Розкрито специфіку української еміграційної драматургії середини ХХ ст. Проаналізовано п'єси О. Бабія, І. Багряного, Л. Коваленко, Ю. Косача, І. Костецького, І. Чолгана, А. Юриняка в контексті традицій національної літератури та філософсько-мистецьких впливів у західноєвропейській культурі. Досліджено проблеми абсурдності людського існування, безгрунтів'я. Визначено поетикальні особливості драм, зокрема, авторських жанрових рішень, способів зображення образів дійових осіб, ролі ремарок, сюжетно-композиційної організації творів.

  Скачати повний текст

Вперше визначено жанрову специфіку драматургії В.Винниченка та етапи його драматургійної творчої еволюції, яка характеризується, в основному, жанровими змінами у творчості митця, який зарекомендував себе майстром інтелектуальної драми та мелодрами, героїко-психологічної драми, сатиричної комедії, трагедії. Зазначено, що п'єси Винниченка відзначаються жанровою багатогранністю, однак, завдяки превалюванню певного жанрового аспекту вони набувають особливої структурної цілісності. З урахуванням попередніх досліджень визначено основні риси індивідуального художнього стилю Винниченка-драматурга, суголосного суттєвим мистецьким тенденціям доби та зроблено спробу осмислення характеру цілісності багатогранного стилю автора. Натуралістична точність у його драматургії підноситься до символістської таємничості, передусім, за допомогою парадоксального поєднання засобів експресіонізму та імпресіонізму, певною мірою сюрреалізму, у драматургії письменника виразне також передчуття мистецьких можливостей театру й абсурду. Встановлено, що поєднати різноманітні стильові стихії автору найчастіше вдається завдяки наголосу на ігровій стихії драматичної дії, вигадливому використанню принципу "театр у театрі".

  Скачати повний текст

Досліджено еволюцію етнопсихологічної концепції особистості у прозі П.Загребельного. Визначено, виокремлено та проаналізовано її основні складові (психоаналітичний, феміністичний та гендерний дискурси). Розглянуто своєрідність художнього втілення етнопсихологічної концепції особистості в образах і тематичних аспектах творів письменника. Показано, що етнопсихологічна сутність особистості своєрідно реалізується в одній з основних тем романістики - любові у фізичній і духовній іпостасях. Відзначено, що переживання людиною почуття любові у П.Загребельного пов'язані зі специфікою етнічної психології українців: любов'ю до Великої Матері, втіленої в образах землі, жінки-коханки, жінки-матері, батьківщини, України. Встановлено, що однією з особливостей етнопсихологічного дискурсу є розуміння абсурдності, бездуховності, трагічності "українських чоловічо-жіночих взаємин", що зумовило формування таких суттєвих рис поетики, як філософічність і полемічна загостреність. Простежено еволюцію означеного феномену у романістиці митця. Показано важливу роль у втіленні етнопсихологічної концепції особистості фольклорних образів і мотивів, трансформації міфологічної образності, художньої реалізації універсальних парадигм персональної системи письменника засобом їх моделювання. Осмислено та умотивовано зв'язок прози П.Загребельного з психоаналітичною теорією різних напрямків.

  Скачати повний текст

Проведено аналіз екзистенціалістської природи українського інтелектуального роману 1920-х рр. За результатами дослідження показано, що визначальними пріоритатетами екзистенціального дискурсу ітелектуальної романістики зазначеної доби на рівні екзистенції є головні модуси людського існування, а саме: абсурдність буття, самотність, відчуження, тривога, відчай, страх, непевність, невроз, туга, нудьга, свобода, вибір, відповідальність, метафізичний бунт особлистості, смерть, самогубство. Доведено, що зазначені концепти дають можливість зробити висновок про екзистенціалістську модель аналізованих творів, а їх авторів охарактеризувати як визначних мислителів екзистенціального спрямування. З'ясовано, що змістова парадигма українського інтелектуального роману виявляється у аспекті релевантних бінарних опозицій раціонального / ірраціонального, духовного / тілесного, фемінного / маскулінного, свідомого / позасвідомого.

  Скачати повний текст

Проаналізовано драматургію Лесі Українки у контексті концептуальних ідей філософії екзистенціалізму. Уперше в українському літературознавстві системно досліджено філософський дискурс драм авторки, в якому головними визначено поняття свободи, вибору, автентичності буття, межової ситуації, самотності, самогубства, абсурду, бунту, любові, трансценденції, страждання, смерті. Висвітлено особливості філософування письменниці у взаємозв'язку з екзистенціальними орієнтаціями української літератури кінця XIX - початку XX ст. Розглянуто екзистенціальну модель світу у драматургії Лесі Українки як систему буттєвих модусів, складовими якої є моделі національного буття та модель людського існування.

