Ріст пухлинних клітин регулюється чергуванням станів латентності та різкого зростання. До того ж час перебування у кожному з них є величиною стохастичною. Розроблено стохастичну модель, що залежить від віку клітини, яка описує розвиток популяції пухлинних клітин. Отримано стохастичні характеристики кількості клітин у кожному зі станів у перехідному та стабільному режимах.

На двокомпартментній математичній моделі вивчено причини та умови виникнення електричної бістабільності в нейроні, що складається з моностабільних частин. Один компартмент імітував дендрити з моностабільною (за умов високої деполяризації) мембраною, що мала N-подібну вольт-амперну характеристику завдяки вхідному синаптичному струмові крізь потенціалзалежні канали, чутливі до Н-метил-Д-аспартату (НМДА). Другий компартмент являв собою аксосоматичну область з позитивно нахиленою лінеаризованою вольт-амперною характеристикою мембрани; така область була моностабільною за потенціалом спокою. Бістабільність всієї клітини в цілому спостерігалася за умов докритичного рівня інтенсивності НМДА-активації. Причиною цього явища був струм, котрий мав напрямок від більш деполяризованої дендритної області до соматичної області, а необхідною умовою було те, що згаданий соматопетальний осьовий струм повинен був перевищувати "чистий" вхідний трансмембранний струм (останній є сумою вхідного синаптичного та вихідного пасивного екстрасинаптичного струмів) дендритного компартмента. Таке співвідношення суттєво залежало від розмірів дендритів.

Адгезивні взаємодії клітина - клітина та клітина - субстрат, що опосередковуються різними типами молекул клітинної адгезії (МКА), мають велике значення для росту та міграції відростків. Було проведено модельні дослідження впливу геометрії розгалужених клітинних відростків на латеральний перерозподіл МКА внаслідок ретроградної латеральної дифузії з частини клітини, що росте, куди МКА доставляються різними типами транспорту. Модель включає в себе транспорт МКА до активної (що росте) частини та вбудовування МКА до її мембрани, латеральний дифузійний перерозподіл, утворення та дисоціацію комплексів МКА - ліганд, а також інтерналізацію МКА в процесі ендоцитозу. Через те, що швидкість росту менше швидкості транспорту й швидкості дифузії на два і на один порядок відповідно, розглядалися стаціонарні розподіли МКА. Були розглянуті три можливі типи внутрішньоклітинного перерозподілу МКА між дочірніми гілками: рівне, пропорційне площі поперечного перетину гілки та пропорційне площі поверхні гілки. Асиметрія галуження призводила до нерівномірності розподілу поверхневої щільності МКА вздовж гілок. Форма розподілів залежала від типу внутрішньоклітинного транспорту; дана обставина може зумовлювати різні режими росту. Можна припустити, що залежно від цих режимів первинна асиметрія галуження або посилюється, або зменшується в перебігу наступного розвитку.

При добавленні і розбавленні проникаючих кріопротекторів клітини можуть зазнавати істотних і, можливо, летальних відхилень об'ємів. Прогноз умов, при яких відбувається це відхилення, є необхідним для розробки стратегії оптимальних протоколів добавлення і розбавлення. У даній роботі розглянуто основні осмотичні явища, які відбуваються при розміщенні клітини в анізосмотичних умовах. Сукупність нерівностей дозволяє передбачити загальну картину осмотичної реакції. Проілюстровані деякі практичні приклади. Також коротко обговорюються переваги використання моделей з двома параметрами у порівнянні з підходом Кедем-Качальського.

У дослідах на котах у стані неспання вивчена активність 98 нервових клітин тім'яної асоціативної кори та 189 здогадно амінергічних нейронів стовбура (дофамінергічних - в компактній частині чорної субстанції, норадренергічних - в ділянці блакитної плями, серотонінергічних - в ядрах шва). Тварини були навчені виконувати не раніше визначеного часу довільний рух (натискування лапою на педаль). Більш половини досліджених одиниць змінювали активність до початку руху. Клітини тім'яної асоціативної ділянки реагували в період планування руху, а амінергічні нейрони - в період його запуску, що, певно, забезпечує посилення реакцій нейронів кори. Патерни реакцій були специфічними для кожної з нейронних популяцій.

Наведено принципи побудови багатостійкої логічної схеми на НВЧ мікроелектронних структурах, яка моделює КХЧ керуючу систему живої клітини.

