Пропонований збірник документів про діяльність у 1920-х рр. "Закордоту" - глибоко законспірованого відділу ЦК КП(б)У вперше у вітчизняній і світовій історіографії відображає умови зародження і функціонування всередині громадської організації - партії більшовиків - особливого структурного підрозділу, аналогічного за своїми функціями спеціальним службам.

У своїх спогадах М. Майоров розповідає про діяльність комуністів на Київщині від початку Першої світової війни до другого захоплення Києва більшовиками у 1919 р.

Подана праця являє собою збірник статей, що їх друковано в українській партійній пресі "Більшовик України" і "Комуніст", протягом останніх чотирьох років у зв'язку з боротьбою проти націоналістичних ухилів, що точилася останнім часом у КП(б)У. Отже, ця праця є певною мірою літературний документ цієї боротьби.

У книзі аналізуються дії трьох основних політичних сил у Російській революції – ліберально-соціалістичного партійного блоку, рад робітничих і солдатських депутатів, партії більшовиків. Революційний процес оцінюється як цілісний, без поділу на Лютневу і Жовтневу революції. Автор наголошує, що у боротьбі політичних сил завжди перемагали ради, спочатку – в союзі з ліберально-соціалістичними партіями, а потім (на етапі жовтневого перевороту) – з більшовиками. Доводиться, що головною причиною завоювання влади більшовиками стало перехоплення В. Леніним радянських гасел революції. Після утвердження при владі більшовики повернулися до власних програмних гасел, і в завойованій ними країні почалася революція, яка не мала нічого спільного з попередньою. Комуністична революція, як зазначає автор, була втіленням у життя уявлень вождя партії більшовиків про державу-комуну, які склалися під впливом ідей раннього марксизму.

Монографія є першою узагальнюючою працею, в якій на основі широкого кола маловідомих документів ОУН та УПА, радянських і польських спецслужб, компартії більшовиків розглядається розвідувальна, контррозвідувальна, диверсійно-терористична діяльність руху українських націоналістів, Української повстанської армії, їхнє співробітництво зі спецслужбами іноземних держав. Вільна від ідеологічних нашарувань, книга подає захоплюючу розповідь про таємний фронт національно-визвольних змагань і буде цікава не тільки для професійних істориків та військових, а й для всіх, хто цікавиться потаємними сторінками минулого України.

Тихін Іванович Осадчий (1866—1945) — український економіст, земський статистик, громадський діяч. Член Української Центральної Ради та Центрального комітету Української селянської спілки. У дореволюційний період стояв на позиціях розгортання процесу капіталістичного розвитку. Він бачив неминучість цього розвитку і навіть визнавав його певну прогресивність. Але, як правовірний народник, називає цей процес, небажаним. Розвитку капіталізму він протиставляє дрібне виробництво селян і ремісників. У 1917 — член Української Центральної Ради та Центрального комітету Української селянської спілки. Після приходу до влади більшовиків працює директором Тиницької сільськогосподарської профшколи. Після звільнення вчителює в Гирявській початковій школі. Під час німецької окупації 1941—1943 рр. жив в селі Гирявці. У 1945 — помер.

В цій книзі оповідаються маловідомі сторінки історії боротьби українського повстанства та підпілля проти більшовиків в Центральній Україні.

Один из первых русских марксистов, друг Ленина и Крупской, Виктор Курнатовский более полжизни провел в тюрьмах и на каторге, в ссылке и в изгнании. Сломленный тяжелой болезнью, он не дожил до торжества рабочего дела, которому отдал все силы, знания, жизнь. Книга Г. Волчека и В. Войнова - первая художественно-документальная биография замечательного революционера-большевика

Книга известного американского историка и политолога, профессора Индианского университета Александра Робиновича принадлежит к немногим зарубежным исследованиям, которые дают в основном объективную характеристику Октябрьской революции в России. Книга насыщена большим фактическим материалом. В ней много точных, живых описаний хода революции, политических деятелей различных лагерей, участвовавших в острейшей борьбе в 1917 году. Вот почему ее с интересом прочтут не только специалисты, но и все, кто интересуется отечественной историей.

