Изложение истории униатского движения в Польше. Взгляд известного российского историка и писателя. Богатый фактический материал.

Дослідження познаньського єпископа Едварда Ліковського висвітлює передісторію, перебіг та наслідки Берестейської церковної унії 1596 р.

Мова арабської літератури й освіченого суспільства, що зберігся до цих пір - це значною мірою стародавню мову північних арабів. Певною мірою споріднені йому "сайхадскіе" мови мешканців Аравійського Півдня були майже повністю витіснені арабською мовою і його діалектами до XI століття н. е..; власне літератури на них практично не збереглося. Монументальні написи (починаючи з кінця II тисячоліття до н. Е..) - Це в основному лише короткі повідомлення культового та історичного характеру. Вони говорять про "торговому царстві" Маин, таких "військових" царствах, як Саба або Хімйар, складному соціальному ладі, пишному культі. Деякі поетичні перекази півдня збереглися в обробці на арабською мовою - в Корані, в книгах історика - географа ал-Хамданія (? -945), коментувати "хімйарской касиди" Нашуана ал-Хімйарі (? -1177); мабуть ці перекази розповідали і частиною співали особливі оповідачі. Більш ранні записи (до VII ст.) Практично не збереглися; легенди сильно перероблені ісламом і з історією мають мало спільного.

Т. 1 : Нариси з історії української православної церкви. - 1942. - 328 с.

В книге научно-художественных очерков известного психотерапевта доктора медицинских наук В. Рожнова и физиолога М. Рожновой рассказывается о легендах древности, связанных со столь сложным и загадочным явлением человеческой психики, как гипноз, об исполнении его жрецами и священнослужителями для укрепления своих позиций, о всякого рода мистических и религиозных спекулянтах на этом состоянии психики.

3бipкa знайомить із класичними зразками української етнографічної спадщини, які довгий час були вилучені з нашого духовного життя.

У препринті подано короткий нарис історії релігійних конфесій в Україні 40-х - початку 90-х рр. Розраховано на науковців, викладачів і студентів вузів, учнів середніх спеціальних учбових закладів, всіх, хто цікавиться питаннями релігійного життя в Україні.

«Два источника морали и религии» — это последняя книга выдающегося французского философа-интуитивиста Анри Бергсона (1859-1941). После «Творческой эволюции» — это самое знаменитое его произведение, которое впервые переводится на русский язык. В этой книге впервые разрабатываются идеи закрытого и открытого общества, закрытой и открытой морали, статической и динамической религии. Автор развивает поразительно глубокие, оригинальные и пророческие мысли о демократии, справедливости, об опасностях, которые подстерегают человечество, и о том выборе, который предстоит ему сделать.

Мартин Лютер (1483—1546) —один из величайших гениев человечества, вдохновитель Реформации, начало которой было положено его выступлением в Виттен- берге с 95 тезисами против индульгенций (1517). Лютер не только основал лютеранство, но и определил облик всего протестантизма, являющегося одним из главных оснований культуры современных западных стран. Трудно в это поверить, но ни в дореволюционное, ни в советское время труды Лютера не издавались на русском языке отдельной книгой. Поэтому выход данной книги — важное событие. В ней собраны главные произведения великого реформатора, переведенные на русский Ю. Каган, Ю. Голубкиным, К. Комаровым — известными переводчиками и хорошими знатоками наследия Лютера. Издание книги финансировалось американской организацией «Фонд Лютеранского Наследия», президент которой доктор Преуз — автор одного из предисловий. Другое написано известным деятелем русского православия архиепископом Михаилом (Мудьюгиным).

Мика Валтари – большой мастер исторического романа – построил произведение в виде репортажа о страстях Христовых, увиденных скептическим и одновременно пораженным взглядом образованного римлянина, пустившегося на поиски тайны царствия. Когда римский патриций Маркус Мецентий Манилий прибывает в Иерусалим, то застает огромную толпу у трех крестов, возвышающихся над городом… В залах Александрийской библиотеки, изучая философию и астрологию, он понял, что в мире людей грядет переворот. Он делает открытие: в Иудее появился на свет Царь Мира…

Кандомбле - афро-бразильська релігійна традиція, в основі якої лежить поклоніння духам Оріша, пов'язаним зі стихіями, різними родами людської діяльності і духовними аспектами буття. Широко розповсюджена віра на території Бразилії, особливо в регіонах з великим числом темношкірого населення

В книге предлагается систематическая подборка переводов фрагментов средневековых сочинений, характеризующих мировоззрение вьетнамцев Х - начало XІІІ вв.

Кандомбле - афро-бразильська релігійна традиція, в основі якої лежить поклоніння духам Оріша, пов'язаним зі стихіями, різними родами людської діяльності і духовними аспектами буття. Широко розповсюджена віра на території Бразилії, особливо в регіонах з великим числом темношкірого населення

Сборник посвящен истории Брестской церковной унии 1596 г. В нем собраны документы, охватывающие более пяти веков истории Беларуси - с середины 80-х годов XIV в. до 40-х гг. XIX века. В этом уникальном издании впервые комплексно представлены документы, раскрывающие предпосылки, причины, принятие и эволюцию церковной унии. Многие из публикуемых документов давно превратились в библиографическую редкость. Издание предназначено для специалистов в области гражданской и церковной истории, истории общественно-политической мысли, аспирантов и студентов гуманитарных факультетов и вузов, а также для всех, кто интересуется историей своего Отечества.

