Вдосконалено діагностику та вивчено особливості клінічного перебігу тяжких отруєнь трициклічними антидепресантами і поєднаних отруєнь трициклічними антидепресантами з метою визначення об'єктивних діагностичних критеріїв і зменшення ускладнень. Досліджено перебіг отруєння з переважною кардіо- або нейротоксичною дією в трьох групах пацієнтів. Встановлено залежність основних клінічних проявів від прийнятої дози трициклічних антидепресантів та періоду експозиції. Визначено ефективність заходів інтенсивної терапії, спрямованих на прискорення виведення з організму хворих трициклічних антидепресантів та їх активних метаболітів. Визначено раціональний добовий режим гідрокарбонату натрію як засобу антидотної терапії для зменшення кардіотоксичного впливу трициклічних антидепресантів.

Узагальнено 15-річний досвід проведення знеболювання операцій кесарева розтину (КР) методом спінальної анестезії з використанням різних місцевих анестетиків, наведені особливості інфузійної терапії, премедикації, перебігу післяопераційного періоду, ускладнень та їх профілактики. Регіональна анестезія є найбільш безпечна при КР і тому є методом вибору під час розродження.

Надано патогенетичні особливості механізму токсичної дії, клінічні прояви та принципи невідкладної допомоги у випадку отруєння чадним газом.

Надано дані щодо причин отруєння грибами, патофізіологічних змін, які зумовлюють клінічні прояви отруєння; розглянуто сучасні підходи до надання невідкладної допомоги за тяжких станів.

З метою аналізу ефективності та безпечності лінезоліду під час лікування госпітальної пневмонії (ГП) проведено дослідження, що охопило загалом 32 пацієнти, у яких перебіг захворювання надавав підстави підозрювати одним із можливих збудників MRSA. Залежно від застосованої антибактеріальної пневмонії пацієнти були рандомізовані на дві групи: 1-ша - 16 пацієнтів, які одержували внутрішньовенно лінезолід 600 мг кожні 12 год. У цих пацієнтів використовували препарат українського виробництва - Лінелід; 2-га - 16 пацієнтів, які одержували ванкоміцин 15 мг/кг кожні 12 год. Встановлено, що застосування лінезоліду у хворих на ГП, викликану MRSA, сприяло більш вираженому клінічному покращанню та більш швидкому поліпшенню стану хворих у порівнянні з ванкоміцином. Використання лінеліду виявилось ефективним і не супроводжувалося виникненням клінічно значущих побічних реакцій.

Наведено результати ретроспективного дослідження пацієнтів із гострим отруєнням метадоном, яких було госпіталізовано у 2012 - 2014 рр. Розглянуто ускладнення: синдром позиційного стиснення тканин та зумовлена цим синдромом гостра ниркова недостатність.

Наведено дані дослідження больового синдрому у жінок, яким виконували у плановому порядку емболізацію маткових артерій з приводу фіброміоми матки. Найбільш поширеним явищем у ранньому післяопераційному періоді після цих втручань є розвиток так званого післяемболізаційного синдрому. Він має такі прояви, як короткотривала гіпертермія, кров'янисті виділення, нудота. Однак одним із найвагоміших його симптомів є виражений больовий синдром. У дослідженні наведено дані щодо неефективності рутинної схеми післяопераційної аналгезії та переваги застосування епідуральної аналгезії як у класичному, так і в каудальному варіанті.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.445.52-86

Рубрики:

Операції на жовчному міхурі і жовчних шляхах

Шифр НБУВ: Ж22874 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Найбільш сучасним методом лікування критичної ішемії нижніх кінцівок є ендоваскулярна балонопластика. З метою оптимізувати інтраопераційну анестезіологічну тактику для знеболювання було використано епідуральну анальгезію та інфузію розчину лідокаїну. 45 пацієнтів були рандомізовані та розподілені на 3 групи по 15 осіб. Хворим I групи проведено аналгоседацію, II групи - внутрішньовенне введення розчину лідокаїну, III групи - сакральну анестезію. Застосування як епідуральної, так і внутрішньовенної анальгезії забезпечувало адекватний рівень як інтра-, так і післяопераційної анальгезії при балонопластиці облітеруючого атеросклерозу нижніх кінцівок.

Наведено дані щодо причин отруєння метанолом, основні патофізіологічні зміни, що зумовлюють клінічні прояви отруєння, розглянуто сучасні підходи щодо надання інтенсивної терапії за тяжких станів.

Наведено дані щодо ризиків використання витратних матеріалів із поліхлорвінілів, що містять пластифікатор (пом'якшувач) діетилгексилфталат (ДЕГФ). Наведено дані щодо впливу ДЕГФ на різні органи та системи організму, особливо у пацієнтів групи ризику.

Наведено дані щодо частоти розвитку медикаментозно зумовлених уражень печінки. Розглянуто патофізіологічні механізми змін, що відбуваються під впливом гепатотоксичних чинників. Лікарі повинні бути пильними щодо медикаментозно зумовлених ушкоджень печінки, тому що раннє їх виявлення і своєчасне припинення прийому препарату можуть зменшити тяжкість гепатотоксичності. Прояви гепатотоксичності, викликаної лікарськими засобами, суттєво варіюють: від безсимптомного підвищення рівня ферментів печінки до тяжкої печінкової недостатності. Для правильної діагностики необхідні знання щодо високого ризику розвитку ускладнень у разі призначення певних препаратів.

