Освещена проблема соотношения рассудка и разума в философии С.Н.Булгакова и В.Ф.Эрна. Рассмотрены вопросы трансформации русского религиозного сектантства в творчестве русских религиозных философов в философско-культурологическом аспекте. Проанализирован космологический статус языка в "философии имени" С.Н.Булгакова. Раскрыты семиотическая специфика изобразительного искусства, культуротворческая функция православия в отечественной философии. Приведена характеристика абсолютного Добра в русской религиозной философии. Определены пути разрешения противоречий оппозиционной политической деятельности в современный период в Украине.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш100.4 + Ю3(4РОС)6-678.7 + Ю224.21

Рубрики:

Мова і свідомість. Мова і мислення

Історія філософії

Філософські проблеми мови

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто історико-філософський компаративізм і типології філософського знання, що їх пропонує російський релігійний філософ та історик філософії О. Введенський у своїй праці "Нарис сучасної французької філософії" (1894 р.).

Досліджено ідейно-теоретичну спадщину П. Флоренського, в духовно-філософському світогляді якого розроблено глибоку й оригінальну методологію науково-діалектичного мислення, що у багатьох аспектах співвідноситься з ідеями філософії діалогу.

Досліджено зародження інтересу Сергія Трубецького до історії філософії та проаналізовано історико-філософський аспект його наукової та викладацької діяльності.

Досліджено російську релігійну філософію кінця XIX - початку XX ст. та виділено її основні особливості. Увагу приділено позиції онтологізму та її зіставленню з позицією західноєвропейської філософії. Розглянуто вплив східної та західної патристики на формування релігійної філософії в Росії наприкінці XIX - на початку XX ст. Зазначено, що східна патристика є основним джерелом формування філософської позиції російських релігійних мислителів певним чином стосовно людської свободи. Досліджено онтологічний і етичний підходи до проблеми добра та зла. Наведено основні концепції добра та зла у контексті етики та запропоновано трактування даної проблеми з позиції екзистенціалізму. Досліджено прояви західноєвропейського екзистенціалізму (С. К'єркегор) на теренах російського релігійного мислення ( М. Бердяєв та Л. Шестов). Ідеї філософії Ф. Нічше здійснили певний вплив на релігійну філософію російських мислителів кінця XIX - початку XX ст. У творчості Ф. Достоєвського заперечувалось існування Бога й обгрунтовувалось право людини зайняти його місце, розроблялось намагання стати "по той бік" добра та зла, "по той бік" моралі та релігії. Висновки Ф. Достоєвського розглянуто як жорстокий вирок людині, яка прагне втриматися на "божественній" висоті без Бога. Розглянуто філософію І. Канта та її вплив на формування етичної думки російських мислителів даного історичного періоду. Його автономна етика зумовлювала неоднозначну реакцію з боку російських філософів, в яких автономія зумовлена зв'язком людини з абсолютним духовним началом, тобо з Богом ("теономна етика любові").

Досліджено проблему духовної реальності в "конкретній метафізиці" П.О.Флоренського. Визначено провідні складники "круглого мислення" П.О.Флоренського, що продукують таку форму містичного споглядання духовної реальності, як міфосимвол. Запропоновано методологію дослідження концепції духовної реальності П.О.Флоренського, яка грунтується на понятті міфосимволу. Представлено варіант комплексної реконструкції концепції духовної реальності П.О.Флоренського, який базується на методі міфосимволічного аналізу. Концепцію духовної реальносі реконструйовано шляхом розкриття ключових питань метафізики П.О.Флоренського, таких, як структура духовної реальності, антроподицея (христологія, релігійно-антропологічний аспект антроподицеї), культ.

Досліджено проблеми метафізики всеєдності в російській релігійній філософії. З'ясовано предмет метафізики всеєдності та процес формування основних метафізичних концепцій даної філософії в XIX - XX ст. На підставі аналізу текстів мислителів російського духовного ренесансу, реконструйовано головні характерні особливості відповідного напрямку в історії філософії. Відображено позитивний зміст релігійності, метафізики всеєдності, через яку осмислюється сутність людського буття та реалізується своєрідна форма антропоцентризму.