Автор книжки – генерал-поручник армії УНР Олександр Удовиченко – стояв біля витоків українського війська та пройшов з ним увесь бойовий шлях аж до відступу з України в листопаді 1920 року. Начальник штабу Гайдамацького коша Слобідської України, що уславився взяттям Арсеналу, командир Третьої Стрілецької Залізної дивізії, яка перемогла більшовиків під час Вапнярської операції – генерал Удовиченко стисло та водночас повно виклав історію подій, учасником яких був сам.

В монографії на основі архівних та опублікованих джерел, аналізу різноманітної наукової літератури, залучення періодичних видань та мемуарів сучасників уперше комплексно розглядається державотворчий процес в Криму під час громадянської війни, причини створення більшовиками спочатку так званих «буферних» квазі- держав, котрі потім призвели до виникнення Кримської АСРР. Проаналізовано причини, котрі покликали до життя територіальну автономію у складі радянської Росії.

The "new soviet person" the Bolsheviks were committed to creating was to be a creature willing and eager to subordinate his or her own interests to those of society. Both men and women would play a full role in the construction of socialism, but the model of the "new women" had an additional feature--she also had to reproduce the population. This book explores the ways in which the "new woman," in her various incarnations, was presented to female citizens of the 1920s to the end of the Stalin era in the pages of popular women's magazines, Rabotnitsa (The Woman Worker) and Krest'yanka (The Peasant Woman).

