Україна дала світу чимало яскравих і цікавих особистостей. І сто героїв цієї книги – лише дещиця з їх числа. Автори намагалися представити в ній найбільш видатні постаті минулого і сучасності, тих, хто своєю працею і талантами прославив країну, вплинув на хід її історії. «Нація виявляє себе не лише в людях, яким вона дає життя, але й у тім, яким людям вона віддає почесті, яких людей пам'ятає», – говорив Джон Кеннеді. Якщо звернутися до історичної пам'яті української нації, то протягом тривалого часу головними її символами незмінно залишалися Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Грушевський. При цьому варто зазначити: життєписи були настільки ідеалізовані й оповиті всілякими міфологічними нашаруваннями, що скоріше нагадували історичні архетипи, ніж біографії реальних людей. Тому, розповідаючи про цих видатних особистостей, автори прагнули зняти з їхніх портретів хрестоматійний глянець і познайомити читача з маловідомими фактами їхнього життя і діяльності. Іще більш далеким від історичної правди було представлено в біографічній літературі життєвий шлях таких державних і політичних діячів, як Іван Мазепа, Симон Петлюра, Нестор Махно, Степан Бандера. Тривалий час їхня роль в історії України викликала суперечливі оцінки, які робили з цих людей не національних героїв, а ізгоїв суспільства. Суперечки навколо них тривають і сьогодні, але навіть їхні супротивники не можуть не визнати того, що всі вони, безсумнівно, є неабиякими особистостями, які виявили чимало сили волі й мужності в найтрагічніші періоди життя країни. Донедавна українці вкрай мало знали про своїх видатних співвітчизників, які з різних причин були змушені залишити батьківщину. Більшість із них забуто. Така ж доля випала й тим, хто став жертвою сталінських репресій, представникам дисидентського руху, борцям за права людини в Україні. А тим часом саме ці люди сприяли зростанню авторитету української науки і культури далеко за межами країни. От чому в сучасній галереї видатних людей України гідне місце посідають Михайло Драгоманов і Олександр Архипенко, Серж Лифар і Володимир Винниченко, Дмитро Чижевський і Микола Бердяев, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Серед героїв цієї книги – не лише українці, але й представники інших національностей. Їхні імена тут не випадкові, оскільки для одних Україна була малою батьківщиною, інші тривалий час жили і працювали на українській землі вже в зрілі роки. Не можна не погодитися з російським ученим, академіком Д. Лихачовим, який стверджував, що «національні особливості зближують людей… а не вилучають їх із національного оточення інших народів, не замикають народи в собі». Тож не варто дивуватися тому, що в історичній пам'яті українського народу почесне місце завжди посідатимуть імена Шолом-Алейхема, Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі, Миколи Пирогова, Іллі Мечникова, Сергія Прокоф'єва і багатьох інших видатних «неукраїнців». До речі, вони були набагато мудріші за деяких своїх нащадків і ніколи не відокремлювали свою долю від української землі і того народу, серед якого жили і діяли. Варто згадати хоча б рядки з листа М. Гоголя, адресовані А. О. Смирновій-Россет: «Скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Я сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що ніяк би не віддав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і, як навмисно, кожна з них порізно містить в собі те, чого немає в іншій…» Ці слова, написані в середині XIX століття, залишаються актуальними й сьогодні.

The "new soviet person" the Bolsheviks were committed to creating was to be a creature willing and eager to subordinate his or her own interests to those of society. Both men and women would play a full role in the construction of socialism, but the model of the "new women" had an additional feature--she also had to reproduce the population. This book explores the ways in which the "new woman," in her various incarnations, was presented to female citizens of the 1920s to the end of the Stalin era in the pages of popular women's magazines, Rabotnitsa (The Woman Worker) and Krest'yanka (The Peasant Woman).

