У результаті досліджень установлено, що емпатія, яка вимірюється різними тестами, корелює з ефектиністю змагальної діяльності команди у жіночому баскетболі.

Розглянуто компоненти емпатії, їх роль у процесі спілкування. Зазначено, що людина - істота соціальна, відтак змістовне її життя є можливим лише за умови підтримання тісних зв'язків із соціумом. Одним з механізмів, що робить поведінку людини суспільно прийнятною, є емпатія.

Отмечено, что для дерматолога пациент должен быть не столько объектом диагностики и терапии, как субъектом со своим психологическим миром, который весьма индивидуально реагирует на появление и существование на коже патологических высыпаний. Нужно четко понять, что положительный лечебный эффект в значительной мере зависит от сотрудничества двух личностей - больного и его врача. Деонтологически верный подход, восприятие эмоций пациента и сопереживание им превращает каждое общение больного с дерматологом в весьма действенное лечебное средство - врач как лекарство.

Описана эмпатия как коммуникативная характеристика профессиональной деятельности врача-стоматолога. Рассмотрен теоретический аспект проблемы, предложены экспериментальные методики изучения этого явления. Доказано, что эмпатия занимает одно из ведущих мест в структуре профессионально важных качеств в личности врача-стоматолога. Эмпатия обуславливает и специфически окрашивает всю коммуникативную сферу врача-стоматолога, а также создает условия для более адекватного восприятия больного как личности в целом.

Раскрыта суть эмпатии, ее возникновение и развитие концепций относительно определения эмпатии как особой формы психического отображения субъектом объективной реальности, а также значимость эмпатии в процессе взаимодействия психотерапевта и пациента.

Теоретично обгрунтовано й експериментально виявлено психологічні чинники, що зумовлюють формально-динамічні та змістовні характеристики перебігу особистісних взаємостосунків за умов реалізації педагогом професійної діяльності. Розглянуто взаємозв'язок між рівнем сформованості у педагога здатності до емпатії та особливостями розгортання ним комунікативної взаємодії, а також між розвитком у нього саморефлексії та особливостями педагогічного спілкування. Розроблено та апробовано систему завдань з метою формування у вчителів-початківців готовності до педагогічного спілкування, що відповідає принципам суб'єкт-суб'єктної організації даного процесу.

Досліджено процес становлення особистості у шкільному віці та визначено психологічні умови формування у молодших школярів здатності до емпатії. Розкрито психологічний зміст поняття емпатії. Побудовано теоретичну модель емпатії як психологічного механізму узгодження уявлень дитини про людину, про себе та іншу конкретну особу. Експериментально досліджено емпатію як структурний компонент образу людини та визначено його вікову динаміку. Зазначено, що за умов цілеспрямованого виховання формування емпатії у молодших школярів має здійснюватися за двома провідними напрямками: розвитком якості особистості (емоційної чутливості) та здатності особистості до емпатійної взаємодії (співчуття), що є основою прогресивних змін компонентів емпатії, зокрема рефлексивно-особистісних.

Визначено структуру емпатійної культури майбутнього лікаря. Виявлено та обгрунтовано педагогічні умови її формування у студентів вищого медичного навчального закладу (ВМНЗ), зокрема: створення сприятливого психолого-емоційного мікроклімату на заняттях і організацію спілкування викладача зі студентами та студентів поміж собою. З'ясовано та охарактеризовано рівні сформованості емпатійної культури та етапи її становлення. Розкрито суть понять "емпатія" та "емпатійна культура". Розглянуто питання щодо засобів професійної підготовки студентів у ВМНЗ.

Теоретично обгрунтовано та експериментально встановлено психологічні фактори, які детермінують структурні, змістовні та динамічні характеристики перебігу процесу професійного самовизначення, а також становлення психологічної готовності до нього у ранньому юнацькому віці. На підставі проведеного узагальнення уточнено такі поняття, як: професійне самовизначення, психологічна готовність до нього, емпатія та її психологічні механізми. На підставі теоретико-експериментальних досліджень встановлено взаємозв'язки між емпатією та структурними компонентами професійного самовизначення і на даній основі побудовано його психологічну структурно-функціональну модель. У констатуючому експерименті представлено особливості розвитку та взаємозв'язку емпатії та професійного самовизначення у сучасного юнацтва. У комплексній програмі психологічного сприяння професійному самовизначенню реалізовано емпатійну детермінацію зазначеним процесом. Ефективність програми підтверджена значними змінами відповідних психологічних феноменів під час контрольного експерименту за результатами контрольного зрізу.

