Вміщено чотири Універсали Української Центральної Ради з дотриманням правопису оригіналу. Для істориків, правознавців, широкого кола читачів.

У хрестоматії вміщено законодавчі та інші матеріали, що характеризують суспільний лад, державний механізм, галузі права в Україні з найдавніших часів до сьогодення. Розрахована на студентів, слухачів, аспірантів, викладачів навчальних закладів юридичного профілю, широкий читацький загал.

В новій книзі автор висвітлює процес становлення вищих та місцевих органів державної влади в Україні за Української Народної Республіки (за часів Центральної Ради та Директорії) та Західноукраїнської Народної Республіки в контексті складного процесу національного державотворення у буремні 1917-1920 роки. Аналізуються успіхи та прорахунки державного будівництва, зокрема, законодавча база, принципи формування та діяльності вищих законодавчих і виконавчих органів першої і другої УНР та ЗУНР, центральних і місцевих органів державної влади, форми та устрій українських державних утворень, причини падіння Центральної Ради та успіху перевороту П.Скоропадського, підготовку та суть повстання Директорії, соборницько-державницькі прагнення українців Закарпаття та передумови і наслідки Акту Злуки УНР та ЗУНР тощо. Для істориків, правознавців, держуправлінців, політологів та усіх, хто цікавиться українською минувшиною початку ХХ ст.

В новій книзі автор висвітлює процес становлення вищих та місцевих органів державної влади в Україні за Української Народної Республіки (за часів Центральної Ради та Директорії) та Західноукраїнської Народної Республіки в контексті складного процесу національного державотворення у буремні 1917–1920 роки. Аналізуються успіхи та прорахунки державного будівництва, зокрема, законодавча база, принципи формування та діяльності вищих законодавчих і виконавчих органів першої і другої УНР та ЗУНР, центральних і місцевих органів державної влади, форми та устрій українських державних утворень, причини падіння Центральної Ради та успіху перевороту П. Скоропадського, підготовку та суть повстання Директорії, соборницько-державницькі прагнення українців Закарпаття та передумови і наслідки Акту Злуки УНР та ЗУНР тощо. Для істориків, правознавців, держуправлінців, політологів та усіх, хто цікавиться українською минувшиною початку XX ст.

У препринті йдеться про заключний етап існування Української козацької держави, про політику Російської імперії щодо неї. Розраховано на науковців, викладачів і студентів вузів, учнів середніх спеціальних учбових закладів, усіх, хто цікавиться питаннями політичної історії України.

Автор книжки – генерал-поручник армії УНР Олександр Удовиченко – стояв біля витоків українського війська та пройшов з ним увесь бойовий шлях аж до відступу з України в листопаді 1920 року. Начальник штабу Гайдамацького коша Слобідської України, що уславився взяттям Арсеналу, командир Третьої Стрілецької Залізної дивізії, яка перемогла більшовиків під час Вапнярської операції – генерал Удовиченко стисло та водночас повно виклав історію подій, учасником яких був сам.

Настоящий словарь посвящен толкованию юридических и бытовых терминов древнерусского языка, вышедших из современного словоупотребления. При всем изобилии учебных пособий по истории отечественного права данная работа имеет мало аналогов. Словарь содержит более 500 слов и выражений. Для студентов-юристов и всех интересующихся историей русского права.

У книзі на основі нещодавно розсекречених унікальних архівних документів Управління у справах військовополонених та інтернованих НКВС (МВС) УРСР, спогадів очевидців і свідчень учасників тих подій вперше в історичній науці зроблено спробу висвітлити трагічну долю тисяч інтернованих вояків японської Квантунської армії, які волею сталінської репресивно-каральної системи опинилися за тисячі кілометрів від рідної землі – в далекій Україні. Багато з них так і не побачили більше своєї батьківщини, знайшовши останній спочинок в українській землі. Наразі ця сторінка історії радянського військового полону часів Другої світової війни залишається «білою плямою» на тлі хоч якоюсь мірою відомих і відносно вивчених його сюжетів, а згадка про японських військовополонених на наших теренах, навіть у спеціалістів-істориків викликає неприховане здивування. Здається, давно настав час розвіяти морок невідомості… Розрахована на науковців, усіх, хто цікавиться вітчизняною та світовою історією ХХ ст. на широке коло читачів. На її появу чекають сьогодні нащадки жертв полону, у надії хоча би щось дізнатися про долю своїх рідних, які не повернулися додому.

