Розглянуто коло актуальних філософських проблем, пов'язаних із сучасною кризою класичної концепції раціональності, входженням наукового дискурсу в якісно новий стан, постмодерністською деконструкцією метафізики раціоналізму, наративізацією та герменевтизацією практики сучасної науки. Показано, що сучасне оновлення методологічної культури перебуває під зростаючим впливом двох "каталізаторів". Роль першого відіграють "науки про складність", когнітивні науки та квантово-польова космофізика, а другого - процеси деконструкції, що оновлюють ядро традиційної філософії. Головні з них: "лінгвістичний поворот у філософії", деконструкція "об'єкт-суб'єктної" схеми, наративізація та герменевтизація когнітивних практик сучасної науки. Запропоновано нетрадиційне критико-рефлексивне осмислення сучасного стану наукового дискурсу, подано власну оцінку когнітивних, епістемологічних, соціальних наслідків сучасних трансформацій методологічної культури науки.

Індекс рубрикатора НБУВ: С5*423.2*344

Рубрики:

Соціологія

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(0)35-4Вергілій535 + Ш5(4Укр)5-4Котляревський535

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто літературний об'єкт як наріжний камінь сучасних теорій мистецтва. Зазначено, що деконструкція - інша тактика і стратегія дослідження, покликана подолати бар'єри "системного читання".

Рассмотрен литературный объект как краеугольный камень современных теорий искусства. Указано, что деконструкция - иная тактика и стратегия исследования, призванная преодолеть барьеры "системного прочтения".

Literary plant as a corner stone of the modern theories of art. Deconstruction - other tactics and strategy of research called to overcome barriers " of a systemic perusal ".

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)6-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано особливості впливу структуралістської традиції на зміни, що відбулися у теорії літератури протягом останнього тридцятиліття XX ст., розкрито її наслідки для розуміння природи та завдань сучасної літератури. Розглянуто такі прояви нового стилю мислення, як деконструкція у літературознавсті, плюралізм інтерпретації, літературний постмодернізм. Охарактеризовано визначальні для XX ст. мистецькі поняття і техніки, зокрема, пародію, пастиш, колаж, літературний документалізм і нове розуміння мімезису.

Проанализированы особенности влияния структуралистской традиции на изменения, произошедшие в теории литературы на протяжении последнего тридцатилетия XX в., раскрыты ее последствия для понимания природы и задач современной литературы. Рассмотрены такие проявления нового стиля мышления, как деконструкция в литературоведении, плюрализм интерпретации, литературный постмодернизм. Охарактеризованы определяющие для XX в. художественные понятия и техники, в частности, пародия, пастиш, коллаж, литературный документализм и новое понимание мимезиса.

Зазначено, що від існування адекватної моделі сприйняття й аналізу глобалізаційних змін залежить подальший розвиток міжнародно-політичних відносин і формування майбутньої світової системи. Одним із перспективних напрямків щодо аналізу глобалізації є дослідження трансформацій просторових інституціональних форм, що являли собою певну інфраструктуру гегемонії та виступали істотними глобалізаторами світу: традиційних імперій, універсальних цивілізацій, релігійно-нормативних систем, імперіалістично-колоніальних систем, держав-націй тощо. Основою дослідження є розгляд та аналіз трансформацій інституціональних форм, структур, які відображають геоісторичну динаміку людства - архітектоніку глобалізації.

Розглянуто можливість постструктуралістських проектів інтерпретації поеми М. Гоголя "Мертві душі", що зорієнтовані на більш емпіричного, реального читача, ніж метачитача. У контексті деконструкції ідей Ю. Манна, В. Набокова надано альтернативні інтерпретації відомих персонажів без перетворення їх на смислові ключі всієї поеми.

Досліджено історико-філософську специфіку поняття "суспільство спектаклю" у контексті філософії Заходу. Установлено концептуальні подібності та розбіжності між спекулярною теорією французьких авторів Ж.Бодрійяра, Г.Дебора, Ж.Дерріда та вченнями Платона, Ф.Ніцше, К.Маркса, М.Гайдегера, Р.Барта та інших мислителів. Аргументовано, що історико-філософська своєрідність поняття "суспільство спектаклю" корениться у його специфічному онтологічному підгрунті, зокрема, у самобутньому вирішенні проблеми дискретності простору. Виявлено синонімічність теоретичних конструктів "симуляція" (Ж.Бодрійяр), "утворення подоб" (Г.Дебор), "деконструкція" (Ж.Дерріда).

