Досліджено лексико-семантичні та функціонально-стилістичні особливості найменувань персонажів у російських народних і літературних казках ХІХ - ХХ ст. Виділено в окрему галузь ономастики "казкову" антропонімію, яка об'єднує фольклорні та літературні традиції найменування дійових осіб на основі специфічних особливостей у системі іменування персонажів. Проаналізовано найменування персонажів російських народних казок, семантику, структуру, форми та варіанти імен, їх функції та засоби уведення в казковий контекст. Описано антропонімікон російської літературної казки ХІХ - ХХ ст. в контексті фольклорних та літературних і виділено авторські прийоми створення та використання найменувань дійових осіб. Визначено особливості використання прецедентних імен у казкових творах відповідно до інших прецедентних феноменів. Висвітлено еволюцію розвитку власного імені в жанрі російської казки від народної до літературної та в межах самої літературної казки.

  Скачати повний текст

Уточнено методологію дослідження художнього історизму в сучасному літературознавстві, визначено генезис і філософсько-естетичні засади історичного мислення в російському романтизмі. Встановлено джерела (фолькльорні, літописні, історіографічні) теми Хмельниччини та специфіку їх художніх трансформацій у російській романтичній літературі. Встановлено стильові тенденції та індивідуально-авторські стратегії в художній розробці теми Хмельниччини. Виявлено основні типи сюжетів, їх модифікації та архетипну природу у творах про добу Хмельниччини. Розкрито вплив історизму на структуру образу романтичного героя в російській літературі.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Охарактеризовано основні положення естетики П.Д.Боборикіна, його історико-літературну концепцію. На підставі аналізу основних положень концепції зроблено висновок, що письменник прагне протиставити тенденційній літературі незвичайне поєднання філософії позитивізму з ідеалістичною естетикою. Зазначено, що естетико-натуралізм Боборикіна - результат свідомого наслідування певних методологічних принципів, генезис яких визначався особливостями сітогляду письменника, його розумінням завдань мистецтва.

  Скачати повний текст

Доведено можливість і необхідність розмежування інтерпретації та тлумачення як двох різних за характером способів розуміння. Межа між цими способами розуміння збігається з межею між мисленням, що уявляє, і апелюючим мисленням. В аспекті інтерпретації розглянуто способи та принципи естетичного завершення та їх еволюцію в російській ліричній поезії XIX - XX ст. У межах символічної орудійності мови XIX ст. сформувались три основні принципи естетичного завершення, а саме: символіко-антиномічний, символіко-емпіричний і символіко-синомічний. З двоцентричністю як способом естетичного завершення можуть бути пов'язані символіко-антиномічний принцип творчого споглядання та символіко-синомічний. Еволюція російської поезії XX ст. значною мірою зумовлена взаємодією двох зазначених принципів естетичного завершення. В аспекті тлумачення виявлено зв'язок поезії Ф.І. Тютчева з давньогрецькою поезією, зокрема, присутність у тютчевській поезії манічного та міметичного родових начал.

  Скачати повний текст

Визначено риси ментального простору автора та способи його втілення в картинах навколишнього світу. Виявлено найбільш репрезентативні для світогляду авторів бінарні опозиції та форми їх реалізації у творчості письменників зазначеного періоду. Встановлено види, форми, функції, динаміку, поетикальні особливості пейзажу в російській прозі XIX ст. та з'ясовано своєрідність художньої картини світу в аспекті відображення ментального простору автора. Охарактеризовано індивідуально-авторські стратегії в створенні картин навколишнього світу, розкрито взаємодію романтизму та реалізму, традицій і новаторства, індивідуального та загального, різних художніх систем у літературному пейзажі. Показано вплив ментального простору автора на жанрово-стильові особливості російської прози XIX ст.

  Скачати повний текст

Проаналізовано "київський міф", структура якого визначена статусом міста як сакрального, політичного й культурного центру східного слов'янства і який є в російському романтизмі характерним художнім концептом. Розглянуто його ліро-епічні жанрові вирішення (поема К. Рилєєва "Наливайко", вірш В. Бенедиктова "Киев" та однойменні поезії О. Хом'якова й І. Козлова, вірші П. Єршова "Монолог Святополка Окаянного" і "Смерть Святослава", вірш Ф. Тютчева "Андрею Николаевичу Муравьеву", драматична пародія К. Аксакова "Олег под Константинополем", мотиви київської давнини в поезіях О.К. Толстого; історичний роман М. Загоскіна "Аскольдова могила"). Висвітлено також інтерпретацію "міфу Києва" О. Пушкіним ("Руслан и Людмила", "Полтава" та ін.) і М. Гоголем ("українські" повісті). "Міф Києва" сприяє формуванню романтичного історичного героя з його "нерпавильністю" й психологічною складністю, незалежністю від авторитетів і органічною релігійністю. Воодночас, цей міф сприяє активізації громадянських концепцій романтиків, аж до витіснення традиційного сакрального моменту політичним. Багатство жанрово-стильових вирішень (ліричні, ліро-епічні, романо-епічні й драматичні форми, сатира та пародія) дає підстави для судження про активний перебіг літературного процесу в Росії І половини ХІХ ст., інтенсифікацію літературного пошуку на фоні руйнації класицизму, різноманітність індивідуальних мистецьких відкриттів.

  Скачати повний текст

Розглянуто питання щодо можливості використання методології міфопоетичного аналізу стосовно літературного тексту, що корелює з фольклорною традицією. Запропоновано тезу, що прочитання міфопоетичного плану письма завжди є реконструкцією низки універсальних світоглядних позицій, укорінених у позачасовому, трансісторичному побутуванні міфу. Запропоновано оцінювати міфопоетичне як структурно-смислові ланки культурного механізму, а також переглянути внутрішню логіку процесів стикання міфу, фольклору та літератури. Зазначено, що концепт культурного повернення до міфу й міфотворчості є ключовим на всіх етапах творчої історії, саме він формує численні закономірності у системі кругообігу фундаментальних творчих опозицій, зокрема, є можливість оцінки міфопоетичного як формальної (структурної) текстової підоснови, що відроджується у процесі циклічної культурної еволюції. Зауважено, що міфотворчість і міфопоетика можуть розглядатися як константи власне поетичного плану в межах тієї чи іншої епохи, незалежно від її соціо-історичної орієнтації. Проведено реконструювання міфопоетичного елементу культури на рівнях формально-логічної структури міфу, образно-символічної оповідної моделі, типології фольклорно-літературного жанру, а також аналіз наскрізної культурної ролі міфопоетичних форм у системі літературно-фольклорних взаємин.

  Скачати повний текст

Проаналізовано наукові погляди: "лірика безсюжетна", "лірика частково сюжетна", "лірика сюжетна, але іноді безфабульна", "лірика завжди сюжетна і фабульна". На основі зазначених методів наукового дослідження доведено помилковість і дизгармонійність перших трьох поглядів. Проведено цілісний аналіз структури ліричного твору, виокремлено й детально висвітлено систему складових "структури внутрішньої форми" ліричного твору з визначенням місця та ролі у даній структурі ліричного сюжету та фабули. Встановлено, що зазначена структура цілком аналогічна цілісній "структурі внутрішньої форми" будь-якого літературного твору і виглядає як низка взаємопов'язаних складових "образність - конфліктність - сюжет (у формі фабули чи системи фабул) - жанр". З'ясовано правдивість наукового погляду "лірика завжди сюжетна і фабульна". Доведено, що сюжетність і фабульність - властивості не родові, а загальнолітературні. Виявлено структурні компоненти та типологію будови ліричного сюжету та фабули, типологію ліричних сюжетів і фабул за їх розвитком, а також те, що звичні погляди на "сюжет" і "фабулу" є звуженими, що недослідженість їх поетики, особливо поетики малих неповних за розвитком сюжетів (і фабул) логічно викликала помилкові думки про "безсюжетність", "безфабульність" або "часткову наявність" сюжету чи фабули у ліриці. Розглянуто структурно-композиційні можливості малого ліричного сюжету (тобто сюжету-фабули) з боку його розвитку. Зроблено висновок про "структуру внутрішньої форми" твору як основу для подальшого дослідження композиційних можливостей ліричного твору.

  Скачати повний текст

Проведено порівняльне дослідження поетики пейзажних замальовок у реалістичній прозі А.П.Чехова та І.О.Буніна, Лао Ше та Ба Цзіня. Проаналізовано пейзажні описи у російській та китайській літературах, виявлено спільні та відмінні риси розвитку літератур обох країн, досліджено взаємодію різних ментальностей у процесі відображення навколишнього світу. На підставі зіставного аналізу художніх творів різних літературних і культурних традицій, здійснено порівняння різних картин світу, філософських і художніх систем. Охарактеризовано функціональні особливості пейзажних замальовок, на базі літературних джерел розкрито символіку пейзажних образів і засобів опису картин природи. Розглянуто авторське ставлення до зображуваного, зіставлено особливості природоописів у російській і китайській реалістичних літературах. На базі порівняння ментальних просторів російських і китайських письменників першої третини XX ст. зіставлено російську та китайську національні картини світу, а також особливості філософії пейзажу, сформовані в літературах обох країн.

  Скачати повний текст

Уперше в українському літературознавстві здійснено компаративне дослідження розвитку російської та української прози 1860 - 1880-х рр. в аспекті функціонування просвітницьких тенденцій. Запропоновано оригінальну теоретичну філософсько-естетичну концепцію взаємодії людини та середовища у творах письменників. Розроблено нову порівняльно-типологічну класифікацію просвітницького героя у російській та українській прозі зазначеного періоду. Уперше в українському літературознавстві проаналізовано жанрові та стильові особливості просвітницького роману виховання у російській і українській прозі 1860 - 1880 рр.

  Скачати повний текст

Проведено теоретичне й емпіричне дослідження проблеми реконструювання психологічної структури національного характеру у контексті гуманітарної парадигми. З'ясовано, що одним з перспективних шляхів розв'язання даної проблеми є звернення до ненаукового етнопсихологічного знання, що міститься у класичних зразках художньої літератури. Показано можливість трансформації такого знання у наукове на основі ідеї просторово-часового континууму етнопсихологічного дослідження, побудовано відповідну модель дослідницького процесу. Вперше з застосуванням коректних методичних прийомів реконструйовано психологічну структуру українського національного характеру, який реалізується у двох версіях - чоловічій і жіночій. Визначено основні типологічні принципи відтворення надперсональної психологічної структури національного характеру на особистісному рівні.

  Скачати повний текст

Проведено системне дослідження рецепції міфу в російській преромантичній поезії. Запропоновано класифікацію структурно-семантичних моделей засвоєння міфу, яка втілює специфіку преромантичної міфотворчості. Доведено, що у російській поезії на межі XVIII - XIX ст. функціонували алегорико-емблематична, умовно-поетична та міфотворча моделі рецепції міфологічної образності, які домінують у поетичній практиці або стають маргінальними у процесі переходу від традиціоналістського до індивідуально-творчого типу художньої свідомості. Зазначено, що еклектичність свідомості перехідного періоду продукує конвенціональний характер виділених моделей, які співіснують і взаємодіють на всіх рівнях поетичного процесу та в ідіостилістиках. Досліджено особивості преромантичної рецепції міфу на матеріалі знакових для перехідності міфологем, що відображають видозміни світоглядних, естетичних, аксіологічних орієнтирів, а саме: золотого віку, смерті, генію. Висвітлено трансформацію міфологем на рівні мотивного комплексу, образно-символічного втілення, жанрово-стильових модифікацій.

  Скачати повний текст

На підставі дослідження широковідомих зразків мемуарного жанру та творів, не призначених для прижиттєвого друку, встановлено динаміку жанрово-стильових орієнтацій російської воєнної мемуаристики першої третини XIX ст. Уточнено внутрішньожанрову типологію мемуарів. З'ясовано своєрідність ментальності військових наполеонівської епохи. Досліджено особливості жіночої мемуарної прози про війну 1812 р. Обгрунтовано взаємозв'язок світосприйняття жінок-мемуаристок і впливу даного чинника на їх творчість. На підставі даного факту запропоновано розглядати жіночу мемуаристику як самостійний тип мемуарних джерел. Сформульовано новий підхід щодо визначення жанрово-стильової природи "Записок" Н.Дурової.

  Скачати повний текст

Досліджено творчість Т.Мура, її вплив на російський літературний процес XIX ст. та духовний світ читача. Здійснено огляд передісторії даної теми, систематизовано критичні матеріали стосовно зазначеного впливу. Виявлено "мурівські" мотиви у творчості російських поетів, вивчено типологічну схожість у творах Т.Мура й російських авторів у взаємозв'язку з етапами російського літературного процесу. Проаналізовано особливості перекладів поетичних творів ірландського письменника. Розглянуто невідомі раніше відгуки на творчість Т.Мура (рецензі, спогади), ремінісценції у художніх творах, подано історико-літературний коментар відгуків у російських періодичних виданнях.

  Скачати повний текст

Наведено результати першого у світовій компаративістиці синтетичного порівняльного дослідження діяльності чільних представників трьох національних літератур - української (Т. Шевченко), польської (А. Міцкевич) і російської (О. Пушкін) та інших письменників (Ю. Словацький, З. Красінський, М. Лермонтов, Ю-Б. Залеський) у зв'язках і співвідношеннях. Систематизовано, узагальнено, уточнено та доповнено багато спостережень, уявлень про творчість даних письменників. Запропоновано нове вирішення проблеми цілісності романтичного світогляду: з'ясовано наскільки романтики плюралістично мислили, неоднозначно оцінювали власні підходи та оцінки, змінювали свої уявлення. По-новому осмислено письменницьку й особисту долю Т. Шевченка, його світоглядні та художні шукання, індивідуальну та творчу психологію, дискусійні проблеми шевченкознавства. Уперше здійснено порівняння історіософічності, міленаризму та месіанізму зазначених письменників, притаманних їм суперечностей, ідеологічної строкатості, їх мовно-культурного, політичного та гносеологічного роздвоєння, осмислення проблеми теодицеї, ставлення до природи та божественної благодаті.

  Скачати повний текст

Здійснено дослідження філософської лірики, її найважливіших жанрово-стильових особливостей. Зазначено, що становлення філософської лірики як особливого ліричного жанру відбулося у творчості поетів-романтиків В.А.Жуковського, Є.А.Баратинського, П.А.В'яземського, Ф.І.Тютчева. На підставі вивчення жанру філософської лірики у поезії 1880-х рр. (О.М.Апухіна, К.М.Фофанова, К.К.Случевського) доведено, що у цей період філософська лірика мала певні ознаки. Зауважено, що поштовхом до безлічі трансфомацій у текстах поетів є дисбалансність - відсутність цілісного та гармонійного ставлення до навколишнього світу. Проаналізовано лірику К.К.Случевського у контексті впливу романтичного світогляду та жанрово-стильових перетворень поезії 1880-х рр. та відзначено зміни в уявленні про світ і людину, що зумовило новаторський характер його творчості. Запропоновано тезу, що первісно філософська лірика - це лише ліричний твір, призначений для розкриття трансцендентної чи трансцендентальної проблематики, а у поезії передсимволіста внутрішнім фактором твору є не матеріал чи предмет художнього зображення, а саме форма ліричного висловлення, що відбиває спосіб поетичного освоєння дійсності. Відзначено, що у філософській ліриці К.К.Случевський не лише синтезував відкриття романтиків, але й підготував основу для поетичних експериментів символістів.

  Скачати повний текст

Вивчено естетичний феномен - поліфункціональність і полісемантичність наскрізних поетичних образів-домінант у творчості митців різного часу та різних творчих спрямувань української та російської поезії (переважно ХІХ та ХХ ст.), образів надепохальних, корені яких сягнули сивої давнини: душа, серце, розум, доля, дім, кінь, туман, вітер, сон, дощ, окремі колоративи тощо. У центрі дослідницької уваги - творчість Т.Шевченка, О.Пушкіна, Ф.Тютчева, О.Блока, Лесі Українки, М.Рильського, В.Сосюри, П.Тичини, Є.Маланюка, Дм.Загули, Ліни Костенко та ін., зокрема, митці Канону, творчість яких сфокусувала все найтиповіше, найхарактерніше в поетичному аспекті, що й зумовило широкий спектр поетичних функцій кожної домінанти, кожного ключового образу та мотиву, визначило їх роль у формуванні вічних цінностей світової культури у цілому.

  Скачати повний текст