Зроблено спробу комплексно вивчити ксенофобію в Україні. Досліджено еволюцію даного феномену від біологічного інстинкту до соціально-політичного чинника. Проаналізовано сучасну множинну парадигму розуміння ксенофобії. Висвітлено проблему ксенофобії у наукових теоріях та інтерптерації її поняття в політичних і соціальних практиках. Запропоновано трактування ксенофобії як несприйняття будь-яких виявів "чужого", розширивши традиційні межі етнічного, релігійного та расового розуміння цього явища. Розкрито роль ксенофобії в Україні й історичні передумови ксенофобії у сучасному українському соціумі. Проаналізовано соціологічний вимір ксенофобії. Охарактеризовано індекс ксенофобії, його динаміку й особливості обчислення. Здійснено концептуальний аналіз причин, які призводять до підвищення рівня ксенофобії в Україні. Увагу приділено аналізу її конкретних проявів: від етнофобії (на прикладі стосунків між спорідненими етносами) до різновидів політичної ксенофобії. Досліджено особливості політичної ксенофобії, зокрема, використання її як політичного механізму тиску на опонентів або свідомість виборців. Вивчено динаміку й особливості антисемітизму як виду ксенофобії. Визначено правові засади та політичні механізми протидії всім її видам, перспективи подальшого вдосконалення нормативно-правової бази та політичних практик (утвердження толерантності, полікультурності).

  Скачати повний текст

Проаналізовано системи антропологічних поглядів мислителів східної патристики. Показано, що антропологія східної патристики розроблена на основі єдиної системи філософських категорій і є вченням про людську природу та два способи її існування. Людина осмислюється представниками східної патристики як створена Богом нерозривна єдність розумної, вольової, афективно-чуттєвої душі та живого тіла. Довершеність людини тлумачиться ними як богоподібність доброчесної та мудрої особистості. Відхилення від шляху духовного самовдосконалення спричиняє дезінтеграцію душі в пристрастях. Процес реінтеграції включає доброчесний праксис, природне споглядання Бога і створеного світу та містичне єднання з Абсолютом.

  Скачати повний текст

Дисертаційна робота є теоретико-експериментальним дослідженням проблеми підготовки майбутнього вчителя початкової школи до організації діалогічного навчання учнів. Виокремлено методологічні засади дослідження окресленої проблеми: філософсько-педагогічна антропологія, філософсько-педагогічна герменевтика та філософсько-педагогічна синергетика. Конкретизовано принципи організації діалогічного навчання учнів початкової школи. Визначено структуру, показники та рівні готовності майбутніх учителів початкової школи до діяльності у визначеному контексті. Теоретично обґрунтовано та побудовано модель підготовки вчителя Нової української школи до організації діалогічного навчання здобувачів початкової освіти та виокремлено педагогічні умови її ефективної реалізації. Удосконалено змістове наповнення і методичний супровід процесу підготовки вчителя школи І-го ступеня до організації діалогічного навчання учнів. Аналіз результатів експериментальної роботи засвідчив ефективність авторської моделі. Результати проведеного наукового пошуку можуть бути використані викладачами у процесі професійної підготовки майбутніх педагогів до роботи в закладах освіти різного типу, а також у системі післядипломної педагогічної освіти^UThe thesis focuses on theoretical and experimental research of the problem of training future elementary school teachers to organize dialogic teaching of students. The methodological foundations of the study of the outlined problem are singled out: philosophical and pedagogical anthropology, philosophical and pedagogical hermeneutics, and philosophical and pedagogical synergetic. The study of scientific sources made us to state that the training of future primary school teachers for the outlined type of professional activity provides efficiency in the conditions of implementation as an integrated educational system that includes: pedagogical goal-setting, tasks, content, methods, techniques, forms of organization of teacher's and students' work and in dialogic teaching, means of pedagogical communication, evaluation of the results of educational and cognitive activity, etc.The essence of the basic concepts of the study are clarified, which are: «dialogic communication», «educational dialogue», «dialogic teaching», «teacher's communicative culture», «training of a future primary school teacher for the organization of dialogic education», «ethics of pedagogical communication», «designing the educational environment of the institution of higher education» and others.The principles of organization of dialogic education for elementary school students are specified as follows: humanism; feedback in educational engagement; nature compliance; scientific organization of educational dialogue; communicative orientation; modeling of problem situations in training; the relationship between theoretical knowledge and practice; communication ethics; pedagogical partnership; pedagogical optimism in teaching.The structure of future teachers' readiness for dialogic teaching of primary school students has been determined, which includes the following components: motivational, cognitive, communicative, reflexive and activity. Criteria (need-motivational, cognitive, social-communicative, reflexive-valuable and operational-activity), indicators and levels of future primary school teachers' readiness for activity in a certain context (high, middle and low) are formulated.The author's model of training of the New Ukrainian school teacher for the organization of dialogic teaching of primary students containing four conditional blocks (methodological-targeted, content-methodical , organizational-procedural and diagnostic-effective) is theoretically substantiated, and the ways of its implementation in the holistic process of professional training of future teachers in higher education are outlined. The substantive content and methodological basis of the process of primary school teachers' training for the organization of dialogic education of students in higher educational institutions have been improved.As a result of theoretical analysis of the outlined problem and research of the experience of teacher-practitioners, the following pedagogical conditions for improving the effectiveness of training of future teachers in the investigated aspect are specified: integrity, systematic vocational training of future elementary school teachers to organize dialogic teaching; the gradual orientation of the content of education in higher education in the direction of formation and development of pedagogical communication skills, elements of communicative and reflexive-activity components 20of professional readiness by introduction of methods of dialogic teaching in the process of teaching of pedagogical and professional-methodical disciplines; adjusting the subject-subject interaction of participants in the educational process, creating the atmosphere of creativity; designing an educational dialogic environment in a higher education institution; a practically oriented approach to the study of disciplines from the sphere of professional training of a future specialist.The practical importance of the study is to gradually introduce into the educational process of institutions of higher education the model of training of future primary school teachers for dialogic teaching, which involves dialogism: of the content of education, forms and methods of organizing training; communication in groups on the basis of partnership pedagogy; critical reflection of the participants of the interaction. Dialogic orientation of the content of education (at the level of bachelor's and master's degree) was carried out in the process of teaching pedagogical and professional-methodical disciplines of elementary education, as well as special course “Communicative Pedagogy».The analysis of the results of the experimental work has proved the effectiveness of the author's model. The results of the scientific search can be used by teachers in the process of professional training of future teachers to work in educational institutions of different types, as well as in the system of postgraduate pedagogical education.

