Визначено рівень фізичного розвитку, фізичної підготовленості та функціональних можливостей дівчат 11 - 15 років, які постійно проживають у зоні радіаційного контролю, а також виявлено їх ставлення до фізичного виховання та спорту. Встановлено взаємозв'язки між показниками фізичного стану. Запропоновано технологію формування мотивації до занять фізичними вправами школярок, які проживають на території радіаційного забруднення.

Висвітлено історію розвитку легкої атлетики (ЛА), визначено її місце в системі фізичного виховання студентів, еволюції техніки, методики навчання легкоатлетичних вправ та тренування. Увагу приділено спортивній ходьбі, бігу на короткі, середні та довгі дистанції, стрибкам в довжину та висоту, рухливим іграм в ЛА.

Проаналізовано рівень інтересу студенток університету до фізичної культури і спорту, мотиви занять фізичними вправами та показники фізичного стану, про які вони найбільше турбуються.

Проаналізовано аспекти фізіології й патології перетренування, рекомендовано профілактичні заходи.

Сучасні умови життя ставлять високі вимоги до рівня здоров'я студентів. Навчальний процес у вищому навчальному закладі пов'язаний зі значними психічними та фізичними навантаженнями. Важливо відзначити, що в першокурсників відбувається процес адаптації організму до нових умов життєдіяльності. Саме тому навчально-виховний процес із фізичного виховання першокурсників повинен грунтуватися, передусім, на виявленні їх фізичних можливостей. Проблема фізичного вдосконалення студентської молоді на сьогодні є актуальною й потребує зі сторони вчених, тренерів та викладачів фізичного виховання подальшого науково-практичного пошуку в покращанні стану здоров'я, фізичного розвитку та вдосконалення фізичних якостей. Обгрунтовано важливість розробки змісту занять із фізичного виховання, які сприяють розвитку силових якостей у навчально-виховному процесі студентів, зокрема юнаків, оскільки розвиток цих якостей забезпечує хороший фізичний стан і готовність до творчої діяльності.

У зв'язку із соціально-економічною перебудовою суспільства, незадовільними умовами життя великої частини населення, екологічного несприятливого стану навколишнього середовища значно знижені компенсаторно-пристосувальні можливості дитячого організму та його опірності до дії різних шкідливих факторів. Увагу заслуговують діти шкільного віку, стан здоров'я яких значно погіршується протягом шкільного навчання.

Проаналізовано фізичну підготовленість студентів ВНЗ. Досліджено функціональні показники їх фізичного здоров’я. Виявлено нижчі від належних величин маси тіла й обхвату грудної клітки, що характеризує рівень здоров’я студентів як такий, що знаходиться на нижній межі норми. Одержані результати актуалізують означене дослідження, оскільки з кожним роком динаміка приросту рівня фізичної підготовленості студентської молоді значно знижується.

Проанализирована физическая подготовленность студентов ВУЗ. Исследованы функциональные показателей их физического здоровья. Выявлены ниже должных величин масса тела и обхват грудной клетки, характеризующие уровень здоровья студентов как находящийся на нижней границе нормы. Полученные результаты актуализируют исследование, поскольку с каждым годом динамика прироста уровня физической подготовленности студенческой молодежи значительно снижается.

Analyzed the physical fitness of university students, a study of the functional performance of their physical health. It’s identified below normal value weight and girth of the chest, describing the level of their health as being on the lower limit of normal. The results obtained actualize study, as every year the growth dynamics of the level of physical fitness of students is greatly reduced.

