«Российская грамматика» — одно из главных филологических сочинений М. В. Ломоносова и одно из важнейших по значимости в истории русской филологии. Первая печатная (типографски изданная) русская научная грамматика на родном языке. Ломоносов начал работать над «Российской грамматикой» в 1749 г. 20 сентября (по ст. стилю) 1755 г. Ломоносов преподнёс перебеленную рукопись РГ великому князю Павлу Петровичу. Из печати книга (тираж — 1200 экз.) вышла в январе 1757 г. На титульном листе 1-го изд. указан не год выхода «Российской грамматики» в свет, а 1755 г. Аналогично — 1755 годом — помечены и все последующие издания «Российской грамматики» XVIII в.: 2-е изд.(1765), 3-е (1771), 4-е (1777), 5-е (1784). В 1764 г. в Петербурге «Российская грамматика» вышла в переводе на немецкий язык.

Если бы я предпринялъ описать все то, что можно найти любопытнаго об малой Россіи для человЂка ищущаго въ малЂйшихъ вещахъ безконечно великихъ слЂдовъ премудрости Божїя; то предпрїятїе мое требовало бы не одного года. Подробное описанїе древняго и нынЂшняго, физическаго и нравставеннаго состоянія страны сея составило бы превеликую книгу. Всякъ знаетъ, что она имЂла прежде своихъ собственныхъ ВладЂтелей, была раздЂляема такъ, какъ и другїя области нынЂшней Россїйской Имперїи, на Княженїя и УдЂлы, послЂ того на Воеводства и ПовЂты, потомъ на Полки и ПовЂты, потомъ на НамЂстничества и УЂзды, а наконецъ, во исполненїе благословеннаго опредЂденїя управляющихъ всЂми Россїями судебъ, раздЂлена на Губерніи и ПовЂты же, или УЂзды. Всякъ знаетъ, что Малороссїяне всЂмъ другимъ Славенамъ единоплеменны, и сохранили по нынЂ нЂкоторые свои обряды и суевЂрїя, свойственныя каждому народу до толЂ, пока онъ образуется просвЂщенїемъ. Всякъ знаетъ и то, сколь много они даже по сїе время отличаются отъ всЂхъ другихъ народовъ, и даже отъ своихъ единоземцовъ, одЂянїемъ, языкомъ и многими другими свойствами, которыя отчасти описаны въ разныхъ Исторіяхъ, Землеописаніяхъ, Путешествіяхъ и Запискахъ. СлЂдственно довольно будетъ для меня положить на бумагу одну слабую тЂнь исчезающаго нарЂчїя сего близкаго по сосЂдству со мною народа, сихъ любезныхъ моихъ соотчичей, сихъ отъ единыя со мною отрасли происходящихъ моихъ собратьевъ.

“Грамматика малороссийского наречия, или грамматическое описание существеннейших отличий, отдаливших малорусское наречие от чистого российского языка», автором якої був Олексій Павлович Павловський, протягом тривалого часу була єдиним посібником у цій галузі і відіграла значну роль як у розвитку української літературної мови, так і у розвитку україністики. Про граматику О. Павловського існує значна література, проте й досі лишається незіпсованим ряд питань, що стосуються цієї важливої праці з українського мовознавства та особи її автора, зокрема: хто був О. Павловський, де він учився, який мав фах, де працював, коли і на підставі яких матеріалів була написана його граматика, чому ця праця була видана аж через 13 років після того, як у 1805 р. автор подав ЇЇ на розгляд Академії Російської, чому її не видала Академія (як відомому 1818 р. книга була-надрукована у приватній друкарні) і т. ін.

Кн. 1. - 227с.

Т. 2 : И-О. - 1881. - 807 с.

Т. 1 : (А-О). - 1886. - 608 с.

Засновник українського природознавства, автор перших підручників та творець термінології з різних природничих наук, український філолог Іван Верхратський був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові і першим головою його математично-природничо-лікарської секції. Верхратський відомий своїми дослідженнями флори і фауни Східної Галичини. Окрім цього, Іван Григорович був автором наукових праць з української діалектології та лексикології: "Знадоби до словаря южноруского"; "Знадоби до пізнання угорсько-руских говорів". Мові лемків північних схилів Карпат присвятив монографію «Про говір галицьких лемків» (Львів, 1902), яка досі є серед найґрунтовніших праць у цій ділянці, що не втратила наукової вартості. Книга складається зі вступу «Граматика», «Взірців бесіди галицьких лемків» (оповідання і приказки з різних сіл, загадки, приповідки, пісні), «Словарця». Цінна зокрема тим, що писалася в часи, коли лемки ще компактно проживали на своїх етнічних територіях, тож автор мав змогу дослідити говірку у її природному стані. Поданий «Словарець» (обсягом майже 100 с.) є фактично лемківсько-німецьким диференційним діалектним словником.

"Словарь древнерусских личных собственных имен" составлен крупнейшим специалистом по исторической антропонимики в дореволюционной России Н.М. Тупиковым (1869-1900). Это не только самый фундаментальный на сегодняшний день научный труд, посвященный русскому нехристианскому именослову, но и приглашение к дальнейшим наблюдениям и исследованиям. Словарь адресован как специалистам по древнерусской ономастике, так и всем читателям, интересующимся историей русской культуры, ее истоками и подлинной традицией.

Перший український словник чужомовних слів, що його склав видатний український літературознавець, історик, фольклорист, публіцист, громадсько-політичний діяч Василь Миколайович Доманицький (за тогочасними правописними нормами — Доманіцький). Нині ця книга є цікавою не тільки з погляду тлумачення етранжизмів, але і як багате джерело архаїзмів та віджилих значень чужомовних слів.

У виданні автор визначає роль мови як одного з етноформуючих чинників, а також її значення для творчості.

Підручник Євгена Тимченка (1913), у якому за чіткою системою із залученням багатого фактажу грунтовно опрацьовані фонетика та морфологія української мови.