Досліджено релігійно-філософську концепцію Л.П.Карсавіна, а саме: проблему особистості. На підставі аналізу найважливіших здобутків його творчої спадщини висвітлено проблему динаміки релігійних поглядів і уявлень видатного філософа та богослова, історика-медієвіста. Розглянуто полемічні твори Л.П.Карсавіна, промови та листи, в яких він найвиразніше засвідчує свої релігійно-філософські погляди, зокрема працю "Про особистість". Епіграфом до філософії особистості можуть слугувати слова з цієї книги: "У досконалості своїй все суще особисте". Вона є стрижнева для всього філософського розвитку. У цьому висловленні філософ відображає суть вчення про всеєдність як Триєдність (самоз'єднання-роз'єднання-самовозз'єднання). Ідея глибокої єдності Творця та тварі мала для Л.П.Карсавіна важливе значення протягом всього його творчого шляху. У процесі дослідження встановлено, що особистість - центральне поняття у всій релігійно-філософській системі мислителя. Л.П.Карсавін досліджував поняття особистості як виявлення єдності істини, добра та краси (любові). Доведено, що його теоретичні твори, ідеї відіграли винятково важливу роль у становленні та розвитку персоналізму.

З'ясовано, що російський філософ, незалежно від західноєвропейських мислителів, знайшов свій російський шлях розуміння релігії та соціальності людини. Аналіз фундаментальної філософії статі дозволяє стверджувати, що концепцію В. Розанова, як і психоаналіз З. Фрейда, можна вважати пансексуалізмом. Виявлено, що на самому початку XX ст. В. Розанов намагався вирішувати проблеми, характерні для сучасного релігійно-філософського мислення, він вказався в певному сенсі пророком, що передбачив багато ідей та тенденції філософських, культурологічних і соціальних концепцій другої половини XX ст. Історико-філософські паралелі із творчістю В. Розанова приводять нас до структуралістських, постмодерністських і феміністських концепцій.

Зазначено, що за екзистенційно-онтологічною концепцією діалогу процесуальність, поряд з вимірами події, співбуття, самобуття та іншобуття, є одним з фундаментальних вимірів-іпостасей психологічної феноменології діалогу. В сучасній науці явище процесуальності залишається недостатньо теоретично і методологічно осмисленим, а тому вивчення цього феномена в антиноміко-онтологічній метафізиці російського мислителя Павла Флоренського набуває особливої актуальності.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4РОС)6-678.7

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж24479 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дослідженно погляди П. Флоренського на природу імені як своєрідний культурний і духовний феномен соціального буття. Доведено, що теорія Імені Флоренського має спільні риси з психоаналізом К. Г. Юнга і поглядами М. Бубера, зокрема в галузі уявлень про походження Іншого.

З'ясовано причини неприйняття І. Канта російськими релігійними мислителями. Звернено увагу на той факт, що в І. Канта людина, як емпірична особистість, є лише об'єктом, а не суб'єктом етичної діяльності. Началом, яке пов'язує дві сфери в ній, виступає почуття обов'язку або безумовна відданість категоричному імперативові. Тобто, якщо кантівський ідеалізм був виключно раціоналістичним, то російські філософи відчували свою спорідненість з ідеалізмом містичним. Це і стає причиною несумісності більшості ідей автономної етики німецького філософа з ідеями російських релігійних мислителів кінця XIX - початку XX ст., етика яких є зразком "теономної етики любові".

Проанализированы основные направления критики Г. В. Флоровским евразийской концепции философии истории, представленные им в статье "Евразийский соблазн". Описаны причины расхождения Г. В. Флоровского с евразийцами. Раскрыты методологические основы его философии истории.

Здійснено історико-філософський аналіз російської релігійної філософії всеєдності. Ідею всеєдності розглянуто як основу теоретико-філософського, а також релігійно-практичного типів культури. Проаналізовано соціально-філософський зміст концепції всеєдності в російській філософській традиції. Виявлено основні підходи до вирішення соціальних проблем у межах філософії всеєдності, визначено їх значущість для сучасних філософських побудов. Погляди мислителів ХІХ - ХХ ст. на проблему всеєдності в соціальній сфері подано в систематизованому вигляді, проаналізовано основні її поняття в змістовному та функціональному аспектах. Проведено комплексний аналіз проблеми всеєдності в широкому соціально-культурному контексті. Розглянуто принцип всеєдності в російській соціально-філософській думці як спосіб, а метафізику всеєдності - як варіант теології цілепокладання.

