Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.510.40 + Р413.510.3 + Р628

Рубрики:

Цирози печінки

Порушення кровообігу у печінці і ворітній системі

Хвороби вегетативної нервової системи

Шифр НБУВ: Ж100996 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Рішення про видалення безсимптомного та без особливих патологічних змін ретенованого зуба має грунтуватись на ретельній оцінці потенційних переваг і ризиків. Важливо правильно на підставі клінічних ознак та результатів рентгенологічних обстежень поставити діагноз, а відтак - прогнозувати ймовірність прорізування "зуба мудрості" або появу патологічних змін у ньому чи прилеглих тканинах. Мета роботи - визначити лікувальну тактику, план атипового видалення безсимптомного та без особливих патологічних змін нижнього ретенованого третього моляра. Під час дослідження використано авторську таблицю і комп'ютерну програму Xray analyzer, і за цим індивідуальним алгоритмом надано хворому допомогу, систематизовано всі вагомі критерії, які давали б змогу рекомендувати пацієнтові зберегти зуб або сформулювати підстави для його видалення. Для з'ясування технічних особливостей операції атипового видалення безсимптомного та без особливих патологічних змін нижнього ретенованого третього моляра необхідну інформацію введено в програму Хray analyzer. Підсумкова оцінка складності операційного процесу визначена програмою як середньої складності, а прогнозований час операції - 16 - 30 хв. Після препарування кістки з вестибулярного боку ретенований зуб видалено без секціювання. Взявши до уваги рекомендації програми, вдалося запобігти внутрішньоопераційним ускладненням, а з метою збереження сусіднього другого нижнього моляра проведено кісткове заміщення та пластичне формування його дистального приясенного краю. Висновки: обрані критерії у створеній нами таблиці допомогли обгрунтувати в конкретному клінічному випадку правильну тактику стосовно безсимптомногота без особливих патологічних змін ретенованого нижнього третього моляра, а детальна діагностика та планування операції атипового видалення, забезпечені комп'ютерною програмою Xray analyzer, значно спростили операційний процес та зменшили кількість можливих інтра- і післяопераційних ускладнень

Відповідно до сучасних критеріїв визначення діагнозу мієлофіброзу, вимагає підтвердження клональність патологічного мієлопроліферативного процесу. Однак єдиного патогномонічного маркера захворювання не виявлено. Мета роботи - з'ясувати інформативність молекулярно-генетичних, цитогенетичних методів виявлення клональних маркерів мієлофіброзу та їх поєднання для діагностики й прогнозування перебігу цього захворювання. В дослідженні взяло участь 37 хворих (33 з первинним мієлофіброзом і 4 з вторинним мієлофіброзом, що виник унаслідок трансформації справжньої поліцитемії). У 59,5 % хворих підтверджено наявність мутації JAK2V167F. Хромосомні аномалії виявили у 38,2 % хворих. Загальна смертність хворих із мутацією JAK2V167F становила 27,3 % за 24 місяці. За відсутності цієї мутації рівень смертності був трохи нижчим і становив 20,0 %. У 13,5 % пацієнтів цитогенетичні аномалії були єдиними виявленими клональними маркерами, за допомогою яких підтверджено хронічний мієлопроліферативний процес. Висновки: Одночасне проведення цитогенетичного аналізу та визначення мутації JAK2V167F у хворих на мієлофіброз підвищило відсоток підтвердження клональності патологічного процесу до 73,0 % хворих проти 38,2 - 59,5 % за умови використання лише одного методу дослідження.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р418.120.161

Рубрики:

Інфекційні неспецифічні (ревматоїдні) артрити і поліартрити

Шифр НБУВ: Ж100996 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Систематизація теоретичних і практичних знань про коморбідні захворювання, а отже, розв'язання цієї проблеми не переходить за межі наукових дискусій, з приводу чого й досі не існує погодженого розуміння її суті та уніфікації вживаної термінології. Для стандартизації наукових досліджень у вивченні коморбідності як випадкової комбінації в одного пацієнта різних за етіологією та патогенезом захворювань або ж нозологічної синтропії коморбідних захворювань науковцями запропоновано 13 індексів. Мета роботи - проаналізувати джерела літератури, які стосуються питання вивчення коморбідних захворювань і, подають сучасні погляди вчених стосовно цієї проблеми з метою її уніфікації. Проаналізовано джерела літератури, які стосуються питання вивчення коморбідних захворювань і, подаючи сучасні погляди вчених стосовно цієї проблеми, на основі чого вибудовано власну систематизацію отриманих фактів. Проаналізувавши численні праці науковців запропоновано всі захворювання, що виникають в організмі, поділити на моноураження (у певної людини є лише одне захворювання, неускладнене) та коморбідні захворювання (два захворювання і більше у однієї людини), які своєю чергою поділяються на рубрики, залежно від їх кількості, причини виникнення, клінічного варіанту уражень, взаємозв'язку між захворюваннями, поєднаними в одному організмі, походження, наявності морфолоіічних змін, залучення у процес органів і систем, черговості виникнення, симптоматичної домінантності, наявності ускладнень, прогнозу тощо. Окремо рубрифіковано ускладнення, залежно від їх особливостей. Висновки: подана класифікація може допомогти лікареві систематизувати й комплексно оцінити певне захворювання, визначити масштаб охоплення патологічним процесом певних органів чи систем органів, почерговість виникнення захворювань, можливість чи, навпаки, алогічність причинно-наслідкового зв'язку між ними, а відтак провести всі необхідні діагностичні процедури відповідно до їх важливості для визначення діагнозу, призначити лікування без вдавання до поліпрагмазії й отримати позитивний результат цього лікування.

Відомо, що 75,0 % ускладнень цукрового діабету (ЦД) внаслідок ураження серцево-судинної системи або нирок зумовлено артеріальною гіпертензією (АГ), яка у пацієнтів із ЦД спостерігається вдвічі частіше, ніж у інших групах пацієнтів. За поєднання ЦД із АГ ризик виникнення ішемічної хвороби серця підвищується в 2 - 4 рази, інсульту - вдвічі-втричі. Отже, АГ у хворих на ЦД слід якомога раніше діагностувати й якнайшвидше розпочати лікування. Мета роботи - проаналізувати результати міжнародних досліджень та сучасні рекомендації стосовно цільового рівня систолічного та діастолічного артеріального тиску (АТ) у хворих на ЦД. Використано контент-аналіз, метод системного й порівняльного аналізу, бібліосемантичний метод вивчення актуальних наукових досліджень стосовно цільового рівня систолічного та діастолічного АТ у хворих на ЦД. Серед хворих на ЦД смертність від інфаркту та інсульту вдвічі-втричі вища порівняно з пацієнтами без ЦД, а також більший ризик виникнення хронічної ниркової недостатності і ретинопатії. Проте попри численні дослідження та рекомендації світових наукових спільнот упродовж багатьох років, до сьогодні не існує одностайної точки зору стосовно рівня систолічного та діастолічного АТ у хворих із АГ та ЦД. Висновки: у випадку лікування АГ у пацієнтів з ЦД концепція "що нижче, то ліпше" і гіпотеза J-подібної залежності зниження АТ є конкурентними й потребують подальшого вивчення.

Проблема захворювань печінки є однією з найпоширеніших у сучасній гастроентерології, а цироз печінки (ЦП) - основною причиною гепатаріій та гепатодепресій. Дисбаланс вазоактивних речовин з однієї сторони, та дифузний фіброз із сформованими вузлами регенерації з іншої, призводять до підвищення портального судинного опору та портальної гіпертензії (ПГ) з наступними порушеннями у системній гемодинаміці та кровообігу майже в усіх органах, у тому числі і легенях, наслідком яких є виникнення гепатопульмонального синдрому (ГПС) та портопульмональної гіпертензії (ППГ). Тому метою нашої роботи було зробити огляд сучасної літератури стосовно етіології, патогенезу, клінічних ознак, принципів діагностики та лікування цих уражень дихальної системи у хворих на ЦП та описати клінічні випадки з власної практики. Використано контент-аналіз, метод системного й порівняльного аналізу, бібліосемантичний метод вивчення актуальних наукових досліджень стосовно ГПС та ППГ у хворих на ЦП. Аналіз сучасної літератури свідчить, що ЦП - одне з найпоширеніших захворювань гепатобіліарної системи, а підвищення портального тиску є сигналом, який запускає молекулярні механізми виникнення патологічної гемодинаміки та порушення регуляції легеневого кровоплину, чому сприяє також і змінена чутливість гладеньком'язових клітин судин до ендо- та екзогенних вазоактивних впливів. Такими синтропічними вазопульмональними ускладненнями ЦП вважають ППГ та ГПС, які мають різні патофізіологічні механізми виникнення, клінічніознаки, особливості діагностики та відповідно лікування. Висновки: отже, сьогодні діагностування уражень дихальної системи та корекція її порушень у хворих на ЦП проводиться вкрай рідко, а після визначення діагнозу ЦП лікування переважно симптоматичне та скероване на корекцію гепатоцелюлярної недостатності, інтоксикації та набрякового синдрому. Водночас залишаються поза увагою небезпечні для життя пацієнта вазопульмональні ускладнення, наслідком яких є артеріальна гіпоксемія, що наростає й вимагає негайної медикаментозної корекції, а в деяких випадках і радикальних хірургічних заходів, аж до трансплантації печінки. Це вимагає проведення досліджень, присвячених з'ясуванню етіології та патогенезу, клінічного перебігу, особливостей діагностики і диференційної діагностики, а також лікування ГПС та ППГ.