Автор цих рядків може ствердити на основі свого довголітнього викладацького досвіду ув канаді в галузі порівняльної історії політичних (державних) установ, що твір Професора Падоха можна корисно порівняти з кращими працями західньоевропейських та півнісноамериканських авторів. Цей твір також переконливо показує, що правовоіннституційна спадщина україниської історії - цікава і не гірша від спадщини інших країн: Польщі або Росії, Німеччини, Франції або Англії. Вівн повинен стати спонукою до нових досліджень і публікацій подібного роду на Україні.

У монографії на великому архівному матеріалі досліджується виникнення і діяльність судів на Україні в XVII—XVIII ст., розкривається класовий характер судочинства. Автор з марксистсько-ленінських позицій розглядає найважливіші віхи роботи судів, пам'ятники процесуального права, послідовно і обгрунтовано розвінчує тлумачення буржуазно-націоналістичних істориків про безкласовість тогочасного українського суспільства, про демократичність суду, права і судочинства. Книга розрахована на науковців, а також на всіх, кого цікавить історичне минуле українського народу.

У роботі вивчено процес організації та завдання окремих підрозділів народного міністерства земельних справ, досліджено головні напрямки діяльності інституції та політику у сфері земельних відносин протягом червня 1917 р. — квітня 1918 р. Висвітлюється внутрішня структура та склад земельного відомства, питання підготовки й політичної боротьби навколо ухвалення закону Української Центральної Ради про землю та впровадження його у життя. Для істориків, викладачів, студентів, всіх, хто цікавиться історією України.

В книзі аналізується розвиток взаємовідносин між УСРР і РСФРР та еволюція державного статусу радянської України у 1920 р. На основі документальних джерел автор робить висновок про сумнівність панівних в історіографії поглядів на процес утворення СРСР як поступального об’єднання незалежних радянських республік і відповідного місця 1920 року у цій схемі. Наголошується на тому, що розвиток радянської України протягом 1920 р. мав протилежні вектори — від повного підпорядкування України Кремлю включно з переходом її в автономний статус до набуття деяких ознак незалежності. Підсумком боротьби різних підходів став договір між УСРР та РСФРР від 28 грудня 1920 р., в якому вперше на офіційному рівні радянська Росія визнала незалежність УСРР.

