описується відношення народних говорів до нової української літературної мови.

Проблема цілісного осмислення творчої спадщини Миколи Лукаша відчувається як насущна необхідність і обов’язкова умова повноцінного існування сучасної української культури. «В історії українського художнього перекладу Миколі Лукашеві належить місце особливе, виняткове. Вимовиш оці слова — перекладач, художній переклад,— і мимоволі на думку спадає Микола Лукаш, так, ніби в його імені самі ці терміни персоніфікувалися. Перекладач такого діапазону — рідкісне явище не лише в українській, а і в будь-якій іншій літературі»,— так висловився старший його товариш, найближчий побратим по пару Григорій Кочур.

Ця раритетна праця видатного українського історика, філософа й публіциста вперше побачила світ у Києві напередодні тотальної заборони українства Емським указом 1876 р., коли сам автор був політемігрантом. Професор Київського, а потім Софійського університетів Михайло Драгоманов вважав за почесний громадянський обов'язок написати популярне дослідження з історії народу, що й реалізував у цьому творі.