Неалкогольну жирову хворобу печінки (НАЖХП) розглядають як одне з найпоширеніших хронічних захворювань печінки, а серед населення розвинених країн це захворювання трапляється в однієї з трьох осіб середнього віку. Мета роботи - вдосконалити діагностичний алгоритм НАЖХП на основі оцінки сучасних можливостей неінвазивної діагностики цього патологічного стану. Використано контент-аналіз, метод системного та порівняльного аналізу, бібліосемантичний метод вивчення актуальних наукових досліджень стосовно практики застосування неінвазивних методів оцінки стеатозу та фіброзу печінки в разі неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП). Проаналізовано 73 джерела анілійською та українською мовами (Pub Med-NCBI, Medline, Cochrane Library, EMBASE, ResearchGate), з них відібрано ті, в яких висвітлено неінвазивні методи діагностики з доведеною високою чутливістю та специфічністю в разі НАЖХП. Результати й обговорення аналізу комплексних неінвазивних методів діагностики висвітлено в тексті статті й таблицях. Оскільки якісна ультразвукова верифікація стеатозу суб'єктивна, постійно вивчаються шляхи кількісної оцінки стеатозу печінки. Дослідження гепаторенального індексу показали 91,0 % чутливості та 84,0 % специфічності для стеатозу печінки. Контрольований параметр згасання (САР), який можна оцінити за допомогою апарата FibroScan, надає змогу більш точно кількісно оцінити рівень стеатозу печінки. Ретроспективно оцінили CAP у 115 пацієнтів, показуючи AUROCs 0,91 і 0,95 для стеатозу понад 10,0 і 33,0 % відповідно і достатню точність у класифікації стеатозу. CAP більш точний, ніж Steatotest, Fatty Liver Index (FLI) або Hepatic Steatotest Index. FLI використовує рутинні клінічні параметри і може бути дуже корисним у великомасштабних епідеміологічних дослідженнях, оскільки це допомагає уникнути радіолоіічного впливу і є загальнодоступним. Висновки: визначення клінічно-лабораторних індексів діагностики ступеня стеатозу та фіброзу печінки може застосовуватись для діагностики НАЖХП і кількісної оцінки ураження печінки для прогнозування захворювання та динамічного спостереження пацієнтів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.140.67 + Р410.09

Рубрики:

Стенокардія (грудна жаба)

