Сучасне осмислення здобутків науково-технічного прогресу виявляє нівелювання аксіологічних орієнтирів наукової діяльності, що призводить до антагоністичних колізій між наукою і людиною. Гносеологічний огляд цієї проблеми вказує на нагальну необхідність утвердження у сфері науки гуманістичних принципів, морального регулювання форм наукового пізнання і опредметнення його результатів, вироблення нових наукових парадигм.

Аналізуються особливості наголошення непохідних іменників жіночого роду в поетичному мовленні Лесі Українки. Поезія Л.Українки є необхідним і невичерпним матеріалом для вивчення й дослідження акцентної системи української мови на певному етапі її історичного розвитку. Акцентні особливості поетичного мовлення Л.Українки значною мірою позначились на процесі становлення акцентної норми української мови.

Складний діалектичний зв'язок етнічної основи і культурної маніфестації генези народу має специфічні особливості на кожному рівні цивілізаційного процесу. Становлення культури та її теоретичне осягнення зазнає потужного впливу ідеологічних чинників, котрі можуть змінюватись під тиском політичної кон'юнктури. Тому плекання прадавніх етнічних джерел і вшанування їх у сучасній національній символіці (зокрема, у зовнішньому оформленні українських грошей - гривні, де зображені видатні діячі історії та культури як втілення народних ідеалів) - це вияв непорушної духовної традиції, де зберігається душа народу.

Розглянуто ряд питань, пов'язаних з проблемою ставлення до традиції. Наведено та проаналізоравано найбільш характерні точки зору на традицію. Наголошено, що традицію слід розглядати як неперервний процес творення.

Обгрунтовується положення про необхідність створення тлумачного словника фразеологічної термінології. Велика кількість різних термінів і неадекватність смислового змісту деяких з них утруднює сприймання і розуміння наукового тексту. Особливої уваги вимагає тлумачення таких понять, як об'єкт фразеології, фразеологізм, фразеологічна серія, фразеологічна група, мовний афоризм. Ці терміни наводяться як приклади словникових статей.

Протистояння Католицької та Православної Церков, що триває майже тисячоліття, вливається окрім ідеологічних та політичних мотивів також у догматичні суперечки. Таїнство Євхаристії - одне з найголовніших у Християнській Церкві, належить до таких догматичних відмінностей. Не втратила своєї актуальності суперечка про таїнство Євхаристії й у ХХ ст., що помітив Гавриїл Костельник. Детально виклавши суть суперечки, дослідник зауважує, що вона триває від часів Миколи Кавасили ( 1334 р.) і не може бути вирішена, оскільки має різні вихідні засади. У творі "Спір про епіклєзу між Сходом і Заходом" Гавриїл Костельник переконливо розкриває справжню суть довготривалої суперечки.

Розгляднуто основний парадокс епістемологічної картини світу в умовах культури постмодернізму: феноменологічна методологія дослідження форми свідомості трансформується у семіотичну, коли в межах цієї форми виявляються культурні структури. Культура проявляє себе як текст стосовно форми свідомості. Символи свідомості переходять при цьому у культурні утворення - знаки.

Основою дослідження зоофразеологізмів є такі типи вторинної номінації, як метафора та порівняння. Оскільки метафоричне переосмислення зустрічається частіше, ніж інші види перенесення, більшість зоофразеологізмів має розгалужену структуру (широкий спектр семантично похідних лексико-семантичних варіантів).

Статтю присвячено аналізу одного зі стилістичних прийомів, яким є інтимізація спілкування. Інтимізація спілкування - це процес переходу висловлювання в неофіційне, фамільярно-інтимне. Розглянуто способи виникнення інтимізуючої семи у слові та словосполученні. Виділено маркери позитивних та негативних значень лексичних засобів інтимізації. Проаналізовано умови, за яких слова і словосполучення здобувають інтимізуючу сему.

