Досліджено семантико-прагматичні особливості англійських модальних слів у аспекті їх впливу на персонажне мовлення та наслідки цього впливу на подальший розвиток ситуації спілкування. Висвітлено головну роль слів зі значенням алетичної та епістемічної модальності в персонажному мовленні прози англійського модернізму. Ці слова пов'язані з інтенціональним станом мовця та передбачають зважування альтернатив (створення можливих світів), що спричиняє дисипацію художньої реальності в одній події, характерну для модерністського методу. Згідно з синергетичним підходом до вивчення модальних слів розглянуто множинні інтерпретації (біфуркації) мовцем-персонажем розвитку ситуації спілкування, що визначаються за допомогою модальних слів і можливий перлокутивний ефект висловлення з модальним словом (атрактор). Зазначено, що вживаючи модальне слово, персонаж передбачає варіанти розвитку ситуації, тому на модальних словах зроблено акцент як на смислотвірних елементах висловлення - параметрах порядку, які організують персонажне мовлення.

  Скачати повний текст

Досліджено, що філософія нації в історії соціальної філософії може формуватися як альтернатива класично універсалістським проектам. Визначено, що філософія нації виступає безпосередній прояв людства, його "тіла", тому розглядається як явище нелінійного глобалізму. Висвітлено, що сучасний рівень цивілізації знаходиться лише на самому початку науки про людство на основі фундаментальної "етичної інфраструктури" в процесі становлення глобального етосу. Зазначено, що філософія нації є не лише раціональним конструктом недавнього модернізму, а й наративом історико-філософського напряму. Встановлено, що саме через взаємодію націй людство почало усвідомлювати свою планетарність та продовжує дані процеси у формі глобалізації. З'ясовано, що глобалізаційні проекти лише тоді можуть зреалізуватися, коли нація буде відігравати ще й свою творчо-філософську місію.

  Скачати повний текст

Розглянуто вплив та трансформацію керроллівського нонсенсу у літературі XX ст. Досліджено твори "великої" літератури (В.Вулф, Т.С.Еліота, В.Набокова, А.Мердок) щодо наслідування та базування на традиційному, класичному нонсенсі середини XIX ст. (Л.Керолл, Е.Лір). Вивчено концепт нонсенсу у контексті його відмінності від абсурду та нісенітниці, а також генезису керроллівського типу нонсенсу та його попередників. Значну увагу приділено екзистенціальному вектору рецепції нонсенсу за умов XX ст. Твори англомовних письменників проаналізовано в аспекті сприйняття та втілення глибинних принципів побудови нонсенсу. На підставі проведеного аналізу показано, що принципи керролівського нонсенсу ("дитяча" свідомість, "нешаблоновість", неупередженість сприйняття, фантазування, психологізація наративу, вірогідність неможливого; гра як основа твору, у тому числі мовна гра) знайдено у творах англомовних письменників усіх головних літературних напрямків століття: у "високому" модернізмі (романи В.Вулф, вірші Т.С.Еліота, романи В.Набокова), неореалізмі (романи А.Мердок), постмодернізмі (останні романи В.Набокова). Проведено аналіз та показано, що розуміння сучасного світу будується на прийнятті керроллівської концепції дитинства (В.Вулф), відтворенні "дитячої" свідомості та наслідуванні принципу гри (В.Набоков), сприйнятті головних рис його нонсенсу (Т.С.Еліот), а також у конфлікті, полеміці з цим світосприйняттям (А.Мердок).

  Скачати повний текст

Досліджено, що ідейно-естетичне поле прози митця охоплює культурний і природний, свідомий і підсвідомий, соціально-історичний і морально-психологічний, побутовий і буттєвий виміри людського життя, які завжди взаємозумовлені та майстерно пов'язані між собою. З'ясовано, що письменник намагався всебічно зобразити окрему індивідуальність з її складним внутрішнім світом на тлі сучасної йому дійсності. Визначено, що аналіз поетики прозових творів М. Івченка на двох основних рівнях - хронотоп і психологізм засвідчив перехід письменника від реалістичної парадигми української літератури XIX ст. до естетики модернізму, яка реалізувалася у творчості митця через виразну імпресіоністичну стильову домінанту.

  Скачати повний текст

Проаналізовано генетичні інтертекстуальні джерела та своєрідність часо-просторового континууму у романі А.Мердок "Приємне і Благе", в якому реалізується комплекс неоплатонічних ідей, пов'язаних з проблемами кохання, дружби, милосердя, взаєморозуміння. Висунуто й обгрунтовано гіпотезу щодо визначної ролі пасторальної модальності у художньому моделюванні простору та часу даного твору. Розглянуто провідні елементи пасторальної модальності, що бере витоки у пасторальному романі Відродження і трансформується в межах постренесансних стильових течій. Вперше здійснено аналіз семантики та функцій системи локусів, які мають пряме та метафоричне значення, формують "Дім Буття", метонімічно представленого в "Приємному і Благому". На основі аналізу художнього простору і часу даного роману можна вважати А.Мердок романісткою періоду "переходу від модернізму до постмодернізму".

  Скачати повний текст

На широкому тлі постмодерністської літературної практики, в основному романної, а також на основі естетичних, філософських та літературознавчих досліджень розглянуті розбіжності між модернізмом і постмодернізмом, а також між постмодерністським світосприйняттям і постмодерністським художнім стилем. На матеріалі західноєвропейських та американських романів 80-х рр. XX століття досліджується постмодерністський образ світу, основні аспекти якого означені як "художник і текст", "світ як текст" та "скасування історії". Під даним кутом зору детально проаналізовані три постмодерністські романи: "Запахи" П.Зюскінда, "Останній світ" К.Рансмайра та "Уяви собі картину" Дж.Хеллера. Аналіз поетики і концептуального ладу постмодерністських романів дозволяє виявити специфіку втіленого у них образу світу, з одного боку, залежно від модерністського комплексу ідей, а з другого - такого, що демонструє процес кардинальної деконструкції модерністської парадигми.

  Скачати повний текст

Вперше здійснено комплексне дослідження стильових моделей жіночих характерів в українській літературі другої половини XIX - початку XX ст. Проаналізовано особливості моделювання жіночого характеру в генетичній ретроспективі (від фольклору до преромантичної традиції) та художніх дискурсах романтизму, реалізму та модернізму в різних вимірах змістових, жанрових і формотворчих категорій. З використанням сучасних методів літературознавого дослідження визначено основні типологічні риси романтичної, реалістичної та модерністичної моделей жіночого характеру та особливості їх утворення у межах жіночого та чоловічого текстів (у художніх творах Г.Барвінок, М.Вовчок, О.Пчілки, Л.Українки, О.Кобилянської та О.Куліша, Т.Шевченка, М.Старицького, І.Нечуя-Левицького, М.Коцюбинського).

  Скачати повний текст

Досліджено проблему формування художнього стилю неоромантизму в середовищі письменників-вісниківців, які об'єднувалися навколо націоналістичного журналу "Вісник" (у 1922 - 1932 рр. - "Літературно-науковий вісник"), що виходив у Львові за редакцією критика і політичного ідеолога Д. Донцова у 1922 - 1939 рр. Обгрунтовано необхідність поняття "вісниківство" як такого, що повніше та точніше пояснює культурне та літературне явище, якиим була різноманітна творчість співробітників "Вісника": істориків, філософів, політичних ідеологів, культурологів, критиків, письменників, мистецтвознавців, соціологів, етнографів. Вісниківський неоромантизм був течією у масштабному комплексі художніх явищ у напрямі неоромантизму в українській літературі кінця XIX - першої половини XX ст. Рекомендовано поняття "Празька школа" використовувати для означення підтечії у вісниківстві - творчості кількох письменників-неоромантиків, які менше політизували свою творчість. Відзначено роль Є. Маланюка, Л. Мосендза, О. Ольжича, О. Теліги, Ю. Липи, Ю. Клена, "пражан" - Н. Лівицької-Холодної, О. Лятуринської, М. Чирського, Зореслава, І. Ірлявського. Зазначено, що світогляд неоромантиків-націоналістів формувався на засадах філософії ірраціоналізму та волюнтаризму. Тому вони не сприймали ні позитивістських теорій народництва (побутового реалізму - в літературі), ні раціоналістично-експериментаторських аспектів естетики модернізму (декаденства й авангардизму - в літературі); у творчості орієнтувалися на європейських неоромантиків і парнасців - К. Гамсуна, Р. Кіплінга, П. Валері, Ш. Морра, Ж. Ередіа, А. Сюллі-Прюдома та ін., засвоїли водночас деякі моменти деякі моменти стилю модернізму від європейських і російських символістів. Тому їх можна назвати "консервативними модерністами". Велике значення для вісниківців мала християнська духовність, навіть католицизм, вони глибоко засвоїли естетику та поетику українського неокласицизму. Показано своєрідний синтез неокласики та неоромантики в їх творчості. Зазначено, що центральною особливістю їх поетики є оригінальна художня неоготика, тобто рекультивація традиційного європейського героїзму та містицизму, монументалізму й аристократичної вишуканості в мистецтві. Проведений систематичний аналіз творчості вісниківців дає змогу повніше представити літературний процес української еміграції та Галичини в міжвоєнний період, визначити його особливості, тенденції, пріоритети.

  Скачати повний текст

У контексті драматичних і науково-публіцистичних праць Василя Пачовського, на матеріалах розвитку раннього українського модернізму досліджено поетику ліричної творчості письменника. Проаналізовано збірки поета, розглянуто творчю еволюцію митця, а також фольклоризм як стильову домінанту ранньої лірики поета. Розглянуто його мариністику, виділено символістські та національно-патріотичні мотиви лірики "закарпатського" етапу творчості. Визначено рівень засвоєння та інтерпретації поетом фольклорного, легендарно-міфологічного та біблійного матеріалів, кращих творів української літератури та західноєвропейського символізму. Досліджено тему Закарпаття в творах письменника.

  Скачати повний текст

Досліджено походження та функціонування діалогу у філософських і літературних концепціях від античності до модернізму та з'ясовано значення діалогічної природи мовлення як засобу спілкування в контексті драматичного діалогу. На підставі дослідження особливостей рецепції Лесею Українкою європейської літературної традиції виявлено форми міжлітературної взаємодії: через перекладацьку діяльність, літературно-критичні праці та художню творчість. Доведено, що знайомство з європейською літературою відгукнулося багатьма інспіраціями у творчості Лесі Українки (В. Шекспір, Дж. Байрон, М. Метерлінк, Г. Гауптман). Дослідження драматичних творів показало, що письменниця створила кілька типів драм, у яких реалізовано провідні художні тенденції літератури кінця XIX - початку XX століть (неоромантизм, символізм, неокласицизм). Враховуючи синтез філософської традиції діалогу, концепцій "драми ідей" та "драми для читання" в драматургії Лесі Українки, твори письменниці визначені як драма-діалог.

  Скачати повний текст

Проаналізовано основні вияви модерністського новаторства та загальні особливості модифікації художнього тексту у модернізмі. Розглянуто чинники формування творчого феномену, загальні проблеми естетики та письменницького світогляду В. Вулф. Виявлено й осмислено на прикладі романів В. Вулф "Пані Деловей", "До маяка" та "Орландо" модерністські концепції художньої творчості письменниці. Введено невідомі чи маловідомі в українському літературознавстві есе, листи, щоденники В. Вулф, які увиразнюють її творчу спадщину. Використано значну кількість іншомовних джерел.

  Скачати повний текст

Проведено комплексне порівняльне дослідження східно- та західнослов'янських версій літературного постмодернізму, визначено їх національні особливості. Доведено зв'язок постмодернізму з національними історично-літературними процесами, в яких домінуючими орієнтирами є модернізм, авангардизм, реалізм, бароко, готика. Виявлено подібності та відмінності в інтертекстових стратегіях, а також у жанрових, стильових змінах постмодерністської східно- та західнослов'янської прози на межі XX - XXI ст. Зроблено висновок про існування вибухових факторів східнослов'янської "перехідності" й еволюційних, поміркованих - західнослов'янської. Запропоновано міжлітературну періодизацію постмодернізму в досліджуваних слов'янських літературах. Визначено типологічні зближення та розбіжності східно- та західнослов'янського постмодернізму. Внесено доповнення та запропоновано нові інтерпретації окремих художніх творів з урахуванням зміни соціокультурних і літературних контекстів.

  Скачати повний текст

Всебічно осмислено своєрідність авторського світобачення та світорозуміння, втілених у художніх текстах письменника, що увійшли до двох томів його "Творів", виданих у 1927 - 1928 рр. На підставі здійсненого аналізу розроблено загальну концепцію творчості М.Хвильового як письменника, який перебував у полі тяжіння модерністичної філософсько-естетичної системи. Розкрито головні способи експлікації художньої парадигми модернізму в його новелах і повістях і показано, що основою реалізованого у творах модерністичного світосприйняття Хвильового є перейняте пафосом трагічності усвідомлення світу як абсурдного, дисгармонійного та жорстокого, по суті, ворожого особистості, що відчужується від нього. Альтернативна ж дійсність, яка постає у вигляді типово модерністського міфу про художника-творця, здатного словом змінити світ, завжди ілюзорна й утопічна; парадоксальним чином даний міф послідовно деконструюється самим автором. Продемонстровано, що модерністична "філософія мистецтва" письменника зумовила відповідні виражальні засоби: дріб'язкова життєподібність ігнорується, причинно-наслідкові зв'язки між елементами сюжету змінюються асоціативними, а психолого-особистісні мотивації характеру - підкресленою емоційністю, гротескністю, визивною загостреністю й умовністю. Підтверджено прогностичність творчих ідей Хвильового, що виявляється насамперед у його "передбаченні" необарочного світовідчуття, притаманного людині та суспільству кінця XX ст.

  Скачати повний текст

Проведено всебічний аналіз творів А.Бєлого "Котик Летаев" і "Крещеный китаец" у контексті його пізньої творчості та художньої автобіографічної прози постсимволізму. Обгрунтовано належність цих творів до жанру автобіографічного роману. Установлено, що найважливішими художніми принципами у пізній прозі символіста є пов'язані між собою принципи інтертекстуальності та контрапункту. Доведено, що проза, поезія, філософсько-теоретичні і навіть епістолярні твори А.Бєлого є тісно зв'язаними елементами гіпертексту, цілісної динамічної системи з єдиним комплексом тем і мотивів. Зазначено, що "Котик Летаев" і "Крещеный китаец", а також інші твори письменника ("Глоссолалия", "Записки чудака", "История развития самосознающей души") є відображенням однієї теми - історії розвитку душі, що символізує загальний духовний шлях людства. Цей новий принцип історичної свідомості, що базується на антропософських уявленнях А.Бєлого, а також на концепції "Феноменології духу" Г.Гегеля, стала основою специфічної модифікації модерністської художньої автобіографії. Художню автобіографію визначено як достовірний історичний документ, тому що автобіографічний текст письменника є його власною інтерпретацією історії, історичні факти заміщуються художніми. На підставі аналізу романів виявлено кілька нових літературних зв'язків (з творчістю Ф.І.Тютчева, М.В.Гоголя), розширено уявлення про світосприйняття та творчий метод письменника. Показано, що у творчості А.Бєлого поєднуються елементи досить несхожих культурних парадигм - модернізму та авангарду. Запропоновано висновок, що такі творчі знахідки А.Бєлого, як принцип створення гіпертексту за допомогою повторів і лейтмотивів, а також утворення автобіографії-міфу і певною мірою і деміфологізація, вплинули на прозу постсимволістів, зокрема, Б.Пастернака і Д.Хармса.

  Скачати повний текст

Доведено, що ідентифікація мовленнєвих форм зумовлена композиційно-тематичною структурою художніх творів. Побудовно мережу типологічних форм ендо- й екзофазного мовлення, підпорядкована дискурсній організації художнього твору. Наведено художньо-естетичні концепти англомовного літературного модернізму та постмодернізму, фреймові моделі текстових комунікантів, досліджено наративну організацію творів даних напрямків. Встановлено взаємозалежність функціонування дискурсних зон наратора та персонажа в англомовному художньому творі.

  Скачати повний текст

Вивчено специфіку ціннісної свідомості сучасної української молоді, факторів її формування та функціонування. Викладено теоретико-методологічні основи дослідження ціннісної свідомості. Доведено, що цінності молоді є індикатором результативності та, водночас, важливим ресурсом модернізації суспільства. Розглянуто структуру елементів молодіжної ціннісної свідомості. Відзначено особливості її емпіричної проекції у контексті модернізаційних перетворень українського суспільства. З метою концептуалізації змін, що відбуваються сьогодні в українському соціокультурному просторі, у дослідженні застосовано поняття аксіологічної модернізації. Визначено специфіку соціокультурних змін як перехід від ціннісного порядку, що базується на системі звичок мислити та діяти певним чином, до сучасного способу легітимації цінностей, який полягає у загальній впевненості членів окремих соціальних груп і суспільства в цілому в розумності, справедливості та доцільності ціннісного порядку. Описано соціальний механізм, детермінанти, сценарії модернізації. Висвітлено ситуацію ціннісного відчуження як передумову аксіонормативного морфогенезу. Український варіант соціальних перетворень експлікований як пунктирна лінія модернізації у зв'язку з нерівномірністю його поширення серед різних елементів соціальної структури та у сфері суспільства, а також непослідовним характером (наявність компенсаторних процесів, відсутність умов для самопідтримуючих змін). На підставі отриманого емпіричного матеріалу описано фактори формування та функціонування цінностей молоді, систему соціальних детермінант, що обумовлюють ціннісний вибір молоді на шкалі "традиціоналізм - модернізм".

  Скачати повний текст

У дисертації досліджується поетика малої прози Б.Лепкого: жанрова природа, структура рівнів оповіді, художній вияв категорій часу і простору, характер образності, стильова своєрідність. Дисертант розглядає порушені проблеми під кутом зору складної еволюції письменника: від неонародництва - до модернізму. Новелістика Б.Лепкого увібрала в себе досвід вітчизняної класики, водночас є новим словом у мистецтві XX століття. Еклектично поєднавши народнопісенні, реалістичні, романтичні, модерні естетичні засоби, письменнику вдалося витворити оригінальну художню систему. Матеріали дисертації можуть бути використані при створенні нової, науково-об'єктивної концепції розвитку історії української літератури, у викладанні вузівських лекційних курсів, спецсемінарів, написанні дипломних, курсових робіт.

  Скачати повний текст

Розкрито проблеми становлення української фемінології як органічної складової історіографії та соціокультурного феномену. Проаналізовано особливості фемінологічної складової історіографії з урахуванням впливів європейської гуманітарної думки та відповідно до течій в українській історіографії: романтизму, позитивізму, модернізму. Наведено періодизацію фемінологічних студій, основним критерієм якої виступають знакові події в українській історіографії та зміна пріоритетності системоутворювальних компонентів на кожному з етапів.

  Скачати повний текст

У дисертації визначено, що фортепіанна творчість закарпатських композиторів (Зигмунд Лендєл, Дезидерій Задор, Емілій Кобулей, Іштван Мартон, Микола Попенко, Володимир Волонтир, Віктор Теличко, Наталія Марченкова, Анатолій Затін, Роман Меденці, Василь Цанько) є унікальним зразком історично визначеної логіки стильового проєктування «змішаного» типу. Підставою тому було історично запізніле в рамках європейського та загальноукраїнського контекстів опанування стильовими інваріантами, що були характерними для композиторської творчості усього ХХ століття (постромантизм, модерн / сецесія, модернізм з його неостильовими формантами та епіцентром у вигляді авангардних технологій творення музичної матерії), що далося взнаки також у фазі постмодерну (початку ХХІ ст.). Встановлено, що історично складена на Закарпатті стилеутворююча ситуація мала характер «похапливого надолужування» (подібно до «стретного» характеру стилеутворювального процесу в Галичині у першій третині ХХ ст.), що відбувалося також в режимі «руху на випередження». Стверджено, отже, що виявлені у зразках фортепіанної творчості закарпатських композиторів стильові виміри свідчать про високу міру здобутків закарпатської композиторської традиції, які згідно із логікою мікро- та макроіндивідуаційних процесів виводяться як умова входження до історичної системи «тотожності різних» (світова художня культура).^UThe purpose of the dissertation is to reveal the character of the stylistic trends of the Transcarpathian music composition based on works of Transcarpathian composers. It is emphasized that in such a multiethnic region of modern Ukraine as Transcarpathia (with Ukrainian, Hungarian, Slovak, Czech, Romanian and German inhabiting or having inhabited the region) the professional tradition of music composition began to form quite late, in the 1940s; since the Transcarpathian region alternately was a part of the neighboring countries which leveled the "ethno-national form of identity" of the Transcarpathian culture. However, powerful "awakening" and "enlightenment" movements incessantly revived the forms of the ethnic identity and caused its transformation into a form of a national identity as a guarantee of entering the club of an "identity of the different", as a part of the world artistic culture. It has been established that the professionalization of the musical composition in Transcarpathia took place primarily in the sphere of compositions for piano: it provided an opportunity for an active approbation of stylistic invariants of the classical and modern musical traditions and their synthesis with the folklore fund of Transcarpathia in the spirit of Post-Romanticism and Modern / Secession. Moreover, the greatest effort was made in the sphere of the primary musical education: among its first founders was Sigmund Lendyel, who himself wrote piano compositions for his music school in order to stylize the ethnically characteristic abundance of the folk traditions of the region and introduce the academic norms of musical thinking. Noteworthy are the educational efforts of the next generations of Transcarpathian composers (Desiderius Zador, Emil Kobulei), who received professional education in prestigious institutions of music education (Budapest, Prague), and enriched the didactic potential of the piano material with examples of assimilation of the academic music with the folklore heritage of the Transcarpathian region. Soon these same founders of the Transcarpathian professional compositional tradition acquired their followers; for example, Istvan Marton.The experience of studying the piano works of Transcarpathian composers has also been studied: it has been established that priority was given to the biographical and morphological approaches; that is, without taking into account the latest analytical algorithms and conceptual semantic values of the fundamental categories of modern systematic musicology. In this regard, the study of specific musical works of Transcarpathian composers took into account the aspects of intonation modeling, structural principles, dramatic relationships of concept segments and worldview specifics of the stylistic "image" of the author. Accordingly, conclusions have been made regarding the actualization of a certain stylistic invariant and its implementation. It is emphasized that the general "image" of the piano works of Transcarpathian composers has inherent communicative receptive (generative) aspects of Ukrainian musical modernism in the role of regionally characteristic artistic and stylistic model with its own cultural parameters – in order to comprehend the ethno-national identity. In such circumstances the spirit of assimilation is quite natural – a conscious assimilation with historically known but mentally different image systems. A special emphasis is placed on the process of macroindividuation as the basis for such a style-shaping model, when the systemic organization of musical resources outgrows the ethnic borders, which is ckarly seen in the didactic works of the mid-20th century. After "post-romantic" and "modern" visions, intentions of a purely modernist character became important (István Márton, Mykola Popenko, Volodymyr Volontyr, Viktor Telychko, Natalia Marchenkova, Anatoliy Zatin, Roman Medentsi, Vasyl Tsanko). The leading role was played by the idea of "global cultural synthesis" and reinterpretation of the cultural memory: these are conscious stylizations of the history based on the so-called "allusive" development with a certain "pole of stylistic attraction". In its turn, the post-modern intentions in the version of the so-called "eidetic" style have acquired a special stylistic significance – based on a certain original semantic image, on the basis of which a certain reality is perceived.The conclusion is that for the stylistic trends of piano music by Transcarpathian composers characteristic is adaptation of the European academic experience, not only by the "hasty catch-up", but also by "movement in advance", when in addition to the increasingly obvious academization of style there was also a mixed build-up of stylistic initiatives.

Уперше в українському літературознавстві комплексно вивчено характер літературної рецепції Каїнової міфологеми у національному контексті. Досліджено процес виникнення мотиву братовбивства, його збереження, передавання та реалізацію у художніх творах. Проаналізовано старозавітний традиційний сюжет. Розглянуто його трансформації в апокрифах, творах гностиків, фольклорі, творах світової літератури. Значну увагу приділено формам і способам дослідження традиційного Каїнового мотиву, характерних для романтизму, модернізму. Визначено вплив соціально-ідеологічних, національно-історичних і морально-психологічних факторів на характер відображення мотиву протистояння братів у творах українських письменників XIX - XX ст.

  Скачати повний текст