  Текст у форматі PDF 10.12 Мб

"Stalin's last generation" was the last generation to come of age under Stalin, yet it was also the first generation to be socialized in the post-war period. Its young members grew up in a world that still carried many of the hallmarks of the Soviet Union's revolutionary period, yet their surroundings already showed the first signs of decay, stagnation, and disintegration. Stalin's last generation still knew how to speak "Bolshevik," still believed in the power of Soviet heroes and still wished to construct socialism, yet they also liked to dance and dress in Western styles, they knew how to evade boring lectures and lessons in Marxism-Leninism, and they were keen to forge identities that were more individual than those offered by the state. In this book, Juliane Furst creates a detailed picture of late Stalinist youth and youth culture, looking at young people from a variety of perspectives: as children of the war, as recipients and creators of propaganda, as perpetrators of crime, as representatives of fledgling subcultures, as believers, as critics, and as drop-outs. In the process, she illuminates not only the complex relationship between the Soviet state and its youth, but also provides a new interpretative framework for understanding late Stalinism -- the impact of which on Soviet society's subsequent development has hitherto been underestimated, including its role in the ultimate demise of the USSR.

Physicochemical characterisation of casein micelles suspended in milk ultrafiltrate and enriched with different cations (Fe, Cu, Ca, Zn and Mg) was investigated. After addition of 2.5–8.0 mmol kg−1 of cations, associations of added cation, citrate, inorganic phosphate and calcium with casein micelles were observed. The order of association of cations with casein micelles was Fe3+ Zn2+ Ca2+ Cu2+ Mg2+. At the same time, the casein content increased in the casein micelles while the water content decreased. Changes in hydrophobicity and zeta potential of casein micelles were also determined while no variation in the average diameter was detected. In the presence of 8.0 mmol kg−1 of magnesium or ferric iron, heat stability (115 °C for 30 min) of casein micelles was decreased. From these results, a mechanism of cation association with casein micelles is proposed, highlighting the determinant role of ultrafiltrable citrate and inorganic phosphate. This mechanism is discussed in relation to modifications in physicochemical characteristics of casein micelles.

The publication of this collection of documents on the massacre of approximately nine thousand persons in the Ukrainian town of Vinnytsia during 1937 through 1938 by the NKVD (People's Commissariat of Internal Affairs) is very timely and broadens the historical source base on Stalinist genocide policies toward Ukrainians in Soviet Ukraine. At the same time, it presents prima facie evidence on the activities of Soviet security police (NKVD) during the Yezhov period in the 1930s.

В Україні тоталітарні режими Гітлера і Сталіна вчинили величезні злочини – Голодомор, Великий терор, Голокост. Як усе це сталося? Що повинні знати проці події громадяни України та інших держав Європи? Як викладати цю пробле-матику? Це теми, на яких зосереджувалась конференція «Злочини тоталітарних режимів вУкраїні: науковий та освітній погляд». Попри те, що останнім часом с еред науковців точиться дискусія щодо порівняння злочинів двох тоталітаризмів в історії України, висновки цих інтелектуальних змагань та наукових спорів поки що не потрапляють до навчальної літератури чи, принаймні, не публікуються окремими збірками статей. Проте в сучасному українському суспільстві є цілковите розуміння необхідності побудови правдивої картини історії України ХХ століття, включення її в європейський контекст, історичної оцінки жахливих геноцидів цього періоду. Сподіваємось, що видання знайде читачів – науков- ців, освітян та всіх, хто цікавиться важливим тоталітарним минулим України та Європи, і що ця збірка сприятиме ґрунтовнішому продовженню дискусії в українському суспільстві щодо концепції його історичної пам’яті.

Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.

Книжку Сергія Єкельчика, канадського історика з Університету Вікторії, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці й культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру і на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтелігенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить автор, що тогочасні російсько-українські стосунки — однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали.

