На основі цілісного хронологічного підходу (1899 - 1944 рр.) проаналізовано внесок митрополита Шептицького у національне відродження України в контексті вітчизняної та світової історії. На тлі історичних подій першої половини XX ст. розкрито зусилля, які доклав Андрей Шептицький для розвитку співпраці з духовенством, світською інтелігенцією, громадсько-політичними лідерами задля консолідації українства. Увагу приділено діяльності митрополита Шептицького для піднесення рівня української національної освіти в першій половині XX ст., впливу митрополита на створення та діяльність закладів для сиріт.

З урахуванням сучасних наукових досліджень розглянуто сутність та історичну генезу писхології релігії. Розкрито особливості релігійних почуттів, релігійної віри, релігійного досвіду, молитви. Розглянуто ідеї психології релігії в контексті гуманістичного психоаналізу Е. Фромма. Висвітлено можливості трансперсональної психології в дослідженні релігії. Увагу приділено релігійним почуттям в дослідженнях філософів, психологів, богословів. Охарактеризовано форми прояву релігійної віри. Розглянуто різноманітні підходи до визначення релігійного досвіду.

Навчальний посібник базується на численних версіях опрацювання даного напряму філософських досліджень: у ньому використані матеріали українських авторів, а також численні джерела іноземних видань. Зокрема, вагоме місце відведено історії філософії релігії, яка дуже обмежено та лапідарно представлена як у посібниках з філософії релігії, так і в дослідженнях з історії філософії. У даному навчальному посібнику, як і в посібнику з епістемології релігії, проводиться позиція методологічного плюралізму, що включає аналітику релігійного досвіду, феноменологію релігії, структурно-функціональний аналіз, психологію змінених станів свідомості, крос-культурний аналіз та ін. У підсумку пропонується авторська версія структури навчального курсу, куди включені нетрадиційні теми.

Монографію присвячено проблемам семантики та вербалізації емоцій у німецькомовних текстах Євангелій. Емоції розглянуто з позиції міждисциплінарного підходу, реконструйовано емоційну сферу Ісуса Христа, Його фізіолінгвальну концепцію емоцій за синоптичними Євангеліями. Окреслено парадигму емоцій на історикогеографічному тлі, укладено короткий понятійно-термінологічний словник.

Зазначено, що в останні десятиліття в усьому світі зростає інтерес суспільства до проблем охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, збереження екологічної рівноваги. Тривалий час людина намагалася саме підкорити природу, демонструвала споживацьке ставлення до природи і розраховувала побудувати ідеальне суспільство за допомогою наукового знання. Певний вплив на формування такого підходу здійснила і релігія. Хибність такого погляду людина почала усвідомлювати не так давно, лише на початку ХХ століття. і знову актуальними стають питання про місце людини у природі, про зміну ставлення до природи, що допоможе зберегти для майбутніх поколінь природні багатства нашої планети. На зміну ціннісних орієнтирів у ставленні до природи впливає і релігія, але сама ситуація зміниться на краще, якщо нові цінності стануть надбанням широких верств населення, частиною їхньої екологічної свідомості.

Обґрунтовано теоретико-педагогічні засади підготовки майбутніх бакалаврів теології до комунікативної взаємодії в професійній діяльності. Представлено комплекс організаційно-педагогічних умов реалізації цього процесу.

Актуальність теми пояснено констатацією латентного вияву міфу в культурі, його атрибутивне й навіть імперативне значення для культури. Тип міфу, що лежить в основі деякої культури чи певного світосприйняття, відповідним чином структурує світ, задаючи специфічну "сітку бачення", фактично обумовлюючи уявлення про принципи причинності, простору, часу, типи класифікації, способи ідентифікації в межах конкретно-історичного світосприйняття. Встановлено, що міфопоетичне світосприйняття володіє власною специфікою побудови образів і саме цей тип світосприйняття виявляється найбільш придатним для історичних періодів, коли суспільство перебуває в точках біфуркації. Визначено, що міфопоетика як певний тип міфу для свого функціонування потребує певного типу соціальності. Надзвичайно важливими є адаптивна та творча функції міфу. Інші функції міфу (пізнавальна, комунікативна, координаційна, інтегративна) фактично є похідними від двох основних функцій. Зроблено висновок, що і міфопоетика і аналітика, як різні типи людського світосприйняття, однаково необхідні людині, бо функцією аналітичного світосприйняття є підтримання людського буття як такого, натомість функцією міфопоетики є потреба зробити це буття власне людським. Міфопоетика обгрунтовує і підтримує людське буття, відповідаючи за все коло питань, пов'язаних із прагненням людини до смислу і з можливістю його суміщення з прагненням до реальності. Специфікою міфу є його здатність передавати суспільно значущу інформацію персоніфікованим чином, пристосовуючи й уточнюючи її значеннями та смислами конкретно-чуттєвого рівня побутової свідомості людини, пов'язаної з її повсякденною життєдіяльністю.