  Скачати повний текст

Розкрито зміст й охарактеризовано засоби вираження екзистенційної парадигми у творчості Л.М.Толстого. Розкрито сутність та специфіку "межової ситуації", показано особливості оповіді, зумовлені осмисленням екзистенційних проблем. Розроблено типологію екзистенційного героя, проведено дослідження категорій-екзистенціалів: "туга", "нудота", "абсурд буття", "страх смерті", "самотність", "паніка рефлективної свідомості". Проаналізовано опозицію "реальне/ірреальне", а також позитивний екзистенціал "любов". Наведено опис екзистенційного типу свідомості, об'єктивованого повною мірою та актуалізованого у всіх жанрових формах. Доведено, що по відношенню до "межової ситуації" екзистенційний герой набуває рис "приреченого, заблукалого, бунтівного, пробудженого героя", а також "людини зв'язаної". На підставі дослідження екзистенційної парадигми у творчості Л.М.Толстого доведено, що письменник випередив основні тези екзистенційної проблематики в літературі та філософії XX ст., визначив вектори розвитку літературного процесу межі століть.

  Скачати повний текст

Розглянуто екзистенціалізм як одну із художньо-філософських складових чеського літературного процесу першої половини XX ст. Проаналізовано екзистенційну парадигму романів, повістей та оповідань чеських письменників Л. Фукса й А. Лустіга та літературно-критичну рецепцію їх творів. З'ясовано різницю між термінами екзистенційний та екзистенціальний, висвітлено ставлення представників тогочасної чеської філософії та літературознавства до екзистенціального напряму. Розкрито онтологічну автономність екзистенційних візій чеських письменників, специфіку втілення в них екзистенціалів свободи, страху, смерті, абсурду, відчаю. Встановлено проблеми наративної інтерпретації екзистенціалів та їх художні еквіваленти, дуалізм тексту автора та персонажа. Визначено трансформації екзистенційного тіла, символічні аспекти ініціації, коди тілесної сексуальності та топос міста як ознаки екзистенційної творчості.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Виявлено категоріальні та концептуальні властивості англомовної поетичної драми шляхом комплексного аналізу складників її концептуального простору в аспекті її лінгвокогнітивних і жанрово-стилістичних характеристик. Розроблено методику аналізу англомовної поетичної драми, що передбачає проведення дослідження у напрямку від вилучення складників концептуального простору до опису мовленнєвих засобів їх втілення. Вперше з лінгвістичних позицій пафос висвітлено як домінантну категоріальну ознаку англомовної поетичної драми, що слугує жанровому розмежюванню поетичної драми як типу на такі різновиди: героїко-трагічна, драматична, символічна, абсурдна. Виявлено й описано види композиційно-мовленнєвих форм в англомовній поетичній драмі, як уявний внутрішній монолог-діалог, монолог-притча та гротескний діалог.

  Скачати повний текст

На підставі аналізу драматургічних творів С.Беккета досліджено поняття "міфопоетика". Висвітлено положення, які дозволяють визначити понятійний апарат міфопоетики. На базі побудованої термінологічної системи міфопоетики обгрунтовано провідні концепти беккетівської драматургії та встановлено її інтертекстуальні зв'язки з поетикою європейських представників "драматургії абсурду". Концептуальність беккетівської міфопоетичної системи знаходить свій органічний прояв у доробку багатьох її представників. Проаналізовано драматургічний доробок "абсурдистів" у контексті міфопоетики, що закріплюється у системі концептів і екзистенціалів. Розкрито взаємний вплив беккетівської поетики на міфопоетичну спрямованість абсурдістського театру у цілому й унверсалізовано його концептуальні засади у аспекті міфопоетичних складових. Це уможливлює подальший розвиток концепції міфопоетики і певним чином взаємопов'язується з розробкою герменевтичних проблем інтерпретації у літературознавстві. Поняття міфопоетики розглянуто у контексті постмодерністських засад на рівні інтертекстуальності (довільного комбінування різних міфем і міфологем в одному творі), що дозволяє інтерпретувати текст та безлічі позицій, а також висвітлює проблему міфопоетики як питання про власне постмодерністичний напрямок у літературі у цілому.

  Скачати повний текст

На матеріалах малої прози та повістей М. Яцківа висвітлено екзистенційне підгрунтя художнього світу. У контексті естетичного феномену свободи вперше проінтерпретовано природу негативного трактування реальності як абсурдної дійсності. Простежено функціонування категорії піднесеного як формотворчого принципу трагедійного наративу письменника. Розкрито засади символістського ірраціонально-чуттєвого трактування буття й ілюзорного світу небуття, гностицизму як складової суб'єктивного ідеалізму митця-модерніста. Охарактеризовано жанрові форми малої прози автора - поезій у прозі, "новели долі", їх трансцендентне начало. Визначено внутрішньотекстові засади вираження авторської суб'єктивності, взаємодію точок зору персонажів та оповідача, інтенції вибору фокалізації, наративного темпу, висвітлено специфіку модифікації наративних ситуацій з гетеро- та гомодієгетичним наратором.

