Розглянуто особливості змін центральної та портопечінкової гемодинаміки при цирозі печінки (ЦП) залежно від ступеня печінкової недостатності, досліджено кількісні та якісні зміни запального характеру та моторних порушень з боку верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. Висвітлено деякі питання консервативної терапії та хірургічного лікування при ускладнених формах ЦП. Розроблено нові види селективних спленодекомпресивних шунтуючих операцій. Узагальнено досвід ендоскопічної склеротерапії варикознорозширених вен (ЕС ВРВ) стравоходу як під час гострих кровотеч, так і в комбінації з спленодекомпресивними шунтуючими операціями. Вивчено вплив ЕС на портальну гемодинаміку.

Подано клінічну характеристику патологічної звивистості основних судин, що постачають кров у головний мозок, описано патологічну звивистість донорських по відношенню до основних судин, яка також може викликати пригнічення кровопостачання головного мозку. Розроблено тактику лікування та види оперативних втручань залежно від локалізації процесу, його протяжності, ступеня порушення мозкового кровообігу. Проведено оцінку ефективності різноманітних методів хірургічного лікування хворих залежно від локалізації ураження та клінічних ознак пригнічення кровопостачання головного мозку.

У хірургічній клініці ОКЛ м. Ужгорода з приводу раку підшлункової залози з 1990 р. до червня 2005 р. прооперовано 138 хворих, часто виконували ПДР. Післяопераційна летальність становила 4,3 %. На сьогодні існує велика кількість варіантів реконструкційного етапу ПДР. Запропоновано спосіб реконструкції після панкреатодуоденальної резекції, який складається з хірургічних процесів, спрямованих на створення анастомозів із тонкою кишкою.

В хирургической клинике ОКБ г. Ужгорода с раком поджелудочной железы с 1990 г. до июня 2005 г. прооперировано 138 больных, часто проводили ПДР. Послеоперационная летальность составила 4,3 %. На сегодня существует большое количество вариантов реконструкционного этапа ПДР. Предложен способ реконструкции после панкреатодуоденальной резекции, который состоит из хирургических процессов, направленых на создание анастомозов с тонкой кишкой.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.510.40-37

Рубрики:

Цирози печінки

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.6

Рубрики:

Хірургічна патологія підшлункової залози

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Представлено результати хірургічного лікування 700 пацієнтів з хронічною венозною недостатністю (ХВН) нижніх кінцівок. Поряд зі стандартними втручаннями - венектомією, венектомією з перев'язуванням пронизних вен, використано субфасціальне ендоскопічне перев'язування цих вен і катетерну стовбурову склеротерапію великої підшкірної вени ноги. У хворих, в лікуванні яких застосовано мініінвазивні методи, частота гнійних післяопераційних ускладнень, рецидивів варикозного розширення вен і трофічних виразок була найменшою. Хороші безпосередні та віддалені результати досягнуто завдяки ретельному відбору пацієнтів залежно від стадії венозної недостатності та прохідності глибокої венозної системи. Необхідне подальше дослідження можливостей ендоскопічного субфасціального перев'язування пронизних вен і катетерної стовбурової склеротерапії в лікуванні ХВН в інших стадіях.

Представлено новий метод екстракорпоральної детоксикації організму, який використовують для тимчасового заміщення детоксикаційної функції печінки у пацієнтів з печінковою недостатністю - альбумін-опосередкований перитонеальний діаліз. Основним принципом цієї технології є перенос через високопроникну діалізну мембрану токсинів, споріднених з альбуміном, з крові на акцептор. Акцептором є донорський альбумін людини, що циркулює в замкненому контурі. Водорозчинні низькомолекулярні речовини виділяються за градієнтом концентрації. Для швидкого відновлення акцепторної здатності розчин донорського альбуміну піддають гемодіалізу та карбоперфузії. Проведення процедури забезпечує виведення зв'язаних альбуміном токсинів поряд з видаленням водорозчинних токсинів.

Проаналізовано дані літератури, присвячені питанням термінології та класифікації оклюзії та реоклюзії артерій стегново-підколінно-гомілкового сегмента (СПГС). На базі аналізу результатів клініко-інструментальних досліджень запропоновано класифікацію реоклюзії артерій СПГС, яку доцільно використовувати під час вибору способу повторної реконструкції.