З приводу 25-ліття від постання ОУН проф. д-р Лев Ребет написав 1954 року публіцистично-критичний нарис п. н. «Світла і тіні ОУН», що друкувалися «підвалами» в тижневику «Український самостійник» у чч. 247 (10. 10. 1954) до 277 (8. 5. 1955). Лев Ребет тоді виконував обов'язки одного з уповноважених проводом ОУН на українських землях, з дорученням «тимчасово перебрати керівництво Закордонних частин ОУН і реорганізувати їх згідно з позиціями проводу ОУН в Україні», і займав становище головного редактора газети «Український самостійник». Хоча Лев Ребет писав свою працю, так би мовити, у вільні хвилини поза безліччу всіляких інших занять та обов'язків, і під тиском кожнотижневого «продовження» в газеті, однак ця праця дає надиво повну та плястичну картину розвитку ОУН на західньоукраїнських землях до другої світової війни, змальовуючи її пізніші кризові ситуації, її боротьбу — невдачі та досягнення, її ідейно-програмову завершеність у 1943 р. на III Надзвичайному великому зборі ОУН, отже під час зудару на наших землях двох імперіялістичних сил — Німеччини і Росії, а далі післявоєнний період на чужині аж до 1954 р. Перечитуючи цю працю, відчуваєш, що автор міг би багато більше розповісти та докладніше з'ясувати різні періоди боротьби ОУН, бож він від постання цієї організації 1929 року брав у ній активну участь і, займаючи важливі або й ключеві становища в організаційній структурі, він співвирішував її долю. Лев Ребет обмежився поданням конечних фактів, найістотніших елементів розвитку, щоб увипуклити загальні контури та політичний зміст дії ОУН. Аналізу проведено послідовно, з виразним прагненням до об'єктивности, і завдяки тому зарисовано синтезу всієї дії ОУН на протязі 25 років. Дуже виразно виступає факт, що ОУН завжди була політичною організацією, що провадила боротьбу проти окупантів з єдиною метою створення самостійної державности України; вона не була партією в звичайному розумінні того слова, зокрема екстремістською партією, що прагнула до зміни режиму; вона ніколи не стала фашистською чи нацистською. Тепер, у 35-ліття постання ОУН, праця Лева Ребета не втратила нічого зі своєї вартости чи актуальности. Навпаки, її цінність для дослідника нашої поточної історії тільки збільшилася, бо вона становить своєрідний документ часу. Вона має вартість і актуальнополітичне значення для кожного, хто не збайдужів до ідеалів, за які боролася ОУН. Під назвою ОУН існують та діють тепер у діаспорі три угруповання, — споріднені, коли мовиться про їхнє коріння, — відмінні, і навіть досить далекі одно від одного, коли йдеться про політичний зміст. Боротьба і досягнення ОУН пов'язується найчастіше з деякими особами, яким приписується непомірно великі заслуги. Так постали леґендарні культи осіб, становлячи, без сумніву, викривлення історичної правди і цим завдано, треба сподіватися, тільки мимовільної кривди всім тим, хто віддали свої сили або й утратили життя під прапором ОУН у боротьбі з ворогом. У праці Ребета натомість дуже виразно сказано, що ОУН була сильна не так заслугами окремих осіб, як скорше вкладом праці та жертвами тисяч відданих ідеї боротьби за державну незалежність. Висування нібито великости окремих осіб ледве чи корисно вплинуло на дальшу долю ОУН. Не маємо сумніву, що в Україні ОУН — це не конче проминулий безслідно етап боротьби за самостійність. Живі свідки цієї боротьби ОУН та й самі учасники її, спогади про збройні очайдушні змагання проти двох імперіялістичних загарбників під час другої світової війни, як і тривання цієї боротьби проти російських більшовиків ще кілька років після війни, а також ідейні позиції ОУН, зокрема ті, що їх схвалено на III Надзвичайному великому зборі 1943 р., відбутому саме в час зудару двох взаємноворожих тоталітаристських сил, з їх підкресленим прагненням до свободи, самовизначення і народоправства — живуть і далі в Україні серед старшого покоління і передаються молодим. Обезчещування ОУН і лайка на її адресу з боку власть імущих у СССР, що тривають по той бік залізної завіси безперестанку, тільки підтверджують, що ідейний зміст ОУН і далі становить істотний чинник сили. Бо з привидами більшовицькі реалісти ніколи не воюють. І з того погляду варто, щоб книжка Л. Ребета дійшла до читача в Україні, щоб він дізнався правди, всієї правди, хоч і не без тіней, але по суті світлої та здорової правди. «Світла і тіні ОУН» — це останнє слово Лева Ребета щодо історії і з'ясування суті ОУН. Скритовбивник Богдан Сташинський, на доручення КГБ, припинив творче та працьовите життя автора цієї книги.

Демократизація українського суспільства підняла завісу заборони на вивчення теми масових репресій, свавілля і беззаконня в так званий радянський період. За останні роки були реабілітовані численні жертви сталінських репресій. Проте пляма "злочинців" до цього часу офіційно не знята з багатьох громадян, які несправедливо постраждали в перші роки радянської влади. До числа жертв беззаконня відноситься і абсолютна більшість есерів і меншовиків, що жорстоко переслідувались більшовицькою диктатурою, особливо наприкінці громадянської війни. Саме цей аспект політичної історії України і розглядається в даній роботі.

Ч. 1. - 1921. - 24 с.

У книзі висвітлено маловідому сторінку історії України — збройну боротьбу Української Народної Республіки проти агресії більшовицької Росії у 1917—1920 pp. На підставі широкого кола документів й спогадів сучасників розглянуто причини українсько-більшовицьких війн, відтворено перебіг бойових дій між українськими арміями та російськими більшовицькими військами. Докладно розповідається про бойову діяльність збройних сил УHP, спрямовану на захист української державності. Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться історією України.

У даному навчальному посібнику даються короткі відомості про програмні цілі та діяльність головних українських політичних партій на території Східної та Західної України та молодіжних організацій в кінці ХІХ ст. - початку ХХ ст., а також ставлення до них російських більшовиків.