Інструкція містить сучасні методи хіміко-технологічного контролю технологічних процесів лікеро-горілчаного виробництва, якості сировини, напівфабрикатів, допоміжних матеріалів, інгредієнтів і готових напоїв з метою підвищення якості продукції, її стійкості, зменшення виробничих втрат, раціонального використання сировини. За останні роки підвищені вимоги до якості продукції, розроблені нові і зняті з виробництва непопулярні у споживачів види напоїв, вдосконалені технологічні процеси. Для хіміко-технологічного контролю лікеро-горілчаного виробництва розроблені нові, більш прогресивні методи аналізу що відповідають сучасному рівню розвитку аналітичної техніки, вдосконалені існуючі методи контролю, в виробництві введені нові стандарти на правила приймання і методи аналізу В хіміко-технологічний контроль лікеро-горілчаного виробництва включені нові методи аналізу та показники, які раніше не визначалися. Інструкцію з хіміко-технологічного контролю лікеро-горілчаного виробництва підготовлено в Українському науково-дослідному інституті спирту і біотехнології продовольчих продуктів (УкрНДІспиртбіопрод). Хіміко-технологічний контроль лікеро-горілчаного виробництва - це визначення комплексу показників, які характеризують хімічний склад та фізико-хімічні властивості сировини та матеріалів, напівфабрикатів, готових напоїв та відходів лікеро-горілчаного виробництва, і встановлення відповідності отриманих результатів значенням, що приведені у відповідних нормативних документах. Хіміко-технологічний контроль відіграє важливу роль у виробничій діяльності заводу, так як дозволяє керувати технологічним процесом, забезпечити його стабільність, високий вихід та необхідну якість готової продукції. При оцінці якості сировини і готової продукції користуються такими поняттями, як якість, показник якості, базовий показник якості, рівень якості. Якість продукції - це сукупність тих властивостей, які обумовлюють її придатність до споживання за призначенням. При оцінці якості однієї і тієї ж продукції, але різного призначення, із всієї множини властивостей вибирають лише ті, які дозволяють досягти відповідної мети.

У книзі на основі архівних документів і матеріалів, інших джерел висвітлюються процеси становлення і функціонування радянських державно-політичних структур, соціально-економічних перетворень, зміни в галузі освіти, науки, культури та духовній сфері на території Волинської області у 1939-1941 рр. Значна увага приділяється національно-визвольному рухові й опору радянській тоталітарній системі. У книзі вміщено оригінальні документи, що розкривають суть сталінського режиму в краї.

Автори книги розкривають драматичний літопис галицького стрілецтва: бойовий шлях легіону Українських січових стрільців, Української галицької армії, трагедію червоних галицьких стрільців, які у 30-ті рр. потрапили під каток сталінських репресій, про повоєнну долю військової еміграції.

Мемуари Івана Майстренка - члена партії боротьбістів та УКП, пізніше - працівника КП(б)У - описують революційні події на Полтавщині 1917-1921 рр., працю автора у комуністичній системі влади, сталінські репресії, діяльність лівих українських сил в еміграції.

Конкордия Терентьевна Ландау-Дробанцева (1908—1984), жена гениального физика Льва Ландау, начала писать свои воспоминания после смерти мужа в 1968 году и работала над ними более десяти лет... Получилось три солидного тома. Переплетенные, дополненные фотодокументами, они в виде самиздата какое-то время циркулировали в среде ученых- физиков, но вскоре почти все экземпляры были уничтожены академиками и их женами, которые ханжески возмущались этим откровенным текстом, шокирующими подробностями личной жизни великих умов СССР и нелицеприятными оценками «неприкасаемых». Но «рукописи не горят», и появление воспоминаний Коры Ландау в виде книги — лишнее тому подтверждение.

Год назад отмечался 50-летний юбилей «закрытого доклада» Н. С. Хрущева, зачитанного 25 февраля 1956 года на XX съезде КПСС. Он породил легко предсказуемые отзывы и комментарии. Лондонская «Телеграф» охарактеризовала доклад как «самую влиятельную речь XX столетия». А в статье, опубликованной в тот же день в «Нью-Йорк таймо›, Уильям Таубман, лауреат Пулицеровской премии 2004 года, присужденной за биографию Хрущева, назвал его выступление «подвигом, достойным быть отмеченным» в календаре событий. Однако автору представленной ныне вниманию читателя книги удалось сделать совсем другое открытие. Из всех утверждений «закрытого доклада», напрямую «разоблачающих» Сталина или Берию, не оказалось ни одного правдивого. Как выясняется, в своей речи Хрущев не сказал про Сталина и Берию ничего такого, что оказалось бы правдой. Самая влиятельная речь XX столетия (если не всех времен!) — плод мошенничества? Сама по себе такая мысль кажется просто чудовищной. Ведь дело не только в ней самой, но и в очевидных последствиях…