Вивчено зміни показників зовнішнього дихання (ЗД) у хворих з цирозом печінки, ускладненим асцитом, портальною гіпертензією. Запропоновано застосування методу екстракорпоральної ультрафільтрації та сорбції асцитичної рідини з подальшим її поверненням у венозне русло. Вивчено морфологічні зміни в паренхімі легень, що супроводжували зниження показників ЗД у хворих.

Проаналізовано дані щодо рецепторного статусу карцином молочної залози залежно від віку пацієнток, стану менструальної функції, стадії захворювання, ступеня диференціації пухлини, а також зіставлено експресію рецепторів стероїдних гормонів у пухлині та рівні сироваткового пухлинного маркера СА 15.3. Визначено вищу експресію гормональних рецепторів у хворих старшого віку з більш диференційованими (Gl, G2) пухлинами та меншою поширеністю (I, II стадія) захворювання. Показано залежність між експресією гормональних рецепторів у клітинах пухлини і вмістом СА 15.3 у сироватці крові.

Уточнено наукову концепцію розвитку полісиндромності у хворих на цироз печінки, ускладнений асцитом. Встановлено, що підвищення внутрішньочеревного тиску за даної патології викликає погіршення функції зовнішнього дихання, призводить до відносної гіповолемії, порушення центральної гемодинаміки та погіршення кровопостачання печінки внаслідок зменшення об'ємної перфузії. Доведено, що суттєвою умовою ефективного лікування хворих є нейтралізація підвищеного внутрішньочеревного тиску (асциту) за допомогою малоінвазивних хірургічних втручань (від простого парацентезу до судинно-шунтувальних операцій), проведених поетапно. Розроблено методику комплексного хірургічного лікування хворих з використанням різноманітних малоінвазивних технологій з патогенетично виправданими операціями, що передбачають на кожному операційному етапі корекцію переважного патологічного синдрому. Визначено критерії етапності хірургічних втручань на підставі встановлення черговості проведення малоінвазивних, синергічних операцій. Доведено, що впровадження комплексного етапного лікування хворих на ускладнений асцитом цироз печінки, обгрунтованого патогенезом домінуючого синдрому у різний період захворювання, продовжує та покращує якість життя у більшості пацієнтів протягом 5-ти років спостереження, що дозволяє підготувати їх до пересадки печінки.

Проведено хірургічне лікування 81 хворого з приводу нирково-клітинного раку (НКР), ускладненого тромбозом ниркової вени та нижньої порожнистої вени (НПВ). За класифікацією клініки Мейо, встановлено рівень поширення пухлинного тромбу: рівень 0 - у 37 пацієнтів, рівень I - у 19, рівень II - у 17, рівень III - у 6, рівень IV - у 2. Обгрунтовано оптимальні хірургічні доступи і техніку радикальної нефректомії та тромбектомії за НКР, ускладненого тромбозом ниркової вени та НПВ. Рекомендовано застосування трансабдомінальних доступів: розширеного серединного лапаротомного, двобічного підребрового типу "Chevron" чи "Mercedes". Показано, що вибір доступу залежить від рівня розташування пухлинного тромбу.

Втановлено закономірності виникнення та розвитку передракових захворювань та раку товстої кишки, впроваджено оптимальний діагностичний алгоритм для пацієнтів з такими захворюваннями. Здійснено оцінку лікувальних ендоскопічних методів, спрямованих на профілактику колоректального раку. Запропоновано впровадження в клінічну практику хромоколоноскопії з біопсією, при цьому діагностична колоноскопія може відразу виконувати функції лікувальної процедури. Одержано закономірності предикторів колоректального раку, які можуть в подальшому бути використані в процесі обгрунтування та розробки заходів первинної та вторинної профілактики злоякісних новоутворень прямої та ободової кишки у населення.

