Відомості про офіційні особи (губернатори, чиновники тощо), про всі державні й громадські установи, організації та товариства, що діяли на Поділлі, про стан населення, промисловості, ремесла, сільського господарства, транспорту і зв’язку, торгівлі, культури, освіти, медицини та інших галузей в розрізі губернії та повітів.

Кн. 1. - 1910. - 33 с.

У книзі розглянуто матеріали до історії галицького руського духовенства та освіти XVIII-XIX століть, зібрані М. Зубрицьким, Ю. Кмітом, І. Кобилецьким, І. Левицьким та І. Франком.

Vol. 1 : 1791-1853. - 320 p.

Комітет міністрів Російської імперії у 1904 році розглядав питання про заборону української мови в Росії. Для цього міністрам освіти і внутрішніх справ було доручено заручитись підтримкою київського генерал-губернатора, академії наук та київського і харківського університетів і винести думки з приводу доцільності заборони української мови. Всі згадані установи висловились за скасування заборони. Опублікована академією наук пам'ятка вийшла на правах рукопису і була маловідома широкому загалу, тому в 1916 році була перекладена українською мовою і видана друком.

Погляди Кершенштейнера на “громадянське виховання“ були тісно пов’язані з його теорією “трудової школи“. У кінці XIX – поч. XX ст. економіка Німеччини швидко розвивалась, а це вимагало підготовки технічно грамотних працівників. Тому Кершенштейнер виступав за систему освіти і виховання, яка б забезпечувала підготовку не тільки покірних громадян своєї держави, але й добросовісних та ініціативних у галузі своєї професійної діяльності працівників.

У книзі грунтовно досліджується стан та розвиток освіти в Україні від 15 до початку 19 ст. Зокрема вивчаються такі питання, як виникнення братських шкіл, братська школа в Києві, Києво-Могилянський колегіум та академія, відкриття Київської духовної семінарії 1819 р.

Український правописний словник погоджений з повним правописом, що виробила Державна Правописна Комісія і затвердив Народній Комісар Освіти (6.ІХ.1928 р.). До цього словника ввійшов словник-показник (біля п’яти тисячі слів), що я уклав, з доручення пленуму Правописної Комісії, до «Українського Правопису». Проти попередніх видань мого правописного словника (перше видання 1914 р., Петроград, шосте – 1926 р., Київ. ДВУ) це видання набагато поширене й перероблене; в йому подано близько 40-а тисяч слів; коло відмінюваних слів зазначено важкі щодо правопису форми, в сумнівних випадках показано при словах керування, до реєстру слів заведено поширеніші як українські, так і чужомовні власні ймення, прізвища, географічні назви.

Т. 10. - 180 с.

У цьому номері вміщено праці секції української історії та культури Народного комісаріату освіти. Першу частину видання присвячено пам'яті історика О. Я. Єфименкової, чия наукова діяльність була пов’язана з Харковом. У другій частині опубліковано вісім статей щодо соціально-економічних питань початку ХІХ ст. в Лівобережній Україні та кріпацьких виступів проти поміщиків. На суто архівному матеріалі досліджено історію шкільної освіти, епізоди польського повстання 1830 р. й суди над гайдамаками.

Автор розповідає про розвиток україномовної освіти у Західній Україні наприкінці 19 - на початку 20 ст.

СПОГАДИ ОЛЕКСАНДРА КОШИЦЯ — це в дійсности автобіографія. Над Спогадами Покійний працював довший час, але доривочно. Вже в останні роки звертався Він до них частіше й поширював їх, скорочував, або робив замітки: поширити, скоротити, вставити ... Ці побажання не виконались. Це книга любови до народу й України, яким Автор віддав усе своє життя й свій ґеній. З глибокого пієтизму до великого українського Бояна, ґенія-дириґента, знавця української пісні й старовини, який, в роках 1919-1926 із Республіканською Капелею і потім Українським Національним Хором, у чорні дні історії України відкрив їй двері до найшляхотніших закутин людських істот по всьому культурному світі — в Европі й Південній і Північній Америках. В память незабутніх годин співпраці з Покійним на Вищих Освітніх Курсах та роздумувань над проблемами української культури будучого в роках 1941-1944, коли родилась ідея Осередку, —- Осередок Української Культури й Освіти з радістю передає Його спогади українському громадянству.

Вип. 1. - 1960. - 316 с.

Перший випуск історичного нарису «Нове українське письменство» вийшов з друку 1924 року в Києві, як публікація видавництва «Слово». М. Зеров присвятив його добі Котляревського-Квітки. Другий випуск, як заповів автор у своїй передмові, мав охопити добу романтизму та початки реалізму. В третьому випуску М. Зеров планував зайнятися дальшим розвитком реалізму та модерними течіями, і виклад мав закінчитися «на самім порозі сучасности». Але випуски другий і третій не появились. Проте свій намір дати повний огляд нової української літератури М. Зеров здійснив пізніше. Цей огляд являє собою курс його лекцій, читаних у Київськім Інституті Народньої Освіти в другій половині 20-тих років.

Автор досліджує діяльність української інтелігенції з Закарпаття на території Російської імперії у першій половині 19 ст: М. Балуг'янського, Ю. Венеліна, В. Кукольника, П. Лодія та І. Орлая. Визначаються причини переселення інтелігенції з Закарпаття до Росії, значення цього процесу для розвитку освіти, історії, медицини в Росії і Російській Україні.

Книга присвячена видатному діячу українського комуністичного руху Миколі Скрипнику, народному комісару освіти у 1927-1933 рр., одному з головних провідників ідеї українізації. Автор охоплює його діяльність від першого більшовицького уряду України 1917 р. до самогубства 1933 р.

Філософська і літературна спадщина Григорія Сковороди —це яскрава сторінка в історії прогресивної науки і культури XVIII ст. Його подвижницьке життя й діяльність є прикладом палкої любові до своєї Батьківщини, до трудового народу, є повчальним уроком боротьби за розвиток науки, освіти і щастя людей. Свідченням любові і глибокої поваги народів нашої країни, всього прогресивного людства до видатного мислителя були ювілейні торжества і пов'язані з ними заходи. У цій книзі публікуються найголовніші матеріали та дослідження про відзна- чення ювілею вітчизняного мислителя.

В монографії висвітлені суспільно-політична діяльність революційного демократа Т. Г. Шевченка і його участь в Кирило-Мефодіївському товаристві – таємній організації, що виникла у Києві й діяла на Україні в 1846–1847 pp. Виявлено зв'язки товариства, показано розмежування його учасників на революційно-демократичну і ліберально-буржуазну групи, розкрито зміст статуту та програми, що передбачали ліквідацію самодержавства й скасування кріпосного права, поширення освіти серед народу, визволення і об'єднання слов'янських країн у республіканську федерацію. Для наукових працівників, істориків, викладачів і студентів історичних факультетів