Описується організація художньо-естетичної інформації в навчальній структурі культурологічних дисциплін, художньо-естетична орієнтація системи гуманітарних дисциплін у структурі професійної підготовки майбутнього вчителя, а також соціокультурна парадигма визначення поняття етнічної спільноти в системі новітніх етнологічних досліджень тощо. Висвітлюється соціальна міфотворчість як культурне явище, літургія - як духовне. Аналізується формування толерантності між етнічними меншинами як засіб цілісності українського суспільства.

Наведено порівняльний аналіз трьох слов'янських літератур - української (Т.Шевченко), польської (А.Міцкевич) і російської (О.Пушкін). Проаналізовано творчість видатних романтиків - Ю.Словацького, З.Красінського, М.Лермонтова. Висвітлено письменницьку та особисту долю Т.Шевченка, його світоглядні та художні шукання, індивідуальну психологію - дискурс свободи, революціонізм, христианізм, міленаризм, месіанізм, міфотворчість, історіософічність, художній історизм, дуалізм, амбівалентність. Наведено українські народні уявлення про долю.

Приведен сравнительный анализ трех славянских литератур - украинской (Т.Шевченко), польской (А.Мицкевич) и русской (А.Пушкин). Проанализировано творчество известных романтиков - Ю.Словацкого, З.Красинского, М.Лермонтова. Освещена писательская и личная судьба Т.Шевченко, его мировоззренческие и художественные искания, индивидуальная психология - дискурс свободы, революционизм, христианизм, меленаризм, месианизм, мифотворчество, историософичность, художественный историзм, дуализм, амбивалентность. Приведены украинские народные представления о судьбе.

Висвітлено поняття та методологічні засади дослідження "вторинного" міфу, форми його буття й еволюції за різних історичних епох. Проаналізовано взаємодію даних міфів з новітніми та нетрадиційними релігіями, окультно-містичними течіями та культурами, роль у розвитку "відкритої" релігійності та "приватної віри" постмодернової природи. Визначно роль у цьому процесі парадоксографічного сектора культури. Проаналізовано важливі концептуально-контактні зони взаємодії парадоксографії нової релігійності та "вторинних" міфів. Розглянуто такі проблеми, як окультизм, паралельні світи, полтергейст, містична криптозоологія, паранормальні здібності людини, життя після смерті.

Освещены понятие и методологические основы исследования "вторичного" мифа, формы его бытия и эволюции в разные исторические эпохи. Проанализировано взаимодействие данных мифов с новыми и нетрадиционными религиями, окультно-мистическими течениями и культурами, роль в развитии "открытой" религиозности и "частной веры" постмодернисткой природы. Определена роль в этом процессе парадоксографического сектора культуры. Проанализированы важные концептуально-контактные зоны взаимодействия парадоксографии новой религиозности и "вторичных" мифов. Рассмотрены такие проблемы, как окультизм, параллельные миры, полтергейст, мистическая криптозоология, паранормальные способности человека, жизнь после смерти.

Наведено відомості про вбивство затаврованого тоталітарною системою видатного українського діяча культури Д.Ревуцького, знищення всіх згадок його імені та творчого доробку.

Представлены сведения об убийстве заклеймленного тоталитарной системой выдающегося украинского деятеля культуры Д.Ревуцкого, уничтожении всех упоминаний его имени и творческого наследия.

Проаналізовано проблему збереження та розвитку української мови у публіцистичній творчості О.Гончара. Описано календарно-обрядову поезію українців в контексті її образно-символічного наповнення. Висвітлено роль традиційного одягу в українській літературі ХІХ ст. за творами І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка та П.Куліша. Визначено ідеологічну міфотворчість як складову українського образотворчого мистецтва ХХ ст.

Проанализирована проблема сохранения и развития украинского языка в публицистическом творчестве О.Гончара. Описана календарно-обрядная поэзия украинцев в контексте её образно-символического наполнения. Освещена роль традиционной одежды в украинской литературе ХІХ ст. по произведениям И.Котляревского, Г.Квитки-Основьяненка и П.Кулиша. Определено идеологическое мифотворчество как составная украинского изобразительного искусства ХХ ст.

Узагальнено методологічні засади дослідження "вторинних" міфів, на підставі яких проаналізовано структурні та функціональні аспекти їх впливу на формування засад нової релігійності у ситуації постмодерну. Розглянуто взаємодію "вторинних" міфів (ВМ) із новітніми та нетрадиційними культами, які набувають форм релігійних організацій; курсів і центрів духовного удосконалення та розвитку можливостей; філософських шкіл; центрів і гуртків народних і нетрадиційних методів лікування. Проаналізовано вплив ВМ на світоглядні засади угруповань за своєю сутністю - християнських; орієнталістських; синкретичних; наукологічних; езотеричних; язичницьких. Унаслідок взаємодії відбувається сайєнтифікація нетрадиційних релігій та окультно-містичних течій, їх раціоналізація як ірраціоналізація ВМ, перетворення їх у неорелігії, виникають світоглядні форми, потенційно здатні увійти у соціокультурні підвалини альтернативної цивілізації.

