Досліджено засади накопичення, систематизації та розвитку екологічного знання у докласичному, класичному та постнекласичному періодах розвитку наукового знання. Зазначено, що у класичний період увага дослідників була зосереджена на даному знанню як об'єкті дослідження, а засоби діяльності залишалися поза їх увагою у контексті монологу людини по відношенню до природи. У некласичний період зародилась екологія як наука та сформувалось уявлення про ноосферу, постала проблема "діалогу двох культур". Зауважено, що вирішити питання щодо розриву між гуманітарними та науками про природу може екологія, оскільки вона має подвійний статус природничого та гуманітарного знання. У постнекласичний період розвитку екологічного знання стала наявною проблема перегляду методів пізнання, за якого не повинна відбуватись руйнація предмета дослідження. Для цього до наукового знання запропоновано ввести етику відповідальності за діяльність людини. Однією з умов створення екологічного мислення, а у подальшому - ноосферного мислення може стати екологізація освіти та виховання. Проаналізовано підходи щодо розвитку поснекласичної освіти та виховання у світлі холістичної, тоталогічної та синергетичної концепцій. Запропоновано підходи стосовно екологізації освіти та виховання з урахуванням кордологічних ідей українського суспільства.

  Скачати повний текст

На підставі нового, сформульованого й обгрунтованого парадигмально-тематичного аналізу, що заснований на синтезі головних настанов концепцій Т. Куна та Дж. Холтона, здійснено реконструкцію історії розвитку методології екологічної науки, охарактеризовано її сучасний стан і перспективи подальшого розвитку. Проаналізовано три найбільш поширені в екології парадигми - геккелівсько-дарвінівську, системну та новітню, а також ті наскрізні методологічні теми, які виявилися базисними в процесі формування та застосування цих парадигм: еволюціонізм, редукціонізм, холізм. Розглянуто проблеми входження синергетичних ідей у сучасну екологію та людиновимірності. Доведено, що результатом півторастолітнього розвитку екологічної науки став перехід від спрощеної механістично-моністичної картини екологічної реальності до ціннісно зумовленої, в якій екологічний світ постає багатовимірним, непередбачуваним, сповненим життям та людиновимірним.

  Скачати повний текст

Досліджено екологічні практики з постнекласичних позицій. Визначено поняття про-екологічних і контра-екологічних практик. Розглянуто комплексність підходу до аналізу екологічних практик як поєднання синергетичного та габітуального підходів. Визначено особливий тип практик - постнекласичні практики, які породжує постнекласичний габітус. Показано, що про-екологічні практики є різновидом постнекласичних практик. Досліджено про-екологічні практики як концепт постнекласичного наукового та філософського дискурсу. Обгрунтовано, що включення ідей та принципів екологічної етики та біоетики в традиційні сфери життєдіяльності людини створює умови для становлення постнекласичного габітусу та породження ним про-екологічних практик.

  Скачати повний текст

Досліджено роль етичної складової у екологічній освіті. Надання етичній проблематиці пріоритетності у викладі екологічних дисциплін зумовлює посилення їх виховного потенціалу та мотиваційну значущість стосовно студентів, які одержують гуманітарну та природничу освіту. Як філософсько-етичне підгрунтя екологічної освіти розглянуто екологічну етику, що є філософською дисципліною, яка має науковий і освітній виміри. Екологічна етика існує як поширений екологічний соціальний рух і має наукове обгрунтування як напрям сучасної етики. Гармонійне поєднання цих двох проявів екологічної етики досягається в екологічній освіті. Формування екологічно спрямованого світогляду, виховання належних екологічних цінностей та дотримання еколого-етичних принципів поведінки у студентів є основними критеріями достатнього філософського обгрунтування екологічної освіти.

  Скачати повний текст

Наведено результати філософсько-методологічного дослідження історичних тенденцій становлення та розвитку сучасного екологічного світогляду, процесу його трансформації під впливом екобіотичних чинників. Розглянуто зміст нової парадигми - екобіотичної на підставі методологічних засад системності, глобалізації, синергетики, соціокультурної детермінації, самовідновлення та розвитку духовно-практичного відношення "природа - соціум - людина". З метою адекватного осмислення синтезу природничого, соціального та людського, а також сутності та способів його відображення проаналізовано нові ідеї у філософії науки, репрезентовані екобіоетикою. Розкрито основні філософсько-методологічні засади формування екобіоетичного світогляду, відповідної свідомості та діяльності, які формуються за допомогою екобіоетичної освіти й екобіоетичного виховання.

  Скачати повний текст