Наведено загальні положення з анатомії покритонасінних рослин, розглянуто основні компоненти будови рослинної клітини, у т.ч. цитоплазму, пластиди, рибосоми, лізосоми, мітохондрії, вакуолі тощо. Представлено характеристику тканин цього відділу рослинного світу (твірних, покривних, механічних, основних, провідних та видільних). Особливу увагу приділено анатомії та морфології вегетативних та генеративних органів рослин.

Вперше у вітчизняній літературі узагальнено найновіші відомості у галузі молодої та перспективної біологічної науки - некробіології клітини, яка вивчає закономірності та механізми загибелі клітин багатоклітинного організму. Однією з форм такої загибелі є апоптоз - фізіологічна смерть клітини. Наведено теоретичні основи апоптозу, зокрема, розглянуто його молекулярні та клітинні механізми, їх відмінності від механізмів некрозу, а також біологічна роль апоптозу у нормі та при різних патологічних процесах у людини. Викладено основні дані щодо методичних підходів вивчення апоптозу, про особливості апоптозу злоякісних клітин під час хімічного та вірусного онкогенезу, а також метастазування пухлин. Значну увагу приділено перспективам розвитку протипухлинної терапії, що базується на направленій індукції апоптозу пухлинних клітин і блокаді ангіогенезу.

Наведено стислий огляд розвитку ботанічної науки. Детально розглянуто структурну систему ядра, оболонку рослинної клітини, мітоз, амітоз і мейоз. Окремі розділи присвячено морфологічній та анатомічній будові вегетативних органів, відтворенню та розмноженню рослин, а також еколого-морфологічній класифікації життєвих форм. Апробовано сучасні біологічні, типологічні та допоміжні (математичний, морфологічний, анатомічний, палеоботанічний, ембріологічний, географічний, біохімічний, експериментальний, гібридологічний, тератологічний, серодіагностичний, а також ентомологічний) методи систематики рослин.

Досліджено вплив димексиду та гомогенатів гіпофіза на секреторну функцію клітин культури надниркових залоз новонароджених поросят. Встановлено, що клітини в різні строки культивування зберігають функцію секреції гормонів з максимумом секреції на п'яту добу. Димексид у 10 -й концентрації пригнічує секрецію кортизолу, а у 3-5 -й - стимулює.

Досліджено вміст фруктози і фруктолізу в нативних і кріоконсервованих сперміях людини за дії кофеїну та пентоксифіліну. Виявлено відмінність щодо змісту фруктози у разі нормоспермії й астеноспермії. Клітини у випадку астеноспермії здатні до стимуляції метилксантинами в більший мірі після кріоконсервації, ніж у нативному стані. Порівняно дані фруктолізу в сперміях до і після кріоконсервації та інкубації в розчинах біостимуляторів. З'ясовано можливі причини отриманих відмінностей у відповіді сперміїв на стимулюючу дію метилксантинів.

В огляді проаналізовано дані літератури про вплив електромагнітних полів (ЕМП) мікрохвильового діапазону низької інтенсивності на біологічні об'єкти. Ефекти ЕМП розглянуто на рівнях молекулярному, субклітинному та клітинному організації біологічних систем. Наведено дані про вплив мікрохвильової радіації на цілий організм. На всіх рівнях організації знайдено ефекти мікрохвильового випромінювання. Припущено, що в еукаріотичних організмів особливе значення в реакції на опромінювання має реакція клітинного ядра, яку можна оцінити, вивчаючи біоелектричні властивості клітинних ядер. Розглянуто гіпотезу про роль власного електромагнітного випромінювання клітинного ядра в реакції клітини на зовнішнє ЕМП.

Для оцінки впливу мікрогравітації на остеогенні клітини проведено порівняльне дослідження ультраструктури преостеобластичних клітин лінії MN7, культивованих протягом 9 діб на борту біосупутника "Космос 2229" та на Землі. Морфометричний аналіз виявив зниження питомого об'єму, зайнятого ендоплазматичним ретикулумом, зростання числа мієліноподібних структур у клітинах культур в умовах польоту у порівнянні з наземним контролем. Частота клітин з ядерцями у політних зразках є нижчою. Зростання питомого об'єму ліпідних крапель та змінена структура мітохондрій свідчать про відхилення в енергетичному метаболізмі. Виявлена реакція пригнічення специфічних функцій в остеогенних клітинах може бути однією з причин змін у кістках за умов космічного польоту.