Книга содержит систематизацию философско-религиозного зрения, опирающуюся прежде всего на анализ современного состояния философии религии. Систематизация означает решение следующих теоретических задач: определение предметной сферы; определение специфики философско-религиозного знания через определение отношений между философией религии и теологией (богословием); установление основных форм философии религии; анализ базисной проблематики философии религии. Книга может быть использована в системе высшего образования, в первую очередь в рамках преподавания философских и гуманитарных дисциплин.

Споконвічні риси шляхетства на Україні - внутрішній демократизм і європеїзм, які поєднуються з кріпацтвом і марним життям як наслідком російського поневолення. Розуміємо, що гіркий талан народного соловейка Тараса Шевченка, безправного кріпака, міг бути тільки при російському пануванні. Спілка польської і української аристократії на Україні є запорукою політичної стабільності старосвітського суспільства. Українські пани неодмінно використовують польську геральдичну школу, а українські козацькі і гетьманські традиції складають базу польської державної доктрини. Українсько-польська середньовічна унія має відгомін і серед російських діячів соціального руху. Г.Плеханов в праці "Освобождение селян” каже: "Хлопством” служилого стану в Московській державі пояснюється, між іншим, що західно-руська шляхта була так сильно прив'язана до католицької Польші і так вперто відверталася від православної Москви. Важкі історичні умови і значна економічна відсталість примусили Москву закріпачити на державній службі навіть тих, хто сам жив кріпацькою працею селян”. І все - таки родзинку цієї книги складають питання функціонування шляхетського парламентаризму. Широкі права шляхетського стану зосереджують функції локального сеймикового самоврядування. В середині XVI ст. біля 8 % населення України бере участь в шляхетській парламентарній діяль ності. Панські шляхетсько-лицарські традиції поширюються і на Українську Річпосполиту. В Гетьманщині відбувається поступова генеза радних парламентарних установ - старшинські ради перетворюються на Думу і Сейм. Книга є нібито путівником по давньому праву і органам державного управління на Україні, а отже є настільною книгою в галузі держави і права. Метою видання книги є ліквідація прогалини в українській науковій думці. Пригадаймо, що писав Вячеслав Липинський Сергію Єфремову 1913 року: "Я переконався безліч разів, що українське громадянство нашого руху не розуміє і в ньому не орієнтується. В результаті виходить на користь вшехполяків”. Великопанські українські і польські традиції на Україні складають найяскравішу сторінку з історії матеріальної і духовної культури, проте шляхетський рух подекуди носить не тільки національні, але і космополітичні риси, що виразно бачимо в доктрині Михайла Драгоманова, в творчості Юліуша Словацького і в т.зв. козакофільстві XIX ст. Представники шляхетського стану прославляють Україну своєю діяльністю. Наведемо приклади: 1632 року Галшка Гулевичівна своїм коштом засновує Київський колегіум, який утримує інший славетний меценат Ярема Корибут Вишневецький. 1648 року в Києві про це виходить книга "Maiores illustrissimorum principum Korybut Wiszniewieckiorum in suo nepote principe D. Jeremia Wiszniewiecki... redivivi ab au- ditoribus eloquentiae in Collegio Mohilaneo Kioviensi comice cum eorum gestibus memoralibus celebra- ti: Anno D (omi) ni 1648 Maii de”. 1576 року з власної ласки князь Костянтин Острозький засновує Острозьку слов'яно-греко-латинську академію. Архітектор Городецький імпозантними спорудами надає неповторного вигляду давньому Києву. Браницькі і Терещенки засновують і розбудовують цукрову промисловість. Потоцькі, Олександр Кониський, Теофіл Дембицький, Тишкевичі, Сими- ренки є меценатами преси, науки, і культури. Пани Борис Грінченко, Дмитро Дорошенко, Андрій Шептицький, Михайло Старицький, Михайло Малецький, Володислав Федорович, Юрій Федь- кович, Леся Українка та ін. популяризують українську мову і очолюють товариство "Просвіта”. Таких прикладів безліч. Вони заслуговують на дослідження і справедливе вшанування. Отже, ця книга написана саме для Вас. Пориньте в світ величних шляхетських і лицарських традицій на Україні і прочитавши книгу запитайте себе, якої України нам треба.

В своей исследовательской работе он вновь вернулся к истории Брестской церковной унии. В 1873 г. докторское сочинение Кояловича - “История воссоединения западнорусских униатов старых времён (до 1800 г.)” - было напечатано. Хронологические рамки работы были невелики: они охватывали XVII и XVIII вв. Однако по глубине затронутых проблем, разнообразию источников, вводимых в научный оборот, по степени аргументированности выводов это исследование не утратило своего научного значения и сегодня. Оно является ценнейшим изданием по истории Брестской церковной унии. Коялович был первым историком, который обратил внимание читателя на эволюцию унии, заключающуюся в ее латинизации. Он убедительно показал роль базилианского ордена в этом процессе, определил значение провинциального собора в Замостье, подчеркнул необратимость вытеснения в униатской церкви православных обрядов католическими. Первым из отечественных историков Коялович поставил вопрос о кризисе униатской церкви, наступившем вследствие латинизации унии. Этот кризис он связывал и с появлением в среде униатских иерархов стремления к возврату “чистоты” унии. Исследователь убедительно доказал, что процесс возвращения к условиям 1596 года неизбежно приводит к сближению униатской церкви с православной и делает воссоединение двух церквей естественным и закономерным.

Ч. 1. - 1999. - 244 с.