  Скачати повний текст

Вперше проведено аналіз жанрово-стильових особливостей прози С. Довлатова з урахуванням впливу на неї нарисної та есеїстичної поетики. Охарактеризовано міжжанровий синтез, що грунтується на органічному включенні документально-автобіографічного початку у твори письменника. Розглянуто особливості відображення доби 1960 - 1980-х рр. через особистий письменницький досвід. Висвітлено співвідношення норми й абсурду як характерної риси втіленого у творах письменника часу. Виявлено функцію образу автора-персонажа в оповідній структурі довлатовської прози.

  Скачати повний текст

Уперше у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві здійснено системне дослідження драматичного доробку відомого англійського митця Гарольда Пінтера в аспекті жанрової диференціації п'єс, різних періодів творчості. Значну увагу приділено обгрунтуванню жанрологічних термінів та виявленню зовнішніх чинників, які вплинули на формування певної жанрової моделі. У процесі аналізу драм виділено чотири основних типи конфлікту, зокрема, перший відповідає абсурдистській моделі - індивід стикається з недобросовісними, ворожими людині силами, які він не в змозі осягнути і яким не здатен протистояти. Ірраціональне начало втілюють фігури загадкових "чужинців", які провокують саморуйнівні імпульси у персонажів-жертв. Другий тип конфлікту - сімейна драма. На відміну від абсурдистської, характери та дії персонажів даних п'єс Пінтера психологічно вмотивовані. Їх стосунки часто мають характер складної психологічної гри. Відзначено, що центральною антитезою конфлікту політичних драм є система - людина; принцип побудови сюжетних колізій даних творів багато в чому суголосний "театру жорсткості". Конфлікт притчевих драм Пінтера передає трагічні наслідки втрати персонажами зв'язку зі світом та собі подібними. Зауважено, що характерною особливістю цих драм є відсутність персонажів-агресорів. Відповідно до типу конфлікту під час аналізу творів драматурга розглянуто риси драматичного діалогу та виявлено особливості функціонування у ньому різноманітних стильових прийомів автора.

  Скачати повний текст

Розглянуто вплив та трансформацію керроллівського нонсенсу у літературі XX ст. Досліджено твори "великої" літератури (В.Вулф, Т.С.Еліота, В.Набокова, А.Мердок) щодо наслідування та базування на традиційному, класичному нонсенсі середини XIX ст. (Л.Керолл, Е.Лір). Вивчено концепт нонсенсу у контексті його відмінності від абсурду та нісенітниці, а також генезису керроллівського типу нонсенсу та його попередників. Значну увагу приділено екзистенціальному вектору рецепції нонсенсу за умов XX ст. Твори англомовних письменників проаналізовано в аспекті сприйняття та втілення глибинних принципів побудови нонсенсу. На підставі проведеного аналізу показано, що принципи керролівського нонсенсу ("дитяча" свідомість, "нешаблоновість", неупередженість сприйняття, фантазування, психологізація наративу, вірогідність неможливого; гра як основа твору, у тому числі мовна гра) знайдено у творах англомовних письменників усіх головних літературних напрямків століття: у "високому" модернізмі (романи В.Вулф, вірші Т.С.Еліота, романи В.Набокова), неореалізмі (романи А.Мердок), постмодернізмі (останні романи В.Набокова). Проведено аналіз та показано, що розуміння сучасного світу будується на прийнятті керроллівської концепції дитинства (В.Вулф), відтворенні "дитячої" свідомості та наслідуванні принципу гри (В.Набоков), сприйнятті головних рис його нонсенсу (Т.С.Еліот), а також у конфлікті, полеміці з цим світосприйняттям (А.Мердок).