Розглянуто актуальні проблеми логіки та методології пізнання, соціальної філософії та філософії історії, культури та антропології, рілігієзнавства. Розкрито актуальність концепції еманації в сучасній філософії. Запропоновано функціональний підхід до вирішення проблеми свідомості. Викладено системні основи класифікації загадок. Досліджено особистісні суб'єктивні аспекти самоідентифікації себе як провінціала та визначено поняття провінції. Проаналізовано моральні передумови процесу комунікації. Досліджено мову як систему в філософії Фердінанда де Соссюра. Подано комунікативну практику як сферу змістовного окреслення мовленнєвих побудов та інформаційного обміну. Осмислено ідею створення глобальної етики з метою реанімації західної моралі. Увагу зосереджено на проблемі пошуку культурної ідентичності в умовах глобалізації. Проаналізовано творчість російського режисера А. Тарковського в контексті філософії існування. Наведено результати релігієзнавчого аналізу іконоборчої проблематики у дослідженнях Г. В. Флоровського. Висвітлено особливості організації та діяльності Всесвітнього союзу свободомислячих і Міжнародного гуманістичного й етичного союзу. У рілігієзнавчому аспекті досліджено вплив конвергентних процесів на міжнародне право.

Досліджено аспект виявлення глибинного виміру речей світу через розкриття їх символічної природи у філософії Павла Флоренського. Повертаючись до віднаходження "посередника" між дзеркалами істинної та не істинної реальності, можемо констатувати, що посередником таким являється власне людська душа, істинне людське єство, що відпочатково було вкоріненим у світло та до світла має повернутися. Речі здатні проявлятися як символи тільки в тому випадку, якщо є той сторонній на перший погляд "спостерігач", який здатен відкритися на зустріч такій правді, яка ніколи не може виявитися брехнею. Спотворена гріхом людська природа преломлює видимості світу, повертаючи їх на власний хибний лад, затьмарюючи тим самим можливість до щомиттєвих озарінь оточуючими нас дивами. Тільки в цьому світі, що застиг у своїй невизначеності між космічним початком та завершенням, людям надається унікальна здатність розгледіти речі на перехресті абсолютного ніщо та абсолютного ствердження, побачити їх у світлі точки зустрічі вічності та миттєвості. Символи постають неуникними зв'язками між світами та між свідомостями, проте зв'язки ці мають бодай якось увійти хоча б у деякі пласти розуміння задля того, аби комусь потрібним став "укладений союз" між буттям і небуттям. В протилежному випадку нескінченна ігра в піжмуркиі між людиною та реальністю не припинить залишатися безглуздою коловертю непрожитого по-справжньому життя, де ніхто не може відрізнити істину від хиби. Символічний вимір кожної речі здійснуються в тій душі, яка готова повернутись до Бога та пройти той шлях до небес, який вона проклала у зворотньому напрямку, падаючи з них під тягарем власного безвір'я. За таких умов сам світ здатен перетворитися із бездуховної, площинної системи координат на безмежний, n-вимірний простір дивовижностей, кожна з яких буде вираженням волі Творця.

Рассмотрена концепция интимной философии В. Розанова, реализуемая в письме. Указано, что письмо критика является отражением его сознания. Критику свойственен особый интерсубъективный взгляд на мир, в центре которого антропологическая сущность человека. Акцентировано внимание на взаимосвязи понятий Бог - семья - пол. Рассмотрен малый и большой мир в понимании критика. Малый мир соотносится с обыденностью, большой - с божественным и бытийным. В культурно-историческом блоке внимание В. Розанова сосредоточено на мирочувствовании Н. Гоголя и Ф. Достоевского. Н. Гоголь воспринимается как знак демонизма, Ф. Достоевский - как знак страдания и жертвенности.

Проанализовано творческое наследие философа русского Серебряного века Л. П. Карсавина (1882 - 1952). Обоснована актуальность для современного общества формирования культуры диалога как способа преодоления агрессивно-конфликтных форм "социального общения" (термин Карсавина). Традиционно творчество философа относят к "метафизике всеединства", религиозной философии. Аргументировано, что философское мышление Л. П. Карсавина раскрывается как поиск возможности и условий становления культуры диалога. Сделан вывод: "метафизика другого" Карсавина может быть рассмотрена как взаимосвязь личности с "Иным" (Абсолютным); как космическое призвание человека; как собственно человеческая судьба ("двуединство с любимой"); как сообщительность "социальных личностей", определяющих жизнь друг друга.