Вперше в українському літературознавстві створено теоретичний і практичний проект психоісторії української літератури на базі синтезу класичного психоаналізу й традиційної герменевтики, аналітичної психології, метафізики, семіології, психопоетики, феноменології, структуралізму, компаративістики та гендерного підходу. Розкрито сутність категорії психоісторичності на базі структурно-генетичного аналізу художнього твору, згідно з яким текст і літературний процес функціонують у цілісній кодовій структурі, позначеній іменами Батька та Матері. Обгрунтовано теорію коду як концептуальну ідею для розуміння механізмів розгортання літературного процесу та форм його деформації за умов колоніалізму. Розроблено класифікацію новітньої української літератури. У психоісторію української літератури закладено базові засади психосемантики - пошуки втраченої національної мужності, цілісним проявом якої є головне герменевтичне коло - "архетип Котляревського - архетип Шевченка" як основа психологічної динаміки. Виявлено, що головне герменевтичне коло передбачає структуризацію історії української літератури як спільності національних кіл, об'єднаних єдиною метафізичною метою, що визначає код історії української літератури. Доведено, що модерністську епоху формує деконструкція класичних національних кіл і меланхолійний суб'єкт творчості. Встановлено, що найбільш проблематичним етапом психоісторії є перехідна епоха, з яким пов'язана історична розв'язка як спосіб залучення до оновленого літературного процесу.

Запропоновано нове вирішення наукової проблеми інтерпретації феномену постмодерністської культури, здійснено соціально-філософський аналіз її парадигм, які приховано виникають у надрах класичних культурологічних моделей та реалізуються у світоглядній парадигмі сучасності, внаслідок чого постмодерністська філософська практика постає не стільки як деструкція європейського світогляду, а рідше - як деконструкція його основоположних настанов стосовно проблем гуманізму, моральності та свободи. Обгрунтовано, що поширення "постмодерністського світовідчуття" - спроба теоретичного заперечення "великих наративів" епохи Модерну та нетеоретичного розвитку імпліцитно закладених у ній можливостей і потенцій. Доведено, що постмодерністське світовідчуття, зрозуміле як соціокультурна практика, приховує у своїй невизначеності вагомий духовний та інтелектуальний потенціал, здатний суттєво розширити культурне вимірювання людського буття. З'ясовано, що сучасна ситуація постмодерну значною мірою зумовлюється розвитком комунікаційних та інформаційних технологій, що передбачає утворення відкритої системи фінансово-економічних, суспільно-політичних і культурних зв'язків, яка може містити загрозу деструкції національної соціокультурної ідентичності. Це зумовлює необхідність зміцнювати власні культурні традиції, поєднуючи їх з новими цінностями, породженими розвитком світової культури.

Розглянуто найважливіший етап у розвитку православної теології - візантійський. Дослідження присвячено еволюції панівного у Візантії напряму богословської та філософської думки - християнському неоплатонізмові. Показано, що візантійський неоплатонізм виникає в деконструкціях Ареопагітик, досягає власної творчої кульмінації в метафізиці Буття Максима Сповідника, зберігає неоплатонічні традиції у метафізиці есенціалізму (кінець VII - початок XIII ст.). До падіння Константинополя візантійський неоплатонізм встигає здійснити ще одне коло розвитку. Неоареопагітизм Григорія Палами змінюється творчою метафізикою Каліста Ангелікуда, а з 70-х рр. XIVст. панує паламітська схоластика, новий есенціалізм. Зазначено, що закономірності розвитку філософської теології візантійського неоплатомізму можуть бути ключем до розуміння закономірностей розвитку православної теології загалом.

Проаналізовано тенденції розвитку мисленнєвих стратегій французької філософії другої половини XX ст. Досліджено формування некласичної парадигми мислення у дискурсі постструктуралізму. Неокласичну парадигму мислення розглянуто як поліваріантну модель мисленнєвих практик, що знаходить втілення у філософських "техніках": деструкція, деконструкція, реконструкція в розробках Ж. Деріда, Ж. Дельоза та М. Фуко, використання яких розкриває значення досвіду філософії постструктуралізму у пошуках нового способу філософування. На підставі історико-філософського аналізу доведено, що трансформації практик мислення відбуваються шляхом переосмислення значень концептів, які постають складовими некласичної парадигми мислення у дискурсі постструктуралізму.