Здійснено релігієзнавче дослідження релігійної безпеки в контексті "релігійні організації - людина - держава". Запропоновано методологічний інструментарій, який уможливлює цілісне обґрунтування критеріїв деструктивного та конструктивного сценаріїв проявів релігійної безпеки та її історичну генезу в контексті сенсоутворюючої осі "сакральне - профанне". Розкрито нові комунікативні контексти обрядово-культових практик. Зроблено оцінку механізму взаємодії релігійних організацій та держави у системі результативність - людиномірність. Увагу приділено побудові гнучкої, адаптивної, відкритої моделі релігійної безпеки, яка б враховувала нормативно-правові, інституційні, ресурсні, інформаційні, ментальні особливості держави.

Це спроба поглянути на те, як релігії у цілому світі формують уявлення та практики, пов'язані з довкіллям. На думку авторів, людина не здатна вирішити екологічні проблеми, не розуміючи складних взаємовідносин між людськими культурами, релігіями та довкіллям. Уже протягом тривалого часу дослідники з різних галузей гуманітарного знання вивчають роль релігії у формуванні людських стосунків з природою, тому збірник є логічним продовженням попередніх напрацювань у цій галузі. Піднято питання релігійної етики, філософії та історії релігій, а також базові питання екології. Розглянуто релігію і природу в традиціях Азії та океанії. Визначено питання релігії і природи в європейській традиції. Розкрито поняття природне та релігійне на теренах України.

Дисертація присвячена дослідженню постсекулярного повороту в суспільному пізнанні, який відображає новий тип відносин між секулярними і релігійними сферами в сучасному суспільстві, деприватизацію релігії та повернення її в публічний простір. Робота є результатом переосмислення постметафізичного мислення як необхідної умови формування постсекулярної парадигми. Виділено й охарактеризовано два підходи до критики метафізики: епістемологічний підхід сцієнтистської елімінації метафізики й онтологічний підхід негативної метафізики, які у комплексі створюють горизонти постметафізичного мислення. Запропоновано розмежування між анти- та постметафізичною стратегіями філософування, остання з яких є не відкиданням метафізики, а обмеженням її привілейованого доступу до абсолютного знання. Виявлено два аспекти зв'язку між постметафізичним мисленням і формуванням постсекулярної парадигми. Обґрунтовано, що завершення метафізики означає втрату довіри до будь-яких метанаративів, у тому числі і секуляризму, що робить суспільну свідомість відкритою для релігійного досвіду. З'ясовано роль постметафізичного мислення у формуванні постсекулярної парадигми.

Проаналізовано соціокультурні передумови еволюції гуманітарних наук. Висвітлено філософські засади функціюваня, статусу та методології сучасної гуманітаристики. Увагу приділено питанням формування комунікативної парадигми гуманітарного знання. Охарактеризовано етичні й естетичні виміри гуманітарно-наукового дискурсу, підвалини постсекулярної моделі діалогу науки та релігії. Розкрито онтологічні підстави соціогуманітарної парадигми сучасного наукового розвитку. Досліджено методологію електронного голосування в Україні у контексті сучасної гуманітаристики. Розглянуто проблеми теорії та практики процесуальної структури судової товарознавчої експертизи. Проаналізовано питання Патріаршого та Синодального Томосу як декларації про церковну незалежність і джерело канонічного права.

