Розглянуто актуальні теоретичні питання соціального виховання молодшого школяра в аспектах завданнєво-вікового підходу. Проаналізовано молодший вік школяра та його соціально-педагогічну ситуацію розвитку. Надано характеристику природно-культурним (розвиток рухових навичок, маскулінності-фемінності, формування довільності психічних процесів), соціально-культурним (оволодіння роллю учня, систематизованими знаннями й уміннями в обсязі шкільного навчання, індивідуалізація інтересів і оволодіння способами самоорганізації для їх реалізації, формування прагнення до досягнення результату, уміння адекватно оцінювати власні успіхи та невдачі) та соціально-психологічним (розвиток рефлексії щодо своєї діяльності; статева стереотипізація, подолання суперечностей між ролями дитини та школяра (криза 6-и років) віковим завданням, та між прагненнями до імпровізації, творчості, демократичного спілкування та схильністю до стереотипів, підкорення авторитетам цього віку. Розкрито характеристику інститутів і агентів соціалізації молодшого школяра та виявлено особливості сучасної школи інноваційного типу.

Розглянуто проблему підготовки соціальних педагогів до взаємодії з дитячими громадськими об'єднаннями в системі післядипломної педагогічної освіти. На підставі аналізу основних структурних характеристик дитячих об'єднань та вивченні досвіду роботи запропоновано визначати їх виховний потенціал. Взаємодія соціальних педагогів з дитячими громадськими об'єднаннями полягає у сприянні соціально-педагогічної діяльності дитячого громадського об'єднання, допомозі в розробці та реалізації спеціальних програм і проектів, налагодженні взаємодії зі школою як найважливішим суб'єктом соціального виховання, проведенні соціально-педагогічної діагностики, здійсненні профілактичної діяльності тощо. Питання підготовки соціальних педагогів до взаємодії з дитячими громадськими об'єднаннями розкрито на прикладі діяльності Луганського ОІППО. Підвищення кваліфікації соціальних педагогів забезпечується змістовим й організаційним поєднанням курсового та міжкурсового періодів навчання через оновлення системи навчальних занять, спецкурсів, семінарів, проектів професійного розвитку, інноваційним характером методів (дискусії, ділові ігри, проекти, кейси тренінги тощо), розвитком андрагогічної компетентності викладачів та методистів інституту.

Розкрито цілі, завдання та принципи формування морально-правової готовності курсантів до служби в органах внутрішніх справ (ОВС). Морально-правову готовність майбутнього правоохоронця до служби в ОВС розглянуто як інтегровану систему особистісних новоутворень, що включає переконання, погляди, мотиви, почуття, відносини, настрій на службу в ОВС на основі ідей верховенства права та правосвідомості, системи високих моральних цінностей та особистісних уявлень про обов'язок співробітника правоохоронних органів, етику, честь і гідність офіцера МВС.

Наведено результат аналізу поняття "синергетика". Розглянуто тенденції розвитку ідей синергетики в педагогіці та визначено функції синергетики на сучасному етапі становлення освітнього простору. Але, реалізуючи синергічний принцип у процесі виховання особистості, що саморозвивається, педагогіка може реалізувати і антропологічний підхід, і гуманістичні ідеї. Доведено, що синергічне розуміння виховання надає змогу висунути одним з головних завдань формування нелінійного синергічного мислення та світобачення.

Розкрито зміст понять "національна культура" та "національне виховання", доведено наявність зв'язку між ними. Акцентовано увагу на тому, що ознайомлення зі здобутками українського народу у сфері його матеріальної та духовної культури, повернення до невичерпних джерел народної творчості надасть змогу впливати на формування національного самоусвідомлення, допоможе подолати байдуже ставлення до української культури та мови, створить умови для посилення почуття національної гордості та гідності, сприятиме інтелектуальному, морально-етичному, естетичному й емоційному розвитку особистості.

Доведено, що становлення громадянина у процесі громадянської соціалізації розгортається в певному культурно-освітньому середовищі й здійснюється цілісно на засадах єдності шереги концептуальних підходів, до яких запропоновано віднести системний, суб'єктний, культурологічний, компетентнісний, особистісно-діяльнісний, аксіологічний. На основі вивчення їх основних характеристик обгрунтовано, що вони служать методологічним підгрунтям педагогічного супроводу процесу громадянської соціалізації студентів коледжу в позанавчальній діяльності.

