Словник містить найбільш поширені на території України власні імена людей. Він повинен сприяти встановленню й закріпленню певних норм у написанні власних імен людей в офіційному та розмовно-побутовому вжитку.

Словник складається з двох частин — власне Російсько-українського словника та українського покажчика. Загальний обсяг — понад 30 тисяч термінів з різних розділів інформатики, кібернетики, обчислювальної техніки та програмування. У першій частині Словника вміщено пронумеровані в алфавітному порядку російські терміни та їхні українські відповідники. У другій частині вміщено в алфавітному порядку українські терміни з посиланням на номери їхніх російських відповідників, а це дає змогу використовувати Словник і як українсько-російський. До Словника входять слова-терміни і складені терміни, які являють собою сполучення двох, а інколи і більше слів. На всіх термінах проставлено наголос. Дається граматична характеристика слів. З масиву українських термінів вилучено мовні покручі та кальковані або транслітеровані російські терміни, повернено багато суто українських репресованих термінів. Словник зорієнтовано на широке коло користувачів — учнів старших класів, студентів, аспірантів, викладачів та науковців. Його можна використовувати і як посібник для учнів, які поглиблено вивчають інформатику, кібернетику, математику, обчислювальну техніку та програмування.

Словник містить близько 42 тисяч слів. У ньому розкрито процес словотворення найбільш уживаних слів української мови порівняно з російською, показано спільність словотворчих процесів близькоспоріднених мов. Словник прислужиться у вивченні словотворення, складу слова, також як довідковий посібник. Для вчителів-словесників, студентів-філологів.

Т. 1 : А - Жюри. - 1953. - 506 с.

У словнику подано терміни, які вживаються в основних галузях науки і техніки, а також службові слова і фразеологічні звороти, притаманні науковій і технічній літературі. Для школярів старшого віку, студентів вищих навчальних закладів, викладачів, науковців.

Цей словник є спробою лексикографічно зафіксувати швидкозмінний та плинний за своєю природою сленґовий шар української мови - той його складник, якого, на переконання користувачів російської фєні, не існує (як, утім, і самої мови), а на переконання користувачів правдиво народної, джерельної, солов'їно-калинової мови, і не повинно існувати. Тим часом доктор філологічних наук, завідувачка відділу соціолінґвістики Інституту української мови НАН України Леся Ставицька, взявши за джерельну базу тексти художньої літератури, засобів масової інформації, наукових видань, або й просто зразки розмовної мови, уклала словник, який містить сучасну жарґонну лексику різнотипного соціяльного походження, а також лексику розширеного вживання, що поповнила жарґонізовану розмовну мову. "У професійного філолога і пересічного мовця, - пише авторка в передмові, - почасти складається уявлення про суто російський характер жарґонного слововживання, неконкурентноспроможність української мови у розмовних, стилістично знижених сферах комунікації, нездатність продукувати сучасні іронічні стилі спілкування. Варто вчитатись у зібрані тут репліки, діялоги, тексти, щоби пересвідчитись в українськості того жарґоновживання, яке, на перший погляд, може здатися прероґативою російських розмовних моделей. Крім того, суржикове слово у суто комунікативному аспекті не завжди свідчить про брак мовної культури чи незнання українського лексичного відповідника: нерідко, особливо в інтеліґентських дискурсах, чужомовність підсилює іронічне, сміхове начало, закладене у цій лексиці". Від того, наскільки присутній у свідомості українських мовців національний сміховий вербальний простір, великою мірою залежить виживання та зміцнення комунікативної потужности української мови. Словник містить понад 3200 слів і 650 стійких словосполучень. Він розкриває значення кожного з них, подає його соціяльну та стилістичну характеристику, а часом також наводить короткий етимологічний коментар.

Збірник містить статті Миколи Скрипника, в яких він відстоює право українського народу на вільний культурний розвиток та виступає проти російського великодержавницького шовінізму.

Т.1.. - 1888. - 281 с.

О.Шахматов займався у тому числі й питанням історії української мови, якому і присвячена пропонована книга. Шахматов брав участь у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905 — 1906) (див. також Заборона українського слова в Росії. Реферат Петербурзької Академії наук (1916) [PDF]). Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Рос. Імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежності, Шахматов зайняв різко негативну позицію. Початки української мови автор виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови. Шахматов вважав витоки української мови у загальних рисах автохтонними (хоч часом містив їх між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї). Не зважаючи на вразливі місця у теорії Шахматова, його історично-генетичні концепції підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова.