У дисертаційній роботі здійснено огляд, структуризацію та систематизацію особливостей і наслідків феномена та політики мультикультуралізму у Великій Британії, зокрема на тлі європейського досвіду мультикультуралізму та загалом різних підходів до управління соціальним і культурним розмаїттям. Це відображено в процесі та за результатами розв'язання поставлених дослідницьких завдань, зокрема: охарактеризування історіографічних і теоретико-методологічних параметрів виділення, визначення, дослідження, концептуалізації і предметної сфери поняття (теорії), політики (практики) та загалом тематики мультикультуралізму в світі, Європі і, зокрема, у Великій Британії; аналізу еволюції, атрибутів, детермінант і меж становлення, періодизації та чинного розвитку соціального й культурного розмаїття та теорії, політики і практики мультикультуралізму у Великій Британії; виокремлення та впорядкування політичних, громадянських, етнонаціональних, ідеологічних, ідентичнісних, міграційних, расових, релігійних, освітніх та інших аспектів, контекстів, виявів, складових, детермінант і наслідків феномена й політики мультикультуралізму як механізму управління розмаїттям у Великій Британії; відстеження й узагальнення переваг і дефектів, наслідків і значення теорії, політики й практики мультикультуралізму у Великій Британії та прогнозування ризиків і перспектив їхнього розвитку й трансформації, зокрема у формі інтеркультуралізму та постмультикультуралізму, в тому числі на тлі європейського досвіду управління розмаїттям та підготовки і реалізації «Брекзиту». При цьому, метою дисертаційної роботи загалом було визначено виділення, аналіз, структурування і систематизацію особливостей концептуалізації, предметної сфери, охоплюваності, еволюції, ознак, детермінант і рамок становлення й розвитку, аспектів, контекстів, виявів, складових і наслідків теорії, практики та політики мультикультуралізму у Великій Британії. У дисертації теоретично аргументовано положення, що: чим більше розвивається мультикультуралізм, тим більше він критикується та модифікується незалежно від специфіки партійно-ідеологічного спектра тієї чи іншої країни; чим більша частка та чисельність населення різних типів і груп меншин, тим складніші проблеми мультикультуралізму як способу управління соціальним і культурним розмаїттям. Відтак зафіксовано, що мультикультуралізм – це спосіб інтеграції, результатом якого може бути успіх або невдача, але який завжди спрямований на відділення певних меншинних груп і заохочення цього зі сторони держави, хоча й у межах пошуку соціальної єдності, солідарності та рівності. З огляду на це, мультикультуралізм завжди націлений на розроблення тих чи інших моделей демократичного громадянства і конституціоналізму, а загалом на ідеали прав людини й громадянина, хоча й переважно у груповому контексті. Тому мультикультуралізм проблематичний, коли конфлікти між різними групами (більшості та меншості) щодо цінностей і їхньої інтерпретації не можуть бути розміщені у межах певної соціальної структури й загрожують індивідуальним (а не груповим) правам людини і громадянина. Практично ж констатовано, що європейський і, зокрема, британський мультикультуралізм не гомогенний, безальтернативний і однорідний, а позначається парадоксальністю, адаптивністю та політизованістю теоретизування й упорядкування соціального і культурного розмаїття, зокрема в межах тематики імміграції та на стику взаємодії з асиміляціонізмом, інтеграціонізмом, космополітизмом, секуляризмом і глобалізмом. Крім того, мультикультуралізм у Великій Британії і Європі гетерогенний, багатокомпонентний, полісемічний, дискурсивний і неодмінно політизований, але найчастіше розуміється як політичне, суспільне та регулятивне пристосування держави і титульної більшості до соціально й культурно диференційованих груп меншин (передусім іммігрантів) і навпаки. Врешті, британський мультикультуралізм своєрідний і винятковий у європейському розрізі, адже він дуже невпорядкований та несистематизований і фокусується на різних проблемах залежно від обставин та політизації контексту. Простежено, що чим більше розвивалися й інституціоналізувалися теорія і політика мультикультуралізму у Великій Британії, тим більше вони зазнавали критики і трансформацій на тлі терористичних актів з початку ХХІ століття, світової фінансово-економічної кризи, європейської імміграційної кризи, «Брекзиту» тощо. Саме тому доведено, що попри заклики до згортання політики мультикультуралізму і фіксування його критики й колапсу у політичному дискурсі, номінально і законодавчо, враховуючи мотиви політичних акторів, мультикультуралізм у Великій Британії лишається чинним, хоч і далі піддається теоретичній, концептуальній, політичній і практичній переоцінці, оновленню, ребалансуванню, «відбілюванню» й модифікації – у руслі згуртованості, постмультикультуралізму, інтеркультуралізму і подолання небезпек політизації ісламу.^UThe dissertation reviews, structures and systematizes the features and consequences of the phenomenon and politics of multiculturalism in the UK/Great Britain, in particular at the background of the European experience of multiculturalism and other approaches to the management cultural diversity. This is reflected in the process and results of solving the research tasks, in particular: to characterize theoretical, methodological and historiographical parameters of selection, definition, conceptualization, research and subject area of the concept (theory), politics (practice) and in general the theme of multiculturalism in the world, in Europe and, in particular, in Great Britain; to analyze the evolution, attributes, determinants and limits of the formation, periodization and current development of cultural diversity and the theory, politics and practice of multiculturalism in the UK; to identify and put in order political, civic, ethno-national, ideological, identity, migration, racial, religious, educational and other aspects, contexts, manifestations, components, determinants and consequences of the phenomenon and politics of multiculturalism as a mechanism for managing diversity in the UK; to trace and summarize the advantages and disadvantages, consequences and significance of the theory, politics and practice of multiculturalism in the UK and to forecast the risks and prospects of their development and transformation in particular in the form of interculturalism and post-multiculturalism, including at the background of the European experience of diversity management and preparation as well as implementation of «Brexit». Thus the purpose was to identify, analyze, structure and systematize the features of conceptualization, subject area, coverage, evolution, features and determinants of the formation and development, aspects, contexts, manifestations, components and consequences of theory, practice and politics of UK's multiculturalism.The dissertation theoretically argues the propositions that: the more multiculturalism develops, the more it is criticized and modified regardless of the specifics of the party-ideological spectrum of a country; the larger the share and population of different types and groups of minorities, the more complex are the problems of multiculturalism as a way to manage cultural diversity. Thus, multiculturalism is a way of integration that can result in success or failure, but which is always aimed at separating certain minority groups and encouraging them by the state, albeit within the search for social unity, solidarity and equality. In view of this, multiculturalism is always aimed at developing certain models of democratic citizenship and constitutionalism, and in general at the ideals of human and civil rights, albeit mainly in a group context. Therefore, multiculturalism is problematic one, when conflicts between different groups (majorities and minorities) over the values and their interpretation cannot be placed within a certain social structure and threaten individual (rather than group) human and civil rights.Practically it was found out that European and British multiculturalism is not homogeneous and non-alternative one, but is characterized by paradoxicality, adaptability and politicization of theorizing and ordering of cultural diversity, in particular within the theme of immigration and at the junction of interaction with assimilationism, integrationism, cosmopolitanism, secularism and globalism. In addition, multiculturalism in Great Britain and Europe is heterogeneous, multicomponent, polysemous, discursive and necessarily politicized one, but is often understood as a political, social and regulatory adaptation of the state and the titular majority to culturally differentiated minority groups (especially of immigrants), and vice versa, Finally, British multiculturalism is unique and exceptional one in the European context, as it is overly disordered and unsystematized and focuses on different issues depending on the circumstances and the politicization of the context.The dissertation also observed that the more the theory and politics of multiculturalism is developed and institutionalized in Great Britain, the more they were criticized and transformed at the background of terrorist acts from the beginning of the XXI century, the global financial and economic crisis, the European immigration crisis, «Brexit» and so on. That is why it has been proven that despite the calls for the curtailment of multiculturalism and fixation of its critique and collapse in political discourse, multiculturalism in the UK nominally and legally remains valid. Although multiculturalism continues to be subjected to theoretical, conceptual, political and practical reassessment, renewal, rebalancing, «bleaching» and modification – in line with cohesion, post-multiculturalism, interculturalism and overcoming the dangers of politicization of Islam.