Узагальнено методологічні основи дослідження взаємозв'язку парадоксографії (ПГ), "вторинного" міфу та "нової" релігійності. Зміни типів цивілізаційного розвитку викликають потужні хвилі ірраціоналізму, стрімке зростання парадоксографічного шару культури. ПГ акумулює численні марновірства, відображає аномальне, ірраціональне, таке, що знаходиться за межами культурної норми. Аналогії між античністю та добою постмодерну, порівняльний аналіз двох культур і притаманних їм світоглядних парадоксографічних форм свідчать про те, що уявлення про аномальне, ірраціональне, яке знаходиться за межами норми, є чинником відтворювання релігійності своєї епохи. Посередником між сучасною ПГ, із одного боку, та "новою" релігійністю, окультизмом є "вторинний" міф. Сучасна еволюція уявлень про аномальне стимулює розвиток "відкритої" релігійності, "приватної віри".

Досліджено використання міфологізації в масовій свідомості як основи для впровадження технологій маніпулятивного політичного впливу. Розглянуто найпоширеніші міфологеми й особливості їх використання в українському суспільстві з метою формування в населення певних колективних стереотипних установок та уявлень.

Проаналізовано роль міфотворчості в сучасних політичних процесах. Вказано на те, що міфотворчість стосується усіх сфер соціально-політичного життя. Особливої актуальності набуває вивчення ролі символів, ритуалів, феномену маніпуляції свідомістю, які й становлять сутність міфотворчого процесу.

Проаналізовано важливі "концептуально-контактні" зони взаємодії парадоксографії, "нової" релігійності та "вторинних" міфів: сучасна уфологія як ядро "вторинної" міфотворчості, одне з джерел нетрадиційної релігійності, окультизму, важливий чинник сучасної парадоксографії; "теорія стародавньої астронавтики", яка вважає діяльність позаземних цивілізацій рушійною силою розвитку людства; концепція "подорожей у часі", яка розширює свою присутність у постмодерновій культурі та "неформальній" релігійності; містична криптозоологія, що розмиває раціоналізовану картину світу. "Ньюейджерівська" позацерковна, позаконфесійна релігійність, приватна віра прагнуть до світоглядних синтезів, наслідки яких далеко виходять за межі не тільки модернової релігійної традиції, але й світоглядних засад сучасної цивілізації.

Проаналізовано міфотворчість давніх народів, що стосується питань здоров'я та хвороби, лікування довголіття і безсмертя, вказано імена позитивних і негативних міфологічних героїв, обговорено значення міфології для сучасного лікаря.

Розглянуто питання щодо можливості використання методології міфопоетичного аналізу стосовно літературного тексту, що корелює з фольклорною традицією. Запропоновано тезу, що прочитання міфопоетичного плану письма завжди є реконструкцією низки універсальних світоглядних позицій, укорінених у позачасовому, трансісторичному побутуванні міфу. Запропоновано оцінювати міфопоетичне як структурно-смислові ланки культурного механізму, а також переглянути внутрішню логіку процесів стикання міфу, фольклору та літератури. Зазначено, що концепт культурного повернення до міфу й міфотворчості є ключовим на всіх етапах творчої історії, саме він формує численні закономірності у системі кругообігу фундаментальних творчих опозицій, зокрема, є можливість оцінки міфопоетичного як формальної (структурної) текстової підоснови, що відроджується у процесі циклічної культурної еволюції. Зауважено, що міфотворчість і міфопоетика можуть розглядатися як константи власне поетичного плану в межах тієї чи іншої епохи, незалежно від її соціально-історичної орієнтації. Проведено реконструювання міфопоетичного елементу культури на рівнях формально-логічної структури міфу, образно-символічної оповідної моделі, типології фольклорно-літературного жанру, а також аналіз наскрізної культурної ролі міфопоетичних форм у системі літературно-фольклорних взаємин.

Досліджено роль літератури у формуванні національних воєнних міфів і розглянуто феномен літературної міфотворчості у воєнному дискурсі. Розкрито міфотворчий потенціал власне воєнного дискурсу. Виділено специфічні міфотворчі чинники британського літературного дискурсу Кримської війни 1853 - 1856 рр. Проаналізовано функціонування архетипічних уявлень про війну в літературі Великої Британії другої половини XIX ст. Визначено ступінь "міфогенності" воєнних творів британських письменників. Досліджено міфогенез найбільш значущих британських міфів Кримської війни. Розкрито сутність літератури про війну як об'єкта та суб'єкта міфотворчості. Виявлено типологічну характерність механізму утворення воєнних літературних міфів з урахуванням особливостей специфічного соціокультурного простору, в якому проявляється потенціал "міфогенності" літературних творів.