"Острозька Біблія 1581 р." (далі скорочено О. Б.) – визначна пам’ятка книгодрукування в Україні, перше повне видання канонічного біблійного тексту церковнослов’янською мовою. Повна назва книжки – «Библіа, сиріч книги Ветхаго и Новаго Завіта по языку словенску» . Надрукована О. Б. впродовж 1580–1581 р. у власному маєтку відомого українського магната та політичного діяча князя Василя Костянтина Острозького Острозі (тепер м. Острог Рівненської обл.) у спеціально організованій для випуску Біблії друкарні. Для друкування Біблії був запрошений український та російський першодрукар Іван Федоров (Федорович) (р. н. н.–1583). Це останнє відоме видання славетного друкаря.

Віктор Григорович Дубровський (7 червня 1876, Фастів — після 1936) — український лексикограф. Псевдоніми та криптоніми — Д-ий, Баламут Юрко, Рудик Хома, Юрко, Roman. Закінчив Університет Святого Володимира в Києві (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). У 1920-х pоках працював редактором в Інституті української наукової мови ВУАН. У 1930 репресований (за сфабрикованою «справою СВУ») і висланий в Алмати (1932-36), де вдруге був заарештований і висланий у північні райони СРСР. Подальша доля невідома (Вікіпедія). Упорядкував: * «Українсько-російський словник» (1909, перевидання — 1914, 1917, 1918 під назвою «Словник українсько-московський», «Словник московсько-український»), * «Російсько-український технічний словник. З додатком сільськогосподарських термінів» (1925, доп. вид. 1926), * «Словник термінів з обсягу культури та технології цукрових буряків» (1920). * Автор праці «Московсько-українська фразеологія. (Практичний підручник до вивчення української мови)» (1917). Пропонований словник є доповненим перевиданням чи не найкращого дореволюційного словника «Українсько-російський словник» (1909). Словник буде корисним як мовцям так і пересічним українцям.

До словника входить понад 3 тис. англійських усталених виразів з їх українськими та російськими відповідниками. Це такі, що означають подяку, вибачення, поздоровлення, привітання, відмову, згоду,прохання тощо, специфічні допоміжні словосполучення, без яких не обійтись при формуванні висловлювань. Наводяться приклади їх вживання і використання при перекладі та живому спілкуванні. Словник допоможе в перекладі текстів, спілкуванні з англомовними партнерами, представниками зарубіжних фірм.

У книзі на багатому історичному матеріалі, фактах, свідченнях численних російських та закордонних авторів аналізуються передумови, витоки, закономірності виникнення, розвитку і занепаду Російської імперії. Книга розрахована як на фахівців - істориків, політологів, так і на широкого масового читача.

В попытках объяснить факт разделения человечества на нации и сущность последних доминирует точка зрения, сводящая их к явлению исключительно социальному, культурному, биологическому - назовём обобщённо этот подход культурно-биологическим. В этом ряду можно вспомнить марксистско-ленинское определение, ограничивающее феномен нации общностью языка, территории и экономики. Можно вспомнить что-то из серии утверждений об общности исторической судьбы. Для кого-то важно вычисление биологического сходства, для кого-то система экономических отношений и так далее и тому подобное. Ущербные, поверхностные, приземлённые теории, фиксирующие лишь некую форму или результат творчества, приводят к ущербным выводам и в конечном счёте к плачевным для судеб самих наций результатам, ибо именно эти выводы служат фундаментом национальной идеологии.

В настоящий том вошли сборники статей «Судьба России», «Кризис искусства» и публицистические статьи Н.А. Бердяева, опубликованные в годы Первой мировой войны и Русской революции в различных периодических изданиях того времени. Хронологические рамки этих произведений - 1914-1922 гг. (до высылки Н.А. Бердяева из Советской России). В состав тома включен также сборник четырех авторов «Освальд Шпенглер и закат Европы» (1922), послуживший одной из причин депортации большой группы русской интеллигенции из страны. В Приложениях печатаются критические отзывы на статьи Н.А. Бердяева и сборник «Освальд Шпенглер и закат Европы». Для студентов и аспирантов философских и социологических факультетов, для всех, кто интересуется историей России и творчеством Н.А. Бердяева.

Ця книжка не є спрямована проти російського народу, хоч він не без вини. Але занадто довго злочинні поводирі водять його манівцями історії засліпленого великодержавними міфами і з підробленим родоводом. Російські історики знали про це і мовчали. Тільки на нашій грішній землі немає вічних таємниць. Вони забули: “Нема нічого захованого, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається й не вийде на яв” (Лука, 8, 17). А коли так, то чи варто скривати їх від людей, і в першу чергу від свого народу. Час найвищий російському суспільству з‘ясувати для себе це питання і знайти належне місце між народами, позбувшись месіанського блуду. Це був би достойний внесок в політичну стабільність Східної Європи і тим самим забезпечення нормального національного розвитку народів цього регіону