Дисертаційна робота присвячена комплексному вивченню соціокультурних конструктів гендеру та сексуальності у релігійних і соціально-політичних практиках та візуальній культурі Давнього Риму (I ст. до Р.Х. – I ст. після Р.Х.).У XX столітті в США та Європі почали відбуватися трансформаційні процеси (сексуальна революція, феміністські рухи, боротьба проти расової сегрегації та інше), які повністю змінили гендерну ідентичність та розділили такі поняття як стать і гендер. Модифікація поглядів на сексуальність та статеворольову парадигму дала поштовх до нових розвідок у цій темі, що на сьогодні є перспективним науковим фронтиром.Актуальність дослідження зумовлена запитами сучасного суспільства в якому відбувається перегляд місця гендеру та сексуальності в історії, що не можливо зробити без звернення до античності, зокрема давньоримської історії.У дисертації прослідковано історіографію питання та екстраговано три ключові стадії: 1 стадія (XVIII ст. – 1929 р.) закладання підоснови для наукового дослідження гендеру та сексуальності греко-римської цивілізації; 2 стадія (1929 – 1960 рр.) вплив школи Анналів (1929 р.) та створення засад філософії фемінізму (фр. вчена С. де Бовуар). Актуалізація наукового напрямку «Історія жінок» в контексті досліджень повсякдення; 3 стадія (1960 р. – по теперішній час) соціокультурні трансформації («сексуальна революція», друга хвиляфеміністичних рухів, проблеми расової сегрегації) та як наслідок активізація розвідок з даної тематики. Також визначено, що в науковій розробці проблеми превалює два напрямки: 1) М. Фуко та його послідовники (дискурс сексуальності, влада/підкорення); 2) Феміністичний, сформований С. Померой.^UThe thesis is devoted to the complex study of socio-cultural constructs of gender and sexuality in religious and socio-political practices and visual culture of ancient Rome (I century BC – I century AD).In the twentieth century, transformational processes (sexual revolution, feminist movements, the fight against racial segregation) took place in the United States and Europe, which completely changed gender identity and divided concepts such as sex and gender. The modification of views on sexuality and gender-role paradigm has given impetus to new research on this topic, which today is a promising scientific frontier.The relevance of the study is due to the demands of modern society, where the place of gender and sexuality in history is being revised, which is impossible without going back to antiquity, in particular, ancient Roman history.The thesis traces the historiography of the issue and extracts three key stages: Stage 1 (XVIII century – 1929) laying the basis for the scientific study of gender and sexuality of Greco-Roman civilization; Stage 2 (1929 – 1960) the influence of the Annals school (1929) and the creation of the basics of the feminist philosophy (French scientist S. de Beauvoir). The actualization of the scientific direction “Women's History” in the context of everyday research; Stage 3 (1960 – present) socio-cultural transformations (“sexual revolution”, the second wave of feminist movements, problems of racial segregation) and as a result, the enhancement of research on this topic. In addition, the study specifies that two directions prevail in the scientificdevelopment of the problem: 1) M. Foucault and his followers (discourse of sexuality, power/subjugation); 2) Feminist, formed by S. Pomeroy.