В межах інституціонального підходу розглянуто актуальні проблеми соціології релігії, зокрема, проаналізовано роль і місце інституту релігії в сучасному суспільстві. Визначено особливості конструкту "релігійні практики" в контексті теорій секуляризації, постсекулярності та релігійної економіки. Обґрунтовано механізми формування релігійних практик у транзитивному соціумі. Запропоновано соціологічну класифікацію релігійних практик та історичну реконструкцію новітніх форм соціального служіння українських церков, а також виявлено сучасні тенденції щодо змін релігійності українського соціуму та посилення ролі релігії у публічній сфері. Висвітлено питання трансформації інституту релігії шляхом зміни релігійного ландшафту та релігійних практик традиційних релігій.

Досліджено проблему формування готовності майбутніх бакалаврів з теології до комунікативної взаємодії у професійній діяльності. Розглянуто теоретико-педагогічні засади формування готовності майбутніх бакалаврів з теології до комунікативної взаємодії у професійній діяльності. Визначено, науково обґрунтовано та експериментально перевірено комплекс організаційно-педагогічних умов формування готовності майбутніх бакалаврів з теології до комунікативної взаємодії в професійній діяльності. Розроблено та теоретично обґрунтовано структурно-функціональну модель формування готовності майбутніх бакалаврів з теології до комунікативної взаємодії у професійній діяльності. Розроблено програму та навчально-методичне забезпечення авторського спецкурсу "Основи комунікативної взаємодії теологів у професійній діяльності", комплекс науково-методичних матеріалів для викладачів закладів вищої освіти щодо формування готовності майбутніх бакалаврів з теології до комунікативної взаємодії в професійній діяльності.

Здійснено реконструкції антропологічних візій представників української діаспори, розглянутих у контексті їх релігійно-філософських студій 20-ті р. XX - початку XXI ст. За основу взято праці провідних діячів зарубіжного українства: О. Кульчицького, І. Мірчука, І. Огієнка, І. Ортинського, Д. Чижевського, В. Шаяна, М. Шлемкевича, В. Яніва, С. Ярмуся та ін. Сформульовано та подано визначення української діаспори як екзистенційно-особистісного комунікативно-дискурсивного проекту. Розкрито джерела антропологічних уявлень мислителів українського зарубіжжя та концептуальні засади вчення про людину, зокрема україноцентризм та теоцентризм як особливі світоглядні настанови, життєві та дискурсивні стратегії. Узагальнено релігійно-ціннісні орієнтації й етико-гуманістичні пріоритети антропологічних пошуків діаспорних мислителів - релігійна духовність, ідея "внутрішньої" людини, феномен кордоцентризму, триєдність Віри, Надії, Любові, завдяки якій уможливлюється синергійна діяльність людської особистості з Абсолютною Особистістю. Релігійно-філософський доробок діаспорних мислителів містить чимало конструктивних ідей, які в умовах державної незалежності України є вкрай актуальними; їх вплив виявляється в етнонаціональній та духовній царині. Підкреслено, що ідейно-тематичними пріоритетами світоглядної парадигми мислителів української діаспори є Бог і рідна Україна.

Надано нестандартизовані дописи-роздуми з наведенням реальних фактів про еколого-економічний стан суспільства та місце людини і Бога в розвитку середовища життєдіяльності. У статті-звіті-роздумі висловлено думку про те, що здорове (якісне) життя не є усвідомленою цінністю в нинішньому українському соціумі. Хоча залишаються поки що відкритими деякі питання. Яким же має бути зміст еколого-економічного навчання в закладах загальної середньої освіти? Які педагогічні технології найбільш ефективні для створення екологічно безпечного середовища, у якому кожен є запорукою спільної благості? Авторка впевнена, що потрібно дякувати Богу за той прекрасний світ, в якому живе людина на планеті Земля і брати на себе відповідальність за небезпечні екологічні ситуації, що створюються на тлі невігластва та виправляти їх фахово! Необхідно зупинити війну! Потрібно жити, а не мріяти про життя!

Здійснено комплексну міждисциплінарну концептуалізацію динаміки кореляції секулярного та постсекулярного в сучасній релігійності - засобами цілісності методологічного інструментарію філософсько-релігієзнавчої та богословської наук через призму моделювання умов ефективної синергії філософських і богословських, світсько-гуманітарних і віроповчально-конфесійних інтенцій в ідейно-теоретичному та доктринально-праксеологічному контекстах релігійності.