Вивчено психологічні чинники та особливості підготовки практичних психологів до ведення психотерапевтичного діалогу. З'ясовано сутність різних підходів щодо розуміння контакту, діалогу в процесі психологічного консультування. Проаналізовано специфіку діалогічного підходу та феномени, що виокремлюються у межах даного напряму: діалогічну позицію, інтенцію. Психологічний діалог розглянуто як складну багатофункціональну систему, яка визначає якість контакту психолога та клієнта, передбачає наявність довіри у їх відносинах, зумовлена рівнем конгруентності, емпатії та рефлексії практичного психолога та залежить від міри його комунікативної компетентності. Доведено, що "Я-концепція" практичного психолога є передумовою ефективного ведення терапевтичного діалогу. Емпірично досліджено особливості орієнтації майбутніх психологів у процесі консультування. Досліджено вираженість таких професійно важливих якостей особистості, як емпатія, креативність, самоактуалізаційні тенденції, визначено основні характеристики образу "Я" залежно від типу орієнтації - технологічної, гуманістичної, діалогічної. На підставі результатів статистичного дослідження встановлено існування тісного взаємозв'язку між діалогічною орієнтацією майбутнього психолога та вказаними якостями, що дозволяє розглядати їх розвиток як психологічний чинник формування діалогічності психолога-консультанта. Обгрунтовано й апробовано систему психологічних впливів, що сприяють оптимізації підготовки практичних психологів до ведення терапевтичного діалогу. Запропоновано тренінг для формування діалогічних умінь консультування як ефективний засіб професійної підготовки студентів-психологів.

Уточнено та поглиблено психологічний зміст поняття "гуманізм", який визначено як багатоякісну інтегровану психологічну категорію, що має внутрішні (духовність, активність, любов, саморозвиток, емпатія, свобода) та зовнішні (норми стосунків, особисті цінності, цілеспрямоване навчання і виховання) структурні компоненти. Проаналізовано концептуальні підходи та погляди вітчизняних і зарубіжних учених на ідею гуманізму, розглянуто досвід її впровадження у навчально-виховний процес. Встановлено, що психологічною основою формування гуманізму є творення особистісних духовних смислів. Висвітлено психологічні ідеї гуманізму острозьких просвітників XVI - XVII ст. та розроблено теоретико-прикладну концепцію формування гуманізму на підставі використання принципів християнської моралі. Створено програму "Християнська етика" для учнів підліткового та старшого шкільного віку. Вперше експериментально обгрунтовано ефективність використання психологічних ідей острозьких просвітників XVI - XVII ст. щодо розвитку гуманізму на засадах християнської моралі як засобу формування духовності.

Проведено дослідження емоційної зрілості особистості в підлітковому та юнацькому віці з урахуванням впливу на формування даної якості статевих та індивідуальних чинників. Обгрунтовано визначення емоційної зрілості як інтегративної якості особистості, що характеризує ступінь розвиненості емоційної сфери на рівні адекватності емоційного реагування за певних соціокультурних умов. Досліджено особливості прояву таких властивостей емоційної зрілості, як експресивність, саморегуляція та емпатія. Визначено основні етапи її становлення (11 - 13, 14 - 15, 16 - 17, 18 - 23 роки) й охарактеризовано особливості динаміки емоційного зростання у кожний з даних періодів. Встановлено вплив екстраверсії та товариськості на формування емоційної сфери. Створено типологічну модель емоційної зрілості особистості, яка містить 7 типів (експресивний, саморегуляційний, емпатійний, гармонійний, саморегуляційно-емпатійний, експресивно-емпатійний та експресивно-саморегуляційний), визначено їх характерні властивості. Удосконалено методику діагностики емоційної зрілості, що дозволяє оцінити прояв її основних властивостей залежно від віку випробуваних.

Розкрито зміст, структуру та вікові особливості формування моральної самосвідомості підлітків, визначено шляхи та запропоновано засоби консультативного впливу на її розвиток. Проаналізовано існуючі теоретичні підходи щодо вивчення проблем розвитку моральної самосвідомості та психологічного консультування підлітків у зарубіжній і вітчизняній психології, обгрунтовано методичні засади вивчення зазначеного утворення. Представлено результати дослідження структурних компонентів моральної самосвідомості (когнітивного, емоційно-ціннісного та поведінкового), визначено критерії її оцінки, якими є осмислення моральних якостей, моральна рефлексія, інтроспекція, моральні цінності, почуття відповідальності, емпатія, самоконтроль, моральні дії, вчинки та рівні (високий, середній, низький) розвитку. Уточнено сутність поняття "моральна самосвідомість" і "моральна рефлексія". Обгрунтовано й апробовано модель консультативної роботи з розвитку моральної самосвідомості підлітків, що включає різні форми консультування (групову та індивідуальну, домашні завдання). На підставі впровадження моделі консультативної роботи виявлено динаміку розвитку компонентів моральної самосвідомості підлітків, що доводить ефективність її застосування.

Досліджено проблему формування професійних особистісних якостей майбутніх учителів філологів у навчально-виховному процесі класичних університетів. Розкрито сутність поняття "професійні особистісні якості майбутнього вчителя-філолога". Виділено й систематизовано найбільш значущі у професійній діяльності педагога якості, які умовно поділено на дві взаємопов'язані та взаємозумовлені групи: комунікативні (емпатія, толерантність, комунікативність) і морально-вольові (гуманність, відповідальність, вимогливість до себе й до інших). Визначено основні структурні компоненти, критерії, показники та рівні сформованості професійних особистісних якостей студентів-філологів. Теоретично обгрунтовано й експериментально перевірено педагогічні умови, спрямовані на підвищення ефективності процесу формування професійних особистісних якостей майбутніх учителів-філологів у навчально-виховному процесі класичних університетів.

