Проаналізовано процес поширення протестантської музики в Західній Україні, який розпочався у XVII ст. Даний процес розвивався за двома напрямами: у творчості професійних композиторів і в релігійних народних співах (псалмах, колядках тощо). Надано характеристику музики тих композиторів, які були так чи інакше пов'язані з протестантизмом. Зроблено акцент на важливій ролі цієї музики і співів у поширенні протестантизму та створенні протестантських конфесій у Західній Україні.

Розглянуто українську духовну музику ХХ ст. та національну музичну мову. Висвітлено релігійну тематику і творчість С.Людкевича, Йоганна Непомука Давіда в аспекті необарокових тенденцій. Вивчено сучасні проблеми художньої епістемології сакральної культури. Досліджено діяльність Івана Озаркевича та галицького музичного театру (середина ХІХ ст.), музично-просвітницьку діяльність греко-католицьких священників у західному Поділлі. Охарактеризовано музичну фольклористику: колядки та щедрівки українців Кубані, наведено християнські колядки та щедрівки Слобожанщини, викладено християнські елементи у сюжетах гаївок Західного Поділля. Викладено християнські засади кобзарсько-лірницького мистецтва, висвітлено родинну та календарну обрядовість на сторінках часопису "Подольские епархиальные ведомости". Розглянуто питання розвитку євхаристичного посуду ХIV - початку XVII ст. Охарактеризовано сакральне мистецтво Покуття ХVIII - початку ХХ ст. Наведено типологію споруд для дзвонів Східної Галичини.

Висвітлено проблеми розвитку монодійного мистецтва, його сенсу, змісту, музичної організації, жанрової належності та конфесійних витоків. Проаналізовано історію давньоруського та візантійського мистецтва, а також зв'язок різних національних форм одноголосся з церковним багатоголосим співом. Всебічно досліджено вплив сакральної монодії на українську барокову паралітургічну творчість.

Розкрито історичні, музикознавчі, педагогічні аспекти духовного музичного мистецтва. Розглянуто музичну освіту як вагомий чинник української духовної культури. Визначено жанри церковної музичної творчості. Наведено рекомендації щодо використання колиcкового жанру на уроках духовної музики.

Раскрыты исторические, музыковедческие, педагогические аспекты духовного музыкального искусства. Рассмотрено музыкальное образование как весомый фактор украинской духовной культуры. Определены жанры церковного музыкального творчества. Приведены рекомендации по применению колыбельного жанра на уроках духовной музыки.

Індекс рубрикатора НБУВ: Э372.27-503.11 + Щ318.9

Рубрики:

Українська Православна Церква

Церковна музика

Шифр НБУВ: Ж69265 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проанализировано творчество И.С.Баха, в частности, его духовные кантаты как посредствующее звено между внутренним миром идей, образов, символов самих произведений и смыслом творчества музыканта в целом, между наследием Баха и жанром немецкой кантаты. Внимание уделено истории немецкой теологии, сущности учения Новой церкви, особому значению проповеди, а также хоралу в кантатах. Рассмотрена форма кантат как риторико-иерархическая система. Доказано, что при всех текстовых, вербальных ассоциациях основное развитие, толкование хорала как гомилетической материи происходит чисто музыкальными средствами, на уровне интонаций, тем. Кантата не является иллюстрацией, это музыкально-теологические произведение.

Охарактеризовано жанрову систему східнохристиянської гімнографії, що є сукупністю різноманітних піснеспівів, які використовуються в літургічній практиці православної церкви і охоплює майже 70 жанрів і жанрових різновидів. Розглянуто питання формування спільних для всього східнохристиянського світу гімнографічних жанрових одиниць. Висвітлено п'ять основних груп піснеспівів, організованих за принципом типологічно подібних ознак. Зазначено, що жанрова система майже не зазнала змін і донині зберігає основний гімнографічний фонд недоторканим.