Серцево-судинна недостатність

Шифр НБУВ: Ж100996 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Як відомо, перебіг системного червоного вовчака (СЧВ) часто супроводжується синтропічними ураженнями серцево-судинної системи, чільне місце серед яких посідає артеріальна гіпертензія. Як важливий чинник ризику виникнення й наростання важкості синтропічних серцево-судинних ускладнень у хворих на СЧВ, особливо в активній фазі, вона часто погіршує якість їх життя, а деколи стає основною причиною смерті. Визначено залежність показників добового моніторингу артеріального тиску (ДМАТ) від активності патологічного процесу у хворих на системний червоний вовчак. У рандомізований спосіб обстежено 83 хворих (71 жінка та 12 чоловіків) віком від 17 до 68 років з діагнозом СЧВ, яких згодом за активністю патологічного процесу на час ДМАТ стратифіковано на три групи: з активністю I ступеня (25 жінок і 5 чоловіків, середній вік 42,9 +- 2,1 року), II ступеня (33 жінки та 6 чоловіків, середній вік 37,9 +- 1,8 року), III ступеня (13 жінок та 1 чоловік, середній вік 37,9 +- 1,8 року). Контрольну групу склали 35 практично здорових осіб аналогічних статі й віку. ДМАТ проводили за допомогою апарата ABPM-04 (фірма Meditech, Угорщина), монітор активувався кожних 15 хв у денний час (з 06-00 по 21-59 год.) та кожних 30 хв у нічний час (з 22-00 по 05-59 год). Порівнювали показники ДМАТ у хворих із різними ступенями активності СЧВ між собою: хворих із I ступенем активності СЧВ порівнювали з хворими із II - III ступенями, а також хворих із II ступенем із хворими з III ступенем. Фактичний матеріал опрацьовано на персональному комп'ютері в програмі Microsoft Excel з використанням описової статистики й t-критерію Стьюдента для порівняння вибірок з нормальним розподілом. Порівнюючи показники АТ упродовж доби у хворих на СВЧ усіх груп між собою, констатували наявність достовірного зростання АТ з підвищенням ступеня активності СЧВ майже за всіма (окрім максимального діастолічного АТ) показниками зі зміною фізіологічного циркадного ритму через недостатнє його зниження в нічний час та зі збільшенням частоти епізодів, за яких АТ перевищував допустимі норми. Виявлені закономірності зміни показників ДМАТ впродовж доби зберігаються й за результатами їх оцінювання в нічний і денний час. Із наростанням ступеня активності СЧВ всі шість показників, які характеризують індекс часу упродовж як активного, так і пасивного періодів, закономірно підвищуються і найвиразніше прямо пропорційна залежність між наростанням важкості хвороби і величиною досліджених показників виявляється у хворих третьої групи порівняно з другою та особливо першою групою хворих. Висновки: у хворих на СЧВ показники ДМАТ залежать від активності патологічного процесу - із підвищенням його ступеня АТ достовірно зростає майже за всіма (окрім максимального діастолічного АТ) показниками, зі зміною фізіологічного циркадного ритму через недостатнє його зниження в нічний час та зі збільшенням частоти епізодів, за яких АТ перевищує допустимі норми. Виявлені закономірності зміни показників ДМАТ упродовж доби зберігаються і за результатами їх оцінювання в нічний і денний час.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.09-1 + Р410.11 + Р415.202.1

Рубрики:

Серцево-судинна недостатність

Ішемічна хвороба серця

Ожиріння

Шифр НБУВ: Ж100996 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Відомо, що діаметр і деформабельність еритроцитів відіграють дуже важливу роль у підтримці нормальної мікроциркуляції в організмі людини. Мета роботи - вивчення вікових змін діаметра та деформабельності еритроцитів у практично здорових добровольців. Проведено дослідження морфологічних, біофізичних та біохімічних параметрів еритроцитів у 50 практично здорових волонтерів [дві вікові групи: молоді люди (22-30 років), люди похилого віку (75-89 років)]. У літніх людей виявлено надлишок великих (зрілих) еритроцитів, що зумовлено зменшенням співвідношення AДФ/AТФ, порушенням осмотичного балансу, збільшенням об'єму клітин, активацією сигнальних систем, що беруть участь у регулюванні деформабельності еритроцитів. Усе це сприяє виведенню старих еритроцитів із циркуляційного русла за допомогою макрофагів селезінки. Одержані результати свідчать про відмінності реологічних характеристик еритроцитів у осіб різного віку. Висновки: у крові осіб похилого віку спостерігається надмірна кількість еритроцитів великих розмірів. Відмінні від звичних реологічні властивості еритроцитів в осіб старшого віку можуть спричиняти виникнення серйозних серцево-судинних захворювань.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.510.40 + Р413.510.3

Рубрики:

Цирози печінки

Порушення кровообігу у печінці і ворітній системі

Шифр НБУВ: Ж100996 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.510.40-7

Рубрики:

Цирози печінки

Шифр НБУВ: Ж100996 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.601.1 + Р457.445.52-86

Рубрики:

Хірургічне лікування панкреатиту

Операції на жовчному міхурі і жовчних шляхах

Шифр НБУВ: Ж100996 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Згідно з міжнародними реєстрами, частка пацієнтів на цукровий діабет 2-го типу в когорті пацієнтів з гострим коронарним синдромом коливається від 22,0 до 34,0 %. Перші симптоми гострого коронарного синдрому виникають у хворих на діабет у середньому на 14,6 року раніше, ніж у пацієнтів без цього ендокринного захворювання. Мета роботи - з'ясувати клініко-функціональні особливості перебігу гострого коронарного синдрому за наявності коморбідного цукрового діабету 2-го типу. Обстежено 102 пацієнтів (49 чоловіків і 53 жінки, вік від 54 до 75 років). Залежно від клінічного варіанта гострого коронарного синдрому і наявності чи відсутності супутнього діабету, хворі були стратифіковані на групи. До I групи включено 60 пацієнтів з нестабільною стенокардією, а також з інфарктом міокарда без ST, з них 33 хворіли на цукровий діабет і 27 не мали діабету; до II групи увійшли 42 пацієнти на інфаркт міокарда з ST, серед яких були 24 хворі на цукровий діабет - 18 і без діабету. У пацієнтів із гострим коронарним синдромом та коморбідним цукровим діабетом 2-го типу зафіксовано пізню шпиталізацію у профільне відділення, що вимагає проведення діагностичної коронарографії для уточнення діагнозу, підвищену частоту серцевих скорочень і більшу кількість епізодів синусової тахікардії, вищі показники систолічного та діастолічного артеріального тиску, більші розміри лівого передсердя, підвищений рівень глюкози в крові, а також характерні ознаки атерогенної дисліпідемії. Для пацієнтів із нестабільною стенокардією та інфарктом міокарда без елевації сегмента ST, за наявності коморбідного цукрового діабету 2-го типу, характерні нижчі показники фракції викиду лівого шлуночка та дещо більша поширеність ознак гострої серцевої недостатності. Висновки: у хворих на інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST та з коморбідним діабетом спостерігаються збільшена товщина міжшлуночкової перегородки, задньої стінки лівого шлуночка, подовжений інтервал QT та дещо вища схильність цих пацієнтів до шлуночкової тахікардії і фібриляції шлуночків, порівняно з пацієнтами без діабету.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.09-52

Рубрики:

Серцево-судинна недостатність

Шифр НБУВ: Ж100996 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.140.67

Рубрики:

Стенокардія (грудна жаба)

Шифр НБУВ: Ж100996 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Міжщелепна фіксація - важлива й невід'ємна складова лікування хворих із травматичними пошкодженнями щелепно-лицевої ділянки (ЩЛД), яка забезпечує оптимальний контакт оклюзійних поверхонь і може використовуватись як у варіанті самостійного консервативно-ортопедичного лікування, так і у вигляді обов'язкового супроводу хірургічної фіксації (остеосинтезу) кісткових фрагментів щелеп у разі їх травматичних пошкоджень. Вагомими недоліками існуючих методів міжщелепного шинування, зокрема, назубних дротяних шин, а також лігатурного зв'язування зубів є їх різко негативний вплив на тканини пародонта, низька гігієнічність, нерівномірність розподілу навантаження жувальних м'язів, біль під час проведення маніпуляції, психологічний дискомфорт пацієнта, що зумовлює потребу пошуку альтернативних методів міжщелепної фіксації. Мета роботи - здійснити ретроспективний аналіз літератури зі з'ясуванням історичних аспектів та узагальнити власний досвід застосування елементів незнімної ортодонтичної техніки (брекет-систем) для фіксації кісткових фрагментів за умов травматичних переломів нижньої щелепи (НЩ). Використано контент-аналіз, метод системного та порівняльного аналізу, бібліосемантичний метод вивчення актуальних наукових досліджень стосовно практики застосування елементів незнімної ортодонтичної техніки у травматології ЩЛД за останніх 30 років. Також від 2012 р. в клініці кафедри хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії ЛНМУ імені Данила Галицького в рандомізований спосіб обстежено 57 хворих (45 чоловіків, 12 жінок) віком від 18 до 45 років із травматичними переломами НЩ. Діагностику здійснювали на підставі клінічного та рентгенологічного (ортопантомографічного) обстеження. Бурхливий розвиток і впровадження у клінічну практику різноманітних ортодонтичних систем дали змогу екстраполювати показання до їх застосування з царини ортодонтії на інші стоматологічні медичні напрями, зокрема, у випадках травм ЩЛД. Оцінивши власні результати використання елементів незнімної ортодонтичної техніки у 22 пацієнтів із травматичними переломами НЩ, можемо стверджувати, що у всіх випадках вони були задовільні. Середній термін міжщелепної іммобілізації становив 19 +- 2 доби. В усіх пацієнтів на час зняття фіксувальних пристроїв клінічно та рентгенологічно спостерігались ознаки консолідації кісткових фрагментів. У жодного не порушено прикус. Висновки: міжщелепна іммобілізація за допомогою брекет-систем надає змогу в стислий термін відновити анатомічний і функціональний статус нижньої щелепи, а завдяки принципово іншому розташуванню фіксувальних елементів значно полегшує гігієнічний догляд за порожниною рота та майже не впливає на стан пародонта, не вимагає місцевого знечулення, не спричиняє больових відчуттів, дає змогу індивідуалізувати використання окремих груп зубів для рівномірного розподілу оклюзійного навантаження або навпаки - корекції оклюзійного співвідношення завдяки застосуванню спрямованої гумової тяги.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.510.40-3

Рубрики:

Цирози печінки

Шифр НБУВ: Ж100996 Пошук видання у каталогах НБУВ