Створено філософську концепцію модернізації професійної підготовки педагога на підставі антропологічної реконструкції української філософської думки як освітньо-культурної матриці педагогічної освіти. Розкрито сутність філософської методології як сукупності принципів цільової причинності, єдності, зв'язності, модульної побудови, ієрархії, функціональності, розвитку, що уможливлюють системність дослідження та практичної діяльності. Доведено, що методологія сучасних педагогічних пізнавальних і перетворювальних конструкцій є багаторівневою, поліфункціональною, складноструктурною та багатовимірною. З'ясовано, що методологія як системотвірний чинник діяльності орієнтує суб'єктів науково-освітнього процесу на поглиблення його філософсько-світоглядного осягнення. Проаналізовано зміст української філосфоської думки як сукупності антропологем світоглядного, метатеоретичного та праксеологічного рівнів забезпечення професійної педагогічної освіти. На підставі вивчення гуманістичного змісту "філософії серця", яку практикували Г.Сковорода, П.Юркевич, М.Гоголь розкрито сутність антропологеми світоглядного рівня, що полягає у визнанні як родової ознаки Homo sapiens природного прагнення людини до гармонії з природою, соціальності, культурності та духовності. З'ясовано, що розвиток особистості є результатом дії зовнішніх впливів (навіть цілеспрямованих) та розкриття внутрішніх механізмів мотивації та цілепокладання. На підставі аналізу етноантропологічних експлікацій філософії М.Костомарова, П.Куліша, М.Драгоманова, І.Франка сформульовано антроплогему метатеоретичного рівня, зміст якої полягає у визнанні ідеалу науки про людину як відображення сенсу буття особистості. Встановлено значення антропологем праксеологічного рівня, що грунтуються на визнанні багатовимірності людського буття та усвідомленні можливості розуміння людиною одвічних проблем та ціннісно зорієнтувати свою діяльність і прийняти певні соціальні настанови як власні прагнення за допомогою філософії. Здійснено аналіз української філософії щодо ставлення людини до природи, виявлено етноментальні чинники його варіативності. Доведено необхідність залучення до морального зростання людини інвайронментальних компонентів духовності народів одного геокультурного простору. Встановлено місце і значення філософської методології як компонента професійної підготовки педагога й системотвірного чинника поєднання ідеї та її реалізації, ефективного способу осягнення істини шляхом міркування та надання реальній (прагматичній) діяльності майбутніх педагогів мотиваційно-духовної спрямованості.