Охарактеризована жанровая система восточнохристианской гимнографии, которая является совокупностью разных песен, использующихся в литургической практике православной церкви и охватывает почти 70 жанров и жанровых разновидностей. Рассмотрены вопросы формирования общих для всего восточнохристианского мира гимнографических жанровых единиц. Освещено пять основных групп песен, организованных по принципу типологически похожих признаков. Указано, что жанровая система почти не претерпела изменений и до сих пор сохраняет основной гимнографический фонд неприкосновенным.

Наведено тлумачення таких церковних музичних термінів, як адажіо, акафіст, антифон, відспівування, консонанс, передзвін, стихира, трапеза, тропар, чаша, херувим.

Приведено толкование таких церковных музыкальных терминов, как адажио, акафист, антифон, отпевание, консонанс, перезвон, стихира, трапеза, тропарь, чаша, херувим.

Досліджено еволюцію культового жанру католицького обряду Stabat Mater від XVI до XXI ст., розглянуто семіотичну амплітуду образу Mater Dolorosa у контексті вивчення архетипних, екзистенційних і психологічних чинників. На підставі вивчення способів реалізації жанрово-семантичного інваріанта за різних історико-стильових умов виявлено мотивацію жанрової мобільності, її межі та художню результативність, специфіку жанрової парадигми Stabat Mater, яку утворюють середньовічна григоріанська монодія; багатоголосні акапельні мотети та лауди доби Ренесансу (Жоскен Депре, Дж. Палестріна, О.Лассо); цезурно-циклічні камерні та великі кантатні Stabat Mater XVII - XVIII ст. (Е.Асторгі, А.Скарлатті, Дж.Перголезі, А.Вівальді, А.Кальдара, Ф.Тума, Л.Боккеріні, Й.Гайдн); кантатно-мотетні або мотетно-кантатні Stabat Mater романтичної та постромантичної доби; мішані жанрові утворення XX - XXI ст.

Розкрито специфіку побутування болгарського наспіву в Ірмолоях кінця XVI - XVII ст. та висвітлено його стильову специфіку в контексті піснеспівів української традиції. Вдосконалено методику аналізу композиційної, ладо-інтонаційної та поспівкової структур. Проведено порівняльне дослідження піснеспівів жанру Догматиків на вісім класів болгарського наспіву та неатрибутованого наспіву української традиції з Ірмолоїв XVII ст.

На базі великого джерельного матеріалу осмогласних жанрів української монодії досліджено вибрані осмогласні цикли, що дає змогу виявити особливості адаптаційних процесів засвоєння візантійської осмогласної системи. Висвітлено тенденції, які спричинили утворення національного типу співочого нотолінійного збірника - Ірмологіона, на прикладі якого виявлено поступове утвердження власне гласового структурного типу, який з'явився на початку XVII ст. і швидко став переважаючим. Проаналізовано інципітні списки 28-ми рукописів та виявлено дивовижну стабільність мелодики та звуковисотних рівнів піснеспівів кожного гласу у межах циклу. Зроблено висновок щодо незвичайно великої наявності усної співочої практики в усіх регіонах України, а також присутності глибокої теологічної базової основи розрізнених у часі написань. Зазначено, що такий феномен української осмогласної монодії потребує використання нового методу дослідження - комплексного богословсько-літургічного та мелодичного аналізу. Здійснено різноаспектне вивчення вибраних осмогласних жанрів догматиків, степенних - антифонів та воскресних ірмосів та показано формування в українському сакральному співочому мистецтві нового типу внутрішньогласових співвідношень, що демонструє високий рівень національної духовної культури.

Вперше здійснено цілісний науковий аналіз процесу виховання молоді засобами православної духовної музики в закладах освіти України кінця ХІХ - початку ХХ ст. як соціально-педагогічного феномену. Обгрунтовано основні його етапи: 1884 - 1889 рр. - пропедевтичний, 1889 - 1908 рр. - становлення, 1908 - 1914 - активного розвитку, 1914 - 1917 рр. - завершальний. Охарактеризовано моральну, естетичну та громадсько-патріотичну виховну сутність православної духовної музики. Встановлено та класифіковано провідні тенденції (сутнісно-розвивальні, змістовно-процесуальні, актуально-визначальні). Виявлено основні чинники (методи, форми, види діяльності, умови) виховання молоді у церковнопарафіяльних школах, гімназіях, учительських семінаріях, народних та єпархіальних училищах. Доведено позитивний вплив українських духовних піснеспівів на етнопедагогіку, національно-культурні виховні традиції, українську та російську музично-педагогічні культури.