Розглянуто особливості підготовки студентів-істориків до подальшої професійної діяльності на прикладі навчальної дисципліни "Соціальна психологія". Висвітлено досвід проведення навчальних занять, проаналізовано акмеологічне середовище, необхідне для розвитку особистості майбутнього педагога у вищому навчальному закладі. Установлено, що створення акмеологічного середовища є необхідною умовою професійного зростання студентів, максимального забезпечення їх активності у процесі навчання, виховання, розвитку та саморозвитку. Доведено, що дисципліна "Соціальна психологія" допомагає студентам-історикам не лише опанувати основи майбутньої професії, а й формувати готовність до самовдосконалення, мотивування себе до змін через набуття нових знань, прагнення творчо розв'язувати професійні завдання, розуміння цілей діяльності, забезпечити спрямованість на покращання результатів роботи, становлення себе як професіонала та набуття необхідної компетентності.

Зроблено аналіз досліджень останнього часу, у яких розглянуто поняття соціального супроводження, виокремлено його мету, основні завдання та складники. Подано мету, завдання й етапи впровадження технології соціального супроводження в діяльності Луганського обласного відділення Міжнародної благодійної організації "Благодійний фонд "СОС Дитяче містечко". Визначено основні форми та методи роботи в Організації з прийомними батьками й батьками-вихователями, прийомними дітьми та дітьми-вихованцями, біологічними батьками або родичами прийомної дитини/дитини-вихованця ДБСТ, педагогічними колективами навчально-виховних закладів, які відвідують діти, структурними підрозділами місцевих органів влади (служба у справах дітей та центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді).

Обгрунтовано теоретичні засади розробки моделі соціально-педагогічної реабілітації підлітків, схильних до проявів агресивної поведінки, за умов реабілітаційного центру. Уточнено зміст понять "модель" і "моделювання", визначено концептуальні положення процесу моделювання, обгрунтовано алгоритм побудови моделі соціально-педагогічної реабілітації підлітків, схильних до виявів агресивної поведінки, за умов реабілітаційного центру. Доведено, що ефективність соціально-педагогічної реабілітації зазначеної категорії підлітків залежить від ряду соціально-педагогічних умов та факторів, серед яких чільне місце посідає системне бачення цієї проблеми.

Розкрито актуальність і суть упровадження в Україні такої соціально-педагогічної інновації, як патронат над дітьми. Подано опис основних методологічних підходів (системного, міжсекторного та міжвідомчого, інтегрованого) та теорій, що становлять теоретичну основу патронату: теорії об'єктивних відносин, інтерперсональних відносин, прив'язаності, депривації, адаптації, відновлення, концепція сильних сторін тощо. Охарактеризовано сім'ю патронатного вихователя як таку, що виконує обов'язки патронатного вихователя на професійній основі. Названо ключові завдання патронатних вихователів.

Наведено результати соціально-педагогічної діагностики рівня соціалізації студентів педагогічного коледжу. Аналіз рівня соціалізації студентів надав змогу з'ясувати основні проблеми та недоліки соціалізаційного процесу за деякими критеріями (професійно спрямований, емоційно-чуттєвий, соціально зорієнтований) та визначити шляхи успішної соціалізації студентів педагогічного коледжу через використання новітніх технологій виховання, що надасть змогу сприяти створенню умов для успішної соціалізації і, безперечно, вплинути на активну участь та вищий рівень соціальної активності.

Окреслено зміст, особливості організації, реалізації та ефективності інформаційно-профілактичних кампаній у сфері соціальної профілактики торгівлі людьми в Україні.

Наведено модель соціальної адаптації як педагогічне явище. Процес соціальної адаптації розглянуто у контексті взаємодії особистості та соціального середовища. Проаналізовано складники соціального середовища: мегасередовище, макросередовище, мезосередовище та мікросередовище. Обгрунтовано компоненти моделі: соціальне середовище, соціальна перцепція, картина світу.

Розкрито зміст соціально-виховної роботи з неповнолітніми засудженими в спеціальних виховних установах у межах, визначених кримінально-виконавчим законодавством України напрямів: усебічне (правове, трудове, морально-етичне, художньо-естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне, релігійне) виховання засуджених; диференційований виховний вплив на засуджених за програмами "Освіта", "Професія", "Правова просвіта", "Духовне відродження", "Творчість", "Фізкультура і спорт", "Подолання алкогольної та наркотичної залежності", "Підготовка до звільнення".