Актуальність дослідження зумовлена потребою індивідуалізації фізичного виховання студентів. Мета дослідження - вивчити рівень фізичного розвитку студентів вищих навчальних закладів. Результати - довжина тіла становить 176,4 - 178,2 см, маса - 66,8 - 69,7 кг. Антропометричні величини загалом перебувають у межах вікових норм. Показники фізичного розвитку студентів практично не змінюються, що зумовлено фізіологічними механізмами вікового періоду. Дані, одержані в процесі визначення довжини та маси тіла, надають змогу розрахувати індекс Кетле (індекс маси тіла). Масу тіла в межах норми виявлено лише в 57,9 % респондентів, у 42,1 % студентів - відхилення від норми: 8,9 % - у бік зменшення та 33,2 % - у бік збільшення маси тіла. Зазначимо, що в 7,8 % студентів виявлено ожиріння I ступеня та у 2,3 % - ожиріння II ступеня, а це зумовлює потребу підвищення фізичної активності студентів.

Актуальність дослідження зумовлена потребою індивідуалізації фізичного виховання студентів. Мета дослідження - вивчити рівень фізичного розвитку студентів вищих навчальних закладів. Установлено, що результати бігу на 3000 м студентів становлять 13,8 - 15,2 хв, на 100 м - 14,1 - 14,4 с, човникового бігу на 4 x 9 м - 10,1 - 10,6 с, підтягування на перекладині - 9,1 - 12,8 разу, стрибка в довжину з місця - 210,4 - 233,1 см, нахилу тулуба вперед із положення сидячи - 10,9 - 12,5 см. Зроблено всновки, що середньогрупові показники фізичної підготовленості студентів, відповідно до вимог навчальної програми, є низькими та під час навчання суттєво не змінюються. Це вимагає пошуку нових підходів до вирішення питання покращання фізичної підготовленості молоді.

Формування вмінь виконувати рухові дії, їх трансформація в навички та вміння вищого порядку - це тривалий і складний процес. Дослідження його закономірностей є важливою проблемою фізичного виховання студентів. Мета дослідження - розробити концептуальні основи формування рухових умінь і навичок студентів у процесі позааудиторних занять фізичними вправами. Матеріал і методи дослідження - аналіз та узагальнення літературних джерел, аналіз та синтез, порівняльний аналіз, узагальнення. Навчання технічного прийому потрібно здійснювати відповідно до педагогічних завдань й етапів навчання. На першому етапі на основі створення зорового та логічного образу руху відбувається початкове вивчення техніки рухової дії, якому відповідає стадія формування вміння відтворювати техніку дії в загальній формі. Для другого етапу характерне поглиблене, деталізоване вивчення. Відповідно відбувалося уточнення рухового вміння, яке переходило в навичку. На третьому етапі забезпечується закріплення і вдосконалення рухової дії, внаслідок чого формувалися рухові навички й уміння вищого порядку. Висновки: формування рухових умінь і навичок студентів у процесі позааудиторних занять фізичними вправами здійснюють підвищенням фізичної підготовленості студентів; широким застосуванням імітаційних, підвідних, спеціальних і змагальних фізичних вправ; оптимізацією структури рухів під час виконання технічних прийомів; підвищення точності й швидкості результату під час виконання технічних прийомів; збільшення арсеналу варіантів технічних прийомів і способів, формування вміння вільно переходити від одних рухів до інших; стабільного й ефективного виконання прийомів під часу впливу чинників, які заважають виконувати вправу або під час активної протидії суперника; виконання технічних прийомів із високою ефективністю під час утоми або великого психічного напруження; формування індивідуальної техніки відповідно до морфофункціональних та психічних особливостей студентів; використання технічних прийомів у спортивній діяльності відповідно до ігрових і тактичних завдань.