Експериментальними дослідженнями, проведеними на щурах із чутливим і резистентним до цисплатину варіантами карциноми Герена, встановлено, що ступінь пошкоджень (індукованих цисплатином) структури хроматину інтерфазних ядер лімфоцитів тварин корелює зі ступенем чутливості до нього пухлини. В організмі без пухлини та з пухлиною, чутливою до дії цисплатину, з перших хвилин введення препарату відзначено зміну структури хроматину інтерфазних ядер лімфоцитів у напрямку збільшення частки оптично більш щільного хроматину. Спостережено зміни зниження щільності та гетерогенності хроматину. У той же час, хроматин ядер лімфоцитів крові щурів з пухлиною, резистентною до цисплатину, практично, не піддавався структурним перебудовам під впливом цього препарату. Аналіз одержаних результатів дозволяє припустити: пухлина, яка росте в організмі, гуморальним шляхом здійснює вплив на нормальні клітини крові, що змінює їх чутливість до пошкоджуючої дії відповідно до свого фенотипу.

Визначено, що іммобілізовані цитостатики (ІЦ) є однією з найбільш перспективних форм хіміопрепаратів для проведення локорегіонарної хіміотерапії. Вивченно вплив інтраопераційного внутрішньочеревного застосування ІЦ на імунологічні показники у хворих на рак шлунка. Отримані результати показали відсутність токсичного ефекту ІЦ на імунокомпетентні клітини. Внутрішньочеревне застосування ІЦ призводило до значного накопичення у черевній порожнині CD8+-, CD16/56+-лімфоцитів і фагоцитів, тобто клітин, яким притаманна функція ефекторів протипухлинного імунітету.

Наведено сучасні відомості щодо діагностики, методів лікування та прогнозування їх ефективності в разі гліом різного ступеня анаплазії. Визначено перспективи лікування пацієнтів з нейроонкологічними захворюваннями, пов'язані з використанням нових хірургічних технологій, променевої та хіміотерапії, а також методів, що вибірково впливають на пухлинні клітини.

Моделювалася динаміка концентрації кальцію у гліальній бергманівській клітині мозочка при її метаботропній активації. Модель адекватно описує прототип, про що свідчить схожість поведінки моделі та клітини бергманівської глії у відповідь на різні зовнішні впливи: поодинокий метаботропний стимул, гальмування іонного насоса кальцієвого депо, періодичну метаботропну стимуляцію. За допомогою моделі досліджено роль іонних насосів плазматичної мембрани та депо у регулюванні концентрації цитоплазматичного кальцію. Встановлено, що розмір депо, при якому розрахована динаміка концентрації цитоплазматичного кальцію, найбільш близька до експериментально визначеної, дорівнює десяткам нанометрів, а концентрація кальцію в депо має порядок 10 мкМ.

Досліджено 175 карцином молочної залози, у тому числі 60 - з ендокринними клітинами (ЕК), які виявили за допомогою реакції Гримеліуса та АБС-методу (антитіла до хроморганіну А). Пухлини з ЕК розділили на три групи: 1 - з поодинокими ЕК, 2 - 20 - 50% ЕК, 3 - більш ніж 50% ЕК серед усіх пухлинних клітин. Проведено порівняльний аналіз клінічних особливостей (вік пацієнтів, об'єм пухлини, наявність метастазів) та віддалених результатів лікування хворих на рак молочної залози, в структурі якого були ЕК чи їх не було, - різниці в перебігу захворювання не виявлено. Найгірший прогноз захворювання можуть мати хворі на рак молочної залози, коли в пухлинi є 20 - 50% ЕК.

На основе собственных результатов сравниваются различные методы выделения и культивирования эндотелиальных клеток. Проводится сравнительная оценка методов выделения эндотелиоцитов из эксплантата сосуда и после ферментативной обработки аорты или коронарных сосудов. Анализируются методические подходы к получению чистой культуры эндотелиальных клеток.

Представлено результати вивчення морфоцитохімічних особливостей, антигенного профілю і каріотипу бластних клітин периферичної крові і/або кісткового мозку 21 хворого на гостру мієлоїдну лейкемію (ГМЛ). Показано, що у випадках ГМЛ М1 бластні клітини несуть на плазматичній мембрані пан-мієлоїдні антигени CD33 і CD13, причому останні з високою щільністю експресії, а також маркер клітин-попередників мієлоїдного ряду антиген CD38. У цих хворих визначено тетраплоїдію, що свідчить про зміни каріотипу. Виявлено, що бласти ГМЛ М2, крім пан-мієлоїдних антигенів, експресують маркер клітинної проліферації CD71. Розкрито характерні особливості каріотипу бластних клітин у даному підваріанті лейкемії. У хворих на ОМЛ М4 у 3 випадках із 6 виявлено аномальний каріотип. Також доведено, що диференційно-діагностичним критерієм розпізнавання ОМЛ М4 і М5а є антиген CD14, а точніше його процентний вміст у загальній популяції бластів.