Дисертацію присвячено зв'язку духовної творчості Йогана Себастіана Баха (на прикладі духовних кантат) з лютеранською проповідницькою традицією. Кантати досліджено шляхом герменевтичного аналізу з опорою на закони німецької протестантської гомілетики. Аналізу підлягали прояви музичного тлумачення. Об'єктом коментування та екзгези визнано не тільки словесний текст, який спирається на біблійний сюжет та розкриває його, а передусім - протестантський хорал, його мелодія та текст. Виявлено два головні типи кантат: кантати, в яких хорал виступає як узагальнення - конклюзивні, а також ті, в яких хорал підлягає цілісному послідовному коментуванню під час усього твору - пенетративні. Зазначені типи кантат відповідають у музиці двом типам лютеранської проповіді. Проаналізовано принципи організації матеріалу - форму, яка опирається на риторичні закономірності. Доведено, що риторико-ієрархічна система охоплює усі рівні твору - від мотивно-інтонаційного до композиційного. З'ясовано, що форма кантати є фактором донесення змісту твору; вона відбиває приховані рівні тлумачення релігійної ідеї. Встановлено, що духовну кантату трактовано композитором у дусі та за законами лютеранської проповіді. Головні висновки щодо духовної кантати було перевірено на спорідненому жанрі мотету та на "Пристрастях".

Досліджено соціально-політичні та історико-художні умови розвитку реквієму, літургійної та жанрово-стильової побудови музичних аспектів католицької заупокійно-поминальної традиції. Визначено загальнотеоретичні передумови вивчення заупокійної служби шляхом аналізу богословських, філософсько-культурологічних і музикознавчих праць. Виявлено головні етапи розвитку реквієму як католицької меси та жанру. Запропоновано новітню історію реквієму, розроблено загальну типологію цього жанру. Вивчено його зразки у творчості сучасних українських композиторів на межі тисячоліть, що дозволило довести провідне значення авторських музично-стильових тенденцій поминальної традиції.

Розглянуто Києво-Печерський розспів як цілісний феномен богослужбово-співочої культури України, що сприяло зібранню багатого, однак розпорошеного й різнопланового матеріалу релігійно-співацького ужитку. Охарактеризовано важливий пласт хорової культури України, пов'язаний з багатовіковими традиціями чернецького співу. Розкрито суть розспіву в історичному, теоретичному і практичному аспектах. Виявлено цілісність джерел (ірмологіонів) з їх етапами фіксації богослужбово-співочої практики Києво-Печерського монастиря. Проаналізовано розспів зі світоглядних позицій, властивих його творцям, що дозволяє оптимально осмислити розспів і традиційне для України природне середовище його створення. Висвітлено методику аналізу за допомогою залучення інструментарію богослов'я. Досліджено сутність літургійної функціональності розспіву в контексті містерії храмового дійства.

Дисертацію присвячено розгляду піснеспівів із назвою "київського наспіву" (КН) у контексті церковно-монодичного співу XVII-XVIII ст. в Україні й Білорусії. Вперше в музичному музикознавстві КН постає в багатоманітності його зв'язків, встановлених на різних рівнях існування співочого мистецтва - у контексті ірмолою, у жанровій системі піснеспівів та в умовах багатонаспівності. Досліджено структуру ірмолою під кутом зору розміщення у ньому місцевих наспівів, встановлено хронологію надання назви КН різним співам протягом XVI-XVII ст. Суттєво оновлено методику жанрового аналізу співів, систематизовано критерії церковно-співочого жанру, а також визначені жанри всіх КН. Уперше розроблено типологію видів багатонаспівності; розкрито риси стилістики КН через зіставлення його з іншими наспівами. Дослідження підтвердило формування КН у XVI ст. після прийняття на Русі Єрусалимського Уставу й надання назви КН у XVII-XVIII ст. лише традиційним вітчизняним співам православної генези з метою їх відмежування від піснеспівів іншого походження.