Незважаючи на значну кількість новацій у системі фізичного виховання вищої школи, на практиці чинні програми з фізичного виховання дещо застарілі та наповнені видами спорту, які користуються низькою популярністю в студентської молоді, орієнтовані на професійно- або військово- прикладну й фізичну підготовку, складання контрольних нормативів, які вимагають певного рівня фізичної підготовки, а не спрямовані на корекцію фізичного стану молоді та виявлення й усунення недоліків чинної системи фізичного виховання з урахуванням інтересу та мотивації студентської молоді. Цікавим є й той факт, що кількість годин для цієї підготовки не передбачено програмою, а більшість ВНЗ у нашій державі відходять від класичної системи фізичного виховання. Тому, доцільне використання видів спорту з урахуванням, передусім, інтересу та мотивації молоді, які забезпечать високий рівень морального задоволення від занять. Ефективним засобом залучення студентів до систематичної рухової активності є виконання нових, нетрадиційних фізичних вправ. Великі потенційні можливості для фізичного вдосконалення студентів має фітнес. Мета дослідження - розробити зміст фітнес-програм силової спрямованості залежно від індивідуальних особливостей будови тіла студентів. Установлено, що в основі занять фітнесом лежить фітнес-програма, для якої характерна сукупність спеціально підібраних фізичних вправ, спрямованих на комплексну або вибіркову дію на системи організму чи окремі частини тіла залежно від морфофункціональних можливостей людини. У програмі потрібно чітко визначити вид (або спрямованість) рухової активності чи поєднання вправ, інтенсивність занять, тривалість вправ, характер відпочинку, кількість занять на тиждень, темпи збільшення навантаження протягом тижня або місяця. Виконання силових вправ передбачало використання різних рухів не лише з обтяженнями, але й на спеціальних тренажерах і власною вагою. Висновки: для студентів астенічної будови тіла рекомендовано вправи силової спрямованості для збільшення маси тіла, окружностей частин тіла, покращення показників тонусу м'язів. Студенти гіперстенічної будови тіла виконували вправи на зниження маси тіла, зменшення окружностей частин, зменшення жирового компонента. Фізичні навантаження представникам нормостенічного типу статури спрямовували на поліпшення тонусу м'язів, зниження темпів приросту маси тіла та зменшення окружності таза.

Актуальність дослідження визначається суперечностями між позитивним впливом оптимальної рухової активності на ефективне функціонування організму та низьким рівнем її сформованості в студентів. Мета дослідження полягає у визначенні структури та рівня рухової активності студентів вищих закладів освіти. Використано міжнародний опитувальник рухової активності методика (IPAQ). Усього в педагогічному досліджені брало участь 1160 студентів (323 хлопців та 837 дівчат) 1 - 4 курсів денної форми навчання Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки. У більшості респондентів (57 %) спостерігаємо низький рівень рухової активності. 30 % молоді мають середній рівень рухової активності й лише 13 % - високий. Установлено, що високий рівень рухової активності найнижчий у першокурсників. У процесі навчання рівень рухової активності практично не змінюється та суттєво не позначається на кількості локомоцій студентів. Обраний фах суттєво не впливає на рівень рухової активності молоді. До факторів, які проявляють своєрідний вплив на звичний рівень рухової активності, належать місце народження й проживання студентів. Найбільша кількість осіб із високим рівнем рухової активності місцем свого народження вказали велике місто (16,4 %). Низький рівень рухової активності найбільше виявляють студенти із сіл і невеликих міст (65 і 59,1 % відповідно). Висновки: установлений рівень рухової активності є недостатнім і не сприяє підтриманню належного функціонального стану організму. Тренувальний ефект має високий рівень рухової активності, до якого належать самостійні або спеціально організовані заняття фізичними вправами. Але цей компонент рухової активності перебуває переважно лише у вигляді обов'язкових навчальних занять фізичними вправами. Якщо таких занять немає, тоді відсутній високий рівень рухової активності.