  Скачати повний текст

Проаналізовано зв'язок літературності філософських практик з антропологічним досвідом, що породжує ці практики, на прикладі християнського антропологічного проекту Сьорена Керкегора. Розглянуто рух філософії до літературності як одну з провідних тенденцій у сучасній західній філософії. Філософію описано як історико-літературний феномен через виділення трьох типів літературності: Платон (онтологія), Кант (гносеологія), Ніцше (комунікація). Проведено експлікацію вихідного поняття "літературність". Показано, що літературні практики залежать від антропологічних моделей, які їх породжують. Розглянуто зв'язок християнської антропології та літературного новаторства С.Керкегора.

  Скачати повний текст

З'ясовано, що середньовічна німецька містика є напрямком західно-європейського християнства, що долучається до традиції містичного осмислення трансцендентного досвіду в неоплатонізмі та ранньохристиянської релігійної філософії. Визначено, що фундаментальною ідеєю містичної антропології Мехтільди Магдебурзької та Майстра Екхарта є ствердження можливосі єднання людини з вищим началом, яке досягається апофатичним шляхом відсторонення людини від власної "людськості". Зазначено, що з огляду на певний екзистенціалізм антропологія німецьких містиків розглядає людину в цілісності її існування, розгортаючи дискурс, який за структурно-семантичними ознаками є своєрідним видом некласичного мислення, що дозволяє дослідити середньовічний німецький містицизм у контексті філософії Ф. Ніцше, М. Гайдеггера, Ж. Дерріда. Дослідження історико-філософського контексту становлення німецького середньовічного містицизму дозволило виявити характер того діалогу зі вченнями Псевдо-Діонісія Ареопагіта та Бернара Клервоського, в якому здійснювалося формування концепції Мехтільди Магдебурзької та Майстра Екхарта. Встановлено, що унікальність німецького містицизму полягає в тому, що його концептуальна система базується на принципі апофазису, який послідовно реалізується на гносеологічному, онтологічному й антропологічному рівнях. Зміст створеної таким чином "апофатичної антропології" полягає в актуалізації думки щодо відкритості людини до буття та до самої себе, в якій вона віднаходить можливість заперечення самої себе та відмови від себе.

  Скачати повний текст

Здійснено філософсько-релігієзнавче дослідження православної барокової антропології Іоаникія Галятовського, зокрема її проблеми - концепції православної людини, пошуків нею правди та шляхів досягнення ідеалу правдивого життя, що розумівся як життя за законами християнської моралі для служіння "православному народові та Батьківщині". Уперше у вітчизняному релігієзнавстві до наукового обігу введено комплекс проаналізованих богословських і проповідницько-полемічних творів видатного представника Чернігівського релігійно-філософського кола другої половини XVII ст. Простежено генетичний зв'язок вчення про правду та правдиве життя православної людини І.Галятовського з православною антропологічною традицією, яка започаткувалась в Україні в добу Київської Русі, знайшла відновлення та продовження у філософії Транквіліона-Ставровецького та Чернігівського науково-мистецького гуртка другої половини XVII - початку XVIII ст., в цілому приєднується до української релігійно-філософської православної традиції, закладеної Петром Могилою. Розкрито релігійні та філософькі засади, а також ідейні джерела християнських антропологічних поглядів І.Галятовського, релігійно-філософські засади його розуміння людини, правди, істини. Досліджено співвідношення правди й ітини у православній антропології І.Галятовського. На підставі порівняння біблійного вчення про людину й антропологічних творів філософа визначено особливості інтерпретації ним правдивої особистості, умов її становлення. Вивчено релігійно-філософські погляди І.Галятовського й особливості формування правдивої православної людини у суспільстві, специфіку осмислення правдивості як реалізації здібностей людини. Проаналізовано еволюцію поглядів на людину як шукача правди у християнській антропології І.Галятовського. Стверджено наявність синтетичності в його атропологічній концепції, яку трактовано як спробу оригінального синтезу східних і західних релігійно-антропологічних ідей на українському ментальному підгрунті.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Виявлено, що у Центральному та Правобережному Лісостепу Ураїни збудниками септоріозу є Septoria tritici Rob. et Desm. та Stagonospora nodorum Berk, доведено переважну розповсюдженість збудника Septoria trici. Вперше в Україні в Центральному Лісостепу визначено вірулентність та расовий склад популяції Septoria tritici. Встановлено 7 рас Septoria tritici, найбільш поширеною є 58 раса. Високо вірулентних рас не виявлено, у популяції патогену встановлено наявність середньовірулентних рас (58, 69, 72, 75) та низьковірулентних (38, 56, 67). Відзначено низьку вірулентність популяції. Встановлено високу екологічну стійкість сортів Миронівська 67 та 68, Крижинка, Копилівчанка та Київська 8 щодо збудників септоріозу за умов Центрального та Правобережного Лісостепу. Виявлено ряд колекційних сортозразків стійких щодо збудників септоріозу, бурої іржі та борошнистої роси, а також підтверджено їх значення як ефективних джерел стійкості в селекції на імунітет. Створено новий вихідний матеріал озимої пшениці стійкий щодо збудників септоріозу. На всіх етапах селекційного процесу Миронівського інституту пшениці ім.В.М.Ремесла УААН на штучному інфекційному фоні збудників септоріозу виділено стійкі гібриди та лінії озимої пшениці.