Уперше в українському музикознавстві визначено два історичні типи духовності: породжений канонічною творчістю й авторитетом літургійної традиції (первинно-храмовий, сакральний) та представлений оригінальною авторською ініціативою (вторинно-художній, ліричний). Запропоновано поняття щодо літургійної музики. Доведено необхідність цього поняття у зв'язку з актуальністю даної жанрово-стильової галузі для сучасних українських композиторів. Розкрито перехідний характер і неостильовий зміст духовної теми у творчості вітчизняних композиторів як умови появи нової музичної символіки. Обгрунтовано історичну стильову панорамність даної символіки та "семантики духовного" у контексті синтезу ідей Ренесансу, Бароко, Просвітництва, явища стильового плюралізму. Розкрито значення жанрово-номінативного підходу у зв'язку з неоканонічною тенденцією літургічної музики. Здійснено аналітичне вивчення зазначеної тенденції у контексті авторського стилю Л.Дичко, що дозволяє знайти особливий метод композиції - метод реінтерпретації. Доведено типовість даного методу для неоканонічної тенденції в цілому.

Уперше здійснено відбір і структурування змісту морального виховання особистості майбутнього вчителя музики та художньої культури засобами українського сакрального хорового мистецтва, розроблено методику його реалізації за умов вищих педагогічних навчальних закладів. Обгрунтовано функції українського сакрального хорового мистецтва (виховну, психологічну, комунікативну, стимулювальну, креативну, просвітницьку, перетворювальну). Розроблено показники та критерії педагогічної діагностики моральної вихованості особистості майбутнього вчителя музики та художньої культури.

Досліджено історію та діяльність церковно-співочих шкіл Галичини кінця XVIII - початку XX ст. До наукового обігу вперше введено матеріали щодо організації різних форм дяківського руху. Даний процес розглянуто у контексті формування навчальних методів і методологій з церковного співу у дяківських школах та інститутах, проаналізовано зміст і структуру навчальних посібників. Вперше висвітлено діяльність П. Любовича, Д. Якубовича та І. Полотнюка, спрямовану на забезпечення безперервності та високого професійного рівня навчальних закладів Галичини. Проаналізовано перші підручники з церковно-музичної освіти - "Напівник" (І. Полотнюка), "Наука о сольках" (П. Бажанського), "Наука ірмолойного співу" (П. Любовича), "Наука о церковном пінії" (Д. Якубовича). Вперше досліджено активну громадську діяльність І. Полотнюка як засновника Дяківського товариства в Галичині та видавця тижневої газети "Дяківський глас".

Досліджено соціокультурну природу, жанрово-стильову побудову та музичні аспекти православної заупокійно-поминальної традиції. Визначено загальнотеоретичні передумови вивчення заупокійної служби шляхом аналізу богословських, філософсько-культурологічних і музикознавчих праць. Значну увагу приділено аспекту розуміння явища смерті у православному вченні та особливої ролі колективної молитви у православному богослужінні. Запроваджено поняття пам'яті як універсалії культури та провідної цінності поминального богослужіння. Визначено головні аспекти культури, що стосуються пам'яті, у взаємозв'язку з репродуктивною та креативною сторонами заупокійно-поминальної традиції. На підставі вивчення поминальних циклів доведено провідне значення ужиткового, ужитково-авторського та авторського як домінуючих музично-стильових тенденцій поминальної чинопослідовності. Досліджено суспільно-педагогічну та музично-творчу діяльність О.Кастальського у контексті російської культури початку XX ст. Визначено особливості розвитку заупокійно-поминальної традиції на початку XXI ст., її вплив на композиторську творчість та духовну культуру у цілому.