Наведено сучасні підходи до призначення антидотних засобів за гострих отруєнь. Зібрано дані щодо раціональної терапії антидотними засобами, розглянуто механізми дії цих препаратів, подано режими дозування, надано інформацію щодо корисності призначення медикаментів не тільки тоді, коли вони розглядаються як протиотрути, але також і в інших ситуаціях, коли вони розглядаються як препарати першої лінії та можуть стати корисними.

Наведено сучасні підходи до призначення антидотних засобів за гострих отруєнь. Зібрано дані щодо раціональної терапії антидотними засобами, розглянуто механізми дії цих препаратів, подано режими дозування, надано інформацію щодо корисності призначення медикаментів не тільки тоді, коли вони розглядаються як протиотрути, але також і в інших ситуаціях, коли вони розглядаються як препарати першої лінії та можуть стати корисними.

Делірій - це тяжкий, багатофакторний психоневрологічний розлад, який спричиняють деякі речовини, а також фактори та медіатори, що руйнують нейрони кори головного мозку. Делірій частіше розвивається після внутрішньомозкового крововиливу, великого за об'ємом гострого ішемічного інсульту та інсульту лівобічної локалізації. Причини розвитку делірію після інсульту недостатньо досліджено. Не існує єдиної думки щодо кращих втручань для профілактики та для лікування гострого делірію після інсульту. Проведено аналіз літературних даних щодо клінічного перебігу та лікування гострого ішемічного інсульту, ускладненого делірієм, висвітлено сучасні підходи до проведення інтенсивної терапії.

Лапароскопічні хірургічні технології у разі операцій на черевній порожнині з кожним роком зміцнюють свої позиції, особливо за планових хірургічних втручань, зменшують травматизацію пацієнта та термін його перебування у стаціонарі. Але техніка лапароскопічних втручань передбачає не фізіологічне для пацієнта положення на операційному столі (особливо у разі тривалих операцій), використання пневмоперитонеуму із залученням вуглекислого газу. Пневмоперитонеум створює підвищений тиск на діафрагму, порушує венозне повернення крові та може створити інші неприємні ситуації. Абсолютного протипоказання до лапароскопічної хірургії немає, хоча слід передбачати можливі проблеми за таких станів, як ожиріння, вагітність і попередні операції на черевній порожнині. Метою застосування лапароскопічної техніки є зменшення травматизації хірургічного втручання, а неправильна оцінка її можливостей у пацієнтів високого ризику може призвести до серйозних ускладнень. Анестезіологам слід ретельно враховувати всі ризики, що супроводжують лапароскопічну техніку, взаємодіяти з хірургами для зменшення ризику ускладнень, постійно моніторувати стан хворого й обирати сучасні методи анестезії. Мета даної роботи - узагальнити найкращі наявні докази та усталену практику щодо періопераційного лікування у разі лапароскопічних втручань на черевній порожнині.

Висвітлено успішний досвід лікування пацієнтки з тяжким отруєнням сумішшю медикаментів з переважною кардіотоксичною дією. Кількість вжитих препаратів багатократно перевищувала потенційно смертельну дозу. Гемодинаміка тривалий час підтримувалася вазопресорами та препаратами інотропної дії, застосовувалися антидоти, сорбенти, дезінтоксикаційні середники. У зв'язку з неадекватною спонтанною вентиляцією 24 дні пацієнтка перебувала на штучній вентиляції легень. Через 26 діб перебування у відділенні інтенсивної терапії пацієнтку було переведено до терапевтичного відділення у стабільному стані та без неврологічного дефіциту. Даний матеріал буде корисним для лікарів відділень інтенсивної терапії під час надання невідкладної допомоги хворим у подібних ситуаціях.

Розглянуто причини, які сприяють отруєнню чадним газом, основним симптомам, що притаманні отруєнню легкого, середнього та тяжкого ступеня. Розглянуто патофізіологія отруєння, вплив карбоксигемоглобіну на різні органи й системи організму постраждалого. Висвітлено профілактичні заходи, що сприяють запобіганню можливого отруєння. Наведено принципи надання медичної допомоги постраждалим як на догоспітальному етапі, так і при лікуванні в умовах стаціонара.

У роботі представлені основні принципи передопераційної оцінки стану пацієнтів дорослого віку і методи їх підготовки до анестезії та оперативного втручання. Особливу увагу приділено анестезіо¬логічним заходам (менеджменту) доопераційної підготовки пацієнтів з різними соматичними захво¬рюваннями. Монографія призначена для лікарів анестезіологів, лікарів відділень інтенсивної терапії, хірургів, слухачів циклів тематичного удосконалення з анестезіології та інтенсивної терапії, лікарів-інтернів, анестезіологів та лікарів за спеціальністю хірургічного профілю.