  Скачати повний текст

Досліджено проблеми естетики та поетики абсурдного. Грунтуючись на традиційному терміні "театр (драма) абсурду", що позначає конкретне явище в історії драматургії, запропоновано поняття "абсурду" як чинник теоретичного осмислення особливого типу літератури - літератури з елементами абсурдного. Здійснено пошук літературної ідентичності драматургії, заснованої на принципі абсурдного, яку відмежовано від філософії екзистенціалізму. Розглянуто різні стратегії концептуалізації поняття "абсурду" у європейському літературознавстві та запропоновано концепцію, яка вписує це поняття в коло базових естетичних категорій "трагічного", "комічного" та "трагікомічного". Показано існування особливого естетичного ефекту, який знаходиться поза межами зазначених категорій, описує характерні особливості поетики творів, які спричиняють такий ефект, та пояснює його механізм у семіотичному контексті. Як зразок драматургії, яка базується на принципі абсурдного, розглянуто п'єси М. Куліша та відзначено особливості, які вирізняють реалізацію принципу абсурдного у творах українського драматурга на тлі класичного західноєвропейського театру абсурду.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему буття людини у творчості В. Стуса крізь призму екзистенційного виміру. Проаналізовано філософсько-світоглядні ідеї автора, основу яких становить самобутня екзистенційна концепція, яку вважаємо соціокультурною репрезентацією української ментальності. Визначено екзистенціали абсурду, долі, страждання, болю, свободи, межової ситуації, іронії, щастя, мови, часу, що дозволяє визначити перспективу введення проблеми буття людини, визначеної у творчості В. Стуса, в контекст української літературно-філософської традиції. Здійснено соціально-філософський порівняльний аналіз творчості В. Стуса й А. Камю. Встановлено, що проблема людини у філософуваннях В. Стуса й А. Камю посідає чільне місце, а основна увага зосереджується на моделі людини, що відповідає екзистенційному типу, який визначає усвідомлення абсурдності буття, бунтування проти несправедливості долі, у наявності проблеми вибору та відповідальності.

  Скачати повний текст

Вперше проведено комплексний аналіз творчості Дж. П. Донліві у контексті літератури "чорного гумору". Простежено генезу творчої манери письменника в аспекті еволюції його світоглядних поглядів, принципів художньої нарації та провідних мотивів творчості. Розглянуто історичне підгрунтя "чорного гумору", зокрема як самого явища, так і терміна, що його позначає. Досліджено питання існування літератури "чорного гумору" поза межами літературного процесу США. Проаналізовано авторську позицію письменника, що характеризується відчуттям абсурдності людського існування.

  Скачати повний текст

З використанням методу концептуалогічного аналізу тексту вивчено структуру та концептосферу художніх творів Г.Бьолля, присвячених темі війни. Досліджено еволюцію ключового для творчості письменника концепту "війна". З метою виокремлення основних субконцептів проаналізовано наративну структуру текстів, визначено їх композиційно-стильові особливості, систему персонажів, хронотоп, образи та лейтмотиви. З'ясовано, що основними субконцептами, які складають концептосферу ранніх творів Г.Бьолля є субконцепти "смерть", "страх", "фізичний біль", "моральне страждання", "жорстокість" та "абсурд". Доведено, що дані субконцепти у зрілих творах письменника трансформуються в субконцепти "відповідальність", "відмова від відповідальності", "провина", "каяття". Доведено, що концепт "війна", який був магістральним для ранньої творчості Г.Бьолля, трансформується у концепт "пам'ять" у творах перехідного періоду й остаточно заміщується концептом "відповідальність" в останньому романі.

  Скачати повний текст

Проведено дослідження російської жіночої драматургії кінця XX - початку XXI ст. Визначено особливості розвитку драми даного періоду в цілому та жіночої творчості зокрема. Наведено системний опис типів героїв драматичних творів російських письменниць даного періоду, особливу увагу приділено вивченню персонажів-жінок, - чоловіків, -дітей, а також абсурдистських персонажів. Проведено всебічний аналіз таких категорій художнього дискурсу, як хронотоп і конфлікт, що базуються на естетичному осмисленні драматургією актуальних соціально-культурних процесів і відбивають специфіку індивідуально-авторського сприйняття й світовідчуття.

  Скачати повний текст

Досліджено питання архетипічно зумовленої виразності оперних партій співачок-травесті за допомогою відображення у цій виразній сфері зв'язків з міфологемами "близнюкового" циклу. Створено концепцію художньої органіки двояких структур, визначених архаїчними витоками творчості, яка реалізувалася у класиці його буття в Новий час у вигляді метафоричного з'єднання у художньому елементі як мінімуму пари образів, спільних для різних народів і часів. Церковна основа звучання "quasi-хлоп'ячих" жіночих голосів визначила суто містеріальний тип ролей - тип світлого юнака Вані з "Життя за царя" М.Глінки, "вічно юного Леля" зі "Снігуроньки" М.Римського-Корсакова. Зазначено, що навіть у ролі Октавіана з "Кавалера троянд" Р.Штрауса можливе виявлення "нежіночої" тембральності, що створює додаткову ігрову установку умовності в сюжет, в якій головний герой втілює майже абсурдну штучність стосунків, що затверджується волею "людини-гадгероїні" Маршальши. Міфологічна підоснова виразності виконання співачки-травесті повною мірою розкривається у феномені Шаусинської опери подібно вокально-тембровій драматургії "Фіделіо" Л. ван Бетховена.

  Скачати повний текст