За допомогою радіосцинтиграфії обстежено 33-х хворих на обструктивний рак ободової кишки з метастазами у печінку. Одержані дані зіставлені з інтраопераційними знахідками. Серед обстежених множинні метастази у печінку мали 9 хворих, а поодинокі - 24. За цього тільки двоє пацієнтів мали повністю уражену частку печінки, де накопичення радіофармакологічного препарату у відповідній частці практично не відбувалося.

С помощью радиосцинтиграфии обследовано 33-х больных обструктивным раком ободочной кишки с метастазами в печень. Полученные данные сопоставлены с интраоперационными находками. Среди обследованных множественные метастазы в печень имели 9 больных, а единичные - 24. При этом только двое пациентов имели полностью пораженную долю печени, где накопление радиофармакологичного препарата в соответствующей доле практически не происходило.

За період 1997 - 2012 рр. виконано 453 гастректомії з приводу раку шлунка. За способом реконструкції шлунково-кишкового тракту після гастректомії всіх пацієнтів розподілено на 3 клінічні групи: I - із вертикальним або горизонтальним езофагоєюноанастомозом на Ру-петлі, II - із езофагоєюноанастомозом на подвійній тонкокишковій петлі, III - із включенням дванадцятипалої кишки (ДПК) у пасаж їжі. Встановлено, що кількість органічних ускладнень після гастректомії не перевищує 19,0 % після езофагоєюностомії із виключеною за способом Ру петлею, та 8,0 % - після езофагоєюностомії на подвійній петлі. Функціональні порушення виявлено у всіх хворих незалежно від способу реконструкції, і тільки у разі включення у пасаж ДПК їх частка зменшується до 48,0 %. Самооцінка якості життя пацієнтів після гастректомії з включенням у пасаж їжі ДПК є найвищою за всіма показниками.

Вивчено загальні патофізіологічні зміни після гастректомії. Приділено увагу реконструкції шлунково-кишкового тракту після гастректомії. Охарактеризовано клінічні вияви постгастректомічних синдромів. Надано загальні відомості про обстеження 453-х пацієнтів, яким зроблено гастректомію у зв'язку з раком шлунка. На основі результатів загальноклінічних, біохімічних та інструментальних досліджень оцінено найближчі та віддалені результати операційного втручання.

Проведено аналіз результатів хірургічного лікування 66-ти хворих із реоклюзією стегново-підколінно-гомілкового сегмента (СПГС). Самооцінка пацієнтами результатів повторних реконструкційних операцій у СПГС не корелює із відсотком відновленого магістрального кровоплину. У 24-х пацієнтів, яким виконали пряму реконструкцію з приводу реоклюзії СПГС, оцінено якість життя. Пацієнтам, яким виконана вдала реконструкція, притаманна хороша якість життя, а після невдалої реваскуляризації - незадовільна. Для хворих з реоклюзією СПГС характерна значно нижча якість життя в доопераційному періоді, ніж у хворих, які готуються до первинної реконструкційної операції з приводу хронічної ішемії нижніх кінцівок.

Проаналізовано ефективність гормонотерапії екземестаном (аромазином) пацієнток у постменопаузальний період з поширеним раком молочної залози.

Досліджено 88 хворих на рак прямої кишки (РПК) II - III стадії. Проведено порівняльний аналіз показника їх 5-річної виживаності залежно від стадії захворювання і методу лікування. Протягом 5-ти років після проведеного лікування з приводу РПК II стадії у групі комбінованого лікування (променева терапія + операція) вижили 90,6 % хворих, у групі хірургічного лікування - 68,2 %; найнижчий показник зафіксовано в групі комплексного лікування (променева терапія і операція + хіміотерапія) - 62,5 %. Рівень 5-річної виживаності хворих, яким було проведено лікування з приводу РПК III стадії, становив після комплексного лікування 54,5 %, після хірургічного лікування - 50,0 %, після комбінованого лікування - 50 %.

Розглянуто чотири випадки нирково-клітинного раку, ускладненого обтурувальними пухлинними тромбами інтерренального сегмента нижньої порожнистої вени. За допомогою динамічної реносцинтиграфії у всіх випадках виявлено більш значне порушення функції здорової нирки, ніж ураженої пухлиною. Єдиним методом лікування цього контингенту хворих є оперативний.