Зроблено аналіз релігійної свідомості, релігійного досвіду у взаємопов'язаності із суб'єктивністю людини. Актуальність цієї проблеми полягає в тому, що сьогодення України демонструє поширення нетрадиційних релігійних культів та рухів. Тому особливо важливим постає питання щодо формування особистісно-смислової природи людини, її цінностей і смислів, її орієнтацій та життєвої спрямованості. У цьому зв'язку вводиться поняття "життєвого простору" людини. Йдеться про можливості розробки методології дослідження релігійної свідомості й релігійного досвіду, розкриття процесів формування релігійної свідомості як на індивідуальному рівні (в межах людської суб'єктивності), так і на рівні соціуму. Зроблено висновок, що сучасний релігійний досвід містить у собі як когнітивно-афективний, так і регулятивний рівні. Дослідження смислової "завантаженості" релігійного досвіду передбачає ретельний аналіз суб'єктивності людини, її унікальної спрямованості та біографії, її внутрішніх детермінант.

Уперше репрезентовано концепцію духовної сутності людини як діяльнісної цілісності особистості в соціумі у системі філософсько-релігійних ідей В. В. Зеньковського. Розглядаючи широку палітру тематичних ідей проблеми дослідження феномену людини, уперше запропоновано комплекс теоретико-методологічних підходів до формування єдиної філософсько-релігійної конструкції, яка поєднує функціонування двох системних проектів - соціального і божественного, а процес їх реалізації та спосіб органічного поєднання забезпечує механізм концептуалізації цілісного людського буття та особистості: він включає реалізацію відносин між Богом і людиною на засадах духовності та свободи волі, тим самим забезпечується поява феномену діяльнісної цілісної особистості як основи формування цілісної соціальної системи. Обґрунтовано положення, що орієнтація людей у сучасному інформаційному світі досягається тільки завдяки взаєморозумінню особистостей у системі певних соціальних структур буття, які створюються мовою різних національних культур, адже людина взаємодіючі разом із багатьма іншими людьми, які діляться своїми знаннями, пізнає істину. Означені базові положення доводять унікальність потенціалу соціальної держави під час життєтворчого становлення особистості, тому необхідним є забезпечення умов вільного громадянського вибору, свободи діяльності та соборності як поєднання людей навколо духовного центру.

Уперше у вітчизняному релігієзнавстві здійснено цілісний аналіз розвитку естетичної аксіології в сучасній християнській теології та релігійної філософії. Естетична аксіологія привернула увагу сучасних релігійних філософів та теологів як засіб для легітимізацн християнського світогляду перед викликами спочатку епохи модерну, а потім - доби постмодерну. У протистоянні онтотеології та нігілізму у центр релігійної аксіології висувається цінність прекрасного, яка позначає не лише гармонію світу, а й гідні міжособистісні відносини. Християнська естетична аксіологія XX ст. надавала великого значення інтуїтивному естетичному пізнанню та теоріям символічного влаштування всесвіту. Релігійна естетична аксіологія на початку XXI ст. розвиває вчення про цілісність естетичного пізнання та іконічність існування. Для сучасної християнської аксіології справжнє існування є відносинами взаємного дарування. А саме, людина стає особистістю лише приймаючи саму себе як дарунок і дякуючи за цей дарунок. Саме відносини дарування є красивими і такими, що конституюють всяку красу. Творчість - Бога або людини, народження, соціально відповідальний вчинок - все це випадки відносин дарування. Все це моменти, у яких краса існування проявляється найбільше. Сучасна християнська аксіологія доводить, що зв’язок релігійного досвіду з естетичним та етичним у людині не є недоліком, але позитивним моментом, що вказує на присутність релігійного там, де людина дана у її цілісності. Сучасна християнська аксіологія протистоїть постмодерному світогляду як нігілізму, який спирається на абсолютизацію значення цінності величного.

Індекс рубрикатора НБУВ: Э210.0 + Э24

Рубрики:

Філософія в релігії

Релігійні вірування, Віровчення та Богослов'я

Шифр НБУВ: РА440701 Пошук видання у каталогах НБУВ