Висвітлено акцентуацію дієслів І особи однини теперішнього (простого майбутнього) часу в поетичному мовленні Л.Українки. Акцентуаційний аналіз цих дієслівних форм свідчить про те, що переважна більшість з них своїм наголошуванням не відрізняється від сучасної літературної норми. Варіантне акцентування дієслів зумовлено художньо-поетичними ситуаціями, функціональним навантаженням наголосу.

Розглядаються моральні аспекти антроподицеї, розкривається органічний зв'язок ідей свободи та творчості на грунті моральності. Названий зв'язок простежується в двох планах: як ідея самотворення особи за образом досконалості та як метафізична сутність добра, уособлена в образі Боголюдини.

У ХХ ст. відбувається активне проникнення східних релігій, містичних шкіл у західне суспільство. Причинами цього процесу є криза християнства і зміни в організації суб'єктивності людини, поява нових екзистенціальних потреб. Виділяється три етапи адаптації східних релігій і технологій трансформації свідомості на західному грунті. Західне суспільство виявилось неспроможним сприйняти цей блок східної культури в автентичній формі. Проте взаємодія культур, культурний синтез - явище, безумовно, позитивне і найбільш ефективною його формою є діалог.

Автор розглядає історико-філософські підходи до тлумачення поняття "символ", який формує цілісне, багатомірне бачення людиною світу у єдності його чуттєвих та раціональних сторін. Оскільки символізм виявився найбільш авторитетним способом утвердження людського буття у європейській та українській культурі ХХ ст., акцентовано увагу на формо- і смислотворчій функції символу як культурологічної категорії.

Молитва - це важлива складова релігійного досвіду, який у генезі людського духу набуває великого розмаїття. В індивідуально-психологічному аспекті молитва є виразом стану душі, котра перебуває на певному рівні, в певній локалізації постійних процесів взаємодії в обширі Абсолюту. Молитва неначе сходинками веде людину до незміряних духовних висот. Вона не обов'язково мусить бути вербалізована; є молитва в мовчанні (ісихія), видатним представником якої є Іоан Ліствичник.

Художня традиція має пізнавальне значення. Вона пронизує зміст художнього твору. Зміст має пізнавальну цінність тоді, коли він базується на символі. Символічна природа в художній творчості пов'язана не з запозиченнями і наслідуваннями форми, а з формуванням цілісного образу, який дає нову естетичну реальність. І лише усталена видова специфіка мистецтва, жанрова своєрідність - це ті архетипи культури, які художник використовує в процесі творення індивідуально оригінального, неповторного, естетично завершеного образу.

На матеріалі східнослов'янських (українська, російська), германських (англійська, німецька), романських (французька) мов здійснено порівняльно-зіставний аналіз фразеологічних інновацій періодів першої та другої світових воєн. Визначено гносеологічні та онтологічні фактори формування їх загальних та специфічних рис. Встановлено сфери представлення, джерела, шляхи виникнення стійких словесних комплексів.

Осмислено художнє осягнення реалій суспільного життя, в якому визначальна роль належить суб'єктивності поета чи письменника. Проаналізовано творчий акт, в якому задіяно свідомі та підсвідомі, раціональні та ірраціональні, почуттєві та розумові властивості митця слова, що в результаті породжує таке духовне явище, як художній твір. Зроблено спробу дослідити джерела та чинники процесу художнього осмислення соціально-культурних реалій.

Аналізується лексико-семантична структура індивідуально-авторської метафори (на матеріалі західноукраїнської прози початку ХХ ст.). Обгрунтовується тяжіння західноукраїнських прозаїків до асоціативно-ускладненої метафоризації. Психологізм, притаманний "новій генерації" українських письменників, знаходить вияв у складних метафоричних сполуках, що характеризуються звичною і незвичною сполучуваністю компонентів.

Аналізується проблема інтонації у гносеологічному аспекті. На основі музичної інтонаційної моделі зроблено спробу розширити рамки вживання поняття "інтонація" як структурної особливості усіх видів мистецтва. Інтонація трактується як глибинний смисл мистецької інформації, що пізнається не раціональним шляхом і водночас є способом пізнання та засобом передачі інформації.