Зміна соціально-економічної ситуації й кризові явища в суспільстві стали причиною зниження фізичної активності молоді, унаслідок чого загострилася проблема збереження здоров'я особистості. Проведення дослідження зумовлено потребою адаптації фізичних навантажень до особливостей організму студентів та сутності наявних захворювань. Мета дослідження - проаналізувати стан, причини та динаміку соматичних захворювань студентів I - IV курсів. Для визначення стану соматичних захворювань студентів 1 - 4 курсів навчання Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки застосовували аналіз медичних карток. У роботі не використовували особисті дані осіб, які були залучені до дослідження. Аналізувалися лише їх дані в узагальненому вигляді. Участь у дослідженні була добровільною та не передбачала жодної форми задоволення. Підбір навчальних груп студентів здійснювався випадковим методом. Загальна вибірка становить 50 306 осіб. Усі особи, які брали участь у дослідженні, давали згоду на участь у досліджені й подальше опрацювання одержаних результатів, їх опублікування для вільного доступу. Статистичний аналіз зібраних даних виконано за програмним забезпеченням STATISTICA версії 6. Установлено, що рівень захворюваності студентів має тенденцію до зростання показників соматичних розладів у негативну сторону. Найбільшу кількість осіб спеціальної медичної групи зосереджено на педагогічному факультеті, а найменшу - на факультеті мистецтв. Як показали дослідження, аналіз динаміки захворювань 2010 - 2016 рр. надає можливість констатувати, що відсоток "відносно здорових" осіб щороку зменшується. Найбільш розповсюджені хвороби серцево-судинної системи, шлунка та органів травлення, опорнорухового апарату тощо. Під час аналізу нозологічних форм захворювань за гендерними ознаками треба зауважити, що відсоток жінок із I-го по IV-й курс протягом зазначеного періоду дослідження значно більший, ніж чоловіків. Збільшується також відсоток осіб, віднесених за станом здоров'я до спеціальної медичної групи. Лідером у цій групі за кількістю захворювань теж є жінки. Висновки: загалом стан здоров'я студентів низький. Протягом навчання у вищому закладі освіти виявлено зростання серцево-судинних захворювань. Такий стан зумовлює розробку адаптивних методик оздоровлення й фізичного розвитку молоді.

Розкрито теоретичні засади розвитку фізичної активності різних груп населення. Визначено стан фізичної активності, морфофункціонального розвитку та фізичної підготовки дошкільнят, учнів, студентів, осіб зрілого віку. Подано характеристику фізичної активності та мотиваційно-ціннісного ставлення до здоров'я учнів польських шкіл. Розкрито алгоритм індивідуальних фізкультурно-оздоровчих занять для різних груп населення, що передбачає обгрунтування раціонального змісту та методів фізичних навантажень, послідовності їх виконання на різних етапах оздоровчого тренування, контроль за результатами діяльності.

Мета роботи - виявити перспективність використання ефективних для силових видів спорту основних видів моделей тренувальних занять для підвищення рівня спеціальної ударної підготовки спортсменів із хортингу. Контингент обстежених складався із 60 спортсменів. Для кожної з трьох створених груп запропоновано окрему модель занять. Відмінність між моделями тренувань полягала у використанні різного варіанта поєднання вправ на тренажерах чи з вільною вагою обтяжень. У цьому випадку використовувалася різна послідовність виконання базових та ізолюючих вправ. Контроль за змінами показників ударної підготовки (кількість влучно виконаних ударів ногами за 15 с із максимальною силою) відбувався на початку дослідження та протягом наступних трьох місяців із періодичністю в 30 днів. Установлено, що за 3 місяці досліджень найбільше підвищення рівня ударної підготовки на 28,8 % виявлено під час контрольної вправи "кількість влучних прямих ударів коліном задньої ноги з однобічної бойової з максимальною силою за 15 с" у спортсменів другої групи. Відсутність кількісних змін досліджуваних показників простежено лише в спортсменів першої групи під час виконання таких вправ, як удар ногою знизу підйомом ступні в голову, короткий задній удар ногою. У спортсменів третьої групи, які використовували комбіновану модель тренувань, порівняно з представниками інших груп, досліджувані показники підвищились у середньому на 11,2 % у зіставленні з вихідними даними. Зроблено висновки, що модель силової спрямованості, в основі якої використовуються комплекси вправ зі штангою та гантелями в умовах анаеробно-алактатного режиму енергозабезпечення та навантаженнями 85 % від 1RМ, згідно з результатами проведеного дослідження, є найбільш ефективною.