Розглянуто становлення та формування основ громадянського суспільства держави, наведено відповідний комплексний порівняльний аналіз, а також визначено основні принципи й особливості діяльності недержавних організацій за часів незалежності України.

Розглянуто діяльність лікаря у контексті запобігання професійному вигорянню фахівця, посилення терапевтичного впливу його особистості та всього середовища медичного закладу на психосоматичний стан пацієнта. Наголошено на необхідності розвитку культури почуттівфахівця соціально-педагогічними, зокрема, естетико-виховними засобами для сприяння успішності його діяльності як суб'єкта створення та функціонування терапевтичного середовища. Розкрито спорідненість мистецтва та медицини, що є взаємопов'язаними через гуманістичний, емоційно-чуттєвий аспект впливу на людину; обгрунтовано можливості мистецтва у самовдосконаленні особистості лікаря.

Висвітлено результати дисертаційної роботи, одержані у процесі констатувального етапу експерименту. З'ясовано рівень професійної готовності педагогів до соціально-педагогічної профілактики девіантної поведінки підлітків за умов загальноосвітньої школи. Визначено сучасний стан роботи школи щодо профілактики девіантної поведінки підлітків на рівні роботи з педагогами. Виявлено стан організації соціально-педагогічної профілактики девіантної поведінки в загальноосвітній школі. З'ясовано недоліки та труднощі в організації соціально-педагогічної роботи з профілактики девіантної поведінки. Визначено обсяг і зміст організації профілактичної роботи в загально-освітній школі.

Розглянуто питання розробки й упровадження в освітньо-виховний процес вищого навчального закладу соціальних проектів. Розкрито завдання та напрямки соціально значущої діяльності у вищій школі. Наведено приклади соціальних проектів та інноваційних форм роботи з розвитку особистості.

На основі проведеного науково-теоретичного аналізу проблеми дослідження охарактеризовано структуру креативності майбутніх соціальних педагогів у вищому навчальному закладі. Означено основні компоненти креативності майбутніх соціальних педагогів, що є взаємозумовленими, взаємопов'язаними та взаємозалежними, адже ціннісно-мотиваційний компонент включає творчу мотивацію до діяльності, яка й постає основою особистісно-креативного компонента та зумовлює практично-діяльнісний компонент, оскільки результатом творчої діяльності повинна бути креативна компетентність майбутнього соціального педагога. Визначено рівні сформованості креативності особистості майбутнього соціального педагога, що забезпечуватимуть ефективність креативної соціально-педагогічної діяльності майбутніх соціальних педагогів.

Наведено історико-педагогічний аналіз суспільної практики подолання й попередження проблеми соціального сирітства на українських землях у складі Російської держави від початку XVII ст. до реформи 1861 р. У процесі дослідження виявлено, що проблема попередження (превенції) соціального сирітства в історичній спадщині не розглянута як цілісний, самостійний та багатоаспектний процес. У суспільній історії його можна простежити лише епізодично та безпосередньо в контексті розвитку благодійницької та державної діяльності щодо соціальної допомоги нужденним - піклування про сиріт. Саме тому історико-педагогічний аналіз побудовано на наукових джерелах, що висвітлюють історію становлення та розвитку соціальної допомоги, благодійництва, системи державного піклування про сиріт. Проведений аналіз показав, що, по-перше, певним рубежем в історії формування соціальної політики щодо розв'язання проблем і захисту сиріт є XVII ст. Із цього часу й до епохи Великих реформ відбувається зародження й становлення державних форм піклування. По-друге, інтенсивний розвиток державне піклування щодо дітей-сиріт за допомогою спеціальних дитячих закладів одержало за часів правління й реформ Петра I Великого, за якого система піклування осиротілих дітей набула нового змісту - вона стала державною системою, а ця діяльність - важливим державним завданням, що не повинно залежати від випадкової благодійності чи приватних подаянь. На початку XVIII ст. саме держава взяла на себе обов'язок розробити правову базу й надавати різнобічну державну допомогу нужденним. По-третє, за часів правління Катерини II починає формуватися системний підхід щодо благодійництва, відзнакою якого є не лише досягнення владою політичних й ідеологічних цілей, але й забезпечення фінансування соціальної політики. По-четверте, у XVIII - першій половині XIX ст. у Росії й на українських землях, що входили до її складу, починають розвиватися відповідні напрями соціальної політики й законодавство, складається державна система піклування про дітей, що потребували допомоги, яка грунтувалася на тезі про її державну необхідність, а не лише завдяки необхідності дотримання християнских заповідям і вимогам.