Доведено, що категорія Іншого маніфестує себе через характеристики раси, нації, гендера, сексуальності. Виділено серед методологічних причин актуалізації філософії Іншого у ХХ ст. кризу Модерного проекту культури, деконструкцію епістемологічних стандартів, активізацію емансипаторних рухів, які вводять у центр уваги Іншого як суб'єкта академічного знання. Висвітлено концепцію, згідно з якою Друга світова війна актуалізувала тему Інших і створення постмодерної мови в другій половині ХХ ст. Проведено типологізацію концептуально-хронологічних підходів до проблеми Іншого у ХХ ст. (феноменологія, психоаналіз З. Фройда, філософія М. Бубера, концепція Школи Анналів, екзистенціалізм, критика влади М. Фуко, деконструкція Ж. Дерріди, постколоніалізм, фемінізм, квір-теорія, кібер-філософія).

Вперше в Україні здійснено докладний аналіз "Данцизької трилогії" Г. Грасса, реконструйовано концепцію історії та простежено її реалізацію на різних рівнях поетикальної системи. Встановлено зв'язок між хронотопом текстів Г. Грасса та розкрито проблеми культурної пам'яті. Розглянуто просторові метафори пам'яті й їх локалізацію в хронотопній системі "Данцизької трилогії". Висвітлено системи міфів, деконструкція яких є складовою Грассового історизму.

У ході дослідження однієї з перших східноєвропейських пам'яток мемуарного жанру - "Щоденника" Ф.Євлашевського (1546-1619 рр.) за допомогою сучасних методів текстологічних та історико-антропологічних студій вдалося виробити підходи, котрі дозволили "дешифрувати" непряму інформацію джерела. Завдяки глибокому кодикологічному та текстологічному аналізу реконструйовано принципи "авторської лабораторії" (етапи створення тексту, причини та цілі написання, орієнтація на читача тощо). Одержані висновки послужили базисом для реконструкції соціальних і моральних орієнтирів мемуариста (релігійність, уявлення про приватну та публічну сфери, ставлення до родини тощо).

Здійснено філософський та культурологічний аналіз еволюції проектних практик в дизайні й архітектурі постмодернізму. Визначено такі проектні константи постмодернізму, як декомпозиція, деконструкція, генетичний алгоритм. Дискурсивні практики дизайну XX ст. визначено в контексті міфологій Р. Варта й його риторичного аналізу моди (вистиментарного коду), а також в контексті теорії симулякру Ж. Бодрійяра. Прослідковано генезу й еволюцію постмодерного проектного простору в дизайні в контексті іронічного світоставлення та радикального позитивізму кінця XX ст. Висвітлено принципи поетики нелінійного простору в дизайні як неонатурфілософія проектного мислення та фрактальні інтерпретації проектного простору в нелінійній архітектурі.

Розглянуто проблему деконструкції права. В процесі виконання цієї операції виведено ряд фундаментальних парадоксів, закладених в класичних уявленнях про право і правосуддя. Запропоновано розглядати право не як поняття, а як феномен, імпліцирований в будь-якому акті осмислення світу як умову можливості такого.

Розглянуто порівняльне дослідження принципів деструкції М. Гайдеггера та деконструкції постструктуралізму. Доведено, що ці принципи пов'язані не лише за походженням, але й за змістом і спрямуванням. Показано, в який спосіб відбувається перегляд структур метафізичного мислення, медіація традиційних опозицій мови європейської та генетично пов'язаної з Європою культури через дискурси деструкції та деконструкції.

Проведено історичний аналіз соматичних аспектів політичного дискурсу за умов активізації міждисциплінарного діалогу в соціогуманітаристиці. Розглянуто історіософські концепції М. Фуко щодо "мікрофізики влади", закоріненої в сексуальності й контролі над тілом. Зазначено, що в контексті значної політизації всіх сфер життя в Україні в останнє десятиліття одним з пріоритетних векторів історіографії могло би стати виявлення та семантична деконструкція прихованих у наукових і суспільних дискурсах механізмів владного контролю.