Споконвічні риси шляхетства на Україні - внутрішній демократизм і європеїзм, які поєднуються з кріпацтвом і марним життям як наслідком російського поневолення. Розуміємо, що гіркий талан народного соловейка Тараса Шевченка, безправного кріпака, міг бути тільки при російському пануванні. Спілка польської і української аристократії на Україні є запорукою політичної стабільності старосвітського суспільства. Українські пани неодмінно використовують польську геральдичну школу, а українські козацькі і гетьманські традиції складають базу польської державної доктрини. Українсько-польська середньовічна унія має відгомін і серед російських діячів соціального руху. Г.Плеханов в праці "Освобождение селян” каже: "Хлопством” служилого стану в Московській державі пояснюється, між іншим, що західно-руська шляхта була так сильно прив'язана до католицької Польші і так вперто відверталася від православної Москви. Важкі історичні умови і значна економічна відсталість примусили Москву закріпачити на державній службі навіть тих, хто сам жив кріпацькою працею селян”. І все - таки родзинку цієї книги складають питання функціонування шляхетського парламентаризму. Широкі права шляхетського стану зосереджують функції локального сеймикового самоврядування. В середині XVI ст. біля 8 % населення України бере участь в шляхетській парламентарній діяль ності. Панські шляхетсько-лицарські традиції поширюються і на Українську Річпосполиту. В Гетьманщині відбувається поступова генеза радних парламентарних установ - старшинські ради перетворюються на Думу і Сейм. Книга є нібито путівником по давньому праву і органам державного управління на Україні, а отже є настільною книгою в галузі держави і права. Метою видання книги є ліквідація прогалини в українській науковій думці. Пригадаймо, що писав Вячеслав Липинський Сергію Єфремову 1913 року: "Я переконався безліч разів, що українське громадянство нашого руху не розуміє і в ньому не орієнтується. В результаті виходить на користь вшехполяків”. Великопанські українські і польські традиції на Україні складають найяскравішу сторінку з історії матеріальної і духовної культури, проте шляхетський рух подекуди носить не тільки національні, але і космополітичні риси, що виразно бачимо в доктрині Михайла Драгоманова, в творчості Юліуша Словацького і в т.зв. козакофільстві XIX ст. Представники шляхетського стану прославляють Україну своєю діяльністю. Наведемо приклади: 1632 року Галшка Гулевичівна своїм коштом засновує Київський колегіум, який утримує інший славетний меценат Ярема Корибут Вишневецький. 1648 року в Києві про це виходить книга "Maiores illustrissimorum principum Korybut Wiszniewieckiorum in suo nepote principe D. Jeremia Wiszniewiecki... redivivi ab au- ditoribus eloquentiae in Collegio Mohilaneo Kioviensi comice cum eorum gestibus memoralibus celebra- ti: Anno D (omi) ni 1648 Maii de”. 1576 року з власної ласки князь Костянтин Острозький засновує Острозьку слов'яно-греко-латинську академію. Архітектор Городецький імпозантними спорудами надає неповторного вигляду давньому Києву. Браницькі і Терещенки засновують і розбудовують цукрову промисловість. Потоцькі, Олександр Кониський, Теофіл Дембицький, Тишкевичі, Сими- ренки є меценатами преси, науки, і культури. Пани Борис Грінченко, Дмитро Дорошенко, Андрій Шептицький, Михайло Старицький, Михайло Малецький, Володислав Федорович, Юрій Федь- кович, Леся Українка та ін. популяризують українську мову і очолюють товариство "Просвіта”. Таких прикладів безліч. Вони заслуговують на дослідження і справедливе вшанування. Отже, ця книга написана саме для Вас. Пориньте в світ величних шляхетських і лицарських традицій на Україні і прочитавши книгу запитайте себе, якої України нам треба.

В книге проанализированна Русская Правда - древнейший памятник славянского права, во всех своих редакциях и списках.

У монографії з’ясовується роль і місце совісних судів в українському суспільстві кінця ХVІІІ—першої половини ХІХ ст. Засновуючи їх у кожному губернському центрі під час реформування місцевого управління, Катерина ІІ намагалася зіпертися на європейські взірці, поклавши в основу діяльності цих інституцій головні ідеї та принципи Просвітництва—гуманізм, священне право приватної власності, повагу до людини з її слабкостями й вадами. На відміну від інших судів совісний виконував не лише каральну функцію, а й намагався примиряти конфліктуючі сторони згідно з умовами, які ті самі пропонували. Караючи, совісні суди виховували в порушників почуття відповідальності за скоєні злочини, залучаючи до осуду громадськість, родину, церкву. Визначено станову виборність як основний критерій формування суддівського корпусу, коли дворянська корпорація та міщанська й селянська громади обирали суддями високоморальних, відповідальних та авторитетних місцевих діячів, яким довірялося здійснювати судові повноваження, описано умови служби цих посадовців. На основі архівних матеріалів висвітлено судові практики совісних судів, які розглядали земельно-майнові суперечки, сімейні сварки, злочини малолітніх, душевно-хворих, а також справи про чаклунство та забобони. Визначено, що саме з компетенції совісних судів було найбільш запитуваним і чому.

№ 21. - 1919. - 15 с.

за 1917-1918 гг.. - 1942. - 1483