Проведено соціокультурний аналіз сучасної міфотворчості мусульманських еліт, що здійснюється в контексті соціальної дії. Розглянуто головні наукові підходи до вивчення даного феномена з часів античності (в межах різних шкіл і теорій міфу), а також концепції, в яких знайшли розкриття значущі моменти міфотворчості в контексті ісламської соціальної дійсності постколоніального періоду. Соціальну міфотворчість розглянуто як спосіб легітимації та збереження влади мусульманськими елітами за рахунок створення когнітивних і поведінкових стереотипів підпорядкування для подальшого утвердження у свідомості широких мас. З'ясовано умови, що сприяють активізації соціальної міфотворчості, й особливості її функціонування в ісламському середовищі. Охарактеризовано основні механізми соціальної мотивації народних мас ісламськими елітами. Для аналізу міфологічних текстів запропоновано принципову схему соціальної міфотворчості. Наведено періодизацію процесу модернізації в ісламському світі та його основні соціокультурні парадигми.

Феномен театральності музичної культури Романтизму першої половини XIX ст. став предметом спеціального музично-культурологічного дослідження з точки зору його інтердисциплінарного розуміння. Запропоновано поняття concordia discors (згода незгодного або ж поєднання різного) як основи багаторівневого синтезу у музичній культурі, що дозволяє зняти протиріччя між музичними та немузичними компонентами феномену "театральність". Визначено найважливіші фактори театральності у музиці композиторів-романтиків першої половини XIX століття - міфотворчість, видовищність, ігрове начало, танцювальність. Систематизовано домінуючі прийоми карнавальності, що продовжують літературні принципи Е.-Т. Гофмана та віддзеркалюють concordia discors театральності у музичній культурі Романтизму ("манера Калло", "Серапіонів принцип", "принцип кутового вікна"). Виявлено, що основні історико-культурні передумови появи театральності у Росії є результатом процесів європеїзації, впливу інокультур на російську культуру, історичних і соціально-політичних подій (Вітчизняна війна 1812 р., повстання "декабристів" 1825 р.), впливу літературних праць і театральних творів, що пропонують модель життя як театру.

Виявлено закономірності, характерні для "театральності" у романсовій творчості російських композиторів-романтиків першої половини XIX ст.: "внутрішній" діалог як часово-просторова багатоплановість, тяжіння до театрально-видовищних та ігрових асоціацій, використання танцювальних ритмів і карнавально-гротескових образів, масочності. Проаналізовано побутові романси С.Ф. Делюсто у контексті романтичної театральності; встановлено значення феномену "театральність" для постромантичної музичної культури, яке обумовлено стремлінням до злиття не тільки різних видів мистецтв, стилів і жанрів, а й самого життя та мистецтва.

Зазначено, що в сучасному житті міфи народжуються, функціонують, відмирають та народжуються нові міфи. Найперше - політичні. В XXI ст. міф змінює свою сутність та функції. Він є взаємодією раціонального та ірраціонального більшою мірою, ніж у попередні епохи. Нині відбувається сплеск міфологічної творчості на тлі кардинальної зміни шляхів суспільного розвитку майже половини людства. В Україні ця нова міфотворчість стала звичним явищем.

На підставі аналізу перебігу виборчих кампаній досліджено вплив політичної реклами. Розглянуто соціологічні дослідження як елемент політичних технологій тиску на політиків і виборців. Виокремлено кілька міфів, які часто супроводжують виборчі кампанії, відображаючись у суспільній свідомості через інтерв'ю, газетні статті, політичні шоу та масові опитування. Зазначено, що сучасна міфотворчість в Україні деформує політичну свідомість і політичне буття.

Зазначено, що у сучасному світі міф стає засобом управління, маніпуляції, впливу в різних сферах від політики до реклами. Міфи створюються з розрахунку не на індивідуальну, а на масову свідомість. Технологія політичного міфу передбачає, що він відображатиме не дійсність, а специфіку очікувань натовпу. Водночас сам міф є реальністю. Тому варто розкривати ілюзорність сучасного міфу, його деструктивну функцію щодо політичної свідомості та політичного буття.

Зазначено, що міфотворчість стала вагомою складовою підготовки та проведення політичних виборів. Адже вибори - це не лише процедура волевиявлення громадян, за допомогою якої формується влада та визначається персональний її склад. Вибори є, перш за все, складним політичним процесом, до якого залучається велика кількість людей. Виокремлення міфологічної складової виборчих кампаній дозволить розширити теоретичні уявлення про політичні процеси загалом і практику політичних виборів зокрема.

Спростовано найбільш популярні у сучасній історичній науці та у середовищі дилетантів міфи, а саме про пошуки Туром Хейєрдалом батьківщини норвежців на Дону, "нову хронологію" А. Фоменка, "Велесову книгу", намагання зробити скандинавів-варягів нікому невідомими слов'янами з Прибалтики та ін. З'ясовано причини активізації міфотворчості в останнє двадцятиріччя.