Уперше висвітлено діалектику співвідношення танцювального - пластичного, що відображає складний механізм взаємодії двох універсальних категорій у системі балетного синтезу. Виявлено безпосередній зв'язок даних категорій з просторово-тимчасовими, структурними й драматургічними закономірностями танцювальних спектаклів. Здійснено метод комплексного підходу до аналізу цілісного явища - балету, виявлення мобільних і стабільних елементів у системі жанру та у кожному з його рівнів. Здійснено системний аналіз творів різних авторів у контексті співвідношення танцювальне - пластичне. Розглянуто типологію канонічних балетних музичних форм, принципи їх відновлення, міру збереження нормативних елементів залежно від стилю автора, засад світосприйняття, притаманних певній епосі, композиції спектаклю. Розкрито стадіальність еволюції балету як музичного жанру, проаналізовано закономірність становлення та розвитку моделей танцювальних спектаклів.

  Скачати повний текст

Розглянуто проблеми розвитку балетмейстерського мистецтва й утвердження українського сценічного танцю у контексті поступу європейської художньої культури першої третини XX ст. На підставі дослідження складних процесів розвитку європейської хореографії та становлення українського танцювального мистецтва та балетного театру в естетико-філософському, культурологічному й історичному аспектах відображено вплив на них таких напрямків художньої культури межі XIX - XX ст., як імпресіонізм та експресіонізм. Звернення до названих напрямків з погляду стилю як структурно-типологічної категорії мистецтва дозволило розглянути основні естетичні категорії хореографічного мистецтва - "зображальне" та "виражальне", які зумовили розвиток світового хореографічного мистецтва та українського сценічного танцю даного періоду. На підставі обгрунтування поняття "стиль" та поглибленого аналізу танцювальної структури творів українських балетмейстерів 1910 - 1930-х рр. виявлено внутрішні стилеутворювальні елементи національного народного танцю - його системи знакових абстракцій.

  Скачати повний текст

Розглянуто проблему функціонування хору як суттєвої складової оперної вистави у контексті його драматургічного призначення в жанрових різновидах опер В.Губаренка, зокрема героїко-романтичній музичній драмі "Загибель ескадри", лірико-психологічній опері "Пам'ятай мене", опері-балеті "Вій" та опері-ораторії "Згадайте, братія моя". Надано загальну характеристику оперної творчості В.Губаренка в історичному, жанровому та структурно-драматургічному аспектах і висвітлено особливості відображення основних тенденцій розвитку музично-театрального мистецтва України 1960 - 1990 рр. у творах митця. Здійснено комплексний музикознавчий аналіз у контексті специфіки використання хору як драматургічної одиниці в оперних творах В.Губаренка й обгрунтовано його провідне значення у сценічних постановках композитора. Наведено характеристику, визначено зміст і представлено реєстр основних хорових сцен. Запропоновано нову класифікацію хорових сцен на підставі оцінки її шести головних функцій (фонової, колористичної, репрезентативної, внутрішньо-емоційної, дійової, динамічної) та десяти допоміжних (репрезентативно-колористичної, динамічно-колористичної, дійово-динамічної, емоційно-дійової, статистичної, ілюстративної, ілюстративно-колористичної, фоново-репрезентативної, емоційно-колористичної, репрезентативно-динамічної). На підставі запропонованої класифікації визначено концептуальні функції хору у жанровій системі представлених опер В.Губаренка й обгрунтовано вплив жанрово-інтонаційної моделі на характер використання хорових сцен (кількісну та якісну залежність функцій хору від провідної образно-змістовної сфери). На підставі результатів наукового дослідження доведено ключову константу творчого методу В.Губаренка про залежність функціонального навантаження хору від жанрової специфіки твору.

  Скачати повний текст

Докладно проаналізовано періодику, історіографію спеціальних літературних джерел, досліджено історичні та соціально-культурні умови та шляхи становлення й розвитку класичного танцю в Україні у 1920 - 1930-ті рр. Розглянуто традиції, тенденції та закономірності образно-смислової трансформації традиційних форм і лексики класичного танцю та канонічної балетної вистави у процесі синтезу з українським народним і професійним хореографічним мистецтвом у зв'язку зі впливом західноєвропейської й особливо російської класичних хореографічних шкіл. Висвітлено процес становлення професійної хореографічної освіти в Україні. З'ясовано, що визначальний вплив на її розвиток мали російська (петербурзька та московська) хореографічні школи, а також західноєвропейська, що спричинило вирішальний пріоритет класичного танцю, естетики класичної хореографії для хореографічної культури України дослідженого періоду.

  Скачати повний текст

Симфонізм розглянуто як Логос культури, генеза якого зумовлена потребами соціокультурного буття та відповідає розвитку духовності. Зазначено, що розгортання симфонізму від почуттєвого сприйняття дійсності, крізь систему образів, до її усвідомлення на ейдичному рівні свідчить про його тісний зв'язок з метамовою мистецтва, що зростає з синкетичної єдності всіх видів мистецтв, позначеної у соціокультурному просторі своєрідними жанровими утвореннями (від ритуалів, сакральних дійств до опери, балету, кінороману), завдяки чому формуються нові уявлення щодо художньо-естетичного освоєння дійсності. Зазначено, що симфонізм прокладає шлях між усталеним і новим у мистецтві, здатний споріднитися з міфологічним і релігійним світосприйняттям, та набуває можливості відтворення духовної драми, що відбиває драму самої історії, а також, що він взаємодіє з кожним відомим стильовим утворенням. Опиняючись між стильовими парадигмами - модернізмом і постмодернізмом, симфонізм доводить свою життєздатність, оскільки вже у своїй генезі має властивість протистояння деструкції.

  Скачати повний текст

Проаналізовано наукові напрацювання українських та зарубіжних вчених, присвячені студійній хореографічній роботі, її місцю в культурно-мистецькому житті Києва 1910–1920-х рр. Історіографія проблеми умовно розподілена за п'ятьма групами: наукові праці, в яких фрагментарно висвітлено окремі аспекти обраної теми дослідження; дослідницькі розвідки, що розв'язують проблематику розвитку хореографічного мистецтва в Києві у 1910–1920-х рр.; наукові студії, пов'язані з вивченням процесів розвитку радянського хореографічного мистецтва першої третини ХХ ст.; культурологічні праці, що проливають світло на хід формування театральної царини Києва 1910–1920-х рр.; мистецтвознавчі праці, в яких представлено аналіз діяльності світового та українського художнього авангарду початку ХХ ст. Вагому роль у ході дослідження відіграли довідникові виданнями початку ХХ ст., радянські часописи 1910–1920-х рр., 1960–1980-х рр., автобіографічна література. Важливим стали словники, спеціалізовані довідникові та енциклопедичні видання, які містять фактологічні дані з дисертаційної проблематики.Джерельна база дослідження представлена документами з фондів Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, Державного архіву Київської області та Архіву Музею театрального, музичного та кіномистецтва України (Київ). Другий розділ присвячено дослідженню культурно-мистецьких процесів, що відбувалися у зазначений період в Києві та з'ясуванню ролі європейського та російського мистецького чинника у них. Зазначено, що творча розбудова культурно-мистецької царини Києва у перші два десятиліття ХХ ст. відбувалася одночасно у всіх творчих площинах. Цьому, зокрема, сприяло економічне, політичне й культурне становище Києва до Першої світової війни (один з провідних культурних центрів не лише Російської імперії, а й Європи), після неї та за деякий час після революційних подій у Москві та Петрограді 1917 р., коли місто на Дніпрі стало зосередженням потужних мистецьких сил, що прибули з північних столиць колишньої імперії внаслідок пошуку втраченого побутового комфорту та нових творчих можливостей. Важливими мистецькими осередками, які істотно вплинули на формування культурного обличчя Києва у 1910–1920-х рр., стали: творче об'єднання «Кільце» (О. Екстер, О. Богомазов, К. Васильєва, Н. Шифрін, І. Рабінович та ін.), літературний гурток Б. Якубського (М. Зеров, М. Рильський, П. Тичина, Г. Костюк, М. Драй-Хмара, О. Бургардт та ін.), «Нарбутівський гурток» (П. Тичина, Л. Курбас, Ю. Михайлів, М. Семенко, Ф. Ернст, О. Чапківський та ін.), мистецький клуб «ХЛАМ», експериментальна школа «Школу руху» Б. Ніжинської, АХЧУ (Ф. Кричевський, І. Їжакевич, Г. Світлицький, М. Самокиш та ін.), АРМУ (М. Бойчук, О. Богомазов, М. Бурачек, В. Меллер, В. Єрмилов, О. Хвостенко-Хвостов та ін.). Важливим прикладом авангардних пошуків у театральному мистецтві стала творчість режисерів К. Марджанова, Л. Курбаса, Ю. Остерви, М. Терещенка, М. Бонч-Томашевського, а також кінорежисерів та операторів – Г. Затворницького, П. Єзерського, Семеновича, Підгорецького.З'ясовано, що внесок європейських та російських майстрів сцени у розвиток культурного простору Києва сприяв важливим мистецьким зрушенням, які відбулися як в академічній царині (класичний балет), так і у сфері хореографічних експериментів початку ХХ ст. Встановлено, що балет як культурно-мистецьке явище сформувався в Києві у 1900–1910-х рр. на підґрунті роботи балетмейстерів польського походження (С. Ленчевський, М. Ланге, В. Зелевський, А. Романовський, А. Познанський та ін.), які спільно з невеликим танцювальним колективом Київського міського театру вперше презентували ряд одноактних хореографічних спектаклів на музику європейських композиторів. Показ повноактних вистав став можливим завдяки гастрольній діяльності російських танцівників (С. Андріянов, О. Балашова, Л. Єгорова, Т. Карсавіна, М. Кшесинська, М. Обухов, О. Смирнова, М. Фроман, Б. Пожицька та ін.), а також потужній балетмейстерській роботі вихованців московської та петербурзької танцювальних шкіл (Б. Ніжинська, О. Кочетовський, М. Мордкін, І. Чистяков, Л. Жуков), які впродовж 1910–1920-х рр. першими в історії українського балету представили на київській сцені ряд всесвітньо відомих хореографічних творів академічної спадщини в редакціях провідних практиків світової балетної сцени (О. Горського, Л. Іванова, М. Петіпа, М. Фокіна). З'ясовано, що впровадження експериментальної діяльності у царині хореографії стало можливим завдяки гастролям європейських танцівників Т. Ар, Л. Джонсон, А. Дункан, В. Герт та ін., які презентували іншу (неакадемічну, вільну, пантомімну, експресіоністську) манеру танцю.^UThe scientific developments of Ukrainian and foreign scientists devoted to studio choreographic work, its place in the cultural and artistic life of Kyiv in 1910-1920s are analyzed. Historiography of the problem is conditionally divided into five groups: scientific works, in which some aspects of the chosen research topic are covered in fragments; research investigations that solve the problem of the development of choreographic art in Kyiv in 1910-1920s; scientific studies related to the study of the processes of development of Soviet choreographic art during the first third of the XX century; cultural works that clarify the formation of the theatrical sphere of Kyiv in the 1910-1920s; art works, which present an analysis of the world and Ukrainian artistic avant-garde of the early XX century. Reference books published in the early XX century, Soviet journals of 1910-1920s and 1960-1980s, autobiographical literature played a significant role in the study. Dictionaries, specialized reference books and encyclopedic editions, which contain factual data on dissertation issues, also have become important.The source base of the study is represented by documents from the funds of the Central State Historical Archive of Ukraine in Kyiv, the State Archives of Kyiv region and the Archives of the Museum of Theater, Music and Cinematography of Ukraine (Kyiv).It is established that the formation of the European cultural and artistic field of the early XX century was influenced by original philosophical and aesthetic concepts formed by representatives of the artistic environment as a reaction to major historical changes that took place in Europe during the 1910-1920s. It is proved that the search for a new artistic "language" affected all spheres of art (literature, music, architecture, sculpture, dance, painting, decorative and applied art, etc.) and contributed to the formation of a new type of artist – a universal personality that can realize in several artistic areas. Among the most influential artistic movements were Fauvism, Cubism, Surrealism, Expressionism, Dadaism, Futurism, and others.The second section provides the study of cultural and artistic processes that took place during this period in Kyiv and clarification of the role of European and Russian artistic factors in these processes. It is noted that the creative development of the cultural and artistic sphere of Kyiv in the first two decades of the XX century took place simultaneously in all creative areas. This was facilitated, in particular, by the economic, political and cultural situation of Kyiv (one of the leading cultural centers not only of the Russian Empire but also of Europe) before the First World War, after it and some time after the revolutionary events of 1917 in Moscow and Petrograd, when the city on the Dnipro river became a concentration of powerful artistic forces that came from the northern capitals of the former empire in search of lost everyday comfort and new creative opportunities. Among the important artistic centers that significantly influenced the formation of the cultural face of Kyiv in the 1910-1920s were the creative association Kiltse (Koltso, Ring) (A. Ekster, A. Bogomazov, K. Vasilieva, N. Shyfrin, I. Rabinovych etc.), literary group of B. Yakubskyi (M. Zerov, M. Rylskyi, P. Tychyna, H. Kostiuk, M. Drai-Khmara, O. Burghardt, etc.), Narbutovsky circle (Narbutovsky club/group) (P. Tychyna, L. Kurbas, Y. Mykhailiv, M. Semenko, F. Ernst, O. Chapkivskyi, etc.), art club H.L.A.M. (acronym from Ukrainian words which mean painters, writers, artists, musicians), experimental school Shkola rukhu (School of Movement) by B. Nijinska, AKHCHU (Association of Artists of Red Ukraine) (F. Krychevskyi, I. Yizhakevych, H. Svitlytskyi, M. Samokysh, etc.), ARMU (Association of Revolutionary Art of Ukraine) (M. Boichuk, A. Bogomazov, M. Burachek, V. Meller, V. Yermylov, O. Khvostenko-Khvostov, etc.). An important example of avant-garde research in theatrical art was the work of directors K. Mardzhanov (Kote Marjanishvili), L. Kurbas, J. Osterwa, M. Tereshchenko, M. Bonch-Tomashevskyi, as well as film directors and cinematographers – H. Zatvornytskyi, P. Yezerskyi, Semenovych, Pidhoretskyi.It was found that the contribution of European and Russian artists in the development of the cultural space of Kyiv led to important artistic changes that took place both in academia (classical ballet) and in the field of choreographic experiments of the early XX century.It was established that ballet as a cultural and artistic phenomenon was formed in Kyiv in the 1900-1910s on the basis of the work of choreographers of Polish origin (S. Lenchevskyi, M. Lange, V. Zelevskyi, A. Romanovskyi, A.

Висвітлено особливості комунікативної культури прямого телевізійного ефіру як специфічної форми інтерактивної реальності у контексті осмислення феномену прямого телефіру, в якому формуються реалії безпосереднього зв'язку з аудиторією, висвітлено хаактеристики екранної естетики. Розкрито онтологічний аспект комунікативної культури як способу спілкування, інформаційної взаємодії. Увагу приділено проблемі самоактуалізації людини, творчої самореалізації у просторі можливих комунікацій, що актуально у контексті розгортання політтехнологічних реалій і формування комунікативних мегаспільнот. Досліджено український досвід прямого ефіру як комунікативної технології, визначено проблему співіснування та взаємодії суб'єктів теледискурсу як форми самореалізації людини - суб'єкту комунікації, де реципієнт відіграє роль не пасивного спостерігача, він є співучасником діалогу екранного дійства. Розглянуто телебачення (ТБ) як цілісну естетичну систему як процес естетичної діяльності. Художній вимір телепростору грунтується на художній образності, створеній за допомогою репродукції видів мистецтва, призначених для телепоказу (показу оперних, балетних спектаклів, симфонічних концертів, авторських телепередач). Розглянуто особливості комунікативної та діалогової культури учасників прямого телефіру (ведучого й аудиторії) на українському ТБ. Розглянуто шлях "побудови" телемостів на радянському й українському ТБ. За умов масового мовлення популярною є комунікація, адресована мегааудиторії, роль інформаційного впливу на об'єкт зростає. З використанням монологічних і діалогічних форм спілкування телекомунікатори сприяють активізації процесу діалогу, ідентифікації глядацьких позицій у визначенні та рішенні багатьох проблем. Прямий ефір визначено як засаду телереальності, за цього засоби ТБ індустрії характеризуються в модусі комунікативних, культурологічних, естетичних, мистецьких ознак. Охарактеризовано зображувальні основи телепоетики як інтерактивної технології. Ідентичність суб'єктів ТБ дискурсу, що є своєрідною поліфонією у контексті прямого ефіру, вивчено як діалог і полілог. Визначено роль і місце технопопуляцій цифрового відео у процесі відтворення екранного образу.

  Скачати повний текст

Актуальність. Балет як цілісне явище не можна вважати дослідженою сферою культури. Серед об’єктивних причин такої ситуації – спорадичний характер його вивчення, складність самого жанру (його «міжмистецький» синтетичний статус), відсутність розробленої музикознавчої методології вивчення цього жанру, яка би враховувала всі складові як самої багатовимірної балетної матерії, так і постановочного процесу.Жанр балету часто стає об’єктом дослідження суміжних гуманітарних дисциплін: балетознавства, театрознавства, культурології. У той самий час у полі музикознавства балет займає периферійну позицію, часто перебуваючи в тіні іншого музично-театрального жанру – опери. Тим часом реалії сучасного українського мистецтва, що полягають у потужній зацікавленості жанром балету сучасних українських композиторів поряд із яскравим вибухом креативної балетної індустрії, спонукають до музикознавчого осмислення пов’язаних із балетом мистецьких процесів. Важливим кроком на цьому шляху є реалізація необхідного комплексу заходів: комплексне вивчення феномену з урахуванням усіх його жанрових складових (у координації з іншими гуманітарними науками), розроблення типології жанру, вивчення жанрово-інтонаційних і соціокультурних параметрів сучасного українського балету, адже саме балетний жанр – один із пріоритетних у відображенні різноманітних тенденцій розвитку сучасного мистецтва.Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в науковому внеску до галузі музикознавства та у вивченні балетного жанру загалом. Серед ключових факторів наукової новизни роботи можна виділити такі: сучасне музикознавче осмислення жанру новітнього українського балету в теоретичному аспекті; створення авторської типології балетного жанру, що робить один із перших кроків у напрямі музикознавчої систематизації та класифікації жанру; перше в українському музикознавстві вивчення опусів українських балетних композиторів у генераційній площині; здебільшого перше аналітичне осмислення балетів українських митців крізь призму соціокультурних тенденцій; практичне втілення результатів дослідження в навчальному процесі, зокрема в програмі дисципліни «Інноваційні технології в музичній діяльності» на базі КМАМ ім. Р. М. Глієра, яка впроваджена до освітнього процесу 2023–2024 н. р.Результати дослідження. Проведене дисертаційне дослідження українського балету доби Незалежності дозволило окреслити культурні, соціальні та політичні події, що вплинули на створення балетних вистав. Систематизовано основні соціокультурні та мистецькі тенденції сучасного українського балету. Найважливішими серед них є такі: одночасне функціонування трьох загальних типів балету (фольклорний, класико-романтичний та модерний / експериментальний); прогресивна робота балетмейстерів із модерновою хореографічною лексикою; діяльність нової генерації танцівників і хореографів-балетмейстерів; відсутність залежності від офіційних театральних структур; посилення популярності балету серед глядачів; тісна співпраця балетмейстерів та українських композиторів; пріоритетне положення балету в жанровій системі сучасності; розширення інтертекстуального та міжмедіального поля балету; превалювання пластичності над дансантністю як в хореографічній, так і в музичній сферах; залучення конструкцій нетрадиційного типу у сфері сценографії; переосмислення класичної спадщини; адаптація шедеврів класичної літератури.Огляд різних мистецтвознавчих праць, що присвячені балетному жанру, в аспекті виявлення та аналітичного осмислення наявних дефініцій балету зумовив створення власного визначення, з музикознавчої позиції, категорій «балет», «сучасний український балет», «танцювальна вистава».^URelevance. Ballet as a whole phenomenon cannot be considered a researched sphere of culture. Among the objective reasons for this situation are the sporadic nature of its study, the complexity of the genre itself (its ”inter-artistic” synthetic status), the lack of a developed musicological methodology for studying this genre that would take into account all the components of the phenomenon – both the multidimensional ballet material itself and the staging process .The genre of ballet often becomes the object of research in related humanitarian disciplines: ballet, theater and cultural studies. At the same time, in the field of musicology, ballet occupies a peripheral position, often being in the shadow of another musical and theatrical genre – opera. Meanwhile, the realities of modern Ukrainian art, which consist in the powerful interest in the ballet genre of modern Ukrainian composers, along with the bright explosion of the creative ballet industry, encourage a musicological understanding of artistic processes related to ballet.An important step on this path is the implementation of the necessary set of measures: a comprehensive study of the phenomenon taking into account all its genre components (in coordination with other humanities), development of genre typology, study of genre-intonational and sociocultural parameters of modern Ukrainian ballet. After all, the ballet genre is one of the priorities in reflecting various trends in the development of modern art.The scientific novelty of the dissertation research is a contribution to the field of modern musicology and the study of the ballet genre in general. Among the main factors of the scientific novelty of the work the first contemporary musicological understanding of the genre of modern Ukrainian ballet in a theoretical aspect; creation of the author's typology of the ballet genre, which takes the first step in the direction of musicological systematization and classification of the genre; the first in Ukrainian musicology research the works of Ukrainian ballet composers in the generational aspect; mostly the first analytical research of ballets by Ukrainian artists through the prism of socio-cultural trends; practical implementation of research results in the educational process, in particular in the program of the discipline “Innovative technologies in musical activity” in the Glier Kyiv Municipal Academy of Music, which was implemented to the educational process in 2023-2024.Research results. The conducted dissertation research of the Ukrainian ballet of the Independence Era made it possible to outline the cultural, social and political events that influenced the creation of ballet performances. The main socio-cultural and artistic trends of modern Ukrainian ballet are systematized. The most important among them are: simultaneous functioning of three general types of ballet (folkloric, classical-romantic and modern); progressive work of choreographers with modern choreographic vocabulary; activities of a new generation of dancers and choreographers-ballet masters; lack of dependence on official theater structures; increasing the popularity of ballet among the audience; close collaboration of ballet masters and Ukrainian composers; the priority position of ballet in the modern genre system; expanding the intertextual and intermedial field of ballet; the predominance of plasticity over danceability in both the choreographic and musical spheres; involvement of non-traditional constructions in the field of scenography; reinterpretation of classical heritage; adaptation of masterpieces of classical literature.The study reveals the versatility of modern Ukrainian ballet, taking into account not only choreographic aspects, but also the interaction of artistic directions, the influence of social and cultural trends on creativity and the importance of innovation in ballet art.A review of various works of art history devoted to the ballet genre, in the aspect of identifying and analytically understanding the existing definitions of ballet, led to the creation of its own definition, from a musicological position, of the categories “ballet”, “modern Ukrainian ballet”, “dance spectacle”.

Дисертацію присвячено дослідженню поетико-інтонаційних особливостей вокального мистецтва ранньої оперності і її відображень у музичній сьогоденності на матеріалі постановок опер XVII-XXст. в Одеському оперному театрі, у тому числі з участю автора дослідження.Вперше в українському музикознавстві введена і апробована теоретична ідея генетичної обумовленості оперного й камерного співацького мистецтва салонно-камерною ґенезою опери від її початків в літургічній драмі. Також уперше заявлена і аргументована концепція опери-містерії С.Ланді у функції християнського міжконфесіонального втілення містеріальних проекцій в оперно-співочий континуум вистави із висуненням юродствуючого героя як співвідносного із ранньохристиянськими проправославними установленнями шанування святості самозневаги.Пророблені класифікаційні стилістичні показники аналізу дотичності дохристиянського містеріального витоку опер творів Х.Глюка, В. Губаренка, С.Гулака-Артемовського, Ф.Надененка, Г.Перселла. Поглиблено уявлення про специфіку постановчого рішення творів названих та інших авторів на сцені Одеського національного театру опери та балету як втілення необарокових тенденцій першості візуального ряду вистави.^UThe dissertation is devoted to the study of poetic-intonational features of early opera vocal art and its reflections in the musical modernity based on the material of the productions of the operas of the XVII-XX centuries. at the Odessa Opera House, including with the participation of the author of the study. For the first time in Ukrainian musicology, the theoretical idea of the genetic conditionality of opera and chamber singing art was introduced and tested by the salon and chamber genesis of opera from its beginnings in the liturgical drama. The concept of the opera-mystery of S. Landi as a Christian inter-confessional embodiment of mysterious projections into the opera-singing continuum of the play with the nomination of a cloying hero as being in line with the early Christian Orthodox establishment was also first stated and argued.Classification stylistic indicators of the analysis of the involvement in the Christian mysterious leakage of the works of H. Gluk, V. Gubarenko, S. Gulak-Artemovsky, F. Nadenenko, and H Purcell are elaborated. The idea of the specific decision making of the works of the named and other authors on the stage of the Odessa National Opera and Ballet Theater as an embodiment of the baroque tendencies of the primacy of the visual series of the performance has been deepened.

У дисертації вперше комплексно досліджено чоловічий танець убалетному театрі України середини ХХ – початку ХХІ століть. Виявленоосновні етапи його розвитку крізь призму біографій провідних танцівників,з'ясовано особливості становлення педагогічної школи чоловічогокласичного танцю в Україні, проаналізовано поняття маскулінності вконтексті теорії танцю, охарактеризовано детермінанти чоловічого танцю всучасній Україні, вплив світових тенденцій розвитку чоловічого виконавства увзаємозв'язку з жанрово-стильовими видозмінами хореографічної культурикінця ХХ – початку ХХІ ст. Уведено до наукового обігу нові матеріали щодотворчості провідних артистів балету України минулого та сучасності.Ключові слова: чоловічий танець, балетний театр України, українськийбалет, класичний танець, балет, українська школа чоловічого класичноготанцю.^UMale dance has been comprehensively studied in the ballet theater of Ukrainein the middle of the 20th – beginning of the 21st centuries in the dissertation for thefirst time. The main stages of its development have been revealed through the prismof leading dancers' biographies; the formation peculiarities of the pedagogical schoolof male classical dance in Ukraine have been clarified, the concept of masculinity inthe context of dance theory has been analyzed, the determinants of male dance inmodern Ukraine have been characterized, the influence of world trends in themale performance development in conjunction with the genre and style changesof choreographic culture of the late twentieth – early twentieth century. Newmaterials on the work of leading ballet dancers of Ukraine of the past and presenthave been introduced into scientific circulation.Keywords: male dance, Ballet Theatre of Ukraine, Ukrainian ballet, classicaldance, ballet, Ukrainian school of male classical dance.

Дисертацію присвячено дослідженню хореографічної культури бойків на Прикарпатті кінця ХХ – початку ХХІ століть. Систематизовано джерелознавчу базу з вивчення бойківського танцю, яка охоплює праці загальноісторичного, етнографічного та мистецтвознавчого спрямування. Обґрунтовано мистецтвознавчу проблему, яка полягає в тому, що роль бойківського танцю на Прикарпатті кінця ХХ – початку ХХІ століть у збагаченні національної української хореографічної культури в наукових працях не визначена. Окреслено методологію дослідження бойківського танцю, основою якої є методи, орієнтовані на сучасні культурологічні підходи. Запропоновано авторський термін «бойківський народно-сценічний танець», який позначає новоутворення хореографічного твору етнографічної групи бойків, що базується на фольклорному матеріалі, має часові обмеження, своєрідний музичний супровід, хореографічну лексику, особливості малюнків танцю, костюмів, атрибутики. Виявлено історико-етнографічні чинники, що вплинули на формування хореографічної культури бойків Прикарпаття; доведено значимість звичаїв та обрядів в Івано-Франківській області для розвитку бойківського танцю. Сформульовано основні тенденції розвитку й стильові особливості фольклорного танцю бойків на теперішньому етапі як чинники формування сучасної української хореографічної культури. Висвітлено вклад балетмейстерів, а також аматорських і професійних хореографічних колективів Івано-Франківської області, які здійснювали постановки на основі фольклорних танців, у популяризацію бойківського танцю. Запропоновано методику сценічної обробки бойківських танців кінця ХХ – початку ХХІ століть. На основі опрацювання бойківських народних танців («Любаска», «Долинський дрібонький», «Вишківський веселий», «Бойківчанка» й ін.) збагачено основні (музика, композиційна побудова танцю, виконавська майстерність) і допоміжні засоби (костюм, атрибутика) сучасних танцювальних номерів на фольклорному матеріалі. Описано послідовність здійснення хореографічної постановки «Бойківські забави», що спирається на три етапи обробки фольклорних танців: визначення та збереження першооснови фольклорного танцю, аранжування і створення на його основі нового варіанта, представлення авторської інтерпретації фольклорного першоджерела.^UThe scientific novelty lies in the fact that the work is, the first in Ukraine, a comprehensive study of the choreographic culture of boycos in the Precarpathians of the late XX – early XXI centuries.The dissertation consists of three sections. The Introduction substantiates the relevance of the subject under study, the object and subject of the dissertation, the task, the methodological principles, the scientific novelty and the practical significance of the results obtained, the forms of its testing and the publication of the research provisions, and the structure of the work are substantiated.Despite the fact that folk dance is studied and «restored» by choreographers of the present, nevertheless, the attitude towards professional dance art remains relevant. Having outlined the scientific-theoretical and methodological paradigm of studying the problem, which is based on general and special methods of cognition in the field of art studies, the terms and concepts are clarified and supplemented, including «choreographic culture», «dance», «folklore», «folklore studies», «folk dance», «ethnic choreography», «folk-stage dance»and the author's term «Boykivski zabavy.Methods are applied: historical-chronological (for determining the chronological boundaries of the study of the development of the Boyko dance in the Precarpathians of the late XX – early XXI centuries and historical aspects of the development of the boyko culture, the origin of the boycotts); classification and typology (for generalization of the theory and concepts available on the subject of this study); comparative analysis . In the second chapter «Continuity and innovations in the works of the outstanding choreographers and ethnographers of the Ivano-Frankivsk region» described the study of the ethno-choreologist R. Harasymchuk, who came up with the scientific approach to the origins of the choreographic culture of boycotts. It is noted that his research on the study of boykos folklore is a key element. An analysis of creativity of choreographers of boyko dance in Ivano-Frankivsk region is made. Their influence on the development of the choreographic culture of Precarpathian, which is an example for leaders of choreographic groups and teachers of Ukrainian dance, is determined. The combination of folk art, interesting dance styles, musical material and costumes are complemented by choreographic compositions of artists, which makes them unique and emphasizes the peculiarity of the dance culture of the Precarpathian region. In the third section «Scene-choreographic experience in the context of development of boyko dance in the Precarpathian region» an analysis of folk dances has laid the foundations for the emergence of modern folk-stage dances with complex elements, virtuoso techniques and tricks. The stylistic features of the choreographic culture of boys are determined. It was stated that boyko folklore dance is the first basis for the creation of folk-stage choreographic staging. A new method of stage treatment of boyko folk dances of the end of the XXth – beginning of the XXI century, based on folk material of Ivano-Frankivsk region, was developed. The stages of research work of scenic processing of the author's choreographic production «Boykivski zabavy» are described. The basic (music, compositional construction of dance, performing skill) and auxiliary means (costume, attributes) of boyko dance are enriched. This research is just the first attempt of a systematic analysis of boyko choreographic culture at a certain stage of its development and can not qualify for exhaustive analysis. In particular, it requires further study of the problems associated with the functioning of boyko choreographic art in market conditions; an organic combination of modernization processes of dance art with the need to preserve original national choreographic traditions in the context of globalization processes.

Дослідження присвячене теоретичному осмисленню різновидів українського хореографічного мистецтва 1950–1980-х років як чинника формування національної ідентичності. У дисертації проаналізовано та систематизовано теоретичну та джерельну базу дослідження, визначено його теоретико-методологічні засади, виявлено важелі впливу народно- сценічного танцю 1950–1980-х рр. на формування національної ідентичності українців, розглянуто національні балетні вистави як етномарковані феномени, що впливають на формування національної ідентичності українців у 1950–1980-х рр., з'ясовано особливості інтегрування елементів українського народного танцю в бальний у 1950–1980-х рр. крізь призму формування національної ідентичності українців.Доведено, що поступовий відхід від формули «національна форма» культури, що панувала в СРСР від 1930-х рр., та впровадження формулювання «національна своєрідність», починаючи з 1960-х рр., розширило розуміння, що національне проявляється не лише у формі, а й у змісті. Поняття «національне» в сценічному хореографічному мистецтві радянського періоду можна розглядати в оптиці народно- сценічної хореографії, національної балетної вистави та бального танцювання, але ці феномени різною мірою та в різний спосіб засвоїли національні ознаки. Зауважено, що акумулювання етнокультурної інформації в лексиці народного танцю дозволяє говорити про національні ознаки тих чи інших хореографічних творів, що використовують образну систему та рухи українського народного танцю, від народно-сценічної та характерної хореографії до національних балетних вистав, а також офарблених елементами народного бальних танців.Ключові слова: хореографічне мистецтво України, національна ідентичність, український народно-сценічний танець, український балет, український бальний танець.^UThe study is devoted to the theoretical understanding of the varieties of Ukrainian choreographic art of the 1950s and 1980s as a factor in the formation of national identity. In the dissertation the theoretical and source base of research is analyzed and systematized, its theoretical and methodological bases are defined, the levers of influence of national-stage dance of 1950-1980 on formation of national identity of Ukrainians are revealed, national ballet performances as ethnomarked phenomena influencing formation are considered national identity of Ukrainians in the 1950s and 1980s, the peculiarities of integrating elements of Ukrainian folk dance into the ballroom in the 1950s and 1980s through the prism of the formation of the national identity of Ukrainians were clarified.The culturological approach and the following methods are used to solve the outlined tasks: analytical – for the analysis of historiography and source base, comprehension of events, facts, repertoire, etc .; system – to reproduce a holistic system of varieties of stage choreographic art as factors in the formation of national identity; historical and chronological – to conduct research in chronological order, taking into account the historical context; reproduction of a holistic picture of the functioning of different types of choreography in Ukraine in the stated chronological period; art analysis – to identify stylistic and lexical features of the manifestation of "national" in choreography; theoretical generalization – to clarify the terminological apparatus of the study, the formulation of conclusions; systematization of the main ways of forming national identity through dance.It is noted that among the promising areas of further research - the reproduction of regional national features of Ukrainian choreography in the system of dance art as one of the ways to translate ethnocultural identity, comparing the role of folk stage choreography in the sociocultural space of Ukraine in Soviet and post-Soviet periods, dance as a method of creating nationally marked contemporary choreographic art, etc.Key words: choreographic art of Ukraine, national identity, Ukrainian folk-stage dance, Ukrainian ballet, Ukrainian ballroom dance.

Досліджено творчість засновника концепції українського народного балету В. К. Авраменка. Розглянуто понятійний і методологічний апарат, необхідний для парадигмальних параметрів у вивченні художньої (балетмейстерської) творчості В. Авраменка, культурно-історичні умови його становлення як митця, зміст концепції "український народний балет", яка була для нього засадничою, та засоби її художнього втілення. Доведено, що завдяки зусиллям В.К. Авраменка та його учнів український танець у діаспорі 1920 - 1930-х рр. зберіг особливості самобутності та достеменності більше, ніж на батьківщині. Показано розбіжності ідеологічного та художнього спрямування в обробці танцювального фольклору, які в Україні призвели до занепаду сучасної народної хореографії та витіснення з неї фольклорних зразків.

  Скачати повний текст

Досліджено прояв семантичних особливостей різдвяних фольклорних хорових і театральних жанрів і переосмислення музичного ряду святкового різдвяного канонічного Богослужіння у професійному музичному мистецтві України періоду незалежності. Проаналізовано музичні твори провідних українських композиторів як найяскравіші, найбільш характерні різножанрові зразки звертання до розкриття різдвяної тематики: фольклорні обробки для хору без супроводу М.Тиможинського, О.Некрасова, Л.Шукайло, Л.Дичко, В.Степурка, Є.Станковича; "Різдвяний тропар" В.Степурка, Різдвяну "Архієрейську Божественну Літургію з нагоди великого Ювілею 2 000 різдва Христового" Св. Іонна Золотоустого В.Камінського та О.Козаренка, а також музично-сценічні твори - "Різдвяне дійство" Л.Дичко та балет "Ніч перед Різдвом" Є.Станковича. На підставі визначення найбільш характерних типологічних ознак різдвяних музичних жанрів здійснено порівняльний аналіз їх опосередкування та трансформації в українському професійному музичному мистецтві періоду незалежності. Досліджено розвиток традиції звертання до жанру фольклорної хорової та інструментальної обробки різдвяних жанрів та вертепно-маланкових дійств у зразках професійного музичного мистецтва України, визначено етапи її еволюції, основні мистецькі й соціальні завдання, зроблено узагальнення з приводу жанрових пріоритетів та їх індивідуального авторського трактування.

  Скачати повний текст

Уперше з'ясовано особливості художньої індивідуальності М.Кармінського, притаманні йому способи постановки, осмислення та вирішення творчих завдань. Висвітлено природу композиторського обдарування, певну роль позамузичних чинників у процесі народження ідей. На конкретному матеріалі (балеті "Рембрандт" та його трансформації у фортепіанних партитах М.Кармінського) вивчено проблему формування та реалізації художнього задуму. На підставі аналізу тематизму, фактури, темпової та образно-інтонаційної драматургії, жанрових і композиційних особливостей обраних музичних творів в аспекті "відродження іманентної "історії" тексту" з'ясовано специфіку роботи композитора. Виявлено чинники, що єднають п'ять фортепіанних партит у макроцикл, який втілює авторську концепцію людини.

  Скачати повний текст

Дослідження присвячено проблемі синтезу музики і танцю у мистецтві другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Схарактеризовано синтез музики і танцю у мистецтві як мистецтвознавчо-теоретичну проблему. Окреслено поняттєво-термінологічний апарат дослідження. Систематизовано історіографічну базу дисертації за чотирма групами за хронологічним і проблемним критеріями. З’ясовано історичні особливості розвитку синтезу мистецтв та виявлено сутнісні характеристики останнього за первісних часів, а також в роки Середньовіччя, Відродження, Романтизму. Розглянуто взаємозв’язок мистецтв кінця ХІХ – початку ХХ століття та його особливості на початку ХХІ століття. Висвітлено можливі шляхи синтезу музики і танцю з різними видами мистецтв та встановлено, музика спроможна взаємодіяти із просторовими (архітектура, живопис), тимчасовими (література) та просторово-часовими (театр, кіно) видами мистецтв. Танець здатний до синтезу із просторовими (архітектура, живопис, скульптура, графіка, декоративно-прикладне мистецтво), тимчасовими (література), просторово-часовими (театр) видами мистецтв. Результатом синтезу музики та просторових видів мистецтв є створення мультимедійних інсталяцій. Синтез танцю з архітектурою передбачає використання простору як полотна для танцю. Синтез танцю та живопису передбачає створення відповідних спектаклів. Результатом синтезу музики і танцю з літературою є лібрето до балету чи опери. Розглянуто генезу та особливості синтезу мистецтва музики і танцю. Аргументовано, що синтез музики і танцю має тривалу історію, яка зародилася за первісних часів та стародавніх цивілізацій. Вагоме значення для синтезу мистецтва музики і танцю мала поява балету, який об’єднав представлені види мистецтва у стилізовано-формалізовану манеру, котра відзначається технічно складною хореографією, що поставлена на класичну музику. Продемонстровано сутність синтезу мистецтв музики і танцю в роки модернізму та його особливості за постмодерного часу. Проаналізовано взаємозв’язок музики і танцю на прикладі балетного та оперного мистецтва. Встановлено, яскравого поєднання музика і танець набуває в балетному спектаклі, який демонструє взаємозв’язок хореографії та музикальності, де танцювальні рухи гармоніюють з ритмом, мелодією та динамічними відтінками музики, яка створюється спеціально для спектаклю. Здійснивши аналіз найбільш яскравих балетних зразків (Жізель», «Дон Кіхот», «Лебедине озеро», «Баядерка», «Спляча красуня», «Лускунчик», «Весна священна», «Ромео і Джульєтта», «Попелюшка», «Сон літньої ночі») встановлено, останні тісно поєднують музику і танець. Балетні сцени демонструють складну танцювальну техніку, яка цілком відповідає музичним варіаціям, що забезпечує цілісну і синхронізовану сюжетну лінію спектаклю. Спосіб інтеграції танцювального руху до загальної основи постановки, де центральне місце займають музика і драматургія, відображено в оперних спектаклях, а саме: «Весілля Фігаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта», «Ріголетто», «Травіата», «Аїда», «Кармен», «Мадам Баттерфляй», «Турандот». Доведено, танцювальні сцени в зазначених операх не тільки взаємодіють із музичним супроводом, а й візуально доповнюють та посилюють сюжетну лінію спектаклю. Виявлено специфіку синтезу музики і танцю на сучасній сцені Китаю. З’ясовано, інноваційні комп’ютерні технології стали частиною мистецтва, зокрема танцювальних постановок. Останні синтезують в собі не тільки музику і танець, а й технології інноваційного характеру, серед яких першість належить проекційному мапуванню, технології захоплення руху та інтерактивним мультимедійним засобам. Проаналізовано сучасні китайські танцювальні постановки «Відлуння вічності» та «Перезавантаження» та доведено, синтез музики і танцю посилюється за рахунок використання світлодіодного екрану, який виступає фоновим оформленням спектаклів, а також завдяки технології захоплення руху, сутність якої полягає в тому, що рухи танцівників перетворюються на анімацію в реальному часі, яка взаємодіє з зображенням на екрані, створюючи безшовний синтез не тільки між фізичним і цифровим світом, а й мистецтвом музики і танцю. Крім того, синтез музики і танцю в запропонованих постановках полягає в тому, що хореографія синхронізована з осучасненою музичною партитурою, яка реагує на рухи танцівників.^UThe study is devoted to the problem of synthesis of music and dance in the art of the second half of the XX – early XXI century. The synthesis of music and dance in art is characterized as an art historical and theoretical problem. The conceptual and terminological apparatus of the study is outlined. The historiographical base of the dissertation is systematized into four groups according to chronological and problematic criteria. The historical peculiarities of the development of the synthesis of arts are clarified and the essential characteristics of the latter in primitive times, as well as in the Middle Ages, the Renaissance, and Romanticism are revealed. The interrelation of the arts of the late nineteenth and early twentieth centuries and its peculiarities in the early twenty-first century are considered.The article highlights possible ways of synthesizing music and dance with different types of art and establishes that music is able to interact with spatial (architecture, painting), temporal (literature), and spatio-temporal (theater, cinema) art forms. Dance is capable of synthesizing with spatial (architecture, painting, sculpture, graphics, decorative arts), temporal (literature), and spatio-temporal (theater) arts. The result of the synthesis of music and spatial arts is the creation of multimedia installations. The synthesis of dance with architecture involves the use of space as a canvas for dance. The synthesis of dance and painting involves the creation of appropriate performances. The synthesis of music and dance with literature results in a libretto for a ballet or opera.The genesis and peculiarities of the synthesis of music and dance are considered. It is argued that the synthesis of music and dance has a long history, which originated in primitive times and ancient civilizations. The emergence of ballet, which united the presented art forms in a stylized and formalized manner, characterized by technically complex choreography set to classical music, was of great importance for the synthesis of music and dance. The essence of the synthesis of the arts of music and dance in the years of modernism and its peculiarities in postmodern times is demonstrated.The article analyzes the relationship between music and dance on the example of ballet and opera. It is established that music and dance are most vividly combined in a ballet performance, which demonstrates the relationship between choreography and musicality, where dance movements harmonize with the rhythm, melody and dynamic shades of music created specifically for the performance. Having analyzed the most striking ballet examples («Giselle», «Don Quixote», «Swan Lake», «Bayaderka», «Sleeping Beauty», «The Nutcracker», «The Rite of Spring», «Romeo and Juliet», «Cinderella», «The Midsummer Night’s Dream»), it was found that the latter closely combine music and dance. The ballet scenes demonstrate a complex dance technique that fully corresponds to the musical variations, which ensures a coherent and synchronized storyline of the performance. The way in which dance movement is integrated into the general framework of the production, where music and drama are central, is reflected in opera performances, namely: «The Marriage of Figaro», «Don Giovanni», «The Magic Flute», «Rigoletto», «La Traviata», «Aida», «Carmen», «Madama Butterfly», «Turandot». It is proved that the dance scenes in these operas not only interact with the musical accompaniment, but also visually complement and enhance the storyline of the performance.The specifics of the synthesis of music and dance on the contemporary Chinese stage are revealed. It has been found that innovative computer technologies have become part of art, in particular dance performances. The latter synthesize not only music and dance, but also innovative technologies, among which the first place belongs to projection mapping, motion capture technology and interactive multimedia. The article analyzes the contemporary Chinese dance productions «Echoes of Eternity» and «Reboot» and proves that the synthesis of music and dance is enhanced by the use of an LED screen, which acts as a background for the performances, as well as through motion capture technology, the essence of which is that the dancers' movements are transformed into real-time animation that interacts with the image on the screen, creating a seamless synthesis not only between the physical and digital worlds, but also between the art of music and dance. In addition, the synthesis of music and dance in the proposed productions is that the choreography is synchronized with a modernized musical score that responds to the movements of the dancers.

У дисертації розглядається питання мізансцени через область досліджень хореографічного мистецтва. Коло пошуків дисертаційної роботи зумовлено потребою осмислення та розбору оцінки хореографічної мізансцени через область хореографії. Попри широку різнорідність визначення та властивостей мізансцени, які занотовані на сторінках зі сценічного мистецтва та режисури, у хореографічних теоретичних працях відомості про мізансцену зовсім не розкриті. Таким чином можна констатувати відсутність ґрунтовних досліджень з означеної тематики, що дає змогу стверджувати про наявність прогалин в систематизації теоретичного базису дослідження хореографії, вирішення якого потребує використання міждисциплінарного аналізу. Відтак у дисертаційній роботі вирішено актуальне наукове завдання, яке полягає у розгляді хореографічної мізансцени через призму хореографічного мистецтва та його репрезентативних властивостей у творенні художнього образу. Запропоновано термін «хореографічна мізансцена», з його ознаками, властивостями та характерними рисами у хореографічному мистецтві. Системно досліджено процеси роботи над виставою, її формотворчих компонентів та взаємозв’язків усіх складових систем у яких простежується характерні риси хореографічної мізансцени. Доведено важливість хореографічної мізансцени як інструмента для виразного створення сценічних образів, а також її вплив на артистичний процес та розвиток театрального та хореографічного мистецтва. Уточнено основні категоріально-понятійні ознаки мізансцени, через визначення та властивості понять та термінів, що раніше використовувались для різних аспектів мистецтва та театрально-хореографічної діяльності. Це дозволяє систематизувати та уточнити термінологію, щоб забезпечити чіткість та однозначність у розумінні хореографічної мізансцени. Набули подальшого розвитку семантика значення та закономірності хореографічної мізансцени та дивертисменту, що стали переконливими для визначення досліджень з питань осмислення та розбору оцінки хореографічної мізансцени, сприяючи розвитку нових технік, методик і теорій, а також впливаючи на сучасні тенденції в застосуванні хореографії в сценічному мистецтві, та прояву виразних ознак мізансцени в хореографічному мистецтві. З огляду на зазначене науковою новизною дослідження є впровадження терміну «хореографічна мізансцена», що представляє собою своєрідну форму мізансцени, яка відноситься до нехореографічних сценічно-мистецьких творів, але ґрунтується на хореографічних аксіомах. Результати дослідження можуть бути використані у підготовці студентів хореографів фахових вищих та передвищих закладів освіти до постановочної діяльності в межах спеціальних курсів «Композиція і постановка танцю», «Мистецтво балетмейстера», «Режисура хореографічних творів», «Практикум з мистецтва балетмейстера» та інші дисципліни. Здобуті результати можуть використовуватися для подальшого теоретичного осмислення втілення балетмейстерських прийомів створення хореографічних творів. Крім того матеріали зазначеної наукової роботи можуть бути використані для реалізації інтегрованих мистецьких театрально-хореографічних проєктів.^UThe thesis explores the topic of mise-en-scène within the context of research in the field of choreographic art for the first time. The scope of research for the dissertation work is determined by the need to understand and analyze the evaluation of the choreographic mise-en-scene through the field of choreography. Despite the wide heterogeneity of the definition and properties of mise-en-scene, which are noted on the pages of stage art and directing, information about mise-en-scene is not disclosed at all in choreographic theoretical works. In this way, it is possible to ascertain the absence of thorough research on the specified topic, which makes it possible to assert the presence of gaps in the systematization of the theoretical basis of choreography research, the solution of which requires the use of interdisciplinary analysis. Therefore, the dissertation work solves an actual scientific task, which consists in considering the choreographic mise-en-scene through the prism of choreographic art and its representative properties in the creation of an artistic image. The term "choreographic mise-en-scène" is proposed, with its features, method of solution and artistic subordination in choreographic art. The processes of work on the performance, its form-creating components and the interrelationships of all component systems in which the characteristic features of choreographic mise-en-scene can be traced are systematically studied. The importance of choreographic mise-en-scène as a tool for expressive creation of stage images, as well as its influence on the artistic process and development of theatrical art and choreographic art, is proven. The main categorical and conceptual features of mise-en-scène have been specified, due to the definitions and properties of concepts and terms that were previously used for various aspects of art and theatrical and choreographic activity. This allows systematization and clarification of terminology to ensure clarity and unambiguity in the understanding of choreographic mise-en-scène. The semantics of the meaning and patterns of choreographic mise-en-scene and divertissement have further developed, which have become convincing for determining research on the issues of understanding and analyzing the assessment of choreographic mise-en-scene, contributing to the development of new techniques, methods and theories, as well as influencing modern trends in the application of choreography in stage art, and manifestation of expressive features of mise-en-scene in choreographic art. The scientific novelty of this research lies in introducing the term “choreographic mise-en-scène” a distinctive form of mise-en-scène applicable to non-choreographic art and stage works. It is grounded in choreographic axioms. The research results can be applied in the training of choreography students in specialized higher and pre-higher educational institutions, particularly in staging activities within specialized courses such as “Dance Composition and Staging”, “Art of the Ballet Master”, and “Directing Choreographic Works”. “Practicum on the art of ballet master” and other disciplines. The obtained results can be used for further theoretical understanding of the implementation of choreographic techniques in the creation of dance works. Additionally, the materials of the specified scientific work can be used for the implementation of integrated artistic theater and choreographic projects.

Лук'яненко К. А. Балетний театр у культурі України середини 50-х–70-х років ХХ століття. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 «Теорія та історія культури». – Київський національний університет культури і мистецтв, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2021.У дисертації розглядається нова художня концепція українського балетного театру, що базується на інтегруванні інноваційних для радянського балетного мистецтва прийомів та методів, зумовлених прагненням побудови художньо-цілісної та глибоко образної балетної вистави, підґрунтям якої є національна культура. В даному контексті особливий акцент зроблено на процесі формування естетичного бачення балетного театру в культурі України середини 50-х – 70-х рр. ХХ ст. як унікального явища, що розвивалося та оновлювалося під впливом історико-культурних та суспільно-політичних реалій, отримавши можливість вивчення, освоєння, запозичення і творчого переосмислення специфічних елементів сучасного йому хореографічного мистецтва інших культур. Балетний театр середини 50-х – 70-х рр. ХХ ст. розглянуто як феномен української культури; виявлено і проаналізовано його універсально-художні та унікально-специфічні характеристики. Простежено еволюціонування основних виражальних засобів хореографії протягом означеного періоду та розглянуто вплив цих змін на мову та форму балетної вистави. Виявлено особливості взаємодії народного і класичного танцю в постановках балетмейстерів-шістдесятників.Ключові слова: український балет, балетний театр, культура України, балетмейстер, хореографія, класичний танець, хореографічний симфонізм, балетмейстери-шістдесятники.^ULukyanenko K. A. Ballet Theater in the Culture of Ukraine in the mid-50s-70s of the XX century. – Qualification scientific work on the rights of a manuscript.Dissertation for the degree of candidate of art history, speciality 26.00.01 “Theory and History of Culture”. – Kiev National University of Culture and Arts, Ministry of Education and Science of Ukraine, Kiev, 2021.The dissertation considers a new artistic concept of Ukrainian ballet theater, which is based on the integration of innovative techniques and methods for Soviet ballet, due to the desire to build an artistically holistic and deeply figurative ballet performance, which is based on national culture. In this context, special emphasis is placed on the process of forming an aesthetic vision of ballet theater in the culture of Ukraine in the mid-50's and 70's of the twentieth century. as a unique phenomenon that has developed and renewed under the influence of historical, cultural and socio-political realities, gaining the opportunity to study, master, borrow and creatively rethink the specific elements of contemporary choreographic art of other cultures.Ballet Theater of the mid-50's and 70's of the twentieth century. considered as a phenomenon of Ukrainian culture; its universal-artistic and unique-specific characteristics are revealed and analyzed. The evolution of the main means of expression of choreography during this period is traced and the influence of these changes on the language and form of ballet performance is analyzed. Peculiarities of the interaction of folk and classical dance in the productions of choreographers of the sixties are revealed.Key words: Ukrainian ballet, ballet theater, culture of Ukraine, choreographer, choreography, classical dance, choreographic symphony, choreographers-sixties.

Дослідження присвячене виявленню ролі кафедри хореографії Київського державного інституту культури у розвитку національної хореографічної школи у 1970 – 1990-х рр. У роботі проаналізовано літературу та джерела з проблеми становлення та розвитку кафедри; визначено методологічні засади дослідження, уточнено поняття «національна хореографічна школа»; охарактеризовано соціокультурні передумови відкриття кафедри хореографії; виявлено роль К. Василенка, Г. Березової, А. Гуменюка у становленні кафедри хореографії та національній хореографічній школі в цілому; висвітлено теоретико-практичну діяльність викладачів кафедри крізь призму їх внеску в національну хореографічну школу; проаналізовано педагогічну діяльність на кафедрі її випускників. Зроблено висновок, що діяльність кафедри як сформованої мистецько-педагогічної школи стала вагомим внеском у розвиток національної хореографічної школи, стимулювавши становлення вищої хореографічної освіти в Україні, підвищення рівня фаховості керівників аматорських хореографічних колективів, накресливши перспективи підготовки професійних артистів, балетмейстерів, викладачів фахових хореографічних дисциплін, посприявши розвитку хореографічної культури в цілому.Ключові слова: кафедра хореографії, Київський державний інститут культури, національна хореографічна школа, хореографія, танець, українська культура.^UThe study is devoted to identifying the role of the Department of Choreography of the Kyiv State Institute of Culture in the development of the national choreographic school from the 1970s to 1990s. The work analyzes the literature and sources on the problem of the formation and development of the department; the methodological principles of the research were determined, the concept of "national choreographic school" was clarified; the socio-cultural prerequisites for the opening of the choreography department are characterized; the role of K. Vasylenko, G. Berezova, A. Gumenyuk in the formation of the department of choreography and the national choreographic school as a whole is revealed; the theoretical and practical activity of the department's teachers is highlighted through the prism of their contribution to the national choreographic school; the pedagogical activity of its graduates at the department was analyzed.The author's definition of the term "national choreographic school" is presented: a dynamic system of methodological foundations of choreographic activity (performing, choreographic, teaching, etc.) related to the historical and cultural environment of the nation, archetypes of Ukrainian culture, features of the national character, etc.The cultural prerequisites that led to the appearance of the first choreography department in the Ukrainian SSR at the KDIK are indicated: the selection in the 1930s in the USSR of a vector for the development of mass forms of artistic self-activity, where folk choreography occupied one of the leading places, including as a means of realizing the Soviet " national cultural policy"; a significant increase in the number of amateur artistic groups in the post-war period (after the Second World War), led by non-specialists, mostly on public grounds; failure of temporary measures (courses) to meet the need for managers, etc.It was noted that the activity of the department was based on the achievements of the national choreographic school, such as: the formed technique of classical dance in educational institutions and the practice of opera and ballet theaters; approval of the principles of creating a national ballet performance; choreographic and pedagogical methods of P. Virskyi; organizational and methodical principles developed in choreographic education institutions and the system of dance artistic self-activity; integration of materials from folklore and ethnographic expeditions and recordings of authentic dances into choreographic practice, etc.It was emphasized that it was important for the development of the department to invite not only the leading specialists of the field to the teaching staff, but also talented own graduates, which contributed to the inheritance of generations, the constant dialectical interaction of traditions and innovations.The features that testify to the formation at the department of the art and pedagogical school are noted: K. Vasylenko is the founder and leader of the school as a creative association of artists; the presence of students-followers who spread and developed methodical approaches, traditions formed at the choreography department; unification of teachers and students in the development of higher choreographic education in Ukraine, solving various artistic and pedagogical tasks, in particular, improving the methodology of teaching Ukrainian folk and stage dance; provision by teachers of advisory assistance to leaders of amateur dance groups, which contributed to the spread of the department's influence on the artistic space; numerous performances on stage venues (academic concerts, report concerts) as a demonstration of the results of the department's artistic and creative activities, etc. The activity of the department as an art and pedagogical school influenced the development of the national choreographic school, choreographic culture as a whole, contributing to the formation of higher choreographic education in Ukraine.It is concluded that the activity of the department has made a significant contribution to the development of the national choreographic school, stimulating the formation of higher choreographic education in Ukraine, increasing the level of expertise of the heads of amateur choreographic groups, outlining the prospects for the training of professional artists, ballet masters, teachers of professional choreographic disciplines, contributing to the development of choreographic culture as a whole .Keywords: department of choreography, Kyiv State Institute of Culture, national choreographic school, choreography, dance, Ukrainian culture.

Досліджено проблему формування готовності майбутнього вчителя музики до інструментально-виконавської діяльності на базі інтегративного підходу. Висвітлено методологчні основи процесу інструментально-виконавської підготовки сучасного вчителя музики. Проведено ретроспективний аналіз дослідженої проблеми. Розглянуто структуру інструментально-виконавської діяльності сучасного вчителя музики. Доведено, що оптимізація даної підготовки студентів мистецьких факультетів педагогічних ВНЗ можлива за умови реалізації інтегративного підходу. Виявлено необхідність використання народної танцювальної та балетної музики в інструментально-виконавській підготовці студентів мистецьких факультетів педагогічних університетів. Проаналізовано організаційно-педагогічні умови формування готовності студентів до інструментально-виконавської діяльності. Визначено критерії діагностування сформованості зазначеної готовності. Розроблено змістовно-компонентну модель формування готовності майбутнььго вчителя музики до зазначеної діяльності на базі інтегративного підходу. Створено й експериментально апробовано методику її поетапного впровадження.

  Скачати повний текст