  Скачати повний текст

Досліджено життя та діяльність видатного українського вченого й організатора науки в галузі антропології, етнології й агрономії О. Г. Алеші (1890 - 1922 рр.). Відображено основні етапи життя, науково-організаційної творчості вченого у контексті діяльності Українського наукового товариства у Києві, Української академії наук, Українського народного університету, Сільськогосподарського наукового комітету України. Здійснено періодизацію творчого шляху вченого, виявлено основні етапи його становлення, досліджено наукові праці та проаналізовано багатогранну організаційну діяльність О. Г. Алеші, що дозволяє зробити висновок про вагомий внесок вченого в розвиток таких галузей української науки, як антропологія, етнологія та сільське господарство.

  Скачати повний текст

Проведено ідентифікацію збудників 12-ти патотипів сажки за допомогою генотипів-диференціаторів рослин проса та забезпечено підтримку колекції наявного расового складу в патотиповій чистоті та життєздатності. Проведено моніторинг расоспецифічної стійкості 63-х сортозразків проса на фоні штучного зараження 12-ма патотипами сажки, який показав, що генотипи виявляють різний рівень імунності, а патотипи сажки відрізняються за вірулентністю й агресивністю, кореляція між цими показниками відсутня. Досліджено особливості успадкування расоспецифічної стійкості проса до сажки та встановлено, що стійкість до кожного патотипа сажки контролюється дією та взаємодією специфічних для кожного з них одного або пари генів і успадковується моногенно або дигенно з комплементарним або дуплікатним характером взаємодії генів. Виділено 15 генетичних джерел різних типів групової расоспецифічної стійкості проса до сажки в комплексі з іншими господарсько-цінними ознаками та створено два високопродуктивні з високими технологічними якостями зерна, які є імунними до ураження дев'ятьма патотипами сажки сорти проса Новокиївське 01 та Омріяне, а також проведено оцінювання їх господарської придатності.

  Скачати повний текст

Показано доцільність застосування до музики сучасної феноменологічної інтерпретації тіла як не протипокладеного душі/духу, що полягає у можливості легітимізації тілесної компоненти у філософії музичної культури. Запропоновано тезу про античну предуготовленість людського тіла до мистецтва, яка є необхідною передумовою існування мистецтва взагалі та музики зокрема. Виявлено, що "потяг" до "замовчування" тіла в музиці зумовлений онтологічною розбіжністю між раціональним і чуттєвим, духовним і тілесним, іманентною всій європейській метафізичній традиції, і позначився на концептуальному баченні музики. Проаналізовано філософські тексти про музику Шеллінга та піфагорійців, Гегеля та Шопенгауера, Аристотеля, Платона та Канта та показано наявність стійких опозицій "душа/дух - тіло", "раціональне - чуттєве", "розумне задоволення - фізична насолода", де слабкий термін піддавався систематичному витісненню. Розкрито тенденції позитивної інтерпретації тілесного аспекту музичної реальності в текстах С.К'єркегора, Ф.Ніцше, Т.Адорно, що вказує на деструкцію опозиційних структур і дозволяє розглядати філософські передумови "музичної тілесності". Висвітлено генеалогічний зв'язок між тілесним досвідом освоєння світу й "антропоморфними" властивостями музичної мови. Запропоновано положення про темпоральну естетизацію слухацької тілесності у процесі музичного сприйняття, а також ідею про те, що в музичному творі містяться метазвукові перцептивно-афективні структури, які означують "позамузичні" смисли музичного дискурсу (наведено "робоче" визначення музичного перцепту й афекту), - в чому набули розвитку ідея Р.Інгардена про іманентність "емоційних якостей" музичного твору, а також ідеї Ж.Дельоза і Ф.Гватарі про "перцепт і афект" як "Форми думки" мистецтва.

  Скачати повний текст

Досліджено актуальну, але недостатньо досліджену проблему визначення методологічних засад з метою синтезу різних видів антропологічного знання. Обгрунтовано тезу про філософську антропологію як методологію синтезу знань про людину. Відокремлено концептуальні засади цього синтезу. Філософську антропологію розглянуто як особливий різновид філософування - атропологізм. Системне представлення антропології у культурі здійснено завдяки послідовному застосуванню атрибутивного та реляційного синтезів, а саме: у межах атрибутивного синтезу ідеї філософської антропології (філософського образу "конкретного суб'єкта") стають системотвірними властивостями наук про людину, у межах реляційного синтезу методологічні принципи філософської антропології одержують поширення у науках про людину.

  Скачати повний текст

Визначено суспільну небезпечність порушення рівноправності громадян, а також запропоновано виокремити п'ять етапів генезису вітчизняного кримінального законодавства в аспекті відповідальності за злочин. Досліджено міжнародний досвід закріплення у кримінальному законодавстві відповідальності за порушення рівноправності громадян. Проаналізовано склад порушення рівноправності громадян, його елементи й ознаки, кваліфікуючі й особливо кваліфікуючі обставини. Встановлено, що суспільні відносини, на які посягає злочин, відповідальність за який передбачена ст. 161 КК України, а також деякі форми його об'єктивної сторони, є неоднорідними та потребують своєї чіткої диференціації. Відмежовано порушення рівноправності громадян від суміжних посягань.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено питанням виникнення та становлення християнського віровчення, зокрема, такого його аспекту як християнська антропологія. Розроблено новий підхід до з'ясування механізму зародження віровчення християнської релігії, згідно з яким процес зародження і оформлення її віровчення відбувався переважно під впливом філософії Платона. Так, розкриваючи зміст релігійно-філософської концепції віровчення раннього християнства і встановлюючи спільні риси Платонової філософії і головних християнських віроповчальних положень, платонізм визначається за головне ідейне підгрунтя становлення християнської релігії. Атмосферою і географічним місцем, що слугувало за праматірне підгрунтя появи християнства, як релігійної системи, постала іудео-олександрійська діаспора Єгипту.

  Скачати повний текст

Дисертаційне дослідження присвячене порівнянню окцидентального та орієнтального вимірів політичної антропології, вивченню засад їхньої диференціації (відмінних рис) та передумов теоретико-методологічної інтеграції (спільних рис). У роботі досліджуються підвалини конституювання політичної антропології як самостійної наукової дисципліни, аналізуються процеси формування окцидентального та орієнтального вимірів, уточнюється періодизація історико-організаційних етапів її становлення, класифікуються дослідницькі групи та наукові школи сучасних політантропологів. Визначаються ключові маркери та концепти, що виступають критеріями розрізнення окцидентального та орієнтального вимірів. Пропонується авторська модель класифікації, що дозволяє виокремити сімнадцять наукових шкіл окцидентального виміру та вісім наукових шкіл орієнтального виміру. Виокремлення наукових шкіл здійснюється на засадах теоретико-методологічного інтересу вчених співтовариств, тоді як конкретизація поняття «дослідницька група» здійснюється за допомогою використання критерію територіальної і академічної приналежності політичних антропологів. Доведено, що інтеграція обох вимірів політантропології, хоча має сформовані концептуальні засади, але не має достатньої кількості прихильників.^UThe dissertation is devoted to comparing the occidental and oriental dimensions of political anthropology, studying the foundations of their differentiation (establishing distinctive features) and the prerequisites of theoretical and methodological integration (establishing common features). The work examines the foundations of the constitution of political anthropology as an independent scientific discipline, analyzes the processes of formation of the occidental and oriental theoretical and methodological measurements, clarifies the periodization of the historical and organizational stages of its formation, classifies research groups and scientific schools of modern political anthropologists. Political anthropology, as a discipline that explores the traditional features of the political organization of the peoples of the world in historical dynamics, was formed during the XVII-XX centuries. The historical approach has allowed us to distinguish three stages of its formation: physico-anthropological, socio-anthropological, political science stage. The feasibility of differentiating contemporary political science into two major directions (western-occidental and eastern-oriental) is envisaged by the doctrine of «inclusivity and diversity» adopted by the Executive Committee of the International Political Science Association (IPSA) in 2016.The key markers and concepts that serve as criteria for distinguishing between occidental and oriental measurements are determined. An author's classification model is proposed, which makes it possible to distinguish seventeen scientific schools of the occidental dimension and eight scientific schools of the oriental dimension.

Уперше у зоні Північного Степу України проведено моніторинг поширення та розвитку фітофторозу на рослинах томата. Установлено діагностичні ознаки ураження збудником захворювання та досліджено його морфологічні особливості. Уперше в Україні охарактеризовано популяцію Ph. infestans за результатами визначення комплексу нейтральних маркерів (типу статевої сумісності, расової належності, чутливості дофеніламідного фунгіциду металаксилу (ридомілу)). Виявлено присутність у місцевій популяції Ph. infestans типу сумісності А2, вірулентної раси Т1 та уперше виявлено стійкі до металаксилу ізоляти патогенезу. Здійснено дослідження з метою встановлення жирно-кислотного складу міцелію Ph. infestans. Доведено можливість використання методу профілювання метилових ефірів жирних кислот у популяційних дослідженнях Ph. infestans для його внутрішньовидової диференціації за біологічними характеристиками та патогенними властивостями. З'ясовано ефективність різних методів виділення Ph. infestans у чисту культуру, виявлено морфологічну різноманітність вегетативних структур патогену, а також вплив умов вирощування на його морфологічні та культуральні ознаки. Визначено залежність патогенних властивостей Ph. infestans від його расової належності, типу сумісності, а також сорту рослини-хозяїна. З'ясовано наявність антагоністичної активності бактерій родів Burkholderia (шт. ВА-7) та Bacillus (шт. ВА-142 і ВА-58) щодо Ph. infestans і обгрунтовано можливість їх використання у біологічному контролі фітофторозу.

  Скачати повний текст

Монографію присвячено українській прозі першої половини XIX століття в антропологічному вимірі. Її осмислення з позиції культурного вибуху, мінливості канону, перехідності художньої системи спонукало автора до виходу за межі власне літературознавчої методології. Історико-міфологічні проєкції, міжнаціональні аналогії, мовно-етнічні екскурси потребують опертя на синергетичну концепцію культури. Застосування теорії культурного трансферу і тезаурусного підходу сприяє вивільненнюукраїнської літератури зі завузьких меж етнографічного прочитання, з лабет старомодності, локальності, надмірної соціологізації, народницького пафосу. Сучасні підходи створили підґрунтя для нівеляції затертих уявлень про її відрубність, хуторянство, відсталість, як і, буцімто, властиву їй провінційність і маргінальність, які насправді були творчо продуктивними стратегіями модерного письма. Системно вивчено поступ новочасної літератури від її народження, досвітків до усталення канону, заґрунтованого на багатоманітному наповненні слова, палімпсестності його історичних сенсів, відкритості до діалогу традицій з новаторством. Принципово новий погляд на першопочаток українського письменства в контексті культурної історії літератури проливає світло на його модерність, зв’язок із процесами націєтворення в умовах гібридизації, розколотої ідентичності і «заблокованої культури».Проаналізовано антропологічні коди національного простору як гетерогенної і надзвичайно рухливої категоріїновоїукраїнської прози. Простежено щільний зв’язок утілених у текстових структурах культурних універсалій з художніми просторовими моделями означеної доби. Співвіднесену з ними сферу емоцій висвітлено в контексті нового історизму, що уможливлює висновок про їх багатошаровий палімпсестний характер і роль у транс- і міжтекстовій взаємодії. Продемонстровано можливості крос-культурного аналізу української прози першої половини XIX століття, зокрема на рівні вивчення жанрів, мистецької урбаністики, мовних кодів тощо. Зроблено висновок про творчу здатність українського літературного канону до самооновлення в складних діалогічних взаєминах культурного трансферу.^UThe dissertation is devoted to Ukrainian prose of the first half of the 19th century in an anthropological dimension. Its interpretation from the point of view of the "cultural" explosion, the variability of the canon, the transience of the artistic system prompted the author to go beyond the literary methodology itself. Historical-mythological projections, international analogies, language-ethnic excursions need to be based on a synergistic concept of culture. The application of the theory of cultural transfer and the thesaurus approach contributes to the liberation of Ukrainian literature from the narrow framework of ethnographic reading, from the shackles of old-fashionedness, locality, excessive sociologization, and populist pathos.Modern approaches make it possible to avoid worn-out ideas about its remoteness, rurality, and backwardness, to remove from it the robes of provincialism and marginality and turn them into creatively productive properties of modern writing. The progress of modern literature from its birth, dawn to the establishment of a canon based on the multilevel of the word, the palimpsest of its historical meanings, openness to the dialogue of traditions is reproduced. A fundamentally new look at the origins of Ukrainian writing in the context of the cultural history of literature sheds light on its modernity, the connection with the processes of nation-building in the conditions of hybridization, split identity and "blocked culture".It is proven that the anthropological factors of the national space contribute to the understanding of the text as a kind of experiment, a dialogue with the world within the limits of the author's concepts of reality, a modern reinterpretation of the cultural archaic, the translation of the tradition in a new literary and artistic consciousness. The analysis of the works of Ukrainian novelists of the first half of the 19th century proves that most often the exchange of human experience and the meeting of worldviews takes place in a ritual, in the field of intersection, borderland, the embodiment of the "psychology of nations" and initiation, the birth of a new identity. The texts selected for analysis demonstrate this topic in a concentrated manner, at the level of story-creating, genre factors, the special substance of the word, the texture of artistic writing. These characteristics shed light on the inherent works of H. Kvitky-Osnovyanenko's encyclopedic lapidary and complete immersion in the element of custom and ethnography as indispensable components of the recreated ritual of Ukrainian hospitality. The text is included in the mechanism of coding by tradition, which is manifested in the relevant norms and rules, precedents and canons. They illustrate the clash of old-world and modern culture, Cossack autonomy and imperial assimilation, fusion, false Europeanization, etc. Comparing the distorted models of cultural behavior in H. Kvitka-Osnovyanenko and M. Gogol allows us to see in the ritual also an inversion, the destruction of the horizon of the reader's expectations with the help of the poetics of the absurd, the successive debunking and nullification of the previous events. From the point of view of transfer, the fair is indicative as the embodiment of the intersection of folk archaism and cultural innovations.The prospects of applying the methodology of cultural transfer are related to the development of an anthropological history of Ukrainian literature of the first half of the 19th century in the range of intercultural and interdisciplinary relations. The study of anthropology of space, literary urbanism will contribute to the creation of a complex history of ethological genres, their reading in a cultural and civilizational context. Meanwhile, the analysis of sensitivity in the future can become the basis for a complete psychohistory of Ukrainian classics, and the category of national narrative will allow deepening the mutual influences of language and nation in the study of the history of speech genres of a specific literary period.