Вивчено психологічні особливості агресивності як стійкої властивості особистості, визначено її зміст, структуру та індивідуально-психологічну специфіку проявів. Вперше теоретично експліковано й емпірично досліджено психологічні складові (компоненти) агресивності: емоційний, когнітивний, поведінковий, спонукальний і контрольно-регулювальний. Розроблено типологію агресивності, що грунтується на специфічному якісно-кількісному поєднанні її основних показників (компонентів). Встановлено зв'язок агресивності з такими властивостями особистості, як емпатія, локус контролю, тривожність, екстраверсія-інтраверсія, відчуття провини, емоційність. На підставі результатів наукового дослідження виявлено, що певне поєднання, комбінація означених показників (компонентів) агресивності характеризує її тип, який відрізняється якісною своєрідністю. Доведено, що особи з різним типом емоційності характеризуються наявністю специфічних індивідуально-психологічних особливостей агресивності. Розроблено й апробовано нову методику діагностування якісних параметрів агресивності. З'ясовано, що емоційність може набувати значення системотвірного фактора стосовно індивідуальної специфіки агресивності. Експериментально підтверджено високу надійність і валідність запропонованого тесту-опитувальника, наведено рекомендації щодо його використання у наукових дослідженнях і з практичною метою.

Висвітлено основний зміст, завдання та функції предметів психології та педагогіки. Увагу приділено рівням психіки (свідоме, несвідоме, підсвідоме), задаткам і здібностям людини, психології темпераменту та характеру, пізнавальним психічним процесам. Розглянуто організаційні форми навчання у вищій школі. Охарактеризовано сучасні інноваційні педагогічні технології. Наведено словники психологічних і педагогічних термінів, в яких розкрито сутність таких понять, як дістрес, домінанта, емпатія, етнічна психологія, перевтома, символічне мислення, антипедагогіка.

Освещены основное содержание, задачи и функции предметов психологии и педагогики. Уделено внимание уровням психики (сознательное, бессознательное, подсознательное), задаткам и способностям человека, психологии темперамента и характера, познавательным психическим процессам. Рассмотрены организационные формы обучения в высшей школе. Охарактеризованы современные инновационные педагогические технологии. Даны словари психологических и педагогических терминов, в которых раскрыта сущность таких понятий, как дистресс, доминанта, эмпатия, этническая психология, переутомление, символическое мышление, антипедагогика.

Висвітлено сутність герменевтики як філософської дисципліни. Розкрито сутність, значення та види розуміння. Показано роль педагогічної культури викладачів як основного чинника розуміння. Увагу приділено герменевтичному колу, умовності й обмеженості розуміння, особливостям розуміння іншої людини. Охарактеризовано сучасний стан герменевтики освіти. Висвітлено взаємозв'язок між освітою, особистістю та соціокультурним середовищем. Наведено глосарій, в якому розкрито сутність таких понять, як герменевт, горизонт розуміння, екзегетика, емпатія, каузальна атрибуція, психічна інфекція, стереотипізація.

Проаналізовано вплив сучасного медіасередовища на розвиток комунікативної сфери особистості молодшого школяра. Розглянуто феномен "медіасередовище", його змістовні та формальні характеристики. У комунікативній сфері особистості серед її характеристик виділено: формально-динамічні (товариськість як вид психічної активності - потреба у спілкуванні, ініціативність, вступ до соціального контакту) та якісні (емпатія, психологічна проникливість, толерантність до інших людей, особливості мовлення та саморегуляції поведінки у спілкуванні) компоненти. З'ясовано, що ставлення до дитини в сім'ї впливає на розвиток комунікативної сфери особистості молодшого школяра за умов сучасного медіасередовища.

Вперше виокремлено критерії, рівні та показники духовності особистості студента. Запропоновано модель духовної особистості в юнацькому віці, розроблено й апробовано програму духовного становлення особистості студента. Встановлено залежність і взаємовплив між рівнем розвитку духовності і такими характеристиками особистості, як інтелект, емпатія, релігійність, релігійні установки. Досліджено процесуальний аспект духовного становлення особистості в контексті проблематики вдосконалення її в період юності. Зазначено, що духовне становлення особистості передбачає розвиток здатності людини створювати та послідовно втілювати в життя власну програму вдосконалення. Проведено кореляційний аналіз одержаних результатів з метою встановлення взаємозв'язків між досліджуваними характеристиками.

Розкрито основні поняття наукової проблеми: "сприйняття", "відкритість", "рефлексія", "ідентифікація", "емпатія" та інші, які є моральною цінністю ділового спілкування. Вказано на помилки сприйняття образів партнерів, які обумовлені дією факторів: переваги, привабливості та ставлення до нас. Розкрито важливу роль у міжгрупповому спілкуванні такого психологічного механізму, як соціального стереотипу.