Обгрунтовано генетичні основи створення високопродуктивних сортів сої з коадоптованим асоціюванням генів холодо-, посухо-, жаро-, патогеностійкості, пластичності та стабільності шляхом удосконалення та розробки нових методів ідентифікації генотипів за морфофізіологічними та молекулярними критеріями на рівні спорофіту і гаметофіту. Встановлено, що фенотипні відмінності в прояві кожної з цінних кількісних ознак рослини, зокрема: маси бобу, маси бобів з продуктивного вузла, маси насінин в бобі у досліджуваних генотипів культурної (Glycine max) та дикої уссурійської (G.soja) сої зумовлюються ефектом 4 або 5 незалежно успадковуваних головних генів (олігогенів). Виявлено, що у диких генотипів досить високий ступінь стабільності зернової продуктивності рослин супроводжується зростанням варіабельності (пластичності) її компонентів. Отримано дані, які свідчать про відносну незалежність у зазначеної культури генотипних факторів, що контролюють холодостійкість на стадіях проростання насіння, росту та розвитку сходів, формування бобів. Розроблено методичні підходи добору термостійких генотипів за інгібіторно-протеїназним і пероксидазним тестами. Запропоновано проводити мікрогаметофітній добір у сої за стійкістю до екстремальних температур та ураження патогенами. Відзначено, що ідентифікація генотипного різноманіття сої на основі маркерів поліморфізму ДНК (ISSR маркерів) розкриває нові перспективи цілеспрямованого добору вихідного матеріалу для адаптивної селекції, включно серед культурної (G.max) та дикої (G.soja) сої. Створено 8 нових сортів сої, з яких 3 (Подільська 1, Подолянка і Подільська 416) занесені до реєстру сортів України.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Проведено ДП-ПЛР-аналіз 150 селекційних форм сої. На основі генетичних дистанцій визначено найменш і найбільш віддалені один від одного сорти сої. За допомогою аналізу ДНК - патернів диференційовано досліджені 32 сорти сої різного еколого-географічного походження. Розподіл більшості сортів на отриманій дендрограмі відповідає їх еколого-географічному походженню. Доведено, що для диференціації сортів найефективніший - ДП-ПЛР. Охарактеризовано генотипічну чистоту матеріалу, детектовано гомо- та гетерозиготні генотипи. Розроблено принцип ідентифікації та паспортизації генотипів сої на основі ПЛР-аналізу. Запропоновано уніфіковані літеро-цифрові форми запису алельного стану фіксованих локусів, що відображають специфічність даного генотипу і дозволяють його унікально ідентифікувати.

  Скачати повний текст

Дисертація є монографічним вивченням представників роду Medicago L. флори України із застосуванням критико-систематичного аналізу існуючих систем роду та узагальнення відомостей про генетичні центри походження, закономірності поширення, їх видовий склад та хорологію. Вперше наведено результати поліноморфологічного вивчення видів роду за допомогою скануючого електронного мікроскопа та проаналізовано їх значення як систематичної ознаки. В дисертації представлено орігінальну методику фракціонування білків в поліакриламідному гелі і визначено перспективний напрямок таксономічного та еволюційного вивчення роду Medicago L., який грунтується на концепції застосування запасних білків насіння як молекулярно-генетичних маркерів. Використані генетичні ознаки дозволили вирішити проблему розмежування з генетично близькими родами триби Trifolieae, а також більш достовірно визначити таксономічну структуру роду. Запропоновано новий критерій ступеня еволюційного розвитку на основі якого було визначено напрямки еволюції однорічних видів та уточнено схему еволюції багаторічних видів. На підставі результатів власних досліджень уточнено видовий склад, здійснено систематичні комбінації та запропоновано сучасну систему роду Medicago L.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст