Наведено результати дослідження процесу конструювання автентичності особистості у інтерсуб'єктивному просторі. Показано, що метафора відповідності, яка встановлювалася у психології модерну як віддзеркалення ідеї центрованості суб'єкта, втрачає свою пояснювальну спроможність у просторі постмодерну з його плинністю, емерджентністю, фрагментацією, іграїзацією. Розроблено модель становлення, яка функціонує за принципами ризоми. Взаємодію між модусами, що забезпечують її змістовні особливості та здійснюють регулятивні функції, висвітлено як створення індивідуальної траєкторії за принципом незначущого розриву. Розкрито зміст статусів, між якими утворюється внутрішня динаміка аналізованого процесу, визначено роль проблематизацій автентичності у структурі кожного модусу.

  Скачати повний текст

Концепт ТЕРОРИЗМ трактовано як динамічну одиницю ментальних і психічних ресурсів індивідуальної свідомості, що виникає у ситуації міжсуб'єктної взаємодії та відображає уявлення щодо явища тероризму представників британського лінгвокультурного соціуму. Структурно концепт ТЕРОРИЗМ визначено як гештальт операційних модусів, які містять поняттєвий і ціннісний зміст і втілюються в таких іпостасях концепту, як логічне поняття, повсякденне поняття та метафоричний образ. Розмежовано логічне та повсякденне поняття ТЕРОРИЗМ, які виконують, відповідно, класифікаційну та структураційну функції. Побудовано прототипну модель концепту ТЕРОРИЗМ. Встановлено структуру поняттєвої категорії ТЕРОРИЗМ, сформованої концептом. Виявлено когнітивні метафори, що прояснюють поняттсво-ціннісний зміст концепту ТЕРОРИЗМ. Описано особливості реалізації оцінки явища тероризму у дискурсивних контекстах.

  Скачати повний текст

На підставі концепцій суб'єктивної темпоральності виділено три антропологічні моделі співвідношення часу та суб'єктивності, які виходять за межі спільного бачення внутрішнього часу як тривалості й утворюють разом смисловий простір атропології тривалості. Показано, що дані моделі характеризуються акцентом на певному модусі часу, а саме: минулого, теперішнього або майбутнього, що зумовлює антропологічні характеристики. Модель "антропології пам'яті" експлікується на матеріалі філософії тривалості А. Бергсона, модель "антропології діалогу" грунтується на діалогічній філософії (М. Бубера, Ф. Розенцвейга, О. Розенштока-Хюссі, Ф. Ебнера), а модель "антропології Іншого" реконструйовано на підставі філософії Е. Левінаса. Досліджено трансформацію антропологічних характеристик у даних моделях тривалості. Увагу приділено аспекту інтерсуб'єктивності, виявлено його зв'язок зі сприйняттям тривалості та розглянуто як основний чинник процесу суб'єктивації. Запропоновано виділення антропологічних моделей тривалості як можливої методології аналізу сучасного стану філософської антропології. Проаналізовано поетику антропології тривалості як зміну мови, методів і умов побудови філософського та літературного тексту, зумовлену зміною парадигм теморальної антропології. На підставі аналізу поетики показано, що процес вкорінення у культурі антропологічних настанов відбувається як зміна мови висловлювання, спричинена трансформацією уявлення про суб'єктивну темпоральність.

  Скачати повний текст

Досліджено механізм кореляції змісту креативної діяльності з динамікою вікової сідомості. Виявлено взаємозалежність між циклічністю вікових фаз і модусами креативної свідомості видатних персоналій. Простежено траєкторію професійної самореалізації митця на тлі індивідуальної екзистенції. До наукового обігу введено поняття "біографічного сценарію", охарактеризовано його різновиди. Систематизовано типологічні ознаки пізнього періоду композиторської творчості. Включено завершальний етап композиторської еволюції у зону активного музикознавчого розгляду.

  Скачати повний текст

Застосовано інтегративний підхід до вивчення системно-мовного та дискурсивного аспектів об'єктивації концепту "щастя" на агломовному матеріалі й доведено, що представники англомовної лігвокультури мають специфічні уявлення про щастя, мотивовані гендерними еталонами та стереотипами, які орієнтують чоловіка та жінку на виконання різних соціальних ролей. З'ясовано структуру концепту "щастя" у класифікаційному, структураційному та ідентифікаційному модусах. Встановлено структуру поняттєвої категорії, вивчено специфіку актуалізації поняттєво-ціннісного та образно-ціннісного змісту концепту "щастя" суб'єктами сучасного англомовного художнього дискурсу чоловічої та жіночої статі.

  Скачати повний текст

Запропоновано інтегративний підхід до вивчення дискурсивно-прагматичного аспекту дескрипцій одягу осіб, які є суб'єктами інформаційних повідомлень у сучасній англомовній публіцистиці. Розглянуто невербальний компонент комунікації "одяг" як невербальний знак зовнішнього вигляду, що функціонує в публіцистичному дискурсі як єдність інформаційного, прагматичного й емоційного модусів. Виокремлено корпус номінативних одиниць на позначення одягу, виявлено принцип їх лексико-семантичної організації, проаналізовано дискурсивні дескриптори одягу, встановлено синтаксичні конструкції опису вбрання та механізм їх поповнення за допомогою прецедентних феноменів. На підставі вивчення стратегій і тактик репрезентації особи через дескрипції одягу зроблено висновок про прагматичну значущість останніх. З огляду на роль даних дескрипцій у відтворенні тендерних стереотипів розкрито їх дискурсивну специфіку.

  Скачати повний текст

На матеріалі прози Гр. Тютюнника, В. Близнеця, Є. Гуцала досліджено дискурс дитини на різних концептуальних рівнях: образно-стилістичному, екзистенційно-феноменологічному, психологічному. Визначено сутність образу "божественної дитини" як своєрідного дискурсивного коду до розуміння художнього світу митців. Ознаки божественності проаналізовано у межах морально-етичного дискурсу, який розкрито через екзистенційну проблематику: модуси надії, страху, життєвого вибору, пам'яті, розгубленості, любові, відповідальності. З'ясовано особливості художньої реалізації концепції дитини у творах Гр. Тютюнника, В. Близнеця, Є. Гуцала. У творчості Гр. Тютюнника образ дитини рзглянуто як диво серед світу бездуховності й знецінення особистості; у прозі В. Близнеця авторську концепцію дитини проаналізовано у контексті екзистенціалів совісті й пам'яті; виявлено, що у творах Є. Гуцала образ дитини є уособленням періоду щастя та набуття такого духовного досвіду людиною, що стає запорукою її утвердження як особистості.

  Скачати повний текст

Запропоновано філософське осмислення дитинства як культурно-антропологічного феномена та дитячості як його інтегрального елемента, репрезентації дитинства як макрокосму, що містить також світ дорослих. Обгрунтовано необхідність переосмислення традиційного негативного погляду на дитячість. Відповідно застосовуються дві стратегії дослідження: традиційну патерналістську й апологетичну. Проаналізовано дитячість як феномен "внутрішньої (з використанням побудованої ризомної моделі дитячості) та зовнішньої (занурення в яку відбувається шляхом одитинчення індивідів, тобто введення їх у стан дитини, якою маніпулюють) залежності". Дитячість тлумачиться як екзистенціал, антропологічну константу, модус людського буття й універсалію культури. Обгрунтовано нову стратегію формування "Зрілої особи", яка зуміла зберегти у собі позитивні аспекти дитячості (відкритість, самостійність, допитливість, адаптивність) і здатна самотужки знімати негативні прояви цього стану (залежність, закритість, несамостійність, безвідповідальність). Запропоновано якісно нові підходи до осмислення дитинства та дитячості: філософсько-антропологічний і екзистенційний.

  Скачати повний текст

Розглянуто візантійський код у площині аналізу ідеології, жанрової специфіки, поетики, версифікаційної системи. З'ясовано, що в перспективі інтеграції щодо загальноєвропейського контексту, уможливленої в даний період, українська поезія виявляє чутливість до ренесансних впливів, у модусі яких сформовано культуру сарматизму. Виявлено головні фактори впливу обох культурних ареалів на українську поезію. Простежено домінуючу тенденцію щодо зближення із західноєвропейською літературою на рівні форми, культивування ідеології сарматизму.

  Скачати повний текст

Проведено аналіз екзистенціалістської природи українського інтелектуального роману 1920-х рр. За результатами дослідження показано, що визначальними пріоритатетами екзистенціального дискурсу ітелектуальної романістики зазначеної доби на рівні екзистенції є головні модуси людського існування, а саме: абсурдність буття, самотність, відчуження, тривога, відчай, страх, непевність, невроз, туга, нудьга, свобода, вибір, відповідальність, метафізичний бунт особлистості, смерть, самогубство. Доведено, що зазначені концепти дають можливість зробити висновок про екзистенціалістську модель аналізованих творів, а їх авторів охарактеризувати як визначних мислителів екзистенціального спрямування. З'ясовано, що змістова парадигма українського інтелектуального роману виявляється у аспекті релевантних бінарних опозицій раціонального / ірраціонального, духовного / тілесного, фемінного / маскулінного, свідомого / позасвідомого.

  Скачати повний текст

Проаналізовано драматургію Лесі Українки у контексті концептуальних ідей філософії екзистенціалізму. Уперше в українському літературознавстві системно досліджено філософський дискурс драм авторки, в якому головними визначено поняття свободи, вибору, автентичності буття, межової ситуації, самотності, самогубства, абсурду, бунту, любові, трансценденції, страждання, смерті. Висвітлено особливості філософування письменниці у взаємозв'язку з екзистенціальними орієнтаціями української літератури кінця XIX - початку XX ст. Розглянуто екзистенціальну модель світу у драматургії Лесі Українки як систему буттєвих модусів, складовими якої є моделі національного буття та модель людського існування.

  Скачати повний текст

Досліджено змістовні характеристики сартрівської екзистенціально-феноменологічної концепції свідомості. Охарактеризовано рівні її конституювання. Зроблено висновок про її первинний, позаособистісний, трансцендентний, презентабельний, синхронічний характер. Доведено, що теорія уяви й емоцій Сартра є радикалізацією антипсихологічної, антифізикалістської установки феноменологічного проекту. "Буття в собі", "буття для себе" та "буття для іншого" показано як цілісний феноменологічний комплекс, який розкриває онтологічну структуру свідомості як ніщо в модусах тривоги, відчаю тощо, аксіологічним виміром якої є поняття mauvaise foi. Виявлено значення сартрівської екзистенціально-феноменологічної концепції свідомості для європейської філософії.

  Скачати повний текст

Вперше проведено комплексне дослідження проблеми екзистенційного виміру духовності людини у творчості Г.Сковороди. На підставі вивчення творчої спадщини видатних діячів і мислителів часів Київської Русі та доби бароко доведено, що екзистенційність і духовність належать до визначальних рис української філософії. Проаналізовано особливості проявів даних категорій у самобутньому філософському вченні Г.Сковороди. На підставі аналізу текстів українського мислителя встановлено, що переживання особою свого "буття у світі" є вихідним принципом духовної сутності людини. Розглянуто особливості трактування ідеї Бога у творчості Г.Сковороди, співзвучного з поглядами релігійних філософів-екзистенціалістів XIX - XX ст. (С.К'єркегора, Г.Марселя, К.Ясперса). Вперше проаналізовано екзистенційний зміст творчості Г.Сковороди у контексті таких модусів людського існування як страх, гріх, самотність, любов і відчай. Висвітлено погляди українського мислителя на внутрішню духовну свободу людини, досягнуту в результаті самопізнання та самовдосконалення та роль даного чинника у визволенні від обтяжливих спокус і негативного впливу зовнішнього світу. Доведено пріоритетність принципу діалогу у філософському мисленні Г.Сковороди як специфічного фактора духовного розвитку особистості.

  Скачати повний текст

Досліджено естетичний досвід і засади його онтологічної укоріненості у бутті людини. Запропоновано онтологічний підхід до розуміння дослідженого феномену, що не обмежується аналізом його гносеологічних параметрів. Доведено імпліцитний зв'язок естетичного досвіду з поняттями "досвід", "досвідченість", "здатність", "здібність". Висвітлено значущість дослідженого феномену у становленні структури людських здібностей. Проведено синхронічний і діахронічний аналіз ролі естетичного досвіду в генезі чуттєвої культури людини. На тлі історичної динаміки форм здійснення естетичного висвітлено модуси естетизації реальності. Визначено політичні та педагогічні стратетегії залучення естетичного досвіду в сучасні соціокультурні практики.

  Скачати повний текст

Досліджено феномен "етичний кодекс", що виступає суттєвою константою сучасної практики соціального життя у загальносвітовому та національному масштабах. Продемонстровано трансформацію змісту та форми традиційного субстрату кодифікованої моральності у контексті соціокультурного розвитку з орієнтацією на сучасні процеси етичної кодифікації. З'ясовано, що важливий модус нормативного становить особистісно-перфекціоністська самореалізація у контексті соціальної нормативності. Доведено, що успішна реалізація позитивної програми нормативно-належного обумовлена органічною єдністю соціально-організаційних спонук людської активності та духовно-моральнісного потенціалу особистості у процесі творення простору осмисленого соціального буття. Встановлено, що сучасна модель кодексової культури передбачає орієнтацію на інституціонально-регулятивний рівень нормотворення.

  Скачати повний текст

За результатами проведеного цілісного філософсько-релігієзнавчого дослідження з'ясовано змістове наповнення етноконфесійного модусу полемічної творчості І. Вишенського як певного зразка та способу відображення провідних аспектів православно-католицької полеміки XI - XVII ст. Увагу приділено порівняльному аспекту, а саме: з використанням широкої джерельної бази, що стосується полемічної літератури, розкрито проблеми антикатолицького спрямування доби підготовки, проголошення та початкового етапу реалізації ухвали Берестейської унії (1596 р.), а також визначено його спорідненість з вітчизняною полемічною традицією попередніх століть. Такий підхід дозволив здійснити панорамне бачення комплексу полемічних питань православно-католицької належності, які були предметом богословських досліджень українського полеміста та зробити висновки, що, незважаючи на радикалізм конфесійних переконань і чернечо-аскетичні настрої у контексті певної інтерпретаційної специфіки, а також художньо-поетичну оригінальність її смислового забезпечення, етноконфесійний модус полемічної спадщини І. Вишенського відображав домінантний тип православного богослов'я, а з тим і антикатолицькі уподобання численного віруючого загалу.

  Скачати повний текст

Вперше проведено дослідження українського письменницького епістолярію другої половини XX ст. Розглянуто жанрово-стильові модифікації епістолярію залежно від його конститутивних ознак у системі літературних жанрів, стильових організацій та у взаємозв'язку з дискурсом художньої словесності даного періоду. Комплексно проаналізовано та систематизовано наукові підходи літературознавців щодо епістолярного жанру, виявлено тенденції та закономірності його еволюції. Запропоновано жанрову типологію листування П.Тичини, М.Рильського, М.Бажана, Б.Антоненка-Давидовича, І.Багряного, О.Гончара, В.Барки, У.Самчука, Д.Нитченка, В.Вовк, В.Безпалого, В.Дрозда, І.Світличного, В.Симоненка, В.Стуса, Гр.Тютюнника та інших українських письменників другої половини XX ст. материкової України та діаспори. Простежено вплив на структуру епістолярного жанру традицій вітчизняного епістолярію, творчого досвіду шістдесятників та літератури постмодернізму. Досліджено зразки листування як цілісні тексти, а їх поетику розглянуто в аспекті діалогічного зіткнення з різними культурними кодами та системами. З використанням новітнього літературознавчого інструментарію охарактеризовано особливості змістових, структурно-композиційних та жанрових моделей письменницьких кореспондецій, розкрито особливості й багатоаспектність синтезування як основу модифікації епістолярного жанру. Проаналізовано проблематику та поетику епістолярного жанру вітчизняних письменників. Розроблено загальну класифікацію модифікації епістолярію, на підставі якої узагальнено неповторне та спільне у жанровому модусі листів, виявлено стрижневі якості їх стильової різномантіності.

  Скачати повний текст

Розглянуто жанрово-стильові закономірності прозового доробку Є. Гуцала з огляду на багатовекторність художнього відтворення внутрішньо-екзистенційних рефлексій як основної риси творчої індивідуальності митця. Досліджено літературознавчі праці та визначено концептуальні аспекти авторського модусу національного світосприйняття. З'ясовано особливості моделювання структурних ознак малої прози через динаміку взаємозалежних компонентів рефлексії, спогаду та пейзажу. Розкрито роль лірико-психологічного, рефлексивно-споглядального й експериментального філософсько-пригодницького осягнення дійсності у великих прозових формах, досліджено вплив основоформувального новелістичного мислення на великі прозові форми. Обгрунтовано вплив постмодерної естетики та проблематики на прикладі еротичної прози автора.

  Скачати повний текст

Розроблено методологію забезпечення розвитку соціально орієнтованої економіки (СОЕ) регіону шляхом визначення системоутворювальних факторів її розвитку (людський капітал, інтелектуалізація праці, інформатизація суспільства, інноваційність економіки та підприємницька активність), що створюють умови для структурних трансформацій соціального простору регіону з метою забезпечення економічної безпеки. Запропоновано модель трансформації соціального простору регіону на підставі конфігурації модусів його архітектоніки, зумовлених впливом факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, а також пріоритетами СОЕ регіону. Обгрунтовано науковий підхід до визначення ієрархії цілей структурних трансформацій СОЕ, що дозволяє враховувати синергетичний ефект взаємодії та характер прояву функціональної дії системоутворювальних факторів. Вдосконалено методологічні основи оцінювання структурних умов розвитку СОЕ регіону, а також підхід до обгрунтування методів та інструментів державного регулювання.

  Скачати повний текст

Установлено, що алгоритми та критерії наукової раціональності водночас з поширенням високих технологій з'являються в усіх сферах культури. Зазначено, що наукомісткі технології та поєднана з ними наукова раціональність стають фактором, під впливом якого в сучасній культурі здійснюється когерентність між наукою та багатьма іншими сферами культури, перетворюючи їх у когнітивно-технологічні програми. Запропоновано поняття носія сучасної наукової раціональності як системи "людина - комп'ютер - програма", що дає змогу знаходити рішення нелінійних задач. Одержано нетрадиційне трактування "розмиття" критеріїв раціональності, що свідчить не про крах наукового знання, а про поширення меж наукової раціональності на позанаукові сфери культури. На основі твердження імперативу й обгрунтування типології модусів наукової раціональності запропоновано поняття буферної зони між природничонауковою та гуманітарною раціональністю. Показано, що найбільш ймовірним атрактором розвитку науки є поширення меж наукової раціональності, що супроводжується зближенням критеріїв природничонаукової та гуманітарної раціональності.

  Скачати повний текст