Досліджено дискурс козацтва в поезії маловідомих представників "української школи" польського романтизму, яка є інтегральною складовою культурної парадигми українсько-польського пограниччя. "Українську школу" розглянуто у взаємозв'зку з літературою, історією, фольклором українського народу. Відзначено, що ідейно-естетичним центром творів поетів цієї школи є образ козака, надзвичайно популярний і поширений у польській літературі першої половини XIX ст. внаслідок екстраполяції європейських романтичних тенденцій звернення до історизму та фольклоризму. Розглянуто численні втілення образу козака у поетичних творах польських романтиків "української школи" у порівняльно-типологічному аспекті. З'ясовано, що топіка козацтва акумулює усе різноманіття топічних парадигм (свободи, кохання, поразки, помсти, смерті) і характеризується амбівалентністю зображення. Вивчено ментальні уявлення поетів даної школи про козацтво. Етнічні стереотипи (козака-українця, поляка, татарина, єврея), що мають місце в поезії "української школи", висвітлено у взаємному контексті та на підставі опозиції "свій" - "чужий". Встановлено, що особливої важливості у літературі пограниччя набуває категорія "іншого".

  Скачати повний текст

Розглянуто рефлексію еротичної свідомості як феномен культурно-мистецького розвитку 1920-х рр. Показано актуальність еротичної проблематизації української прози. Проаналізовано еротичні мотиви, алюзії, екзистенціали, концепти та модифікації еротичного героя в парадигмах авангардизму (конструктивізму, футуризму), неоромантизму, соцреалізму.

  Скачати повний текст

Запропоновано парадигму паломницьких творів нового типу ("література вимислу"), згрупованих відповідно до акцентованої в них проблематики, розкрито вплив цієї проблематики на поетологічні особливості текстів. На підставі релігійного та психологічного контекстів виявлено типологічні сходження в паломницькій прозі віддалених літератур. Підкреслено невипадковість актуалізації мотиву паломництва саме на межі середньовіччя та Нового часу, коли активно переглядалася роль національного компоненту в формуванні світосприйняття людини на Заході і Сході. Визначено характерні для культур Заходу і Сходу в XVI - XVIII ст. тенденції у ставленні до природи, суспільства і традиції. Проаналізовано відображені в паломницьких творах жанрові та стильові тенденції доби бароко в Європі та епохи Мін в Китаї. Значну увагу приділено засобам представлення в літературі нової концепції людини, часу та простору, присутності автора. Підкреслено значну роль паломницької прози в літературах передновочасної доби.

  Скачати повний текст

Вперше в літературознавстві запропоновано новий підхід до досліджень категорії sacrum, сакрального у художній літературі. Розглянуто гіпотезу про фрактальну природу цієї категорії. Створено динамічну модель-матрицю категорії sacrum, яка дозволяє системно досліджувати, аналізувати й інтерпретувати ірраціональні та раціональні вияви сакрального в художній літературі. Подібна модель-матриця може бути застосована для інших культурологічних досліджень. Запропоновано методологічні стратегії літературознавчих досліджень sacrum, які уможливлюють з'ясування діахронічних трансформаційних процесів, змін поетики та стилістичних засобів у реалізаії окремих елементів сакрального в художньому тексті та спроб художнього освоєння й осмислення цієї категорії у різних літературах європейської традиції. На прикладах художньої прози українських (О. Кобилянської, Н. Королевої, Л. Мосендза, Ю. Клена, В. Барки) й іноземних авторів (В. Реймонта, Г. Гессе, Ж. Бенаноса, П. Лагерквіста, Р. Брандштаттера, У. Караткевича, Д. Брауна) показано можливості застосування цієї динамічної фрактальної моделі-матриці у літературознавчих дослідженнях. Такий компаративістичний підхід є підтвердженням інкорпорованості української літератури у загальноєвропейський культурний контекст як важливої його складової.

  Скачати повний текст

Розкрито суть поняття "протоперсонаж". Розглянуто еволюцію поглядів на основні підходи до вчення про автора та героя (персонажа) як корелятивної діади. Описано активність протоперсонажа у порівнянні - зіставленні з поняттями "персонаж", "прототип". Наведено методологічне обгрунтування "химерності" як стильової домінанти сучасної української історичної прози. Описано феномени "химерності" оповіді як ефекти активності протоперсонажа і ця активність протоперсонажа є надійним пояснювальним принципом для явищ химерної оповіді, які традиційно розглядаються як наслідки свідомої активності біографічного автора. Систематизовано жанрові пріоритети "химерної" прози в аспекті, який визначає активність протоперсонажа. Проаналізовано епічне висловлювання як безпосередню тілесність надіндивідуального суб'єкта мовного буття - народ.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему художнього простору, природу та суть просторових образів. Розглянуто просторову організацію образної системи твору як феномен. Сприйняття простору грунтується на чуттєвому образу зовнішніх предметних характеристик. Запропоновано його визначення як частину загальної моделі світу автора, створеного художніми засобами навколишнього середовища, що репрезентовано кількома взаємозв'язаними феноменами. Художній простір має прояв у всій сукупності його образної організації: у кожному окремому образі та їх взаємному розташуванні. Кожний образ припускає певну просторовість. Просторовий образ утворюється за допомогою слів образотворчої, дескриптивної семантики. Стосовно універсального простору художнього світу запропоновано розглядати образи "відкритого простору", "закритого простору", "внутрішнього простору". Художній простір і його образи реалізують авторську ідею та формують певну систему, у якій особливого значення набуває символ. Символ є своєрідним маркером, що акцентує настрій і почуття реципієнта.

  Скачати повний текст

Досліджено ідентичнісну проблематику в художньому просторі - ідентичність жанру й ідентичність фігури. Висвітлено традиційні погляди на жанр. Досліджено зв'язок між жанровою проблематикою та проблематикою художніх фігур. Введено в український теоретичний дискурс напрацювання німецьких і англо-американських теоретиків, а також залучено розробки вітчизняних учених. Увагу приділено межовим видам літератури - літературі спогадів (автобіографічній літературі, мемуаристиці) та подорожній літературі. Відзначено, що ці два види дозволяють показати еволюцію жанру в художньому просторі на матеріалі австрійської літератури другої половини XX ст. Виокремлено тенденції - до нефікційного використання традиційно фікційних жанрів і фікціоналізації літератури факту. Теоретично обгрунтовано потребу розрізнення понять "фікційний" і "художній". Фігура в системі художнього мовлення цілком підпорядковується ідентичнісній проблематиці. У процесі дослідження ідентичності фігури вперше прокладено межу між ідентичністю "я" як художньої фігури та її ідентичностями як фіктивної (для фікційного мовлення) та реальної (в нефікційній літературі) особи. На підставі аналізу текстів показано неможливість досягнення чистоти жанру в сучасному художньому мовленні. Зауважено, що письменники свідомо дбають про поліжанрову структуру їх текстів. Досліджено ідентичність художнього тексту й ідентичність книжки, а також метаморфози, яких зазнає текст як цілість у разі його перетворення на цілість книжки. Відзначено, що особлива увага австрійських авторів другої половини XX ст. до подорожньої та автобіографічної літератури вважається панівною тенденцією та виявом загостреного інтересу до ідентичнісної проблематики у сучасному світі поготів. Виділено й проаналізовано найважливіші тенденції розвитку